Ріка манила його.Не просто притягувала а манила згорбленими над водою вербами,що немов велетенські долоні тягнули у нові незвідані місця.Все почалося у далекому дитинстві з першого ж знайомства спочатку здивуванням і острахом а згодом захопленням цією непорочною величністтю.
До води довелося довго іти пішки,обминаючи численні струмки які давали знати про себе кришталево чистим звучанням.Це був один з тих рідких років коли весна борола зиму вже майже квітневим теплом.Він сидів у мене на шиї щоб не змочити ноги холодною,вранішньою росою,яка поволі відступала під теплим сонячним промінням ,про щось постійно запитував весь час повторюючи дідусь,дідусю.Мабуть-таки це вроджене подумав тоді я собі .Тільки -но ми наблизились до русла він раптово замовк і як справжній рибалка лише згодом пошепки почав питати у мене ...
Швидка течія обганяла думки ,що лились і тонули в глибині ,вода кипіла ,немов вирвавшись з полону несамовито тікала в далину.Яскраві сонячні відблиски змушували жмурити очі,втому яких легко компенсували перші зелені пагінці на березі,все це немов ворожило, співом жайворонків та дзвоном струмків викарбовувало в серці нетлінні враження на все життя.
Так і сталося,з того самого дня він більше ніколи вже не боявся води а вже хлопчаком сміливо пірнав із кручі норця там де дорослі юнаки боялись навіть купатися .Скільки холодних ранків присвячених риболовлі ,скільки кілометрів берегу в полюванні за хижаком находили ноги ,сотні, стежок ,долин ,урвищ ,перекатів .Нові незвіданні місця тягнули з дому на пошуки довгоочікуваних відкриттів ,нових вражень .Глибина ,своєю темною водою та бистринами ніби поглинала всі смутки та невдачі ,витягувала їх і непомітно ховала в далині під сизобілу пелену туману .
Життя плило за водою…
