У черзі за порцією літнього тепла я стояла одразу за Дощем. Нетерпляче смикала лямку на сумці. Мій сусіда попереду теж, видно, поспішав, бо раз-по-раз починав нервово тупцювати на місці і крутити головою. Перед нами ще чекали своєї черги Туман, Обман і Бурштинові Близнюки. А позад мене вже встигло стати Бабине Літо.
- Панове на роздачі! - вигукнув Дощ. - Чи не можна трохи прискорити процес? На мене чекають у Карпатах!
Повернувся до мене:
- І спізнюватись не хочу, бо переб'ю людям усі плани, і холодним до них іти ще зарано.
Я розуміюче кивнула.
Серпень і Вересень на роздачі не зважали на настрої черги. Весело перемовляючись, обидва у картатих формених сорочках, вони, не кваплячись, клали на ваги тепло, так само не кваплячись загортали його у папір і видавали тому, до кого надійшла черга, беручи по три спогади за кіло.
О цій порі тепло вже було в дефіциті, і тим, хто бездумно розтринькав його влітку і не мав можливості отримати його де-інде, доводилося вистоювати подібні черги й сплачувати по три спогади за кіло.
Мені спогадів не жаль. Я і три тисячі їх можу віддати. А от Дощу забуватися не можна. Для нього зостатися і без десяти спогадів вже пахне амнезією. А потім метеозведення про бурі й урагани в новинах... І тим непередбачуванішими можуть бути наслідки, чим довше він стоятиме у черзі.
Та ні Серпень, ні Вересень не переймалися цим і продовжували неквапом зважувати і роздавати тепло.
Я дивилася в спину Дощу, і мені так хотілося зробити щось для нього. Якби я стояла попереду, я б поступилася йому місцем у черзі.
Дощ стріпнув буйною чуприною, так, що навкруги розлетілися дрібні бризки, і видав звук, схожий на стогін.
До черги підійшов Безсмертник, став за Бабиним Літом і розгорнув вранішню газету.
- Там про повені в Карпатах ще нічьо не написали? - звернувся до нього Дощ.
- Ні. Терористи знову захопили літак.
- Нічьо, завтра напишуть, - пообіцяв Дощ і загрозливо впірився поглядом у Серпня з Вереснем. Ті спокійно зважували товар. Я смикала лямку на сумці і відчайдушно придумувала, що б його зробити.
- Щоб я за власні спогади от так-от мучився!..
Він починав мене дратувати. Та й Карпати були далеко. Хай сам виплутується.
Бурштинові Близнюки отримали свою порцію тепла і, підстрибуючи, побігли до виходу.
- Агов, хлопці! - не вгавав Дощ. - А вам тепло навіщо?
- Виставка на днях ювелірна. Не мерзнути ж людям!
До прилавку підійшов Обман. Вся черга враз згадала про свої кишені, сумки й годинники. Серпень з Вереснем посерйознішали. Один зосереджено зважував необхідну кількість тепла, інший уважно спостерігав за руками Обмана. У того сьогодні, напевно, був мирний настрій, він узяв свій пакунок, і всі полегшено зітхнули, провівши його поглядами до виходу.
До черги, натомість, підійшла бабця з ціпком. Зупинилась, відсапуючись, за Безсмертником і стала чекати на свою порцію літнього тепла. Можливо, останню. Прискіпливо оглянула чергу, помітила Дощ, який з її появою чомусь угамувався, і звернулася до нього:
- А шо ж ти, синку, гуляєш, де хочеш, а до мене того місяця так і не завітав? А я ж тебе і виглядала, і кликала, і борщик тобі на підвіконня ставила.
"Попався", - подумала я.
Дощ втягнув голову в плечі і робив вигляд, що не чує.
Бабця зітхнула і лишила його у спокої.
Серпень з Вереснем відпустили тепло Туману. Він поважно проплив повз чергу, кивнув Дощу.
- Ти навіщо вуса поголив? - крикнув йому Дощ, та Туман вже розтанув на виході.
Дощ споважнів, підійшовши до прилавку. Він раптом перестав бути невгамовним юнаком, який переполохав усю чергу. Та, розплатившись і отримавши пакунок, він знову став галасливим і нестримним.
- Адью, народ! - відсалютував він, відходячи. - Не губіть парасольки, бо я вже не знаю, що з ними робити!
"Ох, і непостійне ж створіння", - роздратовано подумала я, дочекавшись нарешті своєї черги, - "Віддам-но я цей спогад за тепло."
Вранці газети писали про те, що в Карпатах дощить, в Донецьку туман, а в Києві ще кілька днів буде тепло.
