Таня п’є чай світло-зелений. Таня дивиться новини першого національного.
За вікном пливуть літаки. Вони несуть за собою літо і новий штам вірусу.
Таня не зважає на це - Таня дивиться новини.
Її мобілка розрядилася. Її чай холоне. Її відпустка у жовтні.
На кухонному столі лежать десятки листів від Чана. Чан пише уже давно.
Відтоді як помилився індексом, країною, кодом, нею – до Тані щомісяця надходять його листи.
В новинах багато говорять про Північну Корею, Раду Безпеки, ракетні випробування.
Таня сьорбає свій чай. Таня сьорбає свій час.
Вдихаючи перші атоми літа, що йдуть з далекого сходу, вона відкидається на спинку крісла і дочитує новий лист.
Гівно стається, пише Чан.
Люба Таню, гівно стається. (дослівний переклад). Я розумію, що гівно стається час від часу з усіма. Я це розумію. (дослівний переклад). Та зі мною гівно стається завжди, кожного дня. За мною постійно слідкують. А ті, хто слідкує за мною – так от, за ними теж слідкують. І це нескінченне коло повертається до мене, тому я кожного вечора повинен півтори години слідкувати за одним клерком - ти його все одно не знаєш.
Я простий науковець. Скромний науковець. Люба Таню, навіщо воно мені?
Вона не знає, як доходять до неї ті листи. Чан згадував про якогось знайомого, що розводить голубів та Таїландський поштамт, але це мало про що говорить.
Він просить тільки не сміятися, але це дійсно смішно. За словами Чана, у Північної Кореї немає ніякої ядерної програми. Замість неї привітний народ КНДР таємно створює величезну веселку. І не з якоюсь простою метою: там – мир у всьому мирі чи рятуйся хто може – ні. Просто одного дня одному корейцю спало на думку створити величезну веселку. Маючи корейський менталітет, схильний до колективізму, він розповів цю ідею усім своїм знайомим і знайомі теж подумали, що непогано б було створити таку веселку. Кількість прихильників проекту по створенню гігантської веселки зростала і досягла державних рівнів.
Будучи закритою республікою, Північна, як лагідно її називає нижня сестра, вирішила зробити усім невеличкий сюрприз на небі двадцять шостого. Тому і вигадала ці байки про ядерні амбіції, готовність захищатися та комунізм.
Чан дуже милий і знає англійську. Його улюблена страва – спагеті. Він хоче поїхати до Венеції і малювати мости.
Таня ніколи не відписувала Чану. Навіщо простій українській дівчині це корейське питання?
Ось вона тут, в Україні, зі своїм чаєм і своїми зрозумілими новинами. Ось у неї стіл, що куплений минулої осені за вигідною ціною та ручка з роботи. Ось її особистий фен, якщо на те уже пішло. У неї доволі зрозуміле життя. Їй в жодному разі не потрібні Таїландські поштамти та нова мова, їй вистачає своєї мови і своїх поштамтів.
Але. Все одно. Вона, проста українська дівчина, подивиться у вікно свого кабінету двадцять шостого числа. Чан обіцяє веселку.
