Перше травня... До цього дня на дворі стояла жахлива і неприродньо холодна погода. Але сьоодні – тепло.
Я поїхала на дачу в самому светрі та кофтині.
На дачі, якось незвично, але роботи не було. А як нема роботи, то навіть не знаю куди себе притулити.
Вирішила згадати дитинство коли я переважно сама ходила по околицям – пагорбам та лісам.
Сонце припікало добре. Я покинула дім і пішла. Йшла спокійно, насолоджуючись тим безтурботним станом.
Зайшла у сосновий ліс; прямувала попід деревами, попід лісом.
Полуденна спека розморювала і у тілі відчувалося глибоке розслаблення. Я сіла на упавше дерево...
так було добре просто сидіти.
Попід ногами у відвісній стіні, - колись викопаному піщаному кар’єрі , літали здорові чорні джмелі.
Пройшло трохи часу. Я півелася і попрямувала далі, ліниво переставляючи ноги.
Гялавина, на яку вийшла згадом, усяяна сонцем, запрошувала вмоститися на ній, що я і зробила одразу.
Так собі було добре сидіти тут: ані турбот ані думок ані мети сидіння. Просто так сидіти і
навіть направленно не думати про щось.
Ще мене дуже манив отой вид, що відкривався із місця сидіння: до низу долинка, по якій тягнеться
сільська незаасфальтована дорога, а на другий бік підіймаються такі самі пагорби. Степ. І де-не-де
одинокі деревця. То груші, то вишеньки.
Пізніше поклонило в сон и я вмостилася на тій галявині і трохи придрімала.
Спека ставала дужчою. Тому змушивала встати і ліниво поплентатися до лісу.
В лісі було прохолодно і тихо. Сосни височіли і спокійно та лагідно гойдали гілками.
Вони приймали мене по-доброму. Не знаю, але для мене всі дерева різні і мають різні характери.
Так ось сосни мають можливо небагатослівну і не «рясну» вдачу як яблуні чи вишні, можливо таки десь
і стриману, але добру та привітну насправді.
Так вони - сосни мене прийняли у своєму обійсті. Я йшла між ними, слухала їх шепіт і ні про що не думала.
Потім зняла із себе взуття і пішла по гольчастому килиму боса. Приємно було...
І взагалі такі були приємні відчуття, здавалося ніби все повітря пронизане життям, життєвою силою,
що лоскоче твоє тіло і заходить у кожну клітину; одночасно огоратє та заколисує. Такі неприховані відчуття я відчувала вже давно. Було приємно згадати.
Ось так минув першотравнений день на дачі у колі сосен і єднання із природою.
Я зрозуміла тоді, що за щастя для людини просто «насолоджуватися тишею».
