Обіднє сонце тепер нагадує вранішнє літнє. Його промені вже не печуть, а лише лагідно нагрівають моє тіло. Я граціозно перевертаюсь то на спину, то на живіт, підставляючи під сонячний дощ усе своє пружне, але водночас і м’яке тіло. Тепло розливається по мені киселем, заповнюючи нутро солодкою лінню. Мої очі примружуються від задоволення.
Небо чисте і синє, як у маю. Жодна хмаринка не тривожить його світлої радості. Пожовкле листя подекуди вже падає з дерев і птахи, пошаркуючи ним, поспішають за останніми літніми дарами. Мені байдуже і спокійно.
За якусь мить я чую, як на подвір’я заїжджає його машина. Я враз встаю, щоб побігти йому назустріч, але тут же зупиняюся від побаченого. З автівки він виходить не сам. Відчиняє двері перед якоюсь білявкою і тут же схоплює її в обійми, пристрасно цілуючи. Моє серце починає нервово сіпатися. Ще одна, чергова… А може й ні, може вона вже у нього була. Тільки це нічого не змінює, попри неї він міг мати й інших. Він такий. Красунчик, жіночий улюбленець, плейбой чи як там ще у таких випадках кажуть…
Я передумала. Я не спускаюся з даху, де є остання можливість, заплющивши очі, уявити, що літо продовжується.
Але ж мене турбує ця! Напевно треба просто так, ефектно зійти вниз сходами і елегантно на них же і присісти. Нехай побачить і зрозуміє, що вона не єдина, що вона тут зайва. Точно, так і зроблю!
Я нечутно спускаюся у хол. Та сьогодні несподіванка спіткала саме мене. Вони навіть не встигли дійти до спальні. Тут же на підлозі порозкидані, як у дешевому кіно, їх речі, а вони вдовольняються одне одним на моєму дивані.
Безсовісний мужлай! Так мене зневажати!
Ховаюся за великим кріслом, звідки вони мене не можуть побачити. А я маю гірку можливість спостерігати за ними.
Вона вигинається, як змія. Та до моєї пластики їй ще далеко! Я у цьому неперевершена. Він покриває поцілунками усе її тіло, ледь торкаючись його. Він дихає палким вогнем над її стегнами, підіймається вище до майже плаского живота. Малює на ньому символ вічності і поволі підходить до опуклих білосніжних пагорбків із кінчиками кольору молочного шоколаду. І що він тільки знайшов у тій молочній білизні?! Він припадає по черзі то до одного з них, то до другого від чого вона аж здригається і гнеться, гнеться, як верба під вітром. Її тіло молоде і звабливе, ніби просить його: «Візьми, візьми мене вже»! Він виконує це безмовне прохання, і із неї назовні виривається стогін. Протяжний, глибокий, чуттєвий стогін…
Ох, як мені зараз хочеться повисмикувати їй усі ці перепалені патла! Роздряпати до крові її біленьке личко! Злодійка, повія, дешева фарбована підстилка! Не можу більше на це дивитися. Я розтоптана нечутно виходжу на кухню. Кілька ковтків холодної води не гасять пожежі мого гніву, лише охолоджують спрагле горло. А серце все одно шалено колотить у грудях, ніби церковний дзвін.
Зрадник, підлий і підступний! Невже йому мало мене?! Та й хто з цих його дівок може зрівнятися зі мною? Дзеркало у коридорі копіює мою гутаперчеву ходу і неповторні, ніби точені вигини мого тіла. Я кидаю погляд на своє віддзеркалення: зелені, як смарагди, великі розкосі очі здатні закохати у себе будь-кого. Ну, то й що, що я брюнетка? Чорна, як весняна зорана земля, але ж натуральна, без прикрас. Саме за це він мене і обрав. Я тут господиня! А ця так, тимчасово, може лише на сьогодні, а може на тиждень максимум. Хай собі, нехай! Якщо йому це так необхідно. Переживу і цього разу! Коли їх немає, він повністю мій. Він годинами пестить мене, наелектризовуючи своєю любов’ю і ніжністю. І всі ночі проводить поруч зі мною, навіть, якщо котрась із них і залишається в нашому домі.
А зараз я спустошена і понівечена, мені тяжко і ненависно дивитися на все довкола. Але я себе опаную. Зараз, за мить…
Я повертаюся у хол. Вже не ховаюся, а сміливо вмощуюся на своєму дивані, який вони уже звільнили, але який ще береже тепло їх єднання. Стоїчно очікую їх реакції…
- Павле, вона тебе ревнує до мене! – нахабно каже білявка, обіймаючи його за плечі. – Я це зауважила ще у свій перший приїзд сюди.
- Так, моя Каська власниця! – щиро посміхаючись, каже він і намагається дотягнутися до мене через журнальний столик.
Я роблю вигляд, що не бачу його спроб. Відвертаю голову і спрямовую свій погляд на вулицю. Туди, де вже з’являються ознаки обридлої зі своїми дощами і холодом осені. Скоро я майже зовсім перестану виходити на вулицю.
- Знаєш, коли народиться на світ наш малюк, - ріже по живому білявка, - вона може стати зовсім небезпечною. Ти мусиш її позбутися!
Дівка зовсім здуріла, я бачу! Та як вона сміє таке навіть думати?!
- Ні, я свою Каську нікому не віддам! Я краще знайду їй пару – такого ж зеленоокого чорного кота!
Він таки дотягується до мене, захоплює своєю великою теплою рукою і кладе собі на коліна. Починає гладити.
По моєму тілу перебігає приємне тремоло, а у животі починає щось млоїти і пурхати. Неначе метелик перебирає струни на арфі. Попередня його коханка була арфісткою і цілісінький тиждень щоранку наголяса влаштовувала нам класичні концерти. А нехай, якщо це йому так вже необхідно…
