На дворі загавкав собака, рипнули двері в стареньких одвірках і до хати зайшов сусіда. Йому в ніс вдарив тяжкий запах гною, а вуха, зразу ж, заклало від несамовитого писку поросяти.
- Здоров був, Михайле! Що це ти робиш?! – перекрикуючи несамовитий вереск гукнув до господаря
- Зуби рву не бачиш? - кинув через плече газда, не відриваючись від своєї справи. –Скажи-но, Петре, скільки цицьок в свиноматки?
- Ну ти, найшов фермера. Залізь під свиню і порахуй!
- Пробував, вивертається, зараза.
Михайло вхопив з ящика інше рожевобоке порося і став запихати йому іржаві кліщі до рота. Це мале свинятко було вертке і ще голосніше за попереднє, та брало таку високу ноту, що в сусіда аж заворушилось волосся на голові.
- Що це ти тренуєшся, дантистом хочеш стати?
- Потримай краще за ноги, а то я не можу ради дати. Я їм ікла ламаю, ти що ніколи свиней не годував? Тут треба все по научному, з підходом… Думаєш проста наука свинарство?
- Годувати то годував, але я їм тільки - їсти в корито, та гній викинути… а щоб ікла? – сусід вражено почухав потилицю. - Хіба, може, теща зуби рвала?
Петро взяв знехотя пискливе порося за ноги. Але порося, як на зло, не вгамувалося, а стало, з ляку, смикатись, не даючи поросячому дантистові вхопити кліщами зуба. І при кожній такій невдалій спробі воно кричало оглушливо.
- А де ж твоя жінка, що ти сам…?! – Петро перекрикував дитинча свині.
- Жінка на базарі, от і приходиться приймати самому роди в свині. Може таки знаєш скільки цицьок у свині?
- Та звідки ж мені знати? Хіба давай поможу порахувати.
Чоловіки вкинули непокірне порося в кіш і пішли до хліва. Велика жирна свиноматка стояла посеред звареного із залізе станка, порохкувала і легенько підштовхувала рилом кволеньке дитинчатко.
- Чотирнадцять народила. А що як цицьок всім не хватить? Давай ти з тієї сторони лічи, а я звідси. – сказав Михайло. Вони присіли і стали зазирати під свиню з різних сторін.
- Щось ніяк не полічу, не стоїть на місці, клята.
Петро уже закінчував лічбу на своїй стороні, коли свиня, якій уже все це добряче набридло, з розгону гепнулась в грязь, прямісінько перед його носом. Хвиля гноївки і посліду накрила пригнуту голову горе обліковця. Михайлові, хоча і дісталось менше, але їх обох було годі впізнати. Він витерся і винувато глянув на сусіду.
- Тяжко з цими свинями поратись!
- Еге ж, тяжко. – Протер очі Петро.
- Той, Петре, ти певне щось хотів?
- Та я, просто зайшов… Мо, сусіде, підкинеш мені фуру сіна, під вечір?
- А чом би і ні. Заходьте, сусіде!
Чоловіки зайшли в хату і нашвидкуруч перехилили по чарці.
Петро сяк так стер гній з лиця і попрямував через хвіртку до себе.
- Ой, лишенько! Та що це ти з свинею цілувався? – зустріла його дружина.
- Та ні, помагав сусіду по свинарству. Складна то наука, – похитав він замурзаною головою.
- Я й бачу. Іди, хоть вмийся, гаспиде! – Петро не став перечити жінці, і розповідати що то значить справжнє свинарство, бо знав - марна справа.
А під вечір він знову відкрив хвіртку сусідського двору.
- Ганно, а чи вдома Михайло? Ми тут з ним з ним про одну справу домовлялися.
- Є, кольки б йому в печінку! Але яка там з нього справа? Він уже поросят замочив.
- Як, їм не тільки зуби рвуть, а й мочать? Прямо в воді?
- У воді? В горілці він, анцихрист, їх мочив. Он лежить добудитись не можу.
- А!!! – Стукнув себе по лобі сусід. – Я ж, грішний, подумав що зовсім не розумію нічого в свинарстві. - Він зайшов до хати.
- Михайле, чуєш Михайле! Як-то… що б сіно підкинути?
- Це ти, Петре? Щось голова тріщить… - Михайло підняв, ніби налиту чавуном голову.
- До мене тут кум заходив, то ми їм, клятим, зуби таки повидирали. – Він засунув руку під подушку, пошарудів і дістав чвертку.
- Від жінки приховав, на лікарство. - Сіли за стіл
- Бери, Петре, по-сусідськи. – Налили, стукнулись.
- Ну, хай ростуть поросята! А цицьки полічив?
- Та ну їх. З мене і зубів досить. Хай жінки… Вони по цьому спеціалісти – Чоловіки переморгнулись і розсміялись. Стукнулись знову.
- Що б вороги не почули!
Знадвору долинув голос Галини:
- Що добудились?
Чоловіки швидко прибрались на столі.
- Так, ми той, на завтра про підводу домовляємось.
