Підбиваючи різнобарвне опале листя кросівками, дівчина йшла по парку. Взагалі у такому мрійливому віці, коли світ здається рожевим, а бажання такими глобальними, досить природно гуляти на самоті із природою і своїми мріями… А для цієї дівчини прогулянки на самоті давно стали звичкою. Слід сказати, що дівча належало до типу досить мрійливих та сентиментальних осіб, які все чекають свого щастя разом з великим і казковим коханням на додачу. Така собі Ассоль нашого часу. Чекає, надіється, а для досягнення власного щастя нічогісінько не робить… Сподівається на чудо. Але, як доводить історія про червоні вітрила, дива інколи трапляються. Причому завжди неочікувано.
- Ох… - зітхнула дівчина, присівши на килим із розмальованих осінню листочків. – Як же мені важко… Не життя, а суцільна сіра пляма…
Розмірковуючи про долю і її капризи, погляд дівчинки раптово зупинився на звичайній зеленій пляшці з якоюсь дивною перлиною замість пробки. Навіщо дівчина відкрила цю пляшку напевне не знає і вона сама, але раптово з пляшки почав випливати дим, а згодом перед очима юної особи з’явилася дивна істота фіолетового кольору з яскравими літерами на животику: «Д.ЖИ.Н». Новоявлений був таким дивним та незвичним… Лише в очах, як і у деяких людей, було видно розчарування і втому від власної роботи.
- Ти… ти… ти хто? – тільки й змогла вимовити вражена дівчина.
- Іван Федорович Крузенштейн. Людина і «Титанік»! Дівчинко, ти читати вмієш? – тицьнув пальцем себе в пузо Джин.
- Але… цього не може бути! Якщо помислити логічно…
- Добре, давай помислимо. Це не розіграш, тому що в таку глухомань ніхто б не додумався піти. Крім тебе, звичайно.
Галюциногенні гриби ти сьогодні часом не їла?
… Ні? Ну, тоді і цей варіант відпадає.
При медичному огляді в тебе психічних відхилень не виявлено. Отже ти цілком здорова.
Вітаю. Це все-таки чудо!!!
- Ой!!! Ну нарешті! – сплеснуло руками дівча. – Отже у мене є три бажання.
- Ні, тільки одне.
- Чому це?
- Тому що рада наймудріших і найстарших джинів ще сто років тому прийняла рішення, що три бажання забагато для людей. І тому згідно новому статутному розпорядженню я можу виконати лише одне. Тому давай, загадуй!
- Я хочу… Я хочу… Зараз зачекай… Я хочу…
- Люди! – засміявся фіолетовий чарівник. - Завжди чекають дива, а коли воно з’являється у їхньому житті і гадки не мають що з ним робити! Ну вирішуй вже! Тільки хочу попередити бажання типу мир у всьому світі чи хочу щоб всі були щасливі я не виконую. Це не в моїй компетенції.
- Добре. – кивнула головою дівчина. І оптимістично промовила. – Я ХОЧУ ЖИТИ!!!
Даний вияв волі молодої особи не справив ніякого враження на Джина.
- Я вибачаюсь. – іронічно зауважив він, піднімаючи вгору брову. – А ти що, уже той… померла, чи що?
- Ні, ти не зрозумів! Я хочу жити повноцінним життям!!! Моє сіре монотонне існування вже дістало! Я хочу веселощів, перемог, яскравих вражень!!!
- По твоєму життя складається з одних лише світлих та приємних моментів?!
Ти помиляєшся, дівчинко!
- Мене Катею звати!
- Дуже приємно. Так от, жити – це не лише веселитись та радіти всьому, що тебе оточує. Щоб відчути свято життя інколи потрібно пережити час сірих буднів. Адже якщо не буде чорних та сірих смуг як ти дізнаєшся що біла – яскравіша та краща?
Тим паче, не думаю я, що постійні пригоди та щоденні безтурботні веселощі призводять до чогось хорошого. Скоріше навпаки: дуже швидко ти втомися від такого життя і воно теж почне тобі здаватися сірим та одноманітним…
- Твоя правда! – погодилась Катя. – тоді… тоді даруй мені Справжнє кохання, таке як у казці!!!!
- Ти впевнена? – перепитав джин, не скільки із ввічливості чи переживання за один шанс цієї дівчинки на чудо, скільки через точність та власні професійні навики.
- Так!!! – стрибала від радості дівчинка. – Ти собі уявити не можеш як я мрію про кохання та мого прекрасного принца!!!
- Добре. Хай буде по твоєму…
- Стоп! – недовірливо покосилось руде дівча на Джина. – Щось тут не те… В чому тут підвох?
- Я тільки виконую бажання… А як вони вплинуть на твоє життя – це вже не моя справа. Хочеш кохання, зараз виконаю…
- Зачекай!!! Що тут поганого? – Серйозний погляд зелених очей дивився на чудернацьку істоту з надією. Хоча не дуже виходило сприймати серйозно хмарку густого фіолетового диму з рожевою бородою та жовтим волоссям, який до того ж живе у звичайній пляшці!
- Нічого поганого тут немає!!! Хочеш кохання як у казці або схожого на сопливий дамський роман – будь-ласка!!! Страждай, мучся , терми сотні перешкод і вибрики «злих персонажів» заради одної банальної фрази: « і жили вони довго і щасливо»…
- Якщо і будуть перешкоди, то мій принц подолає все, аби лише бути зі мною!!! – відстоювала свою правду юний романтик Катя.
- А ти знаєш хоч одну казку в якій принц страждав і долав перепони більше ніж принцеса?
- Ну, не знаю…
Тоді хочу…
Я хочу… Стати найгарнішою!!! Хай інші заздрять!!!
Ось так!!! – показала дівчина язик – В цьому бажанні точно нема ніяких недоліків!!! І взагалі, що мені за песимістичний Джин такий попався!!!
- Я не песиміст, я – реаліст!!! – образилось фіолетове чудо. – Це ти звикла все бачити через рожеві окуляри!!!
- Але визнай, моє побажання таки ідеальне! Спробуй розкритикуй!!!
- Та будь-ласка!!! – зрадів чарівник. – Це – одне з найдурніших способів використати свій шанс на чудо. Краса – поняття неточне, і міняється кожне десятиліття. Тим паче навіщо витрачати чудо на те, чого можна добитись самотужки? Займися собою, навчися ховати недоліки і підкреслювати достоїнства. Та й до того ж красуням не так легко живеться, як ти думаєш!
- Добре. Тоді хочу багато грошей! – вже як виклик заявила Катерина.
- Та будь-ласка! Але ти зовсім не вмієш поводитися з грошима, і тому скоро їх втратиш. Крім того, твоя наївна особистість не зможе впоратись з великою кількістю псевдо друзів і зрозуміти кому потрібні твої гроші, а кому – ти сама.
Словесна дуель тривала більше години. На кожне побажання дівчинки Джин знаходив темний бік реалізації її чуда. Зрештою, знесилена Катя капітулювала:
- Добре-добре!!! Переконав!!! Весь цей час я мріяла про всі ці блага, навіть не розуміючи як вони вплинуть на моє життя і чи зможу я з ними жити щасливо!
- Ось бачиш! – задоволено посміхнувся фіолетовий. – Я радий , що зміг відкрити тобі очі на реальність!
- Дякую. А… можна запитання?
- Давай!!! Ти вже й так задала їх більше сотні!!!
- А що означає « Д. ЖИ. Н.»?
- Це скорочення від « Дарую живим надію».
- Надію на що?
- На щастя, звісно ж! Хоча люди зазвичай самі не знають що для них є щастям…
Але така моя робота – здійснювати бажання і дарувати надію на те, що життя стане кращим.
- А якби у тебе було одне бажання, чого б ти побажав? – схитрувало дівча, сподіваючись почути ідеальне бажання.
- Я б побажав стати людиною. Народитись нею. І просто жити.
- Як?!?! –дивувалась Катя. – Навіщо тобі це?
- Ви просто не знаєте яке це щастя!!! Жити так, як ти хочеш. І бути тим ким хочеш. Щодня робити сотні виборів: виграти чи програти, бути добрим чи злим, любити чи ненавидіти… Ви можете творити диво власними руками. Обирати свій шлях, намагатись досягнути того, що називаєте щастям чи жаліти себе за нещасливу долю. Бути собою чи прикидатись кимось іншим…
Ех… Які ж ви щасливі!!! – мрійливо зітхнув Джин.
- … І те, що я називала необхідним для щастя, я могла досягти і без допомоги чуда…
Фіолетовий чарівник посміхнувся.
- Тоді я знаю чого хочу!!! Я хочу, щоб ти став людиною!!! Щоб твоя мрія здійснилася!!!
- Так… Дівчинко! Я, звичайно, тобі вдячний, але це ТВОЄ бажання. Тому давай без благородства і самопожертви. Я розумію, у твоєму віці це нормально, але ж …
- Ти помиляєшся. Просто я зрозуміла, що я маю все, що мені потрібно. І це бажання мені по цимбалах!!! Тому я хочу віддати його тобі. Ти заслужив. Сотні віків ти тільки те і робиш, що виконуєш чужі мрії. Дозволь мені виконати твою.
Величезна сувора хмарка названа Джином раптово розрюмсалась.
- Дякую тобі, Катя!!! Ти справжнє чудо!!!
- Отже.. Я хочу щоб ти став людиною!!! – серйозно заявила новоспечена благодійниця
- Бажання виконано! – клацнувши пальцями, посміхнувся чарівник.
« Дивно, - розмірковувала Катя, повертаючись додому. – люди часто нарікають на долю, не розуміючи, що так сталося за їх власним вибором. Чудеса творяться власними руками, а вони чекають дива, надіються що одного дня, як у дитячій пісні, з безкоштовним морозивом і кіно прилетить чарівник в голубому вертольоті… І нарікають на магічних істот, заздрять їм, навіть не здогадуючись, як чарівники потайки мріють стати простими людьми…»
