В 17-ій серії всі помирають і тільки Арні залишається жити, хоча, моя б воля, покінчив би з усіма, як Гєрасім з Му-Му ще в другій. В 18-ій на Землю повертаються динозаври ( в спонсора знов появилися гроші – металургія по трохи стає на ноги і печі запрацювали на чверть потужності, тому, на радощах, хоче шиканути й просить, щоб усі ці викопні тварюки були у повний розмір і виглядали реалістично), котрі по-дибільному блукають порожніми вулицями й так щиро дивуються всій цій галімій урбанізації, як Сталін наступу німців в 41-му, що одна із тварюк не витримує і блює прямо на Красній Площаді (її сконструювали з картонних ящиків, облитих червоною фарбою, хоча помічник режисера чи то жартома, а чи, може, всерйоз пропонував зробити це з крові свого шефа. Зверху ж присобачили Вифлеємську Зірку зняту з ялинки, котра випадково загорілася при зйомках Нового Року в 4-ій серії).
На 19-у серію спонсор особисто привіз з Америки Лукаса і сказав, що вся знімальна група – кучка нєудачнікав, тому хай валять всі в курвумаму, підараси, - ібо Лукас всьо зніме сам. Як виявилося, старий Джордж не взяв із собою знімальну групу, тому всіх доведеться повернути. Бізнесмен озлобився й послав свою шістку, щоб привів «всіх тих раздалбаїв з камерами і фанарікам», бо завтра зйомки,а він башляє Лукасові за час. Оператори, світлотехніки і гримери, годувальники і кавоноси виявилися теж не майонезом мазані, тому наказали месенджерові передати своєму шефові : «хай сам приїде жопи нам цілувати, тільки тоді вернемося». Все обійшлося накритим столом і сауною. Серію зняли за три години, а все інше Лукас сказав, що зробить на своєму старенькому Хюлет Пакед і забрався з касою в Штати.
Наступного дня ціни на нафту зросли, а акції підприємств спонсора впали на ПФТС на 60 пунктів за добу. А ще цей кредит за віллу на Конча Заспі, тому було вирішено вернути всіх старих акторів, а зарплатою за зйомки будуть залишки від проводів Лукаса. Тими залишками можна було нагодувати всі сиротинці країни, тому ніхто не жалівся. За сюжетну основу вирішили взяти флеш бек і придумати, як би все було, якби не та довбана війна. Все вимальовувалося по ходу подій: якраз перед тим, як усі наймогутніші країни мали одні одним відправити послання щастя на борту атомних боєголовок, з неба спускаються растамани , що несуть мир. No more weapons, співають вони своє запальне реггі й легким порухом вуст обдмухують суворих світових лідерів, і ті починають сміятися в прокурені вуса й підспівувати:
We no want no weapons (no way) of mass destruction
We no want no weapons of mass destruction
No we no really need
No weapons, no weapons no
This has got to be the final conflict
Bestowed upon humanity
So much for a global coalition
A false sense of security
We are just pawns in the scheme of things
No matter what our race or creed
Survivors of this holocaust
We international refugees
We no want no weapons (no way) of mass destruction
We no want no weapons of mass destruction
We no want no weapons of mass destruction
No no no lethal weapons
No no lethal weapons
No weapons no weapons
Всі співають, танцюють сальсу , по-брєжнєвськи цілуються і ось цю атмосферу щастя й всесвітнього братерства, весь цей міртрудмай за одну хвилину обламав спонсор, що нагрянув з перевіркою. Від побаченого, він рвав волосся на голові своєї секретарки, жбурляв недогорілу ялинку все з тієї ж 4-ої серії, ну просто, як Зевс на курсах молодого громовержця в пожежній службі, які грецькому богу обов’язково довелося б пройти, якби він захотів мати свій бізнес в Україні. Всі перелякано ховалися по кутках - їх і так нєпадєцкі крило, а тут ще й клаповухий інопланетянин, як їм здавалося. Вони в паніці прикривали голову і голосно кричали, наче на них падає стеля. І лише помічник режисера,тримаючи в одній руці декорації, в іншій - цигарку голосно сміявся.
- Ти чьо, савсєм страх патєрял? – запитав спонсор.
- На, - відповів йому пацан і всунув в руку самокрутку, - курни і всьо пройде.
Бізнесмен затягнувся раз. Другий. Третій і сказав:
- Хавки мені - їсти чогось захотілось. А чого стоїте всі – знімайте дальше. А шо то за сігарєта? Кемел?
Дірєктар заводав, газєт, параходав, хитро мружився і погладжував підборіддя.
- Та то я урожай перший сьогодні з вазонів зібрав і з групою вирішив поділитися.
Зйомки продовжились і тривали до ранку, поки всіх не відпустило.
Через тиждень приїхав кур’єр і передав бандероль особисто в руки спонсору.
- З Америки? У вас там, певно, родичі, - запитав хлопчина в уніформі і, не дочекавшись відповіді,продовжив, - у мене цьотка в Канаді, то вона нам кожного року подарки шле перед Різдвом, але їхнім, а не нашим, ну, типу 25-го грудня, і постійно в пакунку є червені майтики*, але на нас вони ні на кого не налазять, то ми на свого пса Чапу їх вдівали. Того він кожного року чекав бандеролі більше за всіх і тіко видів** поштарку на ґанку, вже гавкав на всю хату. А минулого року Чапа здох і ми досі не відкрили останній цьоцін пакунок – боїмось, шо там знов будуть ті маленькі труси, а ми не матимемо, шо з ними робити.
- Та пашол ти, - сказав спонсор і забрав бандероль.
- А шо в нас вуйко в самих горах жиє – гет-гет в лісі, - не вгамовувався кур’єр і, чим більше він говорив, тим більше діалектизмів вживав і більше розмахував руками, то малюючи уявні вуйкові гори, то ліс.
- А, - зрозумів бізнесмен і дістав з кишені гаманець. Дрібних купюр там не виявилось, тому він всунув в руки посильному 100 баксів і мовив, ніби священик, що висповідав вірянина і готовий відпустити заблудлій вівці всі гріхи , - вали вже.
- Та ви послухайте, - якось з образою сказав кур’єр, зіжмакав купюру і, без награної злості, кинув її на підлогу, - так от, я про вуйка – він не миється вже років п’єть. Але там в хаті смердит! Ви б почули. Зато, який краєвид в тих горах
- Ахрана, - не витримав спонсор, - убєрітє ета.
Двоє неймовірно багатих духовно мордоворотів копняками випровадили надокучливого хлопчину, а на прощання розмазали 100-доларову банкноту по обличчі, що з носа потекла кров.
Як виявилося, пакунок був дійсно від Лукаса, але, або він щось наплутав, або тупо вирішив розвести українського благодійника, власника 3 металургійних комбінатів, професора чотирьох університетів, почесного жителя 6 міст і, за сумісництвом, спонсора даного серіалу. На дискові, що був в бандеролі виявився епізод перший «Зоряних Воєн». Після цього ще довго ходили чутки, що старий Джордж одразу після від’їзду з України зник в невідомому напрямку і версій, куди саме було безліч. Одна жовта Лондонська газета повідомляла, що за однією з версій, Лукас переховується десь в Сибірі і живе в квартирі, яку винаймають Преслі і Джексон. Всяке може бути, може ці двоє в далекому чи близькому минулому «кинули» когось з наших олігархів.
Довелося перезнімати 19-у серію. Знов в рух пішли фарбовані ящики і резинові динозаври, яких вирізали з усіх підручних матеріалів, а дехто за сировиною бігав в секс-шоп, що навпроти студії. До ранку всі розійшлися і тільки стара прибиральниця Герміона Миколаївна голосно чортихалася, збираючи шматки рваної резини з підлоги, чортихалася і складала до кишені – мо’ знадобиться.
21-у і 22-у серію вирішили зняти разом і половину сюжету тупо склала реклама. Перед зйомками 23-ої захворів головний режисер (насправді в нього просто стався нервовий зрив через те, що зрадив професії і продався рекламщикам. Факін Едвертайзін!). Зняти все зголосився його помічник і, оскільки, бажаючих більше не було, а Лукаса ще не знайшли (активно відпрацьовувалася можливість його перебування на Далекому Сході. Для того, щоб вислідити Джорджа і поквитатися з ним в сторону Владивостоку було відправлено три потяги відбірних козаків, в яких, щоправда, замість оселедця блистіла лисина, замість шабель та пістолів на озброєнні були Макарови, ТТ і АКМи, а шаровари їм заміняли спортивні штани вигладжені на кант – що поробиш, такі вони – герої нашого часу.), цю справу таки доручили йому. Так ось, виявилося, що в хлопчини не лише талант робити бутерброди з шинкою та бути найкращим старшим-куди-пошлють, а хороший смак та тяма в кіномистецтві. Він зміг в одній серії не тільки органічно пояснити весь той дибілізм, що був в попередніх 22-ох, а й вибудувати між ними логічний зв'язок та провести чітку межу між добром і злом. За ту серію фільм отримав силу-силенну нагород і був запрошений на всі можливі світові кіношні імпрези.
Та на 24-у серію повернувся з Мальдівів, де лікувався від зради Мельпомені старий режисер і заявив, що малий лайдак спаскудив всю його концепцію, тому в останній серії знову появилися динозаври та губернатор Каліфорнії, але цього разу все обійшлося без растаманів і Краснай Площаді.
Після закінчення зйомок серіал вийшов в прокат і по всьому світі почалися гучні прем’єри. Показували тільки 23-у серію. Кінотеатри всієї земної кулі були забиті вщерть, люди йшли, мов на свято – цілими сім’ями, компаніями, фірмами. Одна місцева ТРК повідомляла, що на прем’єрі в місті Сургут на останньому ряду був помічений Майкл з трьома дітлахами, поряд був Елвіс з електрогітарою, а в самісінькому центрі сидів Лукас в костюмі Дарта Вейдера, поруч з яким попкорн наминав Сі3ПіО. Хоча в той день в Сургуті святкували День Міста і 657 жителів божилося, що до них прийшли інопланетяни і погнали їх безкраїми полями Чумацького Шляху в ясир.
Як виявилося згодом, серіал таки окупився і прибутки були нічогенькі, тому спонсор захотів зняти другий сезон, в якому шостою серією, чи то випадково, чи навмисне, щоб злошити Лукаса був епізод перший Зоряних Воєн. Всі інші 23 були звичайним телевізійним милом, тому прем’єри пройшли в напівпустих залах, де вже ніхто не бачив ні Елвіса, ні Джексона, ні Чубаку, а рівень аудиторії біля телевізорів склав не більше 1%. Виручені кошти ледь покрили видатки і набрані кредити. Проте це не зламало щедрого стовпа української мувііндустрії і він вирішив не зупинятися, тому замовив 3-ій сезон. Це був справжній провал. Серіал вийшов настільки паскудним, що відмовилися купити на нього права показу навіть найгірші обласні та районні ТРК, тому його транслювали о 4-ій ночі по Українському Радіо, позиціонуючи, як виставу для самотніх інтелектуалів. Після цього усі відвернулися від спонсора, йому довелося розпрощатися з усіма статками, з усіма автомобілями. Лише надокучливий кур’єр все ходив за ним і розповідав про цьотку і вуйка, про Карпати і Канаду, якої насправді ніколи не бачив.
- Чого ти за мною ходиш, - не витримав колишній спонсор одного дня, - в мене ж нічого вже нема?
- Дурак ти, люблю я тебе, - відповів ображено кур’єр, - я закохався ще при першій нашій зустрічі, а ти мене не помічав. А потім помічав і бив. Б’є – значить любить, думав я і не здавався, а ти – ти такий ж козел, як і всі. Всі ви, мужик, всі ви такі, - крикнув він на останок.
- Да пішов ти, підар, - крикнув услід невдаха кінобізнесу.
Наступного дня кур’єр полетів жити до цьотки в Канаду, бо ту його вже нічого не тримало, а екс-спонсор пішов в запой, бо зрозумів, що йому страшенно бракує розповідей про Канаду і гори посильного, що він, йолкі-палкі, жити без нього не може. Тому він зібрав всі свої манатки, здав пляшки, закрив квартиру і поїхав в аеропорт. Як виявилося, грошей для польоту до Канади йому не вистачає, тому в приступі розпачу він попросив, щоб дали куди-небудь. Не дивлячись куди попрямує, сів до літака й одразу заснув. Коли після посадки зійшов трапом, то довідався, що його вітає славне місто Сургут. Там він влаштувався працювати на нафтовій буровій установці. Зараз знімає квартиру на окраїні міста разом з Майклом, Елвісом та Джорджем , на якого більше не тримає зла. Тепер кожного дня міста вони напиваються з Луксом і їх обох всю ніч женуть в ясир марсіяни.
Молодий режисер, після того, як був відсторонений від зйомок 24-ої серії хотів скоїти суїцид і випадково увімкнув камеру, спроба самогубства виявилася невдалою – вчасно прибігли сусіди, а от відео цієї події він наважився відправити до Берліну і отримав двох золотих ведмедів: за кращий короткометражний фільм та головну роль в ньому. Нещодавно він одружився з продавщицею квитків аеропорту Бориспіль, котра, ніби ненавмисне, відправила горе-бізнесмена в Сургут. Живуть вони чудово в щасті і в коханні в Конча-Заспі й ростять двох діточок –Люку і Герасима.
Що ж стосується самого серіалу, то 1-а серія була про дитячу безпритульність, 2-а - про здоровий спосіб життя і таким мав би бути цикл фільмів про хорошу родин, замовлений Міністерством молоді та спорту, як науково-популярний посібник для учнів загальноосвітніх шкіл.
Тому неодмінно варто зробити висновок: навіть, якщо із задуманого нічого доброго не вийде – ризикнути все одно варто. Авось?)
