Повертаючись з нічної прогулянки, він ніби поринає в сферу своїх думок, тому окрім стежки, що веде додому він вже нічого не помічає, аж доки ен проходить біля ставка, що розкинувся на задній частині парку. Проходячи повз нього йому ніби здається, що зненацька винирне з відтіль якась тварюка, і проковтне його не жуючи, хоча він чудово розуміє, що це все безглуздя, що там на дні нічого немає окрім сміття та мулу і він посміхаучись сам з себе дивився на верхню глянцеву обкладинку води, яка відбиває місяць та сотні зірок вдаючи немов небо потонуло в ставку.
Минувши саму темну частину парку, втомившись він присів на лавочку, що знаходилася в тіні п»яти поверхового будинком, якого вже сві жителі спали, хоча ні, ще світилися вікна, та з відкритих кватирок линуть голоса. З одних веселі, а з іншої злі та стурбовані, але якщо ен вслухуватися в кожен голос, а чути їх в цілому то помітно, як сміх змішується з криком, а сум з радістю і все воно утворює гармонію в природі, рівновагу гарних та поганих почуттів, які змішуються та утворюють спалах завтрішнього дня.
Не подалік тротуар, по якому здебільшого в такий час проходять молоді пари, хто тверезі, а хто і випивши, але вони притискаються, як наче не можуть один без одного.
Помітивши це, в нього вмить виникло нове питання – чому люди бояться самотності?
Мабуть тому, що вища ітота яку ми звикли називати «богом» та сприймати його, як всемогутнього, вигадала нас по своїй вподобі. Так, як він там десь сам і йому не вистачає уваги та любові то врезультаті бог вирішив створити подібних до себе, але набагато слабкіших в можливостях та розумінні - людей. –
Навіщо? А щоб його любили та шанували,зверталися до нього, щоб він отримував те, чого йому не вистачає... А для цього він вигадав, страждання та біль, страх до смерті та невідомого, заздрість та бажання, мрію та безпорадність.
Ми вигадані богом в подібності до нього ж самого, а бог один то повинен бути або чоловіком або жінкою?...
Хоча насправді йому вся ця релігія здаваля не серйозною, людина про бога згадує тільки тоді коли їй тяжко, звертається до нього в молитвах з прроханнями, щоб він позбавив страждань, а взамін обіцяє бути віруючою, шанувати церкву до кінця свої днів. Або інший варіант, коли людину мучить совість, коли вона шкодує за вдіяне, тому починає сповідуватися якоби богу, з великою надією, що її там чують десь на верху, але як би там не буол то невдовзі слова забуваються і гріх знову стане не переможним, посто всима цими діями характеризується та людьска не стійка моральна слабкість. І вцьому більшість людей схожа зі своїм вигаданим творцем – який на стільки егоїстичний, що не може жити без них, а вони настільки безпорадні, що віддаються йому. І тому він не вірив ні в бога ні в релігію, єдине в чому сумнівався – це доля та випадок. Коли все предписано, то ц свідчіть про існування бога, про те, що людина це лише шматок м"яса з емоціями та почуттями, що є лялькою у вищих руках.
А я боюся самотності? – промайнула в нього думка.
В нічній тиші після опівночі лунали пісні шкреків, кожен з яких обирав на небі свою зірку і співав їй пісню до самого ранку, доки невспалахне ніч від перших поменів виспаного сонця…
