Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46994
Рецензій: 91407

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Трилер

Вагітна гуска

© Наталка Ліщинська, 20-08-2009
                                                                                             Пану Юркові В. із вдячністю

Юрко глянув на запилюженого Василя:
- Скільки берем?
- Та на всі... – проказав той у відповідь і зацікавлено глипнув на симпатичну продавчиню сільмагу.
Її свіже й не зіпсоване косметикою личко приязно усміхалось до трьох студентиків, що приїхали на практику.
“Гарненька... пампушечка”, - мрійливо подумав кремезний, але трохи підупалий на силах від пішого походу й затяжної голодухи, мачо Василь. Дівчина, наче прочитавши його думки, зашарілась. Засмагла, вся у веснянках шкіра порожевіла. Хлопець завважив, як ніяково кліпнули кілька разів сині, мов якісь тутешні незнайомі квіти, очі. Молоденька продавчиня швидким рухом заправила неслухняне руде пасмо за пломеніюче вушко і запитала:
- Що будете брати?
- Вісім пляшок вина, - промимрив Юрко, остаточно дорахувавши гроші, які були визбирані зо всієї більшої студентської кумпанії. Тільки з дівчат не брали, скидались лише хлопці.
Третій клієнт сільмагу через скельця, що примостились на чималому горбатому носі, знічев’я розглядав крам  за спиною продавчині. Там громадились трилітрові банки з березовим і томатним соками, кільки в бляшанках й кабачкова ікра, апетитно вивищувались білі, з хрумкою шкоринкою хлібини. Голодний блиск очей студента навіть через окуляри помітила пухкенька місцева красуня за прилавком. Жалісливо посміхнувшись до тихого хлопця, котрий витріщився на багатства за її спиною, вона несміло запропонувала:
- Ще кільки візьміть...
- Іншим разом, - відповів замість товариша широкий в плечах Василь, ховаючи пляшки з дешевим вином у наплечник.
Він сподівався, що однокурсники, котрі нині збирали хміль, не виїли геть усього й залишили відсутнім трохи харчів. Тому Василь закинув рюкзак на плечі та відірвав “чотириочка” від споглядання їжі:
- Мойсей Петрович, пора валити.
- Да-да, иду, - задріботів за обома колєгами худий, невисокий хлопчина, - до свидания, - кинув він на прощання дівчині.
Трійця друзяк вертала до своїх із пункту прийому хмелю. Їм начеб пощастило з роботою, бо їхні однокурсники під ще палючим вересневим сонцем збирали хміль цілісінький день зі самого рання, а їм поспати вдавалось довше. Вони ж – вантажники, тому першу машину треба закидувати не раніш одинадцятої години.  І робота була приємною, не марудною: завалюй хміль широченною лопатою на вантажівку, далі кури дорогою, трави байки, милуйся пейзажами, поки чубом бавиться вітер.  Хлопці їхали не в кабіні, в кузові ж ліпше. Краса! А як уже прибували на місце, то залишалось вигребти кучеряві грона на купу, що виростала за день у пункті прийому.
Та нині якраз нагодився той безталанний день, коли під час другого рейсу машина зламалась. Тож водій залишився біля неї, а троє горопах чимчикували дві години курною дорогою до села, щоб повідомити про цю неприємність голову колгоспу. Далі їхній шлях пролягав через поля хмелю до тимчасового бараку студентів-практикантів. А ще ж у селі треба було прихопити випивку, що вони й зробили згідно з бажанням усього трудзагону. Адже нині – субота, завтра вихідний. Протюпали вантажники ці останні чотири з гаком кілометри десь хвилин за сорок. Втомлені, веселі й, водночас, трохи злі зайшли в барак, ковтаючи слинку в передчутті вечері.
Однак, їхні сподівання були марними. Голодні товариші після трудового дня вимели все і зараз валялись горічерева на розкладачках. Тому трійця, котра запізнилась, сумно похнюпилась від прикрого усвідомлення, що доведеться лягати спати на голодний шлунок. Довго й смачно облаяли скупого голову колгоспу, котрий студентськими руками хміль-то збирав, а годував - так собі, лиш би не здохли. І своїх не забули, соромлячи за егоїзм.
Щоправда, молодечий організм із такою несправедливістю миритись не хотів. Особливо печально виглядали на столі вісім пляшок бухла без закуски. Юрко раптом бовкнув:
- Підемо в село!
- Та ну, - мляво відізвався Василь, - магазин уже не робе, чого туди теліпатись?
- Нам у магазин і не треба, - рішуче промовив приземкуватий, схожий на боксера-середньоваговика, Юрко, - грошей і так нема. Розживемось якою куркою, щось придумаємо.
- Ребята, - занив “чотириочко”, - ну, сил уже нет. Опять тащиться в село...
- А, - махнув на нього рукою Василь, що допіру тепер оцінив ідею товариша, - ми й самі дамо раду. Ти охороняй винце. Дівок поклич, а пацанам скажи, хай біжать на городи і напорпають трохи картоплі, Олька з Любкою  зварять, а ми принесемо м’ясо.
- О! Діло кажеш, - підтримав друга Юрко, - наїмося від пуза! Тільки гляди, до пляшок їх не допускай! – Він із обуренням махнув рукою в сторону ситих однокурсників, - Бо вижлуктять усьо, нам нічого не залишать, - і строго глянув на Мішку-Мойсея.
- Канешна, не подпущу, што вы? – ображено закопилив повні губи хлопчина. – Сейчас все организую: девочкам скажу, чтоб ведро принесли и кипятильник, а пацаны сбегают за картошкой.
Василь з Юрком, окрилені візіями печені, хутко сунули до села. Та на підступах до нього здоровило пригальмував.
- Слухай, день білий ще! Нас засічуть... Поб’ють.
- А ми замаскуємось, зараз гілок наріжемо, городами поповземо, - гарячкував Юрко, у котрого юнацький апетит дещо заглушив голос здорового ґлузду.
- Давай на став підемо! Там – гуси! -  плеснув долонею по чолі здоровань, - нікого біля них нема, вони ж самі-однісінькі.
Друзяки жваво рвонули до чималої калабані, що тулилась неподалік від крайніх хат села, ховаючись за буйними верболозами. Крім водоплаваючих свійських птахів у смердючу застояну воду болітця, яке місцеві чомусь гордо йменували ставом, могли забрести хіба родички бегемотів - корови, що вертали з пасовиська. Така крупна рогата здобич хлопцям не підходила. На жаль,  коли студенти опинились перед водоймою, жодної капосної птиці вони там не побачили. Страшне розчарування охопило обох... Видко, птаство забралось уже по домівках, визначивши за своїми внутрішніми, подарованими матінкою-природою годинниками, що день йде до вечора. Василь, недобрий на всіх пернатих,  спересердя загилив з усього маху ногою камінцем у голуба, який необачно присів перепочити неподалік. І... влучив. Нещасна птаха беркицьнулась, розпачливо б’ючи крильми в агонії. Хлопці перезирнулись. У очах одне одного вони прочитали просту думку: “На безриб’ї...”
Тільце підбитка виявилось обурливо дрібним, коли Василь – вчорашній учень середньої школи села Межигір’я -  вправно обідрав з нього пір’я. Потому він заходився обсмалювати остюки над невеликим вогником, якого хлопаки розвели тут же ж, біля болітця. Несподівано здоровань, кинувши погляд на товариша, побачив, як той змінився на виду. Очі Юрка горіли жадобою, рука вказувала кудись. Василь прослідкував поглядом за уявною лінією, котру намалював вказівний палець друзяки, і обскубаний голуб випав з його рук. Добре, що не у вогнище.
За кілька метрів від студентів із глибоченького рівчачка стриміла гусяча голова. Табуночок птахів мирно дрімав зовсім поруч зі ставком, але поки гусак не вирішив оглянути територію, друзі просто не помітили прихистку зграйки.
У Юрка раптом прокинувся приспаний здоровий ґлузд, тому він спочатку приклав вказівний палець до губ. Мовляв, треба зберігати тишу, щоб не сполохати майбутню вечерю. Але, як цілком міська дитина, що виросла на асфальті та ніколи не їздила до бабусі в село, хлопець прошепотів:
- Це-е  хто? Качка чи гуска?
- Гусак, - стиха проінформував друга Василь.
- Слухай, - ледь чутно прошелестів Юрко, - а як ми його зловимо? Він же буде вереща... той... ґелґотіти. Хтось може почути.
- Треба за шию хапати... і крила тримати…
- А дзьоб?.. Він же дзьобом кричить...
- Нє-а, горлом, - зі знанням справи заперечив Василь.
Трохи посперечавшись, колєги прийшли до консенсусу: Юрко хапає гуску за дзьоба, а Василь міцно триматиме горлянку і скручує їй в’язи. Чи то пак довжелезну шию.
Стривожений гусак підняв своїх підопічних на лапи за лічені секунди, щойно побачив, як два хлопи мчать просто на нього із розчепіреними ручиськами та явно неприязними намірами. Гуси кинулись врозтіч. Юрко краєм ока вздрів, що товариш біжить за геть іншою птахою, ніж він сам, тому різко змінив траєкторію свого руху й кинувсь навздогін. Нарешті Василь у голкіперському потужному стрибку велетенським пляцком впав на перелякану гуску та схопив її за горлянку. Юрко, що якраз добіг до поля нерівного бою, не встиг і за дзьоба потриматись, як товариш вміло скрутив пташиську шию...
Коли втомлені, але горді зо своєї перемоги мисливці добрели до бараку, запахи вареної картоплі змусили їхні шлунки здригнутись в унісон. Хлопці здали на руки Олі та Люби обох здобутих птахів і здоровань сумно повідомив:
- Ми не хотіли! Чесно... Так вийшло... Ми ж не знали, що вона вагітна...
- Кто?.. – перепитав зблідлий Міша-Мойсей Петрович і судомно ковтнув слину.
- Та гуска... – ховаючи очі й трагічним, трохи театральним жестом вказавши на чималеньку тушку, відповів Юрко. – Ми дійсно не знали...
- О, Боже!.. – розгублено вигукнула Люба, котра врешті побачила, як з гуски стирчать гузно і лапки маленької пташки.
Вся компанія заніміла й приголомшено дивилась на вкатруплену вагітну птаху, а щокою Міші зрадницьки котилась краплина. Хлопець хлюпнув носом.
Невдовзі обпатрана гуска, нанизана на лом, шкварчала над вогнищем. Юрко, біля якого примостились дівчата, вже перебирав струни гітари, а  Міша, у чиїх окулярах танцювали помаранчеві відблиски,  задумливо проказав:
- Я думал, они яйца несут...
- Ну, то само-о собо-о-ою, - мружачись на полум’я протяг Василь і блаженно увібрав носом аромат смаженої птиці, - але гусенят народжувати теж треба.
І тут усі, хто згромадились біля вогнища, не витримали. Першою пирхнула Люба, яка вже встигла наодинці допитати Василя, звідки взялось "гусеня" в гусці,  а за нею не втерпіла вся братія. Ще довго студенти корчились на траві зо сміху, тримаючись за животи, та й потім, під час пізньої вечері, раз у раз лунали вибухи нестримного гоготіння.
Гуску їли всі, навіть Міша наминав смажене м'ясо, анітрохи не образившись на товаришів, що піджартували з нього, прилаштувавши обскубаного голуба в гуску.
Куди поділась тушка "гусеняти"? На жаль,  історія цих відомостей не зберегла...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Скоріше так, чим ні

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© Сергій Осока, 15-10-2009

Нільс та Івасик-Телесик обурені!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Коломійчук, 26-08-2009

Згадалися сумнівні лаври гусокрада Паніковського,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Росткович Олег, 26-08-2009

А мені це «не світить».

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
©  , 25-08-2009

:)

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Noelle Daath, 25-08-2009

Кожному часу - своє...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 23-08-2009

РООМАААН!!!!

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Любов Долик, 22-08-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Василь Тибель, 21-08-2009

"Трохи посперечавшись, колєги прийшли до консенсусу" :)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 21-08-2009

З експериментом вас))

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 21-08-2009

Він же дзьобом кричить.

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Петро Домаха, 20-08-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Тала Владмирова, 20-08-2009

жесть

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 20-08-2009

Ні-і-і, ну Ви таки звернули....

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Залєвський Петро, 20-08-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 11.630003929138 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …