Поправив окуляри. Люди сахалися двометрового здорованя у дитячій одежі. Зелена повітряна кулька приємно відтягувала його руку вгору.
— Пєтя! Ану ціхо! Не роби публіки! — маленька вертлива жіночка відтягнула здорованя за руку. Пєтя затупотів дрібно ножиськами, завищав та став показувати пальцем на продавця морозива. Продавець – красива молода жінка з голими ногами і у футболці з лицем Брітні читала книжку томно обпершись на ящик з морозивом.
— Куплю я тобі зараз мороженого! — гиркнула бабця, і пішла до до холодильника.
Пєтя ще сильніше затупотів і почав плескати себе по стегнах. Бабуся повернулася з морозивом. Пєтя замахнувся своїм ручищем та вибив щойнокуплене ескімо на патичку з її рук.
— Біба тфііітфф!!! — засичав Пєтя тупцюючи та тицяючи пальцем на продавця, яка продовжувала читати.
Бабця розізлилася. Витягнула з сумки шкіряний пасок, та почала гамселити беззахисного здорованя. Випустив повітряну кульку, і та втекла до неба.
— Ах ти ж тварино! Та я тобі дам! Я йому морозиво, а він скаче! — верещала стара.
Пєтя лише зсутулився та рюмсав, ні не рюмсав, ревів як матрос на сіновалі. Бабуся накинули пасок на шию Пєті та потягнула його додому. Маєш тобі парк! Все! Ти покараний! — кричала бабця.
Здоровань слухняно поплентався додому. Стара зачинила його у великому сейфі. Там він просидів годину плачучи. Тільки повторяв тихенько “Біба-ліба, біба...”. Було страшно. Товщина стінок сейфу пригнічувала а абсолютна темрява заставляла повірити, що тут бракує повітря. Хоча його достатньо надходило через щілини в замку.
Тоді бабуся зачинила велетня у підвалі.
Пєтя копав. Розгрібав землю руками. Так він грався. Робив з землі пасочки та замки – як діти у пісочниці. Коли вдавалося, інфантильно сміявся та плескав у долоні. Раптом наткнувся у землі на велетенську каменюку. Розміром з пральну машинку.
Пєтя своїми дужими руками майже годину розкопував її та очищав від бруду. Тоді уламком каменя почав її довбати. Бабуся, щоб покарати зачинила здорованя на тиждень. Вона лише скидала у підвал пластикові пакети з їжею – мішаниною квашених огірків, засохлої гречки та окрайцями зліба. Біба з’їдав харчі та облизував засмальцьовані пакети. Після чого продовжував длубати брилу гострим каменем. Він видовбав у ній глибоку впадину а на краях намалював чорні смужки болотом. Тоді стрибнув на каменюку, й притиснувся до неї пахом.
Тоді у підвал зайшла бабуся. Увімкнула яскраве світло, та й почала сварити Пєтю.
— Юй! Та ти всьо тут перекопав! Всі стіни какашками вимазав! Я ж тобі казала в пакети какати! Ах ти ж! — стара замахнулася на Пєтю ременем.
Та той підскочив до своєї каменюки. Підняв її на витягнутих руках над головою.
— Гйжди в пшизтдууу! — загарчав Пєтя та й опустив каменюку на бабусю. Під вагою брили бабуся зплющилася та майже вся помістилася до видовбаного в камені отвору. Тільки ноги трохи стирчали. Пєтя перекинув каменюку на бік. Виглядало так, ніби ноги бабусі стирчать із ока. Ні не з ока...це було щось інше. Бабусині ноги стирчали з величезної жіночої вульви! Природа бере своє...
