Сьогодні в "Житті по-справжньому!" сенсаційне відкриття Владюші Бар-Кончалаби! В Сумах завагітнів пам'ятник купальниці, завагітнів від пам’ятника Кобзаря! Лікарі поки не можуть з'ясувати стать дитини, але вже можуть сказати, що вона одна! Гурток ходячих пам'ятників, що випивають і співають у міському парку Сум! Нові вірші Шевченка, точніше його пам'ятника! Все це у "Житті по-справжньому!".
Також дивіться сюжет Жоржа Бураченко про секту авторемонтників-людожерів, що ловила свої жертв на трасі "Київ-Москва". Вони з'їли кілька сотень водіїв та пасажирів, вони купили правоохоронні органи і залякали місцевих жителів, тільки "Життя по-справжньому" змогло викрити їх! Дивіться сюжет Жоржа Бураченко у рубриці "Жорстока країна"!
Ярослав Нескінчений розповість про людокіз з-під Ямпіля! Плоди забороненого кохання людей та кіз, що переселилися на Сумщину з Брянської області! Рогаті, бородаті, з копитами, але вміють розмовляти та мають розгалужену міфологію! Людокози! Потвори чи істоти, тварини чи люди, діти пекла чи людської хіті? Дивіться сюжет Ярослава Нескінченого в рубриці "Катастрофі людського тіла"!
Усі чули казку про Колобка, якого багато хто хотів з'їсти! "Життя по-справжньому!" знайшло Колобка навпаки: страшну істоту, що їв сам, їв людей, яких зміг упіймати! Голова-вбивця з міського парку Сум у сенсаційному розслідуванні Владюші Бар-Кончалаби! Під час зйомок загинув оператор "Життя по-справжньому!", а сама Голова-вбивця була вбита! Відео з місця подій! Владюша Бар-Кончалаба робить подвиг! Про вбивство Голово-вбивці дивіться сюжет у рубриці "Сто чудовиськ України"!
Великий зал з символікою "Життя по-справжньому!". Багато глядачів. На невелику сцену в центрі вибігає Пантагрюель Ивченко, як завжди у квітчастій сорочці.
- Привіт, це я, Пантагрюель Ивченко і ви дивитеся черговий випуск моєї авторської супер-пупер програми "Життя по-справжньому!"! Те, чого ви ще не бачили, те, що ніколи не показували по телебаченню! Справжнє життя без будь-яких обмежень! Криваві вбивства, жахливі чудовиська, страхітливі потвори! Кров, сперма, сльози і донька їх – слинка! Дивіться і насолоджуйтеся! Прохання прибрати від телеекранів дітей, людей зі слабкою психікою та хворою уявою! Бо не всякий витримає правду життя! "Життя по-справжньому!" – справжній шок! Шок без спецефектів! "Життя по-справжньому!" – про це буде говорити вся країна і ще з десяток сусідніх! "Життя по-справжньому!" – Ивченко знайде для вас справжні бомби! Дивіться найсенсаційнішу програму "Життя по-справжньому!". Такого життя ви ще не бачили! Про це ви будете розповідати своїм онукам!
Зал зривається зливою оплесків. Пантагрюель киває головою, звиклий до любові глядачів.
- Отже сьогодні в програмі сенсаційна знахідка Владюши Бар-Кончалаби, який знайшов в Сумах сина Шевченка, Кобзаря, Тараса Григоровича! Як умру, так поховайте, мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій! Цей заповіт великого Шевченка давно вже виконаний, але виявляється, що сам Кобзар живіший з живих! Дивіться самі! Вибачаємося за якість зйомки, але вона велася вночі, при вкрай несприятливих погодних умовах!
Якась компанія сидить між деревами і відпочиває. Комп'ютерною графікою вказується, що ось це - Тарас, ось це - Льотчик, ось це - Цукровий король, а це - Артист, це - мама кобзаренка, це - Русалка. Видно як Льотчик починає розливати щось по чарках, потім Тарас каже тост. Щось про чоловічу силу і жіночу ніжність. Всі чокаються і випивають. Крутять головами, оце б зараз закусочки! Льотчик хапає рукою трохи снігу і починає жувати, Артист заспівує "Ніч яка місячна"! Усі підтягують.
На екрані з'являється Владюша, серед білого дня, але на тому ж самому місці.
- Добрий день, це я, Владюша Бар-Кончалаба, у програмі "Життя по-справжньому!". Тільки-но ви бачили, як шість сумських пам'ятників зібралися і відпочивали разом у міському парку. Про Шевченко усі знають, Артист – то пан Щєпкін, справді великий артист дев'ятнадцятого сторіччя, Цукровий король – то пан Харитоненко, мільйонер, який володів десятками цукрових заводів і побудував в Сумах дуже багато. Льотчик, то - пан Кожедуб, тричі Герой Радянського Союзу, один з найкращих льотчиків-винищувачів Другої світової війни. Мама кобзаренка – купальниця, Русалка – русалка. В Сумах немає пам'ятників відомим жінкам, то в цій компанії жінки лише абстрактні персонажі. Але відпочивають вони досить конкретно. П'ють спирт, розбавлений водою. Спирт з фляг Льотчика, мабуть, той спирт, який видавали проти обледеніння літаків. Але літака немає, то приймають всередину. Ми б залюбки дослідили, як пам'ятники відпочивають, але знайшли тему куди більш сенсаційну та цікаву! Бо один з пам’ятників дивним чином змінився!
На екрані показують фотографії купальниці до і після. Зараз вже все зрозуміло, що це просто вагітність. Ну від чого ще у дівчини може вирости такий живіт? Владюша не розуміє, як це він з самого початку про це не здогадався. Але ж таємниці вкриті товстим шаром відволікаючих факторів. Та він докопався!
- Ми вирішили дослідити, що ж сталося з купальницею. Для цього ми привезли в Суми спеціалістів з київської лікарні Охматдит, які дослідили пам'ятник за допомогою найсучаснішої апаратури. – говорить Пантагрюель Ивченко.
Далі показують сам процес дослідження. Біля купальниці кілька машин з медичним обладнанням, з десяток людей у білих халатах. Вони встановлюють біля купальниці якісь ящики та щити.
- Зараз буде проведено УЗІ-дослідження пам'ятника купальниці. І ми дізнаємося, що живе і росте в її животі! Щоб купальниця не перелякалася, ми закрили їй очі. Ви ж знаєте, що майбутнім матерям краще уникати стресів. Ось я бачу професора Кричинського, спеціаліста по вагітностям номер один в нашій країні. Пане професоре, чи все готове для проведення дослідження?
- Так, зараз почнемо.
На екрані якась пульсація. На неї професор Кричинський наводить довгою вказівкою.
- Ось це і є плід, який в середині купальниці. Я об оцінив його вік десь у два с половиною місяця, хоча це якщо за людськими мірками. У нас немає жодних даних про те, як проходить вагітність у пам'ятників, то більш точно я сказати не можу.
- А як мати? Їй не холодно сидіти голою взимку? Це не зашкодить дитині?
- Я так розумію, що купальниця сидить так вже не першу зиму і нинішня зима не дуже то сурова. Ніяких ознак хвороб при дослідженні ми не знайшли, то думаю, що все буде добре.
- А щось можна сказати про стать дитини?
- Ні, ще рано. Десь через місяць-півтора ми, можливо, вияснимо, причому знов таки наголошую, що нам нічого невідомо про вагітності пам'ятників, я просто екстраполюю людські данні. Стверджувати, що ось через місяць-півтора ми точно зможемо виявити стать, я не можу.
- Ще питання. Пам'ятник Шевченко десь втричі більший за купальницю. Чи не буде плід Тараса завеликий для неї? Дівчина вже зараз дуже розпливлася.
- Це треба спитати у фахівців з опору матеріалів, наскільки міцним є метал, з якого виготовлена дівчина. Ми не знайшли якихось поривів чи проблемних питань. Дівчина гладшає, як то и повинно бути при вагітності. До того ж її сидяча поза дозволяє переносити більшу частину ваги з хребта на ноги. То я думаю, що все буде добре.
- Дякую професоре. – Владюша робить крок до камери, становиться так, щоб видно було купальницю за його спиною. – Коли ми дізналися про вагітність, то першим же питанням було, а хто батько? Ми почали аналізувати відео, яке мали, і побачили ясну відповідь.
Далі Владюша коментує відео, яке було знято першої і другої ночі.
- Ось дивіться. Тарас виповзає з підземного переходу і починає причепурюватися. Поправляє волосся, струшує пилюку з колін, поправляє шинель та краватку. Чи не дивно це? Що доросла, у віці людина, так чепуриться, як перед побаченням! Ось далі він йде до купальниці, легко перемахує через огорожу фонтана! Ви тільки подивіться! Як парубок, як залицяльник, він хоче показати свою силу та спритність! Підходить, вклоняється до купальниці, допомагає їй злізти з пам'ятника, обнімає її та цілує. Досить пристрасно! Тільки після цього до них підходять інші пам'ятники. Вони просто здоровкаються з купальницею, жоден не цілує її! А ось вони йдуть у хащі парку. Купальниця під ручку з Кобзарем! Яка мила парочка! А ось вони вже розсілися на міському пляжі, купальниця сидить на колінах у Тараса! То чи є у вас ще сумніви, хто батько дитини?
Нічні кадри різко зміняються денними. Владюша біля пам'ятнику Шевченко. Робить кілька кроків до камери, вказує на Кобзаря.
- А ось і наш молодий батько. Тут йому вже десь за сорок, але це не завадило поету зачарувати молоду дівчину! Подивіться на цього красеня!
Камера показує Шевченко крупним планом. Простецьке обличчя, але досить симпатичне. Пишні вуса, вольовий погляд, задумлива поза. Козак!
- Ну, що, Тарасе, ти в черговий раз здивував нас! – кричить Владюша пам'ятнику. – Тепер ми будемо чекати твою дитину! Яка, можливо, принесе Україні стільки ж слави, як і батько!
Далі зображення зі студії, де Пантагрюель та кілька гостей.
- Ми запросили кілька експертів, щоб обговорити тему вагітності купальниці і перспектив народження сина Шевченка. Що ви можете сказати про стан дитини і матері? – питає Пантагрюель.
- Плід живий, ми не виявили якихось патологій чи захворювань. Звичайно, потрібні ще дослідження, щоб відслідковувати динаміку розвитку, але поки що все нормально. – відповідає професор Кричинський.
- Чи були у вашій практиці випадки вагітності серед пам'ятників? – цікавиться Пантагрюель.
- Серед пам'ятників ні. Але ще за радянських часів я приймав участь в експедиції по дослідженню племен землейобів, які, як відомо, відкладають своє сім'я у землю, в якій плід і розвивається, аж поки самотужки не вилазить на поверхню десь у семирічному віці. Тобто теж досить незвичайний спосіб вагітності.
- Ви, як медик, можете пояснити яким чином життя народилося з взаємодії двох неживих об'єктів: пам'ятника Шевченку і пам'ятника купальниці? Це ж якесь диво.
- Ну, по-перше, див не буває, є лише нестаток інформації. По-друге, з чого ви взяли, що народилося життя? Як я розумію, народиться пам'ятник, якого важко віднести до форм життя. Скоріше, це найвища форма самоорганізації неживої матерії. Пам'ятники зробили пам'ятник.
- Але це також рідкість!
- Тут з вами повністю погоджуюся. Випадок виключний, то я вважаю, що він повинен всебічно досліджуватися, бо це дозволить суттєво розширити наукові знання про неживу природу.
- Дякую, професоре, тепер я звертаюся до скульптора Володимира Рикова, який за своє життя зробив вже більше сотні скульптур. Володимире, чи чув ти щось про те, що пам'ятники можуть ходити, розмовляти, вести себе, як люди?
- Ну, я сам з Харкова, а у нас же був випадок, коли двоє шахтарів з будинку "Донвугілля" однієї ночі просто пішли собі. Коли вранці їх не знайшли, то міліція почала розслідувати викрадення, але ж було ясно, що для викрадення фігур вагою у кілька тон потрібна була техніка, яка б не могла робити настільки тихо, щоб її не почув ніхто з жителів будинку. До того ж, залишилися сліди, вм’ятини на бруківці і асфальті. Але міліція на все це не звертала уваги, продовжувала розслідувати викрадення і, звісно, справи не розкрила.
- Тих шахтарів так і не знайшли?
- Ні, вони зникли. Хтось каже, що вони повернулися на шахти в Донбасі, за якими сумували, хтось каже, що вони прийняли постриг і ховаються в монастирі під Старобєльском. Але напевно ніхто не знає.
- Ми просили вас вивчити сумські пам'ятники. У якому вони стані?
- У досить пристойному. У Шевченко пошкоджена ліва нога, але вона прикривається шинеллю, то цієї травми майже не видно. У Щєпкіна пошкоджений кулак.
- А у купальниці щось пошкоджено? Може якісь розриви чи ще щось?
- Ні, купальниця ціла, тільки що розрослась в животі, але це ж вагітність.
- Як ви думаєте, контакт між Григоровичем і купальницею, завдяки якому з'явилася дитина, він був звичайний, як у людей? Чи пам'ятники можуть розплоджуватися якось по-своєму?
- Пантагрюелє, ви маєте на увазі позу?
- І позу теж!
- Зважаючи на те, що пам'ятник Шевченко майже втричі більший за пам'ятник купальниці, то навряд чи це була поза місіонера або "чоловік зверху". Скоріше за все, це була поза "жінка зверху", бо інакше пам'ятник Кобзаря міг просто розчавити свою подругу.
- Пам'ятники можуть отримувати оргазм?
- Мабуть це краще спитати у медиків, але думаю, що навряд чи вони б займалися цим, якби це не було їм приємно.
- Слухайте, а у Шевченка, точніше у його пам'ятника, який ви досліджували, є статевий орган? Невже скульптори робили пам'ятник саме з ним?
- Не треба розуміти все буквально. Так, можна звести скульптуру до тонкого шару металу і гіпсової начинки, але насправді все набагато складніше. Як тут вже казали, ці пам'ятники виявилися найвищою формою організації неживої матерії. Або навіть якогось граничного стану між живим та неживим.
- Дякую, пане Риков! – каже Пантагрюель. – А зараз ми поговоримо з лідером сумських націоналістів Григорієм Манджелою, який маю свою точко зору, щодо подій з пам'ятником.
Камера показує статечного дядечку у вишиванці і потертому піджаку. Чоловік сидить як на троні, в нього велике виразне обличчя на якому переповненість розумінням важливості своєї місії.
- Пане Григорію, вам є що сказати, чи ви так і будете дивитися в камеру? – каже Пантагрюель. Гість починає червоніти. – Ви, як я розумію, є противником пам'ятника і не вважаєте його по-справжньому українським. Чому саме? – питає Пантагрюель.
- Тому, що пам'ятник цей кадебешний! Це не Шевченко! Це російський лизоблюд! – починає говорити Манджела нервовим голосом.
- І з чого ви це узяли?
- Бо це фальшований Шевченко! Справжнього Шевченка КДБ зруйнував!
- Якого справжнього?
- Раніше в Сумах стояв пам'ятник Шевченко роботи скульптора Кавалерідзе. То був справжній, український Шевченко, але він заважав комунякам і його зруйнували! Вночі підігнали техніку і знесли. Потім викопали яму і поховали Кобзаря! Плач Україно! Ось до чого ми дожились! Що...
- Так, стоп! Стоп! Балакаємо по суті! А відомо де той, перший Шевченко зараз?
- Ні. Років п'ятнадцять тому у центрі Сум було будівництво, екскаватор вивернув з землі голову Тараса. Щоб не було скандалу, її швидко вивезли за місто і десь сховали. То пропав Кобзар роботи Кавалерідзе! Пропав назавжди! А замість нього поставили ідеологічно витриманого, комуняцкого Шевченка, який і не Шевченко зовсім! Бо не буває Шевченка з партквитком, а цей такий! Ото і веде себе, як п'яниця, бігає в парк пити горілку з радянським окупантом Кожедубом чи з кацапом Щєпкіним та дівок шкодити! Не Кобзар це! Не Кобзар! А його підробка, зроблена комуністами! То не називайте його Кобзарем! Ніколи не називайте! – кричить Манджела і пасма слини вириваються з його шляхетного рота.
- Дякую! А зараз ми поговоримо з мером Сум Геннадієм Мінаєвим стосовно планів міської влади по пам'ятникам. Пане мере, ходять якісь дурні плітки, що пам'ятники збираються закувати у кайдани. Це правда?
- Так, дійсно, ми отримали лист від Держгірпромнагляду, в якому від нас, як балансоутримувачів пам’ятників, вимагається забезпечити їх недвижимість. Тобто щоб вони більше не ходили, бо, на думку чиновників Держгірпромнагляду, під час пересування пам'ятники можуть бути небезпечними для населення міста.
- Ви буду виконувати ці дурниці?
- Зараз ми опрацьовуємо це питання, остаточне рішення ще не прийнято.
- Слухайте, але ж Шевченко у кайданах, це буде щось!
- Ну, не обов'язково кайдани. Можливо просто доведеться закріпити взуття пам'ятників...
- Але вони ж зможуть роззутися, а купальниця взагалі боса!
- Ну, ми ще думаємо над цим питанням.
- А що з дитиною? Через деякий час у вас з'явиться новий пам'ятник, ви вже думали, де його встановити?
- Так, є пропозиції встановити його на Басах, це такий район міста, де знаходиться пологовий будинок. Ми могли б розмістити його там, як символ дитинства.
- Але ж пам’ятник буде рости і згодом він з дитини перетвориться на дорослу людину.
- Тоді його можна буде перенести в інше місце.
- Добре. А чи плануєте ви якісь заходи щодо посилення охорони купальниці? Знаю, що було кілька спроб вандалів зруйнувати пам'ятник.
- Я дав доручення комунальному підприємству "Міськсвітло" встановити навколо купальниці кілька потужних ліхтарів. Пам'ятник постійно перебуває на виду, що повинно відклякнути крадіїв металу.
- А щодо підземного переходу? Чи збираєтесь його поглиблювати?
- Поглиблювати? Навіщо?
- Як, навіщо? Шевченко! Кобзар! Батько нації вимушений рачкувати сімдесят метрів, що дістатися коханої. Зробіть на два метра глибше, щоб він ходив більш менш нормально!
- Ми це обдумаємо. Хоча він же міг би ходити і зверху.
- Там йому заважають тролейбусні дроти та машини.
- Ну, будемо думати про перехід. Хоча для поглиблення потрібні досить великі кошти. А бюджет вже затверджений. Можливо, вдасться винайти кошти, коли будемо переглядати бюджет за результати першого кварталу.
- А чи замислювалися ви над тим, щоб зробити з пам'ятників туристичну родзинку міста? Приманку для людей зі всього світу! Бо ж ходячі пам'ятники – це ексклюзив, це те, чого немає більше ніде. Дивіться на досвід Лебедина, де використовують підземних ракетників. Щорічно подивитися на ті дива приїздить більше півмільйона туристів! На пам'ятники приїде не менше! Можна організувати тури з діаспори, бо це ж не просто пам'ятники! Це Шевченко! Який читає вірші! До речі, стосовно віршів! Ми записали кілька з них і дали послухати їх видатним шевченкознавцям. І ось їх експертний висновок!
Камера показує двох дідів, сивих та у окулярах. Вони сидять біля телевізора, в якому видно збір пам'ятників в парку, потім Кобзар починає читати свої вірші. Діди уважно вслухаються і чи не на кожне слово трясуть головами і з розумним виглядом озираються один на одного. Потім вже сидять перед камерою. Один підписаний, як Іван Зарудко, керівник відділу поезії Інституту Шевченко, інший, як професор Микола Крапка.
- Ну, ми можемо сказати, що це не вірші Шевченко. Тобто про такі вірші Шевченко, як от ми чули, науці невідомо.
- Але чи схожі вони на вірші Кобзаря?
- Важко сказати, ми ж почули всього кілька строчок.
- Але дуже можливо.
- Так, це дуже схоже на Кобзаря.
- Тобто це можуть бути його вірші?
- Так, можуть бути його. Хоча там згадується слово "мобіла", а в часи Тараса їх же не було.
- Так, "мобіла" усе ламає. Якби не "мобіла", то це б точно був Шевченко!
Діди з розумним виглядом трясуть борідками.
- Тобто, ви не будете досліджувати пам'ятник, записувати вірші, які він читає?
- Не будемо. Це непогані вірші, але це не Шевченко. Ну яка може бути "мобіла" у Шевченко?
- Або він ще використав слово "хоститися", а це вже взагалі бозна що.
- Не треба штучно розширяти Шевченко. Кобзар залишив достатньо творів, яких вистачить ще на багато поколінь дослідників.
- А оці слова, вони не з часу Шевченко. Це точно.
- Але хто сказав, що час Шевченко закінчився? – дивується Пантагрюель. - Зараз теж час Шевченко, якщо він не тільки робить дітей, але й пише вірші! То "мобіла" нічому не шкодить, "мобіла" тільки доводить, що Шевченко й досі не просто клясик, а живий клясик! А зараз ще одне розслідування стосовно пам’ятників від Владюші Бар-Кончалаби.
Владюша стоїть біля пам'ятника Щєпкіну, зображеного як веселий товстун з ціпком та циліндром, що прудко крокує кудись по своїм, мабуть що дуже приємним, справам. Владюша вклоняється до ніг пам'ятника. Треба вклонятися, бо пам'ятник герою майже без постаменту, стоїть ледь не на землі.
- Ось дивіться! – каже Владюша і починає шкрябати пальцем якісь бруд, що прилип до ніг актора у модних черевиках. – Знаєте, що це таке? – питає Владюша і тре бруд у себе на пальцях. – Це кров! Людська кров! Засохла людська кров на ногах пам'ятника! І не тільки у Щєпкіна! Також у Кожедуба! І у Тараса!
Показують кадри, які підтверджують слова Владюші.
- Так, це кров. Залишки людської крові. Нам вдалося встановити, що це кров двох різних людей. – розповідає чоловік підписаний, як керівник Центру криміналістики обласного УВС.
- Звідки на ногах пам'ятників кров? – запитує у глядачів Владюша і сам замислюється. – Ми не знали, що і думати, коли згадали про події кількамісячної давнини, коли в Сумах було скоєне страшне та загадкове вбивство!
Показують кадри оперативної зйомки. Вхід у міській парк, біля купальниці лежать два понівечені трупи. Камера незворушно спостерігає за розчавленими тулубами, тельбухами, розплесканими по асфальту, тріснутими черепами. Страшне видовисько.
- Біля входу в міський парк були знайдені трупи двох студентів міських вузів. Не просто трупи, а розчавлені трупи. Слідство було поставлено в тупик жорстокістю злочину та відсутністю будь-яких мотивів. Було перевірені всі зв'язки загиблих, але не вдалося знайти нічого підозрілого. Справа й досі не розкрита. Точніше вже розкрита, як завжди це зробило "Життя по-справжньому!", наша програма працює швидше і краще за міліцію! Так ось ми зрозуміли і довели, що вбивцями студентів були пам'ятники! Саме вони вбили їх, вбили розчавивши своїми важкими металевими тілами! Бо кров на ногах пам'ятників, то кров студентів! – кричить Владюша. – Але ми далекі від того, щоб малювати пам'ятники кривавими вбивцями! Ні! Ми вважаємо, що у них були підстави для таких дій і ми зможемо це довести.
Знову показують кадри оперативної зйомки.
- Ніхто зі слідчих не звернув уваги на одну трохи дивну річ, а саме дві плями фарби, що були знайдені поруч з тілами вбитих студентів. Ось, на фото добре видно ті плями. – каже Владюша і глядачам показують знімки. – Фарба була у балончиками, якими користуються малювальники графіті. А про хлопців було відомо, що вони полюбляють малювати там де не треба і були членами одної з груп сумських графітистів. Слідство, чомусь, не звернуло на це уваги, хоча повинно було, бо ж це був ключ до розгадки справи! Студенти увечері опинилися біля входу в центральний парк не просто так, а через те, що мали плани помалювати! Для цього і узяли балончики з фарбою. Але не встигли нічого зробити, бо зіштовхнулися з пам'ятниками. Які вбили їх. За що, невже за просто бажання щось намалювати?
Показують фотографії, які ілюструють те, що Владюша каже далі.
- Мабуть, що ні. Справа в тому, що за кілька тижнів до вбивства відбулося відразу кілька спроб вандалізму щодо купальниці. Спочатку вона була розмальована, до речі фарбами, які використовують графітисти! Потім хтось намагався відпиляти дівчині руку. Ось, навіть, залишився слід від пилки. Далі на голову купальниці одягли урну. Як ви бачити, дії були одна зухваліша за іншу. Не викликає сумнівів, що пам'ятники хвилювалися за подругу і намагалися їй допомогти. До речі, коли купальниці намагалися відпиляти руку, саме пам'ятники врятували дівчину від каліцтва, бо так налякали крадія, що він втік під міст і збожеволів. Тепер ми знаємо всю передісторію і можемо зрозуміти, що ж сталося у ніч загадкового вбивства. Пам'ятники, розлючені попередніми діями вандалів, побачили, як двоє хлопців прийшли до купальниці з намірами знов таки її розмалювати. Вони навіть почали свою справу, ось фотографії, на яких видно плями фарби, що залишили графітисти. І тут у пам'ятників не витримали нерви. Вона напали на бідних студентів і жорстоко вбили їх. Мабуть, це був стан афекту. Тіла загиблих була розчавлені, на них плигали досить довго. Так кров людей опинилася на ногах пам'ятників. Те жорстоке і загадкове вбивство в Сумах розкрито завдяки "Життю по-справжньому!". "Життя по-справжньому!" – ми найкращі!
- Після розкриття вбивства у мене є кілька запитань до нашого гостя. – каже Пантагрюель Ивченко та звертається до дебелого чоловіка, підписаного, як прокурор міста Суми Сергій Будка.
- Пане Сергію, які будуть дії прокуратури далі? Чи можливо притягнення до відповідальності пам'ятників? Все ж таки скоєно вбивство.
- Зараз ми опрацьовуємо це питання. Скоріше за все, буде порушена карна справа проти керівників міського управління житлово-комунального господарства.
- А вони тут до чого?
- До того, що пам’ятники перебували на балансі саме цього управління. То вони повинні були забезпечити надійну і безпечну експлуатацію пам'ятників, чого зроблено не було.
- Але вбивали не чиновники, вбивали пам'ятники!
- Розумієте, коли машина збиває людину, то відповідає водій. Коли на будівництві цеглина падає комусь на голову, то теж відповідає не цеглина, а керівник, що займається охороною праці. Так само і в цьому випадку. Ми не можемо притягти до відповідальності пам'ятники, бо вони пам'ятники, тобто не є суб'єктами правових відносин. А ось керівники управління, вони живі люди і вони повинні відповідати за власні помилки.
- Але що вони могли вдіяти?
- Або забезпечити нерухомість пам'ятників або, хоча б, розмістити таблички з попередженнями громадян про небезпечність нічних прогулянок в зоні знаходження пам’ятників. Нажаль, зроблено це не було. І це порушення, значне порушення, скоріше, навіть, злочинна недбалість.
- Тобто самим пам'ятникам нічого не загрожує?
- Ні, хіба що буде прийнято рішення про унеможливлення їх рухів.
- Дякую, пане Сергію. – каже Пантагрюель. – Знову звертаюся до пана Рикова. Ви, як скульптор, як би порадили закріпити пам'ятники?
- Та ніяк! Це дурниці закріпляти пам'ятники! Зрозуміло ж, що вони безпечні для людей, якщо люди не переходять межу! Якби ті хлопці не полізли розмальовувати купальницю, то їм би нічого не було! А то знайшли собі місце для вправ – беззахисну тендітну дівчинку!
- Тобто, пропонуєте залишити все так, як є?
- А як інакше? Повісити на Шевченко кайдани? Забетонувати йому ноги? Ци взагалі зруйнувати!
- О, до речі про зруйнування! Ось тільки-но нам зателефонували батьки загиблих студентів і сказали, що будуть через суд добиватися компенсації з міського бюджету, а також знесення пам'ятників, які були повинні у вбивстві їх дітей. Ось ми можемо прослухати запис.
Вмикається голос дуже знервованої жінки, яка почасту починає плакати.
- Вони повинні відповісти! .... Діти загинули!....Відмінники у нас були!.... Пам'ятники-вбивці не повинні стояти у місті! ... Леніна прибрали, а ці стоять! ...Так не можна! ...Єдиний син! Єдиний!
Чутно плач. Потім чоловічий крик.
- Їм не стояти! Ми їх зруйнуємо! Висадимо в повітря! Ми це зробимо!
Гудки. Тиша в студії.
- Можна зрозуміти батьків, можна зрозуміти пам'ятники. – каже Пантагрюель. – Сподіваємося, що буде знайдено якесь вірне рішення. "Життя по-справжньому!" буде слідкувати за розвитком подій. А поки ще кілька загадок навколо пам'ятників. Слово Владюші Бар-Кончалабі.
Владюша стоїть біля пам'ятника Кожедубу. Той в льотній формі, у шоломі.
- Бачити он як роздуваються кишені штанів льотчика-героя. В них по флязі спирту. Такі фляги видавали льотчикам для залиття у літаки. Спирт дозволяв вберегти літак від зледеніння. Але, по старій звичці, хоча б частина спирту вживалася самими льотчиками. Існувала навіть відпрацьована технологія того, як пити нерозчинений спирт. Ми знайшли людину, який служив у одному полку з Кожедубом і знає, як все робилося.
Показують дідуся з груддю у нагородах. Підписаний, як Микола Васильович Безверхий, механік літаків.
- Та спирт тоді до літаків і не доходив. Що видавали, то й випивалося. Звичайно, потім на вильоті погано, бо як намерзне льоду, машина важка робиться, не маневрена, палива витрачається більше. Так бувало, що і гинули через це хлопці, коли з ворожими винищувачами стикалися. Бо у повітряному бою головне – швидкість. А яка швидкість, коли на крилах по брилі льоду? Але все одно тільки пили. А знаєш, як спирт пити треба? – питає дід у Владюші.
- Ні, а як? – цікавиться той.
- Вчися, синку, показую. – каже дід. – Бере досить дебелу чарку, принюхується. – Спиртяка! Чистий?
- В аптеці куплений! – каже Владюша.
- Значить, набираєш у рот води. – дід сьорбає воду з чашки. Ковтає. – Ковтаєш. А потім спирту і теж ковтаєш, далі видихаєш і на видиху водичку п'єш. Ось так!
Дід ковтає спирт, видихає, потім п'є воду.
- Ой, як добре! Молодість згадав! – крекче дід. – Ну а ти що? Давай!
Владюша набирає у рот води. Ковтає, потім спирт. Не видихає, а хрипить, хапається за чашку з водою, жадібно ковтає. Почервонів обличчям, в очах сльози.
- Що? Добре? Це тобі не бражку дудлити! Це спиртяка! – радіє дід.
- Ядерний! – ледь видихає Владюша.
- Ось так ми його і пили. Кожедуб теж. Він хоч тоді вже і герой був, але носа не задирав, з хлопцями добряче випивав, побалакати любив. Нормальна людина.
Дід наливає собі ще. Владюша махає руками.
- Я не буду. Ще чарка і я тут впаду.
- Слабкі ви пішли зараз. Це пиво вас зіпсувало. Дудлите його, а воно ж ані уму, ані фантазії, тільки сцяти після нього. – бубонить дід.
Далі Владюша знову біля пам'ятника Кожедубу. Стоїть у люльці підйомника, який доправляє Владюшу та оператора до кишень льотчика.
- Ось ми можемо роздивитися фляги поближче. В них десь по літру, максимум по півтора. Усього маємо десь до трьох літрів спирту. Наче багато, як для компанії у шість осіб. Але це ж не люди, це пам'ятники, то можна припустити, що їм і доза потрібна побільше, аніж звичайній людині. Та важливо інше – звідки спирт береться у кишенях Кожедуба? І це справжня загадка! Можна було б вигадати, що спирт заливають, але немає жодних отворів у кишенях, через які це робити. Диво! Чергове диво, яких багато у цій історії з пам'ятниками!
- Я звертаюся до наших гостей, чи є в вас якісь думки щодо того, звідки ж береться спирт у кишенях Кожедуба? – каже Пантагрюель, який в студії.
- Ну, як вчений я повинен говорити про якісь матеріалістичні пояснення цього. – каже чоловік титрований як Едуард Свіблов, доктор хімічних наук. – Наприклад, що всередині пам’ятника йде якась хімічна реакція результатом якої є вироблення спирту. Теоретично це можливо, та я не думаю, що так воно є насправді.
- А як є?
- Можливо ми маємо справу з дуже рідкісним випадком явища, яке російською мовою зветься "преосуществлением".
- Тобто?
- Тобто переходом матерії з одної форму у іншу під впливом психічних сил. Знаю, що мої колеги дуже скептично ставляться до самої можливості таких явищ, але практика іноді доводить можливість їх існування, хоча теоретична база цього явища досі не розроблена.
- Зачекайте! Ви хочете сказати, що спирт з'являється у флягах Кожедуба приблизно тим самим шляхом, як і вино у міхах на весіллі в Кані Галілейській?
- Ну я б не став проводити таких паралелей, щоб не зачіпати почуття віруючих. Але напрямок саме такий.
- Тобто час від часу спирт наповнює фляги?
- Так, вони набрякають спиртом, як весняні бруньки соком.
- А чому саме у Кожедуба?
- Ну, мабуть через те, що у нього одного є необхідна тара. До того ж він мав справу зі спиртом і раніше.
- Але як пам'ятники п'ють спирт? У них же немає внутрішніх органів.
- Тут дозвольте висказатися мені. – встряє в розмову доктор філософії, професор Ландишев. – Я думаю, що ми занадто матерілізували ситуацію, тому й загнали самі себе у болото даремних питань. Це не дивно, бо ж ми ведемо бесіду про пам'ятники, створіння досить грубо матеріалістичні і конкретні. Але ми не повинні забувати, що окрім цього конкретного шару існування пам'ятників, як шматків металу чи гіпсу, є ще й ідейний шар, задумка скульптора, який виокремив кусок матерії з хаосу буття, надав їй форму, яка в даному випадку є і змістом.
- Можна простіше, я мало що розумію! – каже Пантагрюель, який турбується про глядачів.
- Добре! Простіше це виглядає так, що насправді всі ці події з пам'ятникам, вони відбуваються більше в ідейній, духовній сфері. Тобто, Шевченку, точніше пам’ятнику Шевченко, щоб покохатися з купальницею не треба було мати натуральний статевий орган.
- А як інакше?
- Вистачило б і ідеї цього органа.
- Ідеї хера? Хіба такі ідеї бувають?
- Ідеї – це праоснова, а речі, то лише бліді тіні ідей. – переможно вимовляє філософ.
- Але ось вбивали вони не ідейно, а насправді.
- Це лише виключення, а не правило. Правило ж в тому, що пам'ятники - створіння куди тоншої душевної організації ніж ми, люди. То вони можуть бути вільними від речей, користуючись лише ідеями.
- Що це значить? Я нічого не розумію!
- Все просто! Пам'ятники користуються ідеями! Тобто щоб покохатися їм не обов’язково мати член! Шматок м'яса, що сочиться спермою! Вистачить ідеї його! Так само не треба лоскотання зон мозку, щоб отримати оргазм. Вистачить самої ідеї оргазму!
- Тобто всередині купальниці не дитина, а ідея дитини?
- Ні, якщо її так матеріально розпирає, то думаю, що це таки дитина. У цьому випадку ідея впала у матерію. Таке іноді трапляється. Але здебільшого, пам'ятники користуються тільки ідеями. Ось ми почали зі спирту у кишенях Кожедуба. Звідки він береться і таке інше. То я хочу сказати, що ніякого спирту немає! Є лише ідея спирту! А як є тільки ідея спирту, то не потрібна і система травлення! Вистачить ідеї сп'яніння!
- Тобто вони насправді не п'ють, а тільки роблять вигляд?
- Ні, не вірно. Вони п'ють по-справжньому, тільки їм, на відміну від нас, не потрібно матеріальне підтвердження. Не потрібні всі ті хімічні реакції у шлунку, які потім відбиваються на мозку, що сигналізує про задоволення. В них все трапляється швидше, як я вже казав, на ідейному рівні.
- Ну так, ідейний спирт, ще круто. Сам би спробував! – жартує Пантагрюель. – То подивимося ще раз, як це - пити по-духовному!
Показують кадри з парку, як пам'ятники розливають по чарках і випивають. Потім співають, розмовляють про щось, купальниця сидить на колінах Шевченко, а до Русалки помітно линуть і Щєпкін і Кожедуб.
- Ми будемо слідкувати за подальшою долею сумських пам'ятників, які, не сіло, не впало, почали вести активне духовне життя з коханням та випивкою. Це було "Життя по-справжньому!", найкраща програма країни. "Життя по-справжньому!" – ми дамо вам життя! "Життя по-справжньому!" – такого ви ще не бачили. "Життя по-справжньому!" – справжні сенсації без розвішування локшини! "Життя по-справжньому!" – дивіться і насолоджуйтеся!
(Далі буде)
