російсько-україномовна фентезійна драма, яку неможливо поставити людьми, оскільки їх немає, заснована на грі протиріч
действующие лица / дійові особи
Тюльпан - квітка
Трава - рослина
Земля - земля
Зевс - громовержець
Небо – блакитне хмарище
Ничто - неістота
Егор - дід
Куралесь – гідродуплікат Ничто
Бородай – гідродуплікат діда
Бог - всевишній
Каша - гідродуплікат їжі
Действие №1
Он бежал там, где его не было.
Он хотел то, чего не имел.
Он любил тех, кого ему не хватало.
Он ненавидел то, что никогда не видел.
Его звали Лафин. Он не чувствовал ни боли, ни страха. Он не подчинялся ничьей воле, потому как был силен и всемогущ.
Но умер Лафин. Тяжелой болезненной смертью. Почему? Потому что…
Временами Лафин говорил: «Я слеп, но вижу больше вас, потому что я не могу смотреть»…
И зрел он то, чего раньше не ведал. Чуять он не мог точно так же, как и изрекать – глухонемым был. Нет, не с детства. Один известный маг Луфикус, боясь его страшной силы и гнева, облил уши его магической кислотой, дабы тот не мешал ему совершать гнусные дела. Пророком был. А кислота оказалась необычной, заполнила ему всю башку. Через рот стала литься. Падала на землю, а она растворялась; на траве появлялся гной, цветочки становились похожими на смерть. Но не вяли. Совсем нет. Казалось им, что силы набираются. Другое, нечто иное, не схожее с предыдущим…
В неком царстве на Земле расположились Тюльпан и Трава. Сверху на них взирают Зевс и Небо.
Трава. А где оно?
Тюльпан. Что?
Трава. Ну то, что светит…
Тюльпан. А… Солнце, что ли?
Земля. Безграмотные твари, падаль!!!
Тюльпан. Это ты нам?
Трава. Ты, сучий потрох!..
Тюльпан. Не вешай нос!
Трава. Да я, да я!
Земля. Да к черту все твои друзья!
Зевс. Не прет меня.
Небо. ???
Зевс. Да это все…
Небо. ???
Зевс. Пойду сыграю я в Ничто.
Внизу, на Земле, на земле появляется Ничто.
Ничто. А кто на свете всех милей? Пойду навешаю люлей.
Трава. Ты кто ваще?
Ничто. Я черт в душе.
Тюльпан. Да нет, ты кто?
Ничто. Да я – Ничто.
Земля. И что, Ничто?
Ведь плыло по морю оно,
Увидело одно.
И что, Ничто?
Никто, нигде, никак, ни с кем
Ни жизнь, ни смерть, и не оно.
И что, Ничто?
Да пусть хоть как,
Хоть в море. Где?
Да плыть ему в Караганде.
А как? Зачем?..
И ладан-свечи задувай,
По городу иди, пей чай.
И в Лувре гадом называй
Свой смех… Ты знай!
Да пусть никто здесь не живет
И там, на Севере, умрет,
Ублюдком ты не называй
Его! Ты знай…
Да хоть на суше, хоть в воде,
Хоть в ложе, Лувре…
Хоть везде…
Ничто-Ничто Ничтом и есть.
Его ни как не сможешь сьесть.
И в гроб залезть,
Никак не сьесть.
Ничто. Да, я – Ничто
Ничто ничем никак и есть.
Ни в гроб залезть, ни в лужу сесть.
Ни жизнь, ни смерть.
А в Каше – смерд.
Зевс. Кто эту Кашу положил?
Ведь есть ее вам не дано.
Ведь приготовлено судьбой
Вам вечный смрад и упокой.
Небо. Ее количества не счесть
И невозможно ее сьесть.
Тюльпан. Мы Каши, Каши мы хотим!
Земля. И бунт теперь наш есть един.
Трава. Ты – не один.
Тюльпан. И Кашу, Кашу будем есть.
Земля. Противника не счесть.
Зевс. Я – громовержец! Вы – уроды. Да поглядите на себя, что сделали…
Небо. О, Бо'ги!..
Зевс. Да я вас всех тут перебью.
Тюльпан. Зеркал Любви я не приму.
Зевс. Вот именно ему! А в душу сердце отолью. А сдачу не приму.
Из-за леса, из-за гор появился дед Егор. За ним околополоумными степями выбегает Куралесь.
Егор. Я за степью тут, из гор, поднапудил в тот забор (тычет пальцем и ставит на траву стул, который «рюкзаком» висел у него на спинном горбе).
Куралесь. Я ни тама и не сдесь. Дай хоть мне на стул залезть.
Егор. Что за чертова молва? Поди собирать дрова.
Трава. Там за полем, за домами…
Тюльпан. Че за хрыч пошел за нами?
Земля. Этот хрыч – нам божий дар, этот пень нам свет придал…
Тюльпан. Что за матерые слова?.. Кричит ведь дед: «Бери дрова!»
Земля. Бери, руби, кричи да дай, а сам не можешь, Бородай?
Действие №2
На сцене Егор, Бородай, Куралесь и Ничто. Куралесь собирает дрова, Ничто играет в Ничто. Дед Егор наблюдает за Бородаем, которого, в сущности, и не существует.
Егор. Хотел я думать, но не смог
Хотел увидеть, но промок.
Хотел прозреть я – захмелел.
Хотел я сдохнуть, но прозрел…
Бородай. Какой прицел мне взять на Нет, чтоб не попасть сейчас в омлет?
Егор. А в цель не хочешь ты попасть? А смысл то в чем? Что за напасть?
Ничто. А смысл-то в том, что его нет! Стреляй-ка лучше ты в омлет.
Егор. Тебе от старого штиблет.
Куралесь. Да пропади еще хоть раз. Да ради бога! Ты!.. Карась!..
Егор. Дождусь тебя уже едва! Неси скорее ты дрова. Зажжем костер… Надо присесть. Затем мы Кашу будем есть.
Дія №3
На сцені Зевс і Небо. Зевс – у біло-зелених трусах, жовтому пальті, синіх кльошах, із довгим каштановим волоссям. Небо – у „райдужній” весільній сукні. Вони споглядають за галявиною поблизу гори.
Зевс. Не бачу змісту в їхньому житті.
Небо. Його шукати нам не треба.
Зевс. Чому ти так?
Небо. Та ні, нічого...
Зевс. Ну, ти кажи!
Небо. Я знаю, що вони помруть! Усі! До одного!
Зевс. Та знаю це я! Ти скажи, чому?
Небо. Вони слабкі. Їх легко розбомбити. Та ні, не треба.
Зевс. А навіщо жити?
Небо. Вони самі захочуть Смерті, будуть прохати їх убити.
Зевс. Вона їм скаже : „Ні!” Здається, бачив уві сні.
Небо. Багато ще щасливих організмів, які ще житимуть тут, у матерії.
Зевс. Це віруси, мабуть.
Небо. О так! Звичайно. А точніше, їх звати Гідродуплікати. Усі ці Сніди – Віли в порівнянні з ними – то все ніщо!.. Тьху! (плюнуло та одійшло). А від так званих Гідродуплікатів не знайдеться рятунку на „Арго”!
Зевс. А як працюють ці гіроліпати?
Небо. Все просто як Набло, якого ви читали в вашій школі. Не пройде вік, а з’явиться в воді. І будуть ліки проти Сніду вже тоді. Ті віруси не можна віднайти без Вищих Знань. Кажу я без вагань. З водою потраплятимуть у кров, і покоління нищитимуть знов.
Зевс. А ДНК спрацює до пуття.
І до Життя не буде вороття...
Действие №4
«Бог упал. Его били ножами по мозгам. Его глаза были налиты кровью, бог собирался отомстить – оторвать врагам ступни и ладошки, а потом кушать живое мясо.
- Шамати, хочу шамати!
- Хлоп-хлоп-хлоп. Играем в ладушки!
А мозги все пялились как блинчики, а пятки все пятились, пятились… Клопы летят вокруг тебя. Тебе твоя ли жизнь нужна?»
Дія №5
На сцені Трава, Земля, Тюльпан, Єгор і Зевс. Трава – нажахана.
Трава. О нечисть.
Усі. ???
Трава. Видіння бачила... Таке... Щоб здохнуть нам і все таке!..
Земля. Що чула ти?
Трава. Та голоси!
Тюльпан. Що бачила?
Трава. Старого діда!
Зевс. Якого старця?
Трава. Та богом звали...
Вбігає Куралесь, за нею – Ніщо...
Куралесь. Вам смерть несеться.
Ніщо. І вас, юродивих, торкнеться.
Дія №6
Дід Єгор, сидячі на стільці, готує Кашу, що падає на траву. Внизу – Тюльпан, Земля та Зевс.
Трава. Чому ти Зевсе, нам не дав?..
Тюльпан. Не дав нам ртів...
Земля. Та рук забрав...
Трава. Були ж ми добрими людьми.
Тюльпан. А ти забрав собі всю кров.
Земля. Зібгав ти п’яти.
Тюльпан. Та пішов.
Земля. Пішов би ти...
Трава. Під три чорти...
Тим часом пекуча Каша падає на Тюльпан, що починає гнити та здихати.
Усі (окрім Тюльпана). Та... Не звертаємо уваги. Це його доля. Хай здихає!!!
Земля. Це в нас ти, Зевс, роти забрав.
Трава. А потім із Гори насцав.
Зевс. Зробив такими вас, щоб знали, що це ГРІХ БУТИ ЛЮДЬМИ.
Незграбний дід Єгор не попадає ложкою до рота, пекуча Каша попадає на Траву.
Трава. Мені так добре, що аж погано (здихає)
Усі. Та хай здихає. Буде ще!
Дід Єгор починає матюкатися матюками, оскільки із його рук випадає тарілка із Кашею. Вона жере Землю. А порожня тарілка накриває Зевса, що став таким маленьким, мов тарган.
Земля. Усе життя я хтіла їсти. А їжа просто мене вбила (здихає).
Зевс. А де ж це дідова сідниця? А де це всі? Це, а де я? Це небеса? А де Земля? Чому все біле? Нерозумно!.. А Каша де? Архітектумно!..
Тільки-но Зевс починає задихатися від нестачі повітря, як дід ненароком наступає на таріль (Зевс здихає, причому швидко).
Єгор продовжує напихатися Кашею, внаслідок чого давиться Нею і в муках здихає.
Каша. Ха! Здохли всі! Моя робота – ви. Хотіли з’їсти ви мене – та подавіться, жуйте, МРЕ...
Вбігають Куралесь та Ніщо.
Куралесь. Усі подохли, падаль?!?
Ніщо. Смерди!
Каша. Усі, хто мав – подохли.
А хто не мав – живі.
Сьогодні – Доля, завтра – Воля
Та ми потрапили в Неволю!
А це ще тільки НАЧЕФАЛО!
З повагою, ЧЕРНОВАЯ ФИЗИКА АГРОНОМ ЛИХОДЕЙ
То, что внизу – вверху
То, что в пространстве – то в материи
Мораль: Людина сама себе погубить тим, що створила.
