Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2697
Творів: 51465
Рецензій: 95963

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 17491, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.220.251.236')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Ніч

© Negin, 20-08-2009
   За вікном стогнала хуртовина, намагаючись в дикім пориві увірватися в теплу хату і закрутити, завертіти в своєму несамовитому натхненні все сонне убрання разом із людьми,  які після довгого, виснажливого дня нарешті мали спокій. Сон скував їх тіла солодким забуттям. У хатині було затишно й тепло, і коли б не потріскування дрів у печі, та не плач капризної завірюхи – було б зовсім спокійно й тихо.

   Маленький Миколка, хлопчик років десяти, не дивлячись на втому і мирне похропування батьків, усе ніяк не міг заснути. Він збуджено крутився на своєму м'якому ліжечку, перевертаючись з одного боку на іншій, марно намагаючись провалиться в царство сну.  І всі ті зусилля заснути  не давали йому того бажаного небуття, що вимагала втомлена плоть. Нарешті,  відмовившись від спроб заснути, Миколка з чистою совістю вирішив віддатися на милість власних дум і тривог…

   Зараз бажання засинати геть покинуло його, і ось він уже милується тьмяним мерехтінням лампадок і образів, що спокійно й трохи відчужено споглядають його нічне життя зі свого дальнього кута. Миколка довго й з якоюсь дорослою уважністю і, ніби розумінням,  вдивлявся в ікони, акуратно обрамлені білими, врочистими рушниками. І якось поступово думка прилинула до батьків. Зараз він відчув сумний, далекий біль, що причаївся десь там, дуже глибоко в ньому, але щоразу намагався виповзти назовні, чи принаймні висунути страшнючу хижу пащу.  Хлопчик роздумував про матину постійну слабкість і батькову страшну хворобу. Він боявся за них. Боявся  сильно й не по-дитячому серйозно. В якусь мить йому навіть здалося, що саме зараз, у цей нічний і трохи страшний момент, коли його батьки, забувши все, сплять – їх може просто не стати. Адже, зараз вони лежать, як мертві, нічого не відчуваючи, нічим не відаючи. Життя їх більше не бентежить! А страх перед майбутнім можливо вже ніколи не світитиметься в їхніх очах. І навіть, якщо в цю мить станеться щось страшне, чи хуртовина затанцює в хаті – вони можуть не прокинутися. Вони перебувають там, куди малий Микола ніяк не може увійти. А він тут один. Він є. Він існує! Так само, як сьогодні вдень, як зараз, як завжди. Він думає, мріє. Непокоїться й боїться. І та злісна хуртовина, що вовком завиває і носиться повз, вдивляючись і стукаючи у вікно, - лякає його. Він відчуває терпкий страх. Він не спить, - він боїться. А батьки, забившись міцним сном, сплять. Їх немає.

   «Мабуть зараз вони в іншому світі й зайняті чимось більш захоплюючим і цікавим, - думалось хлопчику. – Татко зараз, скоріше за все, возиться зі своїми бджолами в саду, чи, може, ремонтує старий, поламаний вулик. А матуся зараз здорова й щаслива порається біля печі, наспівуючи улюблену пісню, готує смачний обід…»
  
   І вмить Миколчині очі побачили власне те, на що так довго дивилися – ікони, Мати Божу з маленьким Ісусом на руках, ще кілька святих, що, як здалося хлопчині, подивилися на нього зовсім холодно й непричетно.
  
   І тут же малий Миколка з усією гіркотою й глибокою, невиліковною тугою збагнув, що вже ніколи, ніколи, ніколи не відбудеться того, що батьки бачать у сні. Так було раніше. Так вже не буде ніколи. Ця відверто страшна думка, холодною змією, тихо й безшумно, заповзла в дитяче сердце, назавжди лишаючи його радості дитинства. А гіркі сльози тихо-тихо, боячись розбудити батьків, потекли по дитячих щоках…

   Мертва тиша задрижчала глухим, здавленим кашлем, що розкатами грома пронісся по хаті. А потім ще довго-довго повторювався. А мати спала, не чувши ані того страшного кашлю, ані завірюхи, що ближче до світанку відступила далеко в ліс.


   Малий Миколка, закутавшись поглибше в ковдру спав. Його заплакані очі більше не бачили, ані холодних ікон, освітлених жовтим світлом лампадки, ані Смерті, що тихо й по-господарськи поважно зайшла до батьківської хати.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

"мирне похропування батьків"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 21-08-2009

Архип ТЕСЛЕНКО?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 21-08-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.051628112792969 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати