Все здається повним гівном, бо надто тут вже скрутне становище: нема що сказати, ні зробити... Навіть дурнем не можеш прикинутись, бо хто ж його повірить, коли навколо виключно дУрні. ДУрні своїх впізнають. В них " понімаєш лі" своя конкуренція, яку вони відразу ж відчувають. А я просто так сиджу і луплюся на недалеких дівок і ще більшедалеких від недалеких дівок хлопаків. То не смішно, бо відчуваєш себе вкрай тупо, хоч вкрай тупою не відчуваєш... "Може повиганятися?.." - думаю. Звуки випускання сечі за стінкою зупинки нав"язують думку, що нема перед ким. Тоді просто сидиш і чекаєш того дурнуватого роздовбаного автобуса, що (як завжди) добряче запізнюється, а може і взагалі не приїде в це забуто-забите село, де живе бабця. "І який чорт, і за яку ногу приніс її сюди..! - як завжди починаю ганити аби-що для того, щоб бодай про щось думати в такому скрутному становищі, коли почуваєш себе повним гівном!!!
2004р.
