Ви бачили мамонта? Ну не живого, ну хоча б у школі на картинках у підручнику історії для п’ятого класу? У тих підручниках, у них повинна бути обов’язково синя обкладинка, думаю синя вона власне повинна бути тому, що стан історика як правило теж був синій від алкоголю.
У тих книжках падлючі діти завжди знущалися над фотографіями. Байдуже чиї це фотографії. Починаючи від зображення першої мавпо-людини закінчуючи зображенням останньої людино-мавпи, вони, діти, всім домальовували вуса, сережки у вухах, панківський ірокез і, обов’язково, навіть якщо не малювали вуса і ірокез, що навряд, то, обов’язково, малювали геніталії. Геніталії нелюдських розмірів. У кошиках для грибів, на списах первісних людей, на плечі замість кийку… кругом мали бути геніталії. Їх домальовували на всіх фотографіях. Не домальовували їх тільки мамонтам. Пояснити це важко, але думаю все це пов'язано з тим, що мамонтів і так жаль. Це як Тома з Том & Джері, як Вовка з Ну постривай. Словом, мамонтів жаліли всі.
Мамонти були темносірі в чорно-білій поліграфії і темно-коричневі в кольоровій. Якби хтось колись бачив справжнього мамонта, то ніколи не випускав би книжки в чорно-білому кольорі. Жаль в очах мамонта і колір його хутра повинен був сказати всім: "От він я – мамонт. Моє хутро темно-коричневе, бо з нього от-от поллється кофеїн, мої бивні жовні від цигарок, мій голос хриплий він середньовічного ганджубасу, мої очі червоні від мескаліну арктичних кактусів, у мене крутить в носі від тої дози коксу, яку я нюхаю хоботом щодня, від мене смердить перегаром бурякового самогону. Я – мамонт!". Ну або щось типу того.
Якби хтось бачив мамонта, то на уроках не виникало б зайвих питань, типу, чого виздихали мамонти. Все стало б просто і зрозуміло. В одну промову мамонт вмістив би все. Питань би не було. Ніяких додаткових питань. Абсолютно. І виглядало б це приблизно так…
Стоїть мамонт, якому і так вже не довго залишилося через нелюдський спосіб життя, перед ним на кафедрі трилітровий бутиль міцної кави. Розчинної, бо там, звідки він родом нема стільки часу, щоб готувати справжню каву. І він, наче на прийомі у нарколога починає свою розповідь.
- Привіт, я мамонт…
Аудиторія підіймається, плескає у долоні, і вітається:
- Привіт, мамонт.
- Так, я мамонт, і у мене проблема.
Аудиторія в один голос:
- Розкажи нам про свою проблему.
Мамонт зриває хоботом бейдж з написом "МАМОНТ" і прочинає:
- Я п’ю багато кави. Всі мамонти вже здохли від кофеїну. Я ще тримаюся. Вночі нам спати не доводиться, бо ми по черзі пильнуємо первісних людей, тому аби не заснути, рятуємося кавою. Вдень після нічного патрулювання хочеться спати, тому ми п’ємо каву, післяобід ми п’ємо каву бо нема часу шукати здорову їжу, ввечері ми п’ємо каву просто так за інерцією.
На цих словах мамонт робить останній ковток кави з бутиля, і падає замертво. В аудиторії вмикається світло, чути голос викладача:
- Мамонти померли від кофеїну…
