Лебедику мій сивочубий!
З яких далеких снів-країв прилетів ти до мого вікна? Я не чекала. Просто жила, любила, мріяла…і навіть, не знала, що десь живеш ти. Ходиш моїми стежками, дихаєш моїм повітрям, думаєш моїми словами… такий далекий і такий рідний.
Твої очі, сповнені ніжністю промінчиків ясних ранкових, одного разу прокрались у моє серденько. І воно на мить завмерло, на мить задумалось…
чи й жило взагалі, чи любило?і так захотіло враз вирватись із грудей, щоб притулитись до тебе, прислухатись до подиху твоїх вуст.
Так захотіло моє серденько… чи ж могла я перечити йому?
Твій голос, твої солодкі слова так і отруюють мою душу. Відчуваю – втрачаю розум, розчиняюсь у тобі до останку, але ні на мить не шкодую…
Як і не шкодую своєї любові для тебе.
Якби могла – віддала б тобі її усю до останку… якби ж могла …
дозволь мені бути хоч малесенькою пір’їночкою, але твоєю.
дозволь мені бути твоєю піснею лебединою, вірною…
дозволь мені бути твоєю, лебедику мій сивочубий…
