До чергових виборів все менше і менше. Кандидатів все більше і більше. Правди як не було, так і немає... Кожен намагається придумати щось своє, оригінальне, таке, як ніхто не казав і не робив дотепер… Всі намагаються зробити якомога більш толератний вираз обличчя і як можна більш чесний і прозорий погляд. Кожен намагається вигадати шикарний слоган, який би запам`ятовувався і всунути його у кожні вуха. І поки вони це роблять, вона працює.
Вона. Вона, та, кого іменують новою залізною леді. Та, в кого гази. Точніше, проблема з газами… А ще точніше – газові проблеми. Вона – сердешно-сердечна і тим не менш пікова дама… і пікОва і пІкова… Ось ми спостерігаємо як крізь вуста її покидають останні залишки совісті. Здоровий глузд вже давно втік від неї до позафракційних… Вона каже, наскільки прихильно до нас ставиться МВФ… Забуваючи сказати, наскільки довго ми будемо змушені потім неохочим вірно-вдячним поглядом дивитись на його дупу.
Отож, в своєму неовальному, але досить таки непоганому кабінеті сидить Вона. Юлія. Перед нею на столі лежить передвиборча газета Арсенія з його лисиною на титульній сторінці. У нього на лобі синьою пастою намальована зірка Давида і написано «Хуй». У Юлії в руці кулькова ручка. Рука, в якій ручка, тремтить. Це не щось інше, як невроз. Звісно, вона також хотіла – ні, не врятувати країну… - хотіла використати таке влучне гасло… Але шось десь там погасло і його підсунули Арсенію. Зґвалтована невдачею, вона набирає чийсь номер, який починається на «8 - 10 – 1»…
- Екск`юз мі! …. Єс, ай ем! Лессн хіа! Кілл! Кілл хім! Кілл енд фак хім!... Уот? … Єс, єс, оф корс. Оф корс Арсеній!! Кілл Арсеній!! Кілл енд фак, фак, фак Арсеній! – поклавши слухавку, Юлія врубає новий альбом DVS «Big fish», розпускає косу і починає знімати нервову напругу… Проходить 15 хвилин такого гоцання і в кабінет стукають.
- Хто там? – нервово скручуючи калач над головою питає Юлія.
- Ета я! Ета я, Кролік!
Від жаху, який охопив її, Юлія хаває кінець коси і вирячує червоні очі.
- Хвилинку, хвилинку! (поправляється) Заходьте!
В кабінет заходить Арсеній. Він одягнений в стилі мілітарі, з пейнтбольною гвинтівкою в руці і сигарою в зубах.
- Я щойно мав розмову з серйозними людьми і вони порадили мені врятувати країну. Тому я прийшов тебе вбити!.. Жарт. – І Арсеній заходиться в істеричному сміхові, від якого в Юлії вібрує права цицька.
- Я рада за тебе, Арсюша. А до мене чаго прийшов?
- Прийшов сказать, шо в тебе, ліса подколодная, шансів нема. Закінчились, чуєш?!
- Йди геть, Миш`якій!
Арсеній по кролячи виставивши зуби зкорчив гримасу у відповідь і вийшов. Вже зникаючи з виду він обернувся і роботоподібним голосом проказав: «Алл бі бек!», і викинув на підлогу сигару. У темних коридорах влади ще довго відлунням бився об стіни його регіт. Юлія все ще стояла перед відчиненими дверима. Лише тепер вона відчула різких запах керосину, який поширився навколо. Вмить біля недопалка спалахнуло полум`я і жовто-блакитна доріжка вогню побігла до колись прекрасних ніг прем`єра.
«Я табі, блядь, врятую країну!...» - ці слова вертілись в рудій голові тоді, коли перші протипожежні сигнали відкрили крани з водою на стелі.
…Мокра і зла, вона вигадувала вишукану помсту.
- Шо-шо ти кажеш?... Ну да, звісно я пам`ятаю Пилипишина… І що? – прижавши плечем мобілку до вуха (могла б уже гарнітуру купити), Юлія нетерпляче шукала в сумочці піґулки проти неврозу. – Ой-йо-йой!! Точно…. Це ті написи: «Геї за Пилипишина?»… Я влавила думку… Непагана, дуже непагана!! Бай-бай, Наташа…
«Вона завжди була гарною порадницею» - подумала Юлія, набираючи новий номер на мобільному…
Копирсаючись шомполом в новій гвинтівці з лазерним прицілом, Арсеній малював в уяві радісні картини, як він, у стилі Барака, розповідає всім те, що всі хочуть чути, а тому вірять… вдячно аплодують… обирають в списку його прізвище і ставлять галочку…
Від таких солодких роздумів у нього текла слина… Краплі із підборіддя зривались прямо на лінзу лазерного прицілу гвинтівки.
В такому от презентабельному вигляді його застав його товариш Хвирташ. Весь червоний (як потім вияснилось, не від спеки, а від злості) він тримав в руках газету… Трясучи перед самими окулярами Арсенія газетою він брудно лаявся. Так брудно, що навіть у шпіона в шафі зав`яло пів правого вуха.
- Всі жиди Житомира за тебе… Якого дідька? – кричав Хвирташ.
- Так це ж добре! – напівестетично-напіверотично витягуючи шомпол з дула відповів Арсеній.
- Добре?? Чи ти сказився?!? …. читай!
Арсеній нарешті пробудився від своїх солодких мрій, змайстрував розуміння на фейсі і взяв газету. На пом`ятій титульній сторінці великими буквами було написано: «Євреї пишуть листа майбутньому султану».
Зранку всі ЗМІ кишіли матеріалами про провальний «мілітарний задум» Арсенія. В інтернеті з`явились такі неприємні речі, як Онаній, Кавуній і навіть Онтолєй. Пригнічений, Арсеній сидів на біде, тепла вода лоскотала йому сфінктер і це спонукало його інтелект до генерації нових, ще дебільніших ідей.
- Евріка! – крикнув він, та так, що під ним аж забулькало. – Придумав!
З цими словами він вискочив з туалету, забувши натягти штани від Вороніна, а через півгодини вже був в власному офісі-бункері і диктував своїй секретарці, схожій на Демі Мур з фільму «Солдат Джейн», якісь вказівки. Та чемно і ретельно все записувала, хоча сама була в шоці. Адже це вперше за її пам`яті шеф приїхав на роботу без штанів, зате в піджаку. Закінчивши диктувати, він сів в м`яке як ніколи глибоке шкіряне крісло і розкурив гавану. «Шлакоблок Юлії Тімашенка» - думав Арсеній і хтиві очиська лукаво пускали бісики в бік його Демі Мур, яка нахилилась, щоб вставити шнур USB в процесор під столом… Забігаючи наперед, варто відзначити, що такою щасливою як того вечора Демі Мур ще ніколи додому не верталась…
Наступного ранку всі ЗМІ кишіли матеріалами про Шлакоблок. Також сторінки друкованої макулатури були всипані фотографіями біллбордів з написами «Все згоріло – Вона працює», «Працює як негр» і подібними.
- Задраїть всі люки! – скомандував Арсеній, нервово посмикуючи кінцівками.
- Пєтровіч, ми не на субмарині.
- Поставте «Бидлз».
- Хвилинку… О, є.
З динаміка полилась «Yellow submarine». Кролєг насолоджувався, погризуючи каротинову палочку. Пісня закінчилась, за нею почалась «Hey, jude!» і Арсеній попросив вимкнути. Через 5 хвилин пролунав дзвінок у бронедвері.
- Хто там? – спитав він через голоснорозмовник, хоча на екрані монітора прекрасно бачив, що перед дверима стояла бліда… з косою…. по його душу.
- Адкривай, падло! – істеричним голосом звучала гостя по той бік дверей.
- Аа! То ви, Юлю! Впізнаю-впізнаю вашу манеру розмови. Зачекайте хвилинку, я відвідаю туалет, там газета свіжа недочитана лежить, і побалакаємо тоді.
Встав, демонстативно шаркаючи по підлозі кирзачами поплівся до туалету. «Клац!» - звук засову проткнув вуха Юлії. Кролєг зручно вмостився на сортирі і взяв в руки «ВВ». «Шкода, що тут поруч є біде, а то б використав за призначенням» - сумно хитав головою він і уявляв як би красиво поєдналась його дупа і її фото на першій сторінці… Вийшов з сортиру хвилин за 15… Вона вже сиділа в його кріслі. Нігті на руках були згризані по лікті.
- Ой, шось тухлєцой понесло… - скривившись промовив Арсеній.
- Чого ти хочеш, животнає!!?
- А як ти думаєш, дорогенька?
- Думаю, що прийшов час дамавлятись…
- Ви як любите, Владіміровна, зверху чи знизу? – він став спиною до неї і зігнувся так, що його голова виглядала з-поміж ніг. Отак, головою вниз, він продовжив. – Я б вас вжив в будь-якому вигляді. У вас ще не вийшов термін придатності?
- Кароче, закрий рот, животнає! – сичала вона і бризкала жовтою слиною. – Прекрасно ж знаєш, що вибари табі не виграти… Але ти, сука, піявка, сука, камар кончений! Крові вже випив маєї дастатня щоб я зараз запрапанувала тобі кампраміс…
- Цікаво звучить… Продовжуйте… - Потім, повернувшись трохи вбік, - Демі, іди покури…
Демі Мур вийшла.
- Ну-ну, Владіміровна, ви шось там патякали про кампраміс… Слухаю уважно, ушкі на макушкє! – Арсеній зобразив кролячі вуха і по-їжачому зафиркав.
- Прапаную тобі місце в майбутняму урядє, за маго правління…
- Да ти шо! – абсолютно інертним тоном промимрив Кролєг.
- Абіцяю, даю слова! Ти рахувати вмієш?
- Трохи вмію. Колись рахував бджіл в шефа на пасіці в кожному вулику, так що певний досвід маю.
- Арсюша, скільки буде 2 + 2?
- Ааа, так то як водиться, по чесному все: 3 вам і 1 мені…
- Прибери всю цю хуйню з вулиць.
- Будєт сдєлано, Маргарет!
- Мовчи, животнає!
Манерно відсунувши від себе стілець сракою, Юлія вийшла з офісу-бункеру. По сходах цокали її шпильки. «Це проценти капають мені на Цюріх» - думав Арсеній. Лише тепер він відчув різкий запах. Ну і не дивно. У прем`єрки ще повністю не владнались гази… точніше, проблеми з газами… а ще точніше, газові проблеми.
Наступний ранок. На всіх ресурсах інтернету з`являється новий ролик. На екрані Корч. Він сидить на дивані, оточений з обох боків братками з його братства. Явно відчувається «жиріновщина».
- Мир вам, браття і сестри! Пам`ятаю, в дитинстві, коли ми всі ходили в підвали ґвалтувати грушу, я дуже сміявся по малолітству щодо всіх оцих східних духовних практик, щодо всієї цієї маячні про дао, але потім зрозумів – в тому був великий сенс. Це мотивація продовжити тренування. Коли стоїш на кулачках в калюжі власних потовиділень і думаєш, а нащо ти сюди прийшов уже… раз п`ятий…спогад про дао і про вищий сенс ніж набивання кулаків дозволяє тобі продовжити тренування, а в ідеалі це все мотивує тебе в майбутньому абсолютно безкоштовно вмерти за Імператора. Але потім знайшлися хитрожопі, які зрозуміли, що всю оцю от мотивацію можна продавати і просто так, що бити грушу не треба, не треба рвати анус, східними практиками можна торгувати. І продавались різні книжечки, касетки, гуру, розмови про сансару нірвану… Але зараз цього вже майже ніхто не купує. Мотивація без дії не має жодного сенсу. Те саме – і розмови про націоналізм. І «слава Україні!», і всі писання Донцова мають сенс тільки якщо вони є доповненням до оцього діла. – в цей час Корч імітує, як він вказівним пальцем чи то колупається в ніздрях чи то жме на курок пістолета. – Без цього ніякий націоналізм сенсу не має. Це все вигадки хитрожопих хлопців. Короче, до чого я все це… Коли кажеш «Слава Україні!» … ом мані падме хум… все це має сенс тільки в тому випадку, якщо ти після цього б`єш по морді. Не б`єш по морді? – не кажи ом мані падме хум… не кажи «Слава Україні!». Тому шо ти не гєрой. І не буде ніякого «Героям слава!» Амінь!
