Весь цей час, поки Василь розповідав безпритульним дітям зі своєї "фірми" історію свого перебування в дитячому будинку, їх непомітно підслуховував молодий журналіст Роман Григорович.
Він підійшов до бетонної огорожі смітника, щоб викинути сміття та випадково почув розповідь Василя про свою участь в зйомках порнофільмів. Його, це в силу своєї професії, звичайно сильно зацікавило. Роман хотів був відразу підійти до безпритульних дітей, але професійний досвід підказав, що краще зачекати слушної нагоди. Він знав вдачу безпритульних дітей-вони завжди уникають спілкування з незнайомими людьми, бо бояться, що їх здадуть в міліцію, або поб*ють за те, що розкидають сміття.
Григорович до кінця вислухав розповідь Василя і вирішує підійти до них. Його підсвідоме журналістське чуття зловило дух сенсації, давно йому не потрапляли такі вражаючі матеріали. Він загорівся бажанням дізнатися більше про те, що почув спочатку. На його думку, ця інформація була вартою, того щоб донести її до всього суспільства.
Про жорстокі знущання над безпритульними людьми-відомо всім давно, в Internet викладено чимало матеріалу по цій темі, та й в пресі неодноразово з*являлись шокуючі повідомлення про вбивства бомжів. Як не дивно, за скоєння цих злочинів, частіше всього міліція затримувала підлітків. Проте, дуже мало люди знали що ж насправді відбувається в дитячих будинках, та й взагалі про андерграундне життя безпритульних дітей.
***
Несподіванна поява незнайомої людини дуже налякала безпритульних дітей. Воно й не дивно, так рано могли прийти лише "мужики", щоб розігнати їх.
-Пацики, рвьом когті, прийшли чмирі! Давай, малой пакєт мені, а то ще заберуть!-закричав з переляку Василь, знімаючи з бака Андрійка.
Безпритульні з власного досвіду добре знали чим може закінчитись зустріч з незнайомцем, це могли бути або "мєнти", або злі жителі навколишніх будинків. Дуже часто, не бомжі, і навіть не "мєнти", а жителі найближчих будинків жорстоко карали їх за те, що розкидають сміття, натравлюючи на них своїх дітей, або ще гірше-собак.
-Пацани, я не зроблю вам нічого поганого! Я-журналіст, пишу в газеті! Я... Мене... Цікавить розповідь...Я дам вам гроші, сігарєти. Я просто хочу з вами порозмовляти, я тут почув дещо..!-Роман нервово підбирав слова, щоб хоч якось їх зупинити й дізнатись більше про зйомки порнографії в дитячому будинку.
-Ось дивіться гроші і сігарєти!-сказав він, витягнувши їх з кишені, і протягуючі на долоні. Журналіст показав безпритульним, що це доступно їм.
-Я не збираюсь вас здавати в "мєнтуру". Мені байдуже чим ви тут займаєтесь. Я не збираюсь карати за розкидане сміття! Мене це не цікавить!- журналіст продовжував вмовляти безпритульних не тікати від нього.
Василь дещо завагався, він не знав, що робити йому. Його розум захопило природне бажання отримати "халявні" гроші та цигарки. Як йому здалося, цей чоловік і справді не намагався скривдити їх, і точно не схожий на "мєнта", просто хоче про щось запитати їх.
Побачивши, що один з безпритульних піддався на його вмовляння, Роман зрозумів, це його єдиний шанс, врятувати ситуацію.
-Не бійся, хлопчику!-лагідно почав він,-я ще раз повторюю, мені все-одно, що ви тут натворили, приберуть!
Він все ще тримав на долоні гроші та цигарки.
-Шо ти хочеш, дядя? Чьо прістал?-обережно запитав Василь.
-Я-журналіст, пишу в газеті!-відповів Роман, вважаючи, що безпритульні знають хто такі журналісти.
-Це ти розповідав своїм друзям про зйомки порнографії в дитбудинку? Я хотів би про це більше дізнатись! Повір мені-це дуже важливо!- Григорович продовжив встановлювати контакт з ватажком безпритульних дітей.
-А шо за ета будєт?-вже як капіталіст поцікавився Василь.
-Я ж показую, ось сорок гривень і цигарки, більше не має, дав би! Це все, що є! Тримай!-журналіст протягнув руку.
Інтуіція рідко зраджувала Роману. Він відчував, що ця зустріч буде лише початком нової та безпрецедентної справи в його житті. Готовий віддати все аби не втратити шансу на отримання слави.
-Гані мені бабло і сігарєти сначала!-потребував Василь.
Його товариші спочатку просто уважно спостерігали за спілкуванням свого лідера з диваком, а потім насмілились підійти ближче до смітника, з якого пару хвилин безладно втікали. Журналіст віддав гроші та цигарки старшому з безпритульних, той жадібно схопив і те, і інше. Василь витягнув одну цигарку з пачки, підкурив, та глибоко затягнувся, видихнув хмару диму, і підняв очі на Романа.
-Бачиш, я ж тобі казав, що нічого поганого не трапиться, коли ти зі мною поспілкуєшся!-заспокійливо вимовив Григорович.
-Спасіба, мужик! Я ж не знаю...Мало лі! Так шо ти хотів? Нєужелі волнує жизнь бєспрізорніков?-в своїй злегка їдкій манері звернувся до незнайомця Василь, глибоко затягуючись знову.
-До сьогоднішнього дня, я зізнаюсь чесно, мене мало хвилювало життя безпритульних дітей, тобто вас, як і всі зрідка кидав жалюгідні копійки, та потім відвертав обличчя від вас, мабуть від страху-не бути на вашому місці,- як на сповіді, на одному диханні зізнався Роман.
-І шо заставіло тєбя заінтересуваться нашой жизню?-лукаво запитав Василь.
Роман відразу зловив саркастичний тон розмови безпритульного: -Ти, звичайно, маєш право так казати! Знаєш, ось, що змінило,- він запнувся,- твоя розповідь про дитбудинок..!
Журналіст не встиг закінчити своє речення, як інші діти підбігли до Василя.
-Вась, дай сігарєту! І мені, мені, мені!-до "босса" потяглися руки. Біля баків зі сміттям діти створили такий гвалт, старший почав їх заспокоювати, щоб не прибігли жителі навколишніх будинків.
-Беріть, беріть, пацани! Коли нам повезе ще так!? Токо не оріть, а то людішкі почують, будєт нам тада!-попрохав він своїх. Він відкрив пачку, і потягнулися руки, витягуючи цигарку за цигаркою. Коли в кожного було по цигарці, вони всі стали з щасливим виглядом, підпалили їх, і з великим задоволенням курили, щасливо посміхаючись один одному.
-Так шо тобі розказать? Про то шо я чуділ в дєтдомє?-повторив своє запитання Василь, загадково глянувши на журналіста.
-Так-так,-скоромовкою вимовив Роман,-тільки будь-ласка від самого початку, бо я не все підслухав, напевно багато пропустив!-змовницьки підмигнув Григорович Василю.
-Харашо, я розкажу! Ти ж оддав сігарєти і бабло! Значіт пацан-нє балабол, я тоже нє казьол кончєний паслєдній!-Василь підтвердив свій намір розповісти про перебування в дитячому будинку.
-Давай, тільки відійдемо з цього смітника, щоб не привертати зайвої уваги, добре?-запропонував Роман.
-Харашо! Слишиш, а ти живеш десь тут?-поцікавився Василь.
-Так, я живу в будинку напроти смітника! А як тебе звати?Чи яка в тебе "клікуха"?- Роман намагався розмовляти мовою, яка була б зрозуміла безпритульним.
-Мене завут Васьок, а це Андрюха, це Калян, Тоха, Карась,- Василь по-черзі називав імена своїх товаришів, а вони лише ствердно кивали головами,- а тебе як завут?
-Мене звати Роман!-повідомив Григорович, додавши з полегшенням,-от і познайомились нарешті!
***
В нього наче гора Арарат з плечей впала, коли нарешті знайшов спільну мову з безпритульними дітьми. Головний момент -знайомство пройшло, тепер справа лише в тому як майстерно він зможе витягти з Василя всю інформацію про жахливі події, які йому довелося пережити в дитбудинку.
-Андрюха, і Калян ведіть всю братву додому!-закомандував Василь, продовживши,-а то скоро прийдуть пацани, нада шоб хтось був дома!
-А ти Вась?-насмілився запитати шефа, Андрійко.
-Я з Романом паапщаюсь і прийду, нє бойтєсь зі мною нічого не буде. А чуть не забув, держи сорокач (сорок гривень), купіть шось пожрать усім!- він впевнено поклав гроші в руку Анрійку .
-А де ж ваш дім? Де ви живете?-розпочав імпровізоване інтерв*ю Роман, йому стало цікаво, де живуть ці нещасні діти.
-Каналізація-наш радной дом, ми там вже года три живьом! Нічого жить можна! Привикли!-спокійно відповів Василь.
Роман відразу уявив собі як брудній каналізації живуть діти разом з величезними щурами, чомусь саме таким він представляв їх життя в підземелі. Жах.
-Ти кажеца просіл, шоб я розказав про дєтдом?
-Так, розповідай, я тебе уважно слухаю!
-А ета, мене не шльопнуть за те шо я розкажу?-з острахом запитав Василь.
-Звичайно ж ні!-заспокоїв Роман,- я ж тебе не фотографую, і на відео не знімаю. Не бійся нічого, та й навряд-чи ми з тобою ще зустрінемось! Я просто не зможу тебе "здать". Я тебе слухаю розповідай, і нічого не бійся!
-Харашо, понял! Я тєбє вєрю. В общєм, ми з пацанами утром всігда ділимся на групи, ти ще не всіх просто бачіл сьодня! Одні ідуть на мусорки, риються там, другі клянчуть "падайтє", ще одні випрашують аб*єдкі в рєсторанах, кафешках разних,- розповідав Василь.
Ватажок "бєспрізорніков" так запально розповідав, що не почув як в кишенні Романа клацнув диктофон. Як журналіст, Григорович мав таку професійну звичку-записувати всі варті уваги розмови на диктофон, щоб потім використати матеріал при слушній нагоді. І цього разу, він не помітно для Василя включив його. Досвід підказував, все, що скаже безпритульний хлопчик-дуже важлива інформація.
-Понімаєш, в городє багато бєспрізорніков, бомжов разних, того іногда і "забиваються стрєли" за тєріторії, на всіх мєста не хватає, того й воюєм то протів одних, то протів другіх, батли у нас нє кіслиє- продовжив Василь.
-Як це за територію? Ти про що? Реально це так?-з непідробним подивом запитав Григорович.
-Канєшно, реально! Де більше жратви- там і всі воюють! От так!
-І ви також приймаєте участь в цих розбірках за територію?
-Ну а как же! Я тобі токо хотів розказать про це! Ми- нє ісключєніє! Мєжду нами бєспрізорніками тоже-крутиє разборкі, іногда кого-то даже мочать!
Розмова тривала далі, Василь розповідав шокуючі факти з життя безпритульних дітей. Роман уважно слухав, та вів запис на диктофон.
-В общєм, для чого я ета гаварю. Ето всьо туфта. Як-то ми забили "стрєлу" з пацанами з другої фірми. Кто-то кінул галімий понт, шо ми вроді-би апчістілі мусорні баки на іх тєріторії. Хотя цих пациків я давно знаю, ми ніколи не чистили один в одного, ясно шо ета сдєлала друга "фірма", а нас хатєлі падставіть,- як кримінальний авторитет спокійно розповідав Василь про невідоме життя на вулиці.
Уява Романа продовжувала малювати жахливі картини, безпритульні діти б*ються за недоїдки, та навіть інколи вбивають один одного. Найстрашніше, що ніхто цим особливо не переймається, а скільки так званих соціальних служб повинні цим займатись, всі можливі хрести: і чорні, і сині, і білі, а результатів нема. Його роздуми були перервані подальшою розповіддю Василя.
-Як токо ми встрєтєлісь, памурчалі чуток, ну там жил-бил пьос, жила-била-тапор-піла, як через пару минут нас взялі "мєнти", закинули в тачку і повезли. Сначала всі ми думали, шо везуть як всігда в участок, а воно нєт приїхали ми в дєтдом!-на одному диханні розповів Василь.
-А чому туди?-здивувався Роман.
-А я откуда знаю? Нам "мєнти" нічьо вобще не сказали, просто привезли і всьо!-відрубав безпритульний.
-До речі як вас зустріли в дєтдомі? Як до вашої появи віднеслись вихователі, інші діти?-по-журналістські розкручував Роман Василя.
-Які воспітатєлі?! Я тєбя умоляю, мужик!-роздратовано кинув Василь,-знаєш, я уже давно привик, шо я "атмарозок", "дєгєнєратіще", "дєбіл", "чушкарь долбаний"- ці слова він вимовляв з особливою виразністю, щоб самоствердитись в очах Романа. Зараз же надзвичайно модно бути таким, як сказав безпритульний.
-Но там я їх чув постоянно. А сначала приняли нас харашо: дали нормально поїсти, помили , постригли, одежу дали. То єсть отлічно!
-А що ж трапилось далі?
-Так ми й жили десь пару днів, потом я побачив, як нєкоторих пацанів і дєвок забирали вєчєром на тачках куда-то, а утром привозили опять, я по-началу думав, шо може їх пахать кудась возять.
-Куди ж їх возили?- не втерпів Роман.
-Та ти падажі, мужик! Послушай! Я расказую всьо по порядку! Як-то вечером в сталовкє, одному пацику стало рєально плохо! Як положено визвали "скору помощь", а вмєсто неї приїхали бариги на обикновеній тачкі, і забрали пацика, а нам воспітатєлі сказали, шо з ним все буде харашо і порозганяли по комнатам! Це був перший случай, який я лічно бачив.
-Той хлопець потім повернувся до дитячого будинку?-наївно перепитав Григорович. Василь тут же покепкував з нього.
-Ти шо прикалуєся? Канєшно ж нє! Но це був нє послєдній такий случай! Потом ще одному пацику, з тєх, з якими я встрєчался на вокзалі тоже стало очєнь плохо, токо уже не в столовкє, а в себе в комнаті, тож приїхали ті самі бариги, забрали на той же тачкі!
-Він теж не повернувся?
-Да, він тоже пропав як і той пєрвий, хотя нам казали, шо їх обізатєльно вилічать і вони вернуться! Но вони так і не вернулись!
Деякий час Василь мовчав, він неторопливо оглядав його, немов прицінювався, в його поведінці була якась прихована зухвалість, яку журналіст відразу відчув, але не дивлячись на це вирішив продовжувати імпровізований допит.
-Добре, а ти казав, вас забирали кудись? Куди саме не пам*ятаєш?-поцікавився Роман.
-Нє, не помню! Це було позно ночью! Тєм болєє нас всігда везли в машині з закритими окнами! Тяжело було побачить що-то! А возили нас то в басейни, то в сауни, в красівиє, здоровиє дома тоже. Города не було видно, це я сразу побачив!-чесно відповів Василь.
-Що ви робили в тих басейнах, саунах? Точніше, що вас змушували робити?-Роман підбирав питання, які вимагають лише точних відповідей.
Василь розповів Роману, як з дитбудинку їх привозили на невідомі місця, давали пігулки, що посилювали їх сексуальний потяг до протилежної статті. Потім змушували їх займатися сексом, і це знімалося на відеокамери, їм докладно показували, що і як потрібно робити, тобто йшли повноцінні зйомки порнографічних фільмів. Також він розповів, що дорослі чоловіки та жінки теж приймали участь в зйомках.
-Тобто вас, дітей, змушували займатися сексом з дорослими жінками та чоловіками? І все знімалося знімалося на відео?-запитав Роман, бажаючи ще раз почути ствердну відповідь Василя.
-Нє, ну я уже канєшно нє рєбьонок давно, но так і було!-ледве чутно вимовив той.
-А як же ваші директора? Вони знали про те, чим ви займаєтесь? Що вони взагалі робили?-продовжував журналіст.
-Наш дірєктор, Елла Вікторовна-каняка долбаная, сама була на сйомках, вона ж сама нам всьо розказувала і показувала, шо зачим дєлать! Та, шо базаріть вони обо всьо знали! Потом ще й угрожала нам, єслі ми трєпаньомся нам всєм отобьют башні, так і сказала!!! Нам всім давали таблєткі, після яких ми всьо забували! З усіма так і було, а мене ті таблєткі не сильно брали! Я до сіх пор усе помню.
-Ти казав своїм друзям, біля сміттєвих баків, що в тебе там був товариш? Що з ним зараз? Можеш розповісти?-наполягав Роман.
-А, да, чуть не забув! Я в дєтдомі познакомився з Коляном Печерицьою, він раньше мене попав в дєтдом, і на сйомки нас тоже брали вмєстє! Він розказував, шо таке було і раньше!-відповів Василь, не розуміючи, чому цей чоловік, так все допитується.
-А що означає це "було раньше"?-Роман спеціально випитував до подробиць, щоб отримати докладну інформацію, та отримати повну картину резонансних подій.
-Чим ти слушаєш, мужик? Я тобі уже сказав, їх возили на сйомки парнухи вже давно!
-Що ще він розповідав тобі?
-Казав, шо раньше, тоже пропадали пацани і чікси, коли їм ставало плохо! Ніхто не вертався з больниці, а він уже там давно! Раньше він казав даже більше пропадало, щас меньше!
-Добре, дякую, тепер я зрозумів! Але ж ти тут, а він там! Наскільки я розумію, ти втік з того дитячого будинка?-надокучливий журналіст перейшов до більш приємних тем для Василя.
Василь підняв голову, випрямився, демонстративно витер піт з чола рукавом светра, Роману навіть здалося, що повеселішав.
-Я харашо умію тікать! Я уже не перший раз тікаю з дєтдома!-з гордістю повідомив Василь.
-Понімаєш, мені надоїла та парнуха їхня галімая, після таблєток дуже сильно голова болить. А главне, я не хотів ждать, поки мені тоже стане плохо, і мене заберуть брітагаловиє бугаї як всєх, шоб потом пропав десь! Нє, мені жить хочеться! Я не хочу, шоб мене зарамсілі!!!
-Тому ти й вирішив тікати? Як тобі це вдалося?
-Я з свого першого дєтдома успєшно утік, з цим тоже проблєм не було! На вулиці стояв туалєт, біля нього викопали яму, куда мусор кидали, вона була почти повна! Послє полудніка, я заліз в цю яму, закидав себе мусором, а там було пошти одне листя, підождав до ночі, і слінял! От і всьо!-закінчив Василь, скоса глянувши на Григоровича.
-А тебе, що не шукали?
-Як це не шукали, перевернули верх дном весь дєтдом, но нікому і в голову не прийшло, шо я заховався в ямі біля туалєта! А ночью я переліз через забор, і я вже на волі, і сразу до своїх в каналізацію!
-Василю, а ти не пам*ятаєш як називався той дитбудинок? -"Сонечко",-коротко відповів Василь.
-А де знаходиться він не скажеш?
-Слишиш, а чого ти спрашуєш? Для чого тобі ето? А?-з підозрою запитав Василь.
-Як для чого, в тебе ж в дитбудинку товариші залишився, невже ти не хочеш їм допомогти?
-Да, в мене там остався корєш, Колян Печериця, один самий настояшій корєш!-підкреслив Василь,-тільки я туди не піду! Я боюсь, ще поймають і замочать, ну іх к манахам! Сходи сам! Тобі нічьо не буде, ти ж з нормальних людей, тебе пустять! Так може ти й Коляна витянеш отуда! Забери, слишиш!-благав він журналіста.
Роману це й було потрібно, він спровокував його, начеб-то допомогти товаришам, але справжня мета журналіста була дізнатись де знаходиться дитячий будинок, та на власні очі подивитись, що ж відбувається в цьому зловісному місці. Головне-потрапити туди під надійною легендою, а вона була-Микола Печериця, товариш Василя. Він знав, що той відмовиться зі страху піти з ним туди.
-Та я б з радістю, я ж не знаю, де знаходиться дитячий будинок?
