Рівненські тролейбуси – це особливе місце. Тут завжди можна зустрітити десяток, другий пенсіонерів. І от коли їх від зупинки до зупинки назбирується достатня кількість – ропочинається справжній тролейбусний форум. Мені здається, я знаю усі можливі теми, які виносяться на всезагальне обговорення у громадському трапспорті. Найчастіше – це політика, дача і нікудишня сучасна молодь.
Але одного разу я таки була справді вражена тим, яку розмову розпочала усміхнена бабуся. Пересипаючи репліки жартами вона розповідала про те, що напевне переїде жити у будинок перестарілих, який знаходиться недалеко від Рівного. «А чого ж так. – цікавились пасажири? Чи вас туди діти відправити хочуть? Може невістки не люблять?» “Та ні страшенно люблять, кажуть, що не відпустять мене від себе”. “А може вам немає де жити?” - з подивом запитують оточуючі. “Приїжджайте до мене у гості і подивіться, який маю гарний будиночок- відремонтований, просторий”, - відповідає бабуся з посмішкою – “В мене і садок, і город – все є”. “То може вам вже дуже важко працювати і немає кому за вами доглянути?” “Та де там – то мій старий відлежується тільки, а я все працюю підморгує слухачам старенька. І її позитивний настрій передається співрозмовникам. Але ніхто так і не може зрозуміти, чому бабуся вирішила виббратись у будинок перестарілих. Але у неї так все чудово! “А що мені треба? Ліжко переночувати мені дадуть, годуватимуть мене і лікуватимуть якщо треба буде. От пенсію доведеться всю віддавати, але для чого ж вона мені треба буде?” На зупинці “Автовокзал” бабуся виходить.
Дивлюсь я на оцю стареньку і пригадується мені, що колись отак в українському селі навколо бабусь і дідусів збиралась малеча, аби казку послухати, мудрості повчитись. Де ж втратився отой інтерес до старших людей, до їхнього досвіду?
Пригадується і друга тролейбусна історія, розказана вже моєю бабусею. На зупинку під’їжджає тролейбус і на передні двері залітають підлітки. “Давай швиденько заходь, сідай”, - вчить досвідченіший друга. – “Бо зараз, як це антикваріат завалить, то небуде й де впасти”. Добре що в моєї бабусі, хороше почуття гумору
От я собі і думаю: в усі часи антикваріат цінувався найбільше. Чому ж у нас тепер інакше?
