- Але це ж наша дитина! – плаче жінка, ховаючи обличчя у руках. Її чоловік, що сидить за столом поруч, соромиться цієї істерики, торкається плеча жінки.
- Ну не треба, мила, не треба. Так буває, що поробиш?
- Але ми ж пройшли всі перевірки! – стогне жінка. – І після народження і в рік і в три! Нічого не було знайдено! Нічого!
- Пані, ви ж знаєте, що це така гидота, яка може виникнути будь-коли. – спокійно каже капітан у формі ФСЛС (Федеральної служби ладу і справедливості).
- Може ви помилилися зараз? – жінка з надією дивиться на офіцера, який заморено зітхає. – Могли ж помилитися! Ви помилилися! В мене здорова дитина! Здорова! – кричить жінка.
- Тихіше, Таню, не треба кричати. – заспокоює її чоловік, бере жінку за плечі, притискає до себе. Вона плаче, він кривиться, йому соромно перед офіцером. – Ну тихіше, тихіше. Нічого страшного. Нового народимо.
- Але ж могли помилитися! Могли! – шепоче жінка і здригається.
- Ми не можемо помилитися, бо кожен аналіз перевіряється тричі. Це дуже серйозна справа, то ми не маємо права на помилку. – переконливо говорить капітан. Він високий, атлетичний, у красивій чорній формі ФСЛС. Років десять тому, коли жінка, що зараз плаче, була ще дівчиною, вона з таким захватом дивилася на офіцерів ФСЛС. Це ж була еліта, основа П’ятої імперії. Жінка навіть зустрічалась з одним з курсантів, майбутніх офіцерів ФСЛС, і може б в них все і вийшло, але він загинув, коли ліквідовував один з осередків цієї зарази, яка зараз ось була знайдена у її сині. Любому Пані.
Жінка знову починає ридати через своє горе, чоловік намагається заспокоїти її, офіцер терпляче чекає. Роздивляється навколо. Багато живуть люди. Триповерховий будинок, весь вставлений меблями. Он один килим коштує, мабуть, як службова машина офіцера. Капітан зітхає. Хіба це правильно, що якійсь ганебний торгаш, копійчана кров, живе в рази багатше аніж капітан ФСЛС, людина, яка повсякчас ризикує життям у боротьбі з ворогами імперії? Капітан зводить брови від роздратування. Потім швиденько робить зусилля по знищенню думок. Офіцер ФСЛС не має сумніватися у справедливості державного устрою імперії. Навіть подумки, бо можуть прийти з позачерговою перевіркою, засунуть голову у сканер і прочитають шкідливі думки. За них розжалують і пошлють на кордон, боротися з партизанами.
Капітан робить майже непомітні рухи м’язів голови, напружується, щоб прибратися у мозку. Між тим істерика у жінка потрохи стихає.
- Після видалення агента нам доведеться зробити дезінфекцію приміщення. У вас знайдеться де пожити, чи замовити вам номер у державному готелі? – питає капітан.
- Краще номер. – каже чоловік, а жінка починає вже навіть не плакати, а скавчати, як собака з перебитим хребтом.
- Обов'язково зверніться в страхову компанію. Всі громадяни вищих категорій застраховані від цієї напасті. Ви зможете отримати досить пристойну суму грошей. Поїдьте кудись на море, в Чеченський ханат чи Таврійську губернію, відпочиньте там, трохи розвійтеся. Я розумію, що вам важко, але це треба пережити. Час лікує. – каже офіцер, якому не вперше говорити ці слова і дивитися на чужі сльози. – Коли ви повернетесь, ми дослідимо і вас. Бо ж знаєте, наразі достеменно невідомо, як саме розповсюджується ця гидота. Хтось каже, що то приховані гени, а хтось, що то рідкісний вид інфекції, є версія про вплив якихось випаровувань землі, бо випадки знаходження гидоти фіксуються лише в п'яти південно-західних губерніях імперії. Так чи інакше, ми повинні унеможливити розповсюдження цієї напасті.
- Добре. – каже чоловік. Він намагається притулити до себе жінку, що все тремтить у майже нечутних риданнях. Гладить її голову, щось шепоче, хоче якось заспокоїти її, але вона пручається, намагається вирватися з його рук. – Таню, не треба, Таню, заспокойся! Таню, ти розбудеш дитину! – каже він і тут же осікається, розуміє, що зробив помилку. А жінка знову вибухає криками і сльозами.
- В мене є заспокійливе, ось. – офіцер кладе на стіл кілька пігулок. – Наберіть води. – наказує чоловікові. Той біжить за чашкою, потім до крану. Ось уже стоїть поруч з жінкою.
- Таню, давай, прошу! Таню, випий, будь ласка. – благає він, а вона тільки крутить головою. І все плаче, вся здригається в сльозах. Нарешті чоловіку вдається засунути пігулки їй за губи, дає випити води, гладить жінку по плечу. – Молодець, молодець, тихо, тихо.
- Тепер їй краще прилягти. – каже офіцер. Домотає чоловікові доправити жінку на диван. Вкривають ковдрою, жінка дрібно тремтить і тихенько дзяволить, як щеня, що кличе мамку.
Чоловіку неприємно дивитися на ці страждання жінки. Відвертається.
- Може покуримо? – пропонує і дістає «Володимир Великий», найдорожчі у імперії. Раніше вони робилися з кубинського тютюну, але після падіння дому Кастро їх почали крутити з найкращого ростовського.
- Я не палю. – каже офіцер. Ну так, в ФСЛС вони всі ж такі правильні. Вони не палять, не беруть хабарів, не пиячать, як звичайні менти. Вони – еліта. І з ними краще не зв’язуватися. Бо вони такі, що як візьмуться за тебе, то вже не випустять. Чоловік якось дивився по телевізору програму про піраній. Там показували, як ці рибки швиденько перетворюють тушу свині на вилизані кістки. Ось ці ФСЛС-овці такі самі.
- Я тоді піду на балкон? – питає чоловік чи не з уклоном. Хоч він же у своєму будинку!
- Я теж подихаю свіжим повітрям. – каже офіцер.
Виходять. Офіцер залишається біля відкритих дверей, через які може спостерігати за жінкою на дивані. Він не думає, що вона може якось перешкодити його завданню, але звик контролювати ситуації від початку і до кінця. В імператорському училищі їм успішно вбивали в голову ту аксіому, що не можна розслаблятися під час завдання ані на мить.
Чоловік підпалює цигарку, глибоко затягується. На дворі ніч, літня тепла ніч, все небо в зірках, тиша, десь неподалік заводять концерт жаби. Тут є водоймище. А раз так, то і яхти є. Ну так, у багатіїв це обов’язково.
- У вас непоганий район. – каже офіцер і посміхається. Бо коли стане полковником, то зможе жити у такому самому.
- Так, непоганий. – погоджується чоловік. - Але найкращій район, то Веретинівка.
Тільки там живуть лише імперські чиновники вищих чинів та прирівняні до них особи. Там живе і керівництво цього офіцера. Він теж не бездомний. Коли ти стаєш офіцером ФСЛС, тобі відразу дається заміський будинок і машина не гірше ніж "Той-Волга", яку збирають у Людмилобурзі по японській ліцензії.
Чоловік випускає дим. Він вміє робити це кільцями, але в цій ситуації йому здається, що це буде несерйозно, то пускає без витребеньок. Чоловік боїться офіцера, хоч намагається сховати свої почуття. Бо ж знає, що перед такими не можна показувати свій переляк.
- Не розумію, як це трапилося. – каже чоловік і стинає плечима. – Ми ж так піклувалися про хлопчика. Пройшли всі аналізи по кілька разів. В дитсадку він був одним з найкращих. У школі ще у першому класі його взяли до Імператорського Союзу Дітей, а це ж мало кому вдається! Я ось сам був прийнятий туди тільки в третьому класі! А Пантелеймон у першому! Він займався дзюдо, як то і всі в ІДС, виграв міські змагання, збирався їхати на губернські. А тут таке....
Чоловік зітхає, показуючи, що дуже переймається тим, що відбулося. Хоча насправді, він куди гостріше переживає страх перед цим офіцером, аніж хвилюється за сина.
- Звідки воно береться? – питає господар. – Ну звідки?
- Нажаль це досі невідомо. – каже офіцер. - Просто час від часу таке трапляється.
Насправді у секретних інструкціях говориться, що скоріше за все гидота проявляється через комплекс чинників, з яких головні – випаровування з землі і генетична схильність. Вже багато років проводилися експерименти по ліквідації чи послабленню випаровувань, але допоки головні зусилля треба було прикладати не до профілактики, а до видалення заражених осіб.
- У нас і в роду нікого не було з цією гидотою. – знову стинає плечима офіцер. - У смутні часи мій дід виступав проти бунтівників, за що його репресували. Батько воював у визвольних військах під час Операції остаточного вирішення. У Тані взагалі всі родичі з Рязані. Звідки таке могло узятися?
- Знаєте, ця гидота настільки небезпечна і підступна, що годі й намагатися її зрозуміти.
- Невже вона така небезпечна? Невже вона могла здолати мого хлопчика? Він же такий відданий государю імператору! У нього в кімнаті портрети його величності і цесаревича. Він любить імперію, він би був її хорошим громадянином. Невже обов'язково його видаляти? – питає чоловік. Він грає роль люблячого батька, а насправді йому плювати на того хлопчика, до якого він зовсім нічого не відчуває. Ну майже зовсім.
- Розумієте, ця гидота, вона може здолати і дорослу людину, що там вже казати про дитину. – каже капітан тренованим, лекторським тоном. Він приймав участь у десятках видалень, то багато разів повторював ці слова. - Гидота, як пухлина, якщо вона з'являється, то починає рости, рости швидко, підкоряючи собі все. І людина, в якій завелась хвороба, вона не може чинити їй опір, вона становиться рабом гидоти.
- І це не можна вилікувати?
- Ні. Можливо колись в майбутньому лікарі імперії знайдуть засоби лікування, але зараз вихід тільки один – видалення заражених. Це видається досить жорсткою мірою, але вона виправдана. Згадайте проблему СНІДу. Страшної хвороби, яка досі не подолана за Великим Покровом. А в нас випадків інфікування немає вже тридцять років! Тому що государ імператор прийняв важке, але необхідне рішення про видалення хворих та інфікованих. Тоді ми пожертвували дванадцятьма мільйонами, щоб врятувати набагато більше. Теж саме, коли відбулося звільнення південно-західних і західних губерній. Була розроблена операція "Велике очищення", яку схвалив государ імператор. І мільйони негідників, які були непридатні до повернення у людській стан, були знищені. Задля того, щоб очистити приєднані губернії від гидоти. Боротьба триває і дотепер. Тільки зараз це вже поодинокі випадки. Але ми не можемо відступити, мусимо дотиснути гидоту. Задля блага Імперії, в ім’я государя імператора.
Капітан кладе кулак правої руки на серце. Господар поспішає зробити те саме.
- Слава Государю Імператору! Слава! – кажуть вони удвох.
Капітан задоволено киває головою, посміхається. Після згадування Государя Імператора треба виглядати щасливим, бо для жителя імперії немає більшого щастя. Господар дому теж посміхається і пучить очі, він же теж щасливий. Витримують хвилину радості і натхнення після славлення Государя-Імператора.
- Я хочу вибачитися за свою жінку. – каже господар. - Вона дуже любить імператора, вона щаслива жити у П'ятій імперії і її сльози, це не опір. Просто вона дуже прив'язалася до дитини. Плоть від плоті і так далі.
Господар обережно дивиться на капітана. То киває головою:
- Я розумію це. То раджу вам добре відпочити на гроші страховки, а потім подумати над тим, щоб завести ще дитину. Яка змогла б відволікти вашу жінку від непотрібних спогадів.
- Так, звичайно. – поспішає погодитися господар.
- Або ж можна отримати дитину по програмі "Майбутнє імперії". – пропонує капітан.
- Жінка завжди хотіла народити сама. – навіть не сперечається, а просто інформує господар.
- Тут вона трохи неправа. Не важливо, хто народжує, важливо виховати дитину справжнім патріотом, підданим Государя Імператора.
- Так, це точно. – чоловік кидає недопалок у попільничку і вони повертаються в кімнату. Жінка на дивані заснула, дуже неспокійно. Вона стогне, крутить головою, цокотить зубами.
У офіцера тихенько дзеленчить телефон. Він дивиться на екран.
- Відкрийте двері, прибула команда по видаленню. – наказує тихо та впевнено.
Господар йде до дверей. Впускає у будинок чотирьох чоловіків у білій формі з якимись приладами.
- Показуйте, де його кімната. – наказує офіцер.
Господар йде вперед, піднімаються на другий поверх. Там підходять до двері на якій зображений Іван-воїн, солдат імперії, герой дуже популярного серед малечі серіалу, такий русявий м’язистий хлопець, геть увішаний зброєю і з невеличким портретом Государя Імператора на чолі. Чоловік обережно відкриває двері і запрошує проходити. Люди у формі заходять.
- Але його немає. – каже один з членів очисної бригади. Капітан кидається у кімнату. Бачить пусте ліжко. Кидається на підлогу, дивиться під ліжком, потім заглядає у шафу. Дитини немає. Виплигує з кімнати, хапає переляканого батька.
- Де він? Де?
- Я не знаю! Я не знаю! Він пішов спати! Він завжди міцно спав! – господар тремтить, ужався у стіну, дивиться в очі капітану і потроху сповзає, наче хоче стати на коліна.
- Де він міг подітися?
- Не знаю! Не знаю! Може у вікно виліз? – господар киває у кімнату сину. Капітан біжить туди. Там два вікна, одне відчинене. Виглядає з нього на дах.
- Тут нікого немає! – кричить офіцер.
- Він колись зліз по водостоку. – шепоче батько, який вже поруч і сам визирає з-за офіцерських плечей. – Ми його тоді дуже лаяли, бо це ж небезпечно.
- За мною! – наказує офіцер команді по видаленню і кидається до сходів. Швидко скочуються вниз, вибігають на вулицю. Там вже темно і прохолодно. Капітан біжить навколо будинку, онде вікно, онде козирок даху, он труба. Капітан присідає і бачить на землі слід босої дитячої ноги. – Він тут зліз! – тицяє пальцем в землю. І брудно лається. Ідіот, упустив дитину, тепер бігай, шукай! Треба було відразу брати, а він же тягнув. Сподівався, що батьки запропонують грошей, щоб востаннє поспілкуватися з дитиною. Інструкціями це заборонено, але його зарплатня не така вже й велика, а ще кредит за машину, гроші на одяг і відпочинок, він же повинен підтримувати реноме еліти імперії. Коштує це багато, то чому б і не потрусити цих торгашів? Але вони не далі ані копійки, жінка зчинила істерику, чоловік переконував, що не винен. Може це була навмисна вистава? Щоб затягнути час і відволікти його? Дати можливість об’єкту втекти?
Капітан хапає господаря, який теж вибіг на вулицю. Починає трясти і шепотіти:
- Він все одне нікуди не втече! Ми його знайдемо! Але якщо не зараз, то напишу рапорт, що ти намагався чинити опір представнику влади! Почув? За це в тебе заберуть ліцензію підприємця! Чуєш?
- Пане офіцере! Я не винен! Я ж кажу, що він був дуже розумний! Дуже-дуже розумний! І хитрий, як зміюка! Це в мати! Я ж хлопець з простої родини! А цей – хитрий! І він же не мій син! Не рідний! Вона вже з подолом була, коли за мене йшла! Я сором прикривав! Розумієте, пане капітане? Нічого мені його врятувати! І я знаю де він!
- Де?
- Завжди ховався у лісочку за ставком. І там зараз! Ходімо! – господар кидається бігти, капітан ловить його за руку.
- Спокійно! Тримайся поруч.
- Слухаюсь, пане капітане!
Вони йдуть, самі, очисна бригада залишається, бо не їх то справа ловити об’єкти. Нехай цим займається цабе з ФСЛС. Он як злякався, аж тремтить, зуби зціпив до хрусту. Хороші зуби, білі, ідеальні. А чого ж не мати чудових зубів, коли в кожного офіцера ФСЛС державна страховка. Яка все оплатить! І так з усім! Бригадам видалення дістається найбрудніша і небезпечна робота, постійний ризик отримати гидотну і собі, а ці флсн-ники шикують. То хай тепер побігає, пошукає об’єкт. Як не знайде, то отримає по голові. Бо зрив операції і загроза подальшого зараження. Звісно, нікуди той пацан не дінеться, завтра сюди прибудуть війська і поліція, почнуть прочісування і знайдуть, але капітанчику цьому дістанеться. І добре, не буде таким пихатим.
Бригада по видаленню повертається в будинок. Починають обробляти його, що винищити можливі сліди гидоти. Окрім цього дивляться, чим можна поживитися. Може гроші якісь, чи випивка.
Між тим капітан та господар біжать пустими вечірніми вулицями. По обидва боки високі паркани якими пущений струм. Місцеві відгороджуються від громадян низьких категорій і пов’язаних з ними кримінальних проблем. Капітан заспокоює себе, що об’єкту дійсно нікуди було тікати. Навколо стіни, чужі двори, господарі яких відразу викличуть охорону, якщо побачать чужого, нехай і дитину.
- Довго ще? – нервово питає капітан.
- Кілька хвилин. Он там за рогом вже пряма. Гайок біля ставка невеличкий, знайдемо швидко. – важко шепоче батько, який захекався, витирає піт. Погана фізична готовність, як у всіх торгашів. У капітана навіть подих не збився, він швидкий та вправний, готовий бігти хоч день. На щорічній атестації він пробіг дванадцять кілометрів у повній бойовій викладці! Він – воїн, хижак, а не це спітніле і перелякане чмо, клятий торгаш!
Вони вибігають на берег ставка. Вдень тут багато відпочивальників, та зараз нікого немає. Раніше збиралася молодь, але заборонили, ввели комендантську годину, щоб зберегти моральність підлітків, зробити з них справжніх громадян імперії.
- Ось туди, пане капітане, ось туди! – кричить господар і показує на гайок біля ставка.
Капітан думає, чи варто викликати допомогу. З одного боку, якщо викликати, то керівництво дізнається про його помилку, а це може мати подальші наслідки. То краще обійтися самому. З іншого боку, краще викликати допомогу та спіймати об’єкт, аніж він зможе втекти, нехай і на короткий час. Капітан дає собі чверть години. Якщо не знайдуть, тоді подзвонить і сповістить керівництво.
- Тобі краще його знайти! Чуєш! Інакше тобі кінець! – ричить капітан на батька, який весь трясеться, як осиновий листок.
- Я зрозумів! Я зрозумів, пане офіцере! Ось там, у ярку, він завжди ховався у ярку!
Чоловік біжить у бік невеличкого яру, починає лазити по кущам. Капітан теж. За кілька хвилин проходять всі кущі. Але дитини немає. Чоловік важко дихає, втирає піт з чола. Капітан закусує губу, відчуває неприємності. Це ж треба, погоріти на такій простій справі! Звичайний об’єкт для видалення, дитина! Та з нього ж всі будуть сміятися!
- Де він? – капітан хапає чоловіка за шию. – Де він?
- Я не знаю! Завжди тут ховався, завжди тут! – чоловік важко дихає і дивиться переляканими очима на офіцера. – Завжди тут ховався, завжди!
- Тобі кінець! Ти розумієш, що втратиш усе! – шипить капітан. Але сам з прикрістю розуміє, що втратить більше за цього торгаша. Ну що йому буде? Ну максимум штраф за невиконання громадянських обов’язків щодо видалення інфікованих об’єктів. Так, цей штраф матиме наслідки, можливо він втратить якісь вигідні контракти, але то все дріб’язок у порівнянні з його втратами! Бо ж капітан втрачає все!
- Я не знаю, де він! Не знаю! – скавчить торгаш.
- Тобі краще знати! Чуєш? Краще знати!
Офіцер дивиться на чоловіка, як змія дивиться на свою жертву. Холодний, немигаючий погляд.
- Зараз! Зараз, я щось вигадаю! Я знайду його! Я розумніший за цього клопа! Зараз!
- Швидше! – капітан стискає пальці на шиї чоловіка, той вже хрипить, але навіть не намагається вирватися. Не можна чинити опір співробітнику ФСЛС, цьому вчать ще зі школи.
- А, човни! Човни! Він під човнами! – чоловік хрипить і вказує руками на човнярську станцію біля пляжу. Біжать туди, заглядають у човни, під причал.
- Ви що тут робите? – зненацька кричить якийсь чоловік. Це охоронець пляжу, мабуть вийшов до вітру, ось їх і помітив. Тепер он хапається за телефон, щоб викликати поліцію. Капітан дістає знак ФСЛС, вмикає нічний режим і знак світиться у темряві.
- Це ФСЛС! Ми проводимо операцію! – для тупих пояснює капітан. – Терміново сюди! Допоможете нам!
- Слухаюсь! – сторож знає, що з ФСЛС краще не зв’язуватися. Он кум їхав якось з дачі, його зупинили п’яні ФСЛС-шники, забажали машину начебто для проведення операції. Воно зрозуміло було, що п’яні і хочуть з’їздити просто у магазин, докупити ще випивки, то кум дав по газах і уїхав. Так його потім спіймали, судили, позбавили імперського громадянства і відправили на колонізацію Великих Північних Територій, які ставали придатні для життя через глобальне потепління. Хоча яке там життя! Багнюка і комарі.
- Шукай з нами! – крикнув капітан. Сторож кивнув головою і почав повторювати рухи. Так само заглядав під човни, а чого шукав і не знав.
Швиденько пройшли станцію, але нікого не знайшли. На чоловіка боляче було дивитися, капітан весь побілів і страшно скрипів зубами. Сторож просто тремтів, бо відчував, що відбувається щось погане.
- Його немає. – капітан дивиться на чоловіка.
- Він завжди тут ховався! Завжди!
- Але зараз його немає.
Чоловік аж задихається від нервів. У відчаї оглядається навколо. Вечір, місяць, тиша, дзижчать комарі. Капітан тягнеться до телефону, щоб викликати допомогу. Лає себе останніми словами і зло дивиться на чоловіка. Той важко дихає, а потім застигає. Щось думає, хапає капітана за руку з телефоном.
- Я знаю, де він!
- Де? – недовірливо питає капітан, який вже тримає палець на кнопці виклику.
- Це у нього в книзі написано! «Книга юного розвідника імперії», розділ, як сховатися під водою! Придивляйтеся до поверхні! Повинна стирчати якась трубочка!
- Що за маячня? – дратується капітан.
- Так! Точно! Він кілька разів так робив. Дай ліхтар! – кричить чоловік сторожу. – Він під водою!
Капітан мовчить. Він дуже хоче вірити у те, що чоловік правий. Але повірити у це важко. А що як хлопець зараз біжить десь полями чи лісом, а це все лише вистава батька, щоб врятувати дитину! Капітан відчуває лють і знає, що якщо буде знайдено хоча б найменший доказ того, що цей чоловік причетний до втечі сина, то він вб’є його.
Прибігає сторож з ліхтарем. Чоловік хапає, починає світити на поверхню ставка. Кілька хвилин, кілька напружених хвилин, вони йдуть уздовж берега, чистого піщаного берега, де так приємно відпочивати.
- Он він! – чоловік кричить і показує на якусь гілочку, яка ледь стирчить у воді. – Он він! Світи!
Чоловік віддає ліхтар сторожу і кидається у воду. Одягнений і взутий. Капітан ще не вірить, що диво сталося, коли з води випірнає хлопчик. Мабуть почув біг батька. Випірнає і ниряє. Капітан вже скидає форму. Чоловік плигає, але промазує, хлопчик відпливає. Ось пірнає і капітан. Різко і швидко гребе, ось вже він майже поруч, коли хлопець пірнає. Капітан губиться, йому ще не доводилося ловити злочинців у воді. Пірнає сам, тицяє воду, потім виринає, дивиться навколо. Он вже під берегом з’являється голова хлопчика.
- Он він! – кричить капітан і гребе туди. Хлопчик вже вибігає на пісок, сторож намагається його схопити, але незграбно, хлопчик біжить, за ним гониться батько і потім вже капітан. Потім капітан обганяє, хлопчик вже поруч, капітан плигає, як лев на полюванні, але хлопчик в останню мить кидається у бік, як той заєць, капітан пролітає повз і гепається на пісок. Хлопчик біжить, назустріч йому батько, вони зближується, хлопчик робить маневр, батько кидається ліворуч, хлопчик біжить у інший бік, коли батько кидає йому в обличчя піском. Хлопчик робить кілька кроків і падає, бо нічого не бачить, витирає очі, підводиться, намагається бігти, коли батько хапає його за ногу.
- Попався! – кричить чоловік і отримує удари ногою по голові і в обличчя, але не відпускає хлопчика, тягне до себе. Тут вже підбігає капітан, який падає на дитину всім своїм тренованим тілом і притискає до землі. Кілька рухів і ось вже руки та ноги втікача скуті.
Чоловіки сидять на піску і важко дихають. До них підходить сторож з ліхтарем.
- Ми його спіймали! – кричить батько. – Спіймали! А він же хитрий! Ви бачили, який він хитрий! Страшне прямо хитрий!
- А хто він? – питає сторож, який не розуміє, навіщо ловили цього хлопчика, який зовсім не виглядає небезпечним.
Батько лише посміхається і стинає плечима. Він не знає, що і скільки можна говорити на цю тему.
- В ньому знайшли гидоту. – каже капітан.
Дитина між тим починає плакати.
- Тато! Тато! – шепоче хлопчик. Чоловік дивиться на капітана, той заклеює хлопчику рот, після чого викликає бригаду очистки. Наступні тижні ставок буде заборонений до відвідування, у ньому, як і в будинку чоловіка будуть вестися санітарні роботи.
За кілька місяців чоловік з жінкою сидять вдома. Вона заплакана і п’яна. У них гість, її брат, високий чолов’яга у дорогому костюмі. Жінка сидить зі зчорнілими очима і тихо стогне. Час від часу п’є щось зі склянки.
- Мила, може підеш відпочинеш? – питає чоловік. Жінка не чує його. Він підводиться і веде її геть. Вона слідує за ним, як сомнамбула. Чоловік повертається, сідає навпроти гостя. – Може хочете щось випити?
- Ні, дякую.
Деякий час сидять мовчки.
- Ви ж самі все бачили. – каже чоловік. – Їй дуже важко і вона дуже здала. А тендер наближається. Я думаю, що наші конкуренти зроблять все, щоб тендерна комісія дізналася, хто директор фірми. Ще і фотографії її принесуть. І ми втратимо дуже хороші замовлення. Дуже хороші. Ось за це я хвилююся.
- Вона моя сестра. – каже гість.
- І моя жінка. Мати мого… - чоловік замовкає, кривиться, крутить головою, нарешті знаходиться. – Вона теж мені не чужа. Але ж Ви розумієте ціну питання! Або ми будемо офіційними постачальниками заходів з приводу п’ятдесятиріччя імператорського дому у нашому повіті, або не будемо! Саме тому я прошу Вас, як представників головних акціонерів зняти Таню з посади генерального директора.
- Але це означатиме, що директором станеш ти.
- Так. А хіба є сумніви, що я зможу потягнути сей шмат роботи? До того ж, це не остаточне рішення. Коли Тані стане краще, вона, безумовно, повернеться на посаду. Але зараз нам треба виграти тендер.
- І народити дитину.
- Так, звісно, будемо сподіватися, що цього разу спроба буде більш успішна. – посміхається чоловік.
- Ти переніс втрату сина якось легко.
- А що поробиш? Якби то була якась хвороба, то ми б боролися, але то була гидота! Проти якої медицина безсила. Ось за кілька років повинні наче зробити систему веж, які зможуть впливати на випаровування і уникати інфікування гидотою. А до того нічого не вдієш. Може таки щось вип’єте?
- Ні. Ми погодимося зі зміною правління, але тільки за умови зміни статуту. Ми не хочемо залишати директору права на відчуження основних засобів.
- Але, якщо статут буде змінений, це буде великим мінусом для нас. Наші конкуренти зможуть сказати, що ми якісь непевні. Змінюємо статути, що може свідчити про відсутність довіри між акціонерами і правлінням, а раз так, то й про нестабільність компанії. Який сенс робити перестановку правління, щоб уже наступним кроком все знищувати? До того ж, я хочу вас запевнити, що пов’язую своє життя з Тетяною і нашою компанією. То не треба якихось підозр і побоювань.
Гість щось думає.
- Слухайте, ви думаєте мені легко було віддати сина? Рідного сина! Але я примусив себе зробити те заради компанії! Розумієте? Заради компанії!
Гість дивиться на чоловіка, який аж пирскає слиною. Мовчання. Чоловік бере себе у руки.
- Я не хочу тиснути. Якщо акціонери вирішать нічого не змінювати, то я погоджуся. Але ще раз кажу, що результати цього тендера для нас дуже важливі. Ми реально претендуємо на виграш. І якщо це нам вдасться, то це буде потужним поштовхом для розвитку компанії. Мова йде о подвоєнні оборотів, а ріст прибутків буде ще більш значним.
Чоловік киває головою і дивиться на гостя очами відданого собаки.
- Про своє рішення ми повідомимо Вас цього тижня. – каже гість і підводиться. – Бережіть Тетяну.
- Я пропонував їх з’їздити на курорт, але вона відмовляється, все плаче і плаче. Жінки… Лікарі пропонують їй пройти курс лікування.
- Їй не треба у божевільню.
- Та то не божевільня! Будинок психологічної реабілітації! Найкращі лікарі, насичене лікування. Курс коштує дорого, але це не той випадок, коли треба економити. Лікарі кажуть, що місяць, максимум півтора дозволять їй відновитися.
- Вона не хоче туди.
- Я поважаю її бажання, але думаю, що і з цього приводу ваша родина повинна прийняти рішення. Яке я безумовно виконаю.
Чоловік проводить гостя до дверей, потім стоїть на порозі і махає рукою, нарешті повертається у будинок. Поводиться стримано, аж поки не заходить у туалет. Там сміється і гепає себе кулаком по долоні.
- Я зроблю цих пихатих йолопів! Зроблю! Вони жадні, вони погодяться! Компанія буде моя! І мені не перед ким не треба буде плазувати! Я зроблю їх!
Чоловік змиває воду, хоч навіть не відкривав унітаз, виходить. Знає, що у будинку встановлені камери, то не подає виду, що зрадів. Зображує серйозність. Стримується і коли йому дзвонять та повідомляють про схвальне рішення акціонерів.
- Слухай, але що завадить їм знищити тебе? – питає адвокат у чоловіка. Сидять у ресторані, чекають замовлення.
- Те, що я буду керівником не просто компанії, а офіціального постачальника урочистостей! Розумієш? Крок проти мене буде кроком проти імператорського дома! Вони будуть позиватися до постачальника урочистостей? Та вони ще не настільки божевільні.
- А потім?
- А потім я переведу всі активи на себе. І їх баблом заплачу гроші кому треба за дах.
- У них теж є бабло.
- То повоюємо.
- Вони досвідчені бійці. І якщо вони дізнаються про Тетяну…
- Не дізнаються. Ми переможемо, головне діяти за планом! Як рішення про недієздатність?
- Рішення готове, але суддя боїться. Він чув про них.
- Тобто конверт узяв і боїться?
- Так.
- Рішення мені потрібно завтра. Щоб вони не змогли заважати мені через неї. Я зачиню її в божевільні і вона не вийде звідти без моєї письмової згоди. Це буде ще одним важелем впливу на них. Нехай добряче подумають, чи варто починати війну зі мною, чи може краще врятувати свою Тетянку.
- Слухай, ти ж кохав її! – дивується адвокат.
- Кохав, коли був молодий і дурний. Коли не розумів, що кохання то дрібниці, які минають. А гроші, це те, що залишається! То працюй по рішенню і пам’ятай, хто стане директором компанії з правових питань, якщо все вдасться.
- Я пам’ятаю. – посміхається адвокат. – А що по тендеру?
- Сьогодні розніс конверти. Довелося взяти кредит під заставу будинку, бо вони в комітеті беруть лише готівкою, а в мене немає стільки.
- Зняв би з рахунків компанії.
- Я не можу залишити її без обігових коштів. Нічого, я зможу віддати кредит вже за кілька місяців. Коли в мене буде на руках рішення тендерного комітету, то за мною будуть бігати і пропонувати узяти в кредит! Ти ж розумієш, що таке офіційний постачальник!
- Це цукор!
- Це мед!
- Офіціант, де горілка!
Їм приносять запотілий графин з горілкою «Іван Грізний», вони наливають по чарках, чокаються і випивають, дуже задоволені.
Резиденція генерал-губернатора. У великому залі зібралося кілька десятків людей. Серед них і наш герой у строгому чорному костюмі з хусточкою кольору імператорського дому в нагрудній кишені. Переможно дивиться навколо, стримано посміхається. До зали заходять члени тендерного комітету. Всі сідають, тиша. Чоловік дивиться на кінчики свої лакових черевиків і посміхається, слухаючи, як голова тендерного комітету зачитує преамбулу рішення. Прибирає пальцем якусь пилинку з піджаку, барабанить пальцями по коліну.
- Офіційним постачальником урочистостей з нагоди п’ятдесятиріччя імператорського дому визнана компанія … «Сумські зорі»!
Зал зривається оплесками, підхоплюються на місті керівники переможця. Чоловік сидить і дивиться на кінчики своїх черевиків. Посмішка закам’яніла на його обличчі. Поруч всі щось розмовляють, плескають один одного, обнімають. Чоловік сидить. На його плече лягає рука адвоката. Який приголомшений і переляканий.
- Саша, як же так?
Чоловік все дивиться на кінчики своїх черевиків. Дивиться, дивиться, дивиться. Потім підхоплюється. Він весь тремтить, а з роту починає капати слина.
- Підораси! Розвели! Як сцикуна! Як шістку! Підораси! Ви ж обіцяли! Ви ж узяли гроші! Суки йобані! Кровопивці! – чоловік біжить до президії і всі розступаються перед ним, як перед скаженою собакою.
- Хула на імперію! – кричить голова тендерного комітету і до зали вмить вбігають охоронці, валять чоловіка на підлогу, заклеюють рота і виводять. Всі намагаються робити вигляд, наче нічого не помітили, продовжують спілкування.
Камера тюрми. Капітан у скривавленій майці гамселить кулаками чоловіка, який вже без дорого костюма, у одних лише трусах. Капітан наносить серію ударів, потім відходить у бік і важко дихає.
- Ну що, ще?
- Підори! Бляді! Гебня йобана! Розвели! Розвели! – хрипить на підлозі чоловік і плюється кров’ю.
- А ти думав як? Думав крутий? Забув, торгаше, хто електрику у будку провів!
- Суки! Гебня! Проститутки! Підори! Бля! – хрипить чоловік.
- Тепер у твоєму будинку я буду жити. Чуєш? Я! І зірочки майорські я на тобі отримаю! Почув, мудило? На! Отримуй! А тобі все – гаплик! Підеш на каторгу! Будеш освоювати багатства Арктики! Дурню! – капітан сміється, ще кілька разів гилить чоловіками ногами, потім викликає охорону. – Унесіть це стерво.
Чоловіка уносять. Капітан миє руки, потім запалює цигарку.
- Що син, що батько, бля. Мудили!
