На одній маленькій вулиці жило сімейство сусідів. Одні були дружні між собою, інші не дуже, але всі старались для себе, деякі робили добро і іншим.
На самому краю вулиці жив дядько їжак зі своєю мамою. Дядько їжак працював, при-бирав свій город., збирав і садив яблука та іншу городину. Давив з них сік, а також помагав давити сік добрим сусідам. Також він міг позичити косу, граблі та інший реманент.
Біля дядька їжака жила родина мурашок. Майже всі вони були дуже працьовиті і бу-дували собі нові і нові хатки, так як одна мурашка працювала за кордоном. Біля них жило сімейство лисів – тато, мама і маленький лис. Лиси були хитрі, але обережні. Багатими вони не були,але й бідними теж. Були вони бюджетниками і старались не сваритися а по своїй змозі допомагати сусідам.
Лисичка приходила додому найшвидше, варила їсти, водила синочка в садочок, прала, прибирала, командувала двома лисами а також у вільну хвилину любила читати детек-тиви і інколи писати вірші.
Лис заробляв гроші, працював біля хати і хотів купити машину. У вільний час лис малював картини. Разом вони дуже любили ходити в ліс, хоча мале лисеня тепер їм цього ро-бити не давало.
Ось про це сімейство лисів і буде розповідь.
Малий лис хотів мати машину. На прогулянці з татом чи мамою він показував на різні машини і казав “Купи цю”. Також він мав цілий автопарк – там було десь зо 30 ігращкових машин. Лисиця хотіла ще купити собі комп’ютер та першою на черзі стояла маши-на.
А комп’ютер був потрібен, бо вона прочитала багато книжок і хотіла сама написати книжку. Та чи будуть її читати? Що нового вона внесе в літературу? Та лисиця керувалась правилом Скар-летт-О-Хара “Про це я подумаю завтра “ і писала далі…
Коли лисичка прочитала синові першу казку, він вислухав і зрозумів, де було написано про нього. Це втішило лисицю, адже хоча б один слухач у неї вже був. Ще була така проблема, що синок не хотів слухати казки, а любив тільки дивитись мультфільми. Тож треба було прив-чити дитину до книжкового слова. Синок вже знав всі літери з абетки і дуже любив гратися. Казки з мультфільмів про Карлсона, Вінні-Пуха, зайця й вовка, лінивця й мамонта теж він знав. Та найчастіше лисик грався в свою машину. Він їхав нею і всі діти в садочку захоплено махали йому руками, коли гордо заганяв її в гараж .Ще малий лис любив “малюти”.
Малювання не вдавалось, гуляти теж не виходило, бо надворі збиралося на дощ. А в дощ гуляти малий не любив. Він просто сів біля мами і на його думку помагав, а на мамину думку заважав їй писати казку. А лисиця якраз писала малому казку, де він був трохи танцюри-стом, а трохи співаком бо дивилась телевізор.
Тут лисиці трохи заклало вуха, бо тим часом, поки вона писала казку, малий лис знайшов свисток і почав свистіти. Цей свист трохи збив лисицю з теми.
Зморений свистом малий незабаром заснув і лисиця перенесла його в ліжечко. Цікаво, що йому сниться? Може, сонько – дрімко, який заглядає у віконце, або сонячні зайчики, що ве-село лоскочуть його. А може інколи сниться страшний Бабай, яким лякають? Та ні. Майже завжди малий спить спокійно. Йому мабуть сняться герої його улюблених мультфільмів – Вінні-Пух, зайчик, вовк, різні коти і звичайно машини, на яких він їздить.
Лис тим часом вчив правила дорожнього руху і ходив на курси по водінню, він був дуже зайнятий.
Жило сімейство лисів в горах Карпатах. Всюди, де кинеш оком, простягались гори. Були вони привітні і добрі, спочатку зелені, далі синьозелені і вдалі зовсім сині. Гори да-рували квіти, ягоди, гриби.
Лиси дуже любили свої гори, особливо їм подобався маршрут на свою полонину . А далі мальовничим хребтом можна було вийти до їхньої полонини, де навкруг тільки небо і літають орли .
Взагалі була незвичайна краса і хто не бачив того, той багато втратив, тому краще про-читати лисиччин вірш:
Знов покину я жалі й тривоги і піду в далекую дорогу
Піду в ліс у гори мандрувати, бо що краще є як чарівні Карпати?
Там до неба стелиться дорога і красива всюди панорама –
Синє небо і безмежні гори. Над лісами,над полонинами
Гордий орел високо літає і про те, які прекрасні гори
Він напевно лиш найкраще знає. Гори вчать і гори нас лікують
Гори сум, депресію знімають.І спустилось сонце попід гори
Й тишина застигла в цьому раю. Тут панують лиш стрункі смереки
І безмовний камінь ,тиха річка. Про людей-гуцулів від початку
Розказала б вам струнка смерічка. Тихо шелестить в смереках вітер
А внизу грибів, ягід багато. І краса прадавня і велична
Для вас створить неповторне свято. Тим, хто хоче добре відпочити
Сил набратись і попрацювати, урожай грибів, ягід зібрати
Всіх запрошуєм в дорогу – у Карпати!
Малий лис дуже хотів бути великим, щоб ходити в гори. Він “авто малюв”, “авато-скакав’ і “авато пив моня”. Хтось йому сказав, що коли пити багато молока, він буде рости і малий пив ввечері майже по півлітра молока і казав, що завтра буде великим та й піде в гори.
Одного літнього дня лисиця ходила по лісі і шукала гриби. Малий був у садочку і вона могла трохи відпочити. За останні три місяці в вихованні малого намітився прорив – вихова-телька вже не ставила його в кут а починала хвалити, правда нечасто. Літом він разом з бать-ками ходив у ліс, збирав ожини, але в його відерці чомусь опинялися тільки шишки .Отож, ли-сиця ходила по лісі і співала свою, складену ще в студентські роки пісню. Ця пісня тепер стала улюбленою колисковою для малого :
Коли сумно мені і нема кому пожаліти ,
то здається мені що я – Маргарита
Тільки Мастера мого нема і не буде
бо забрали його від мене злі люди.
Пв
Прийде до мене сірий кіт, віддасть він лапкою привіт
І все що забажаю я враз мрія здійсниться моя
І той котик сіренький всі фокуси враз покаже,
поворожить на картах і всю правду скаже
А господар його понесе з вітром квіти
тому Мастеру що мав мене зустріти
Пв
І я буду цариця бо я Маргарита,
під моїми ногами вся в квітах земля покрита
І той котик сіренький віддасть мені шану
щоб ніхто мене ввести не зміг в оману.
Настала осінь і разом з кризою нас настиг нечуваний урожай яблук Так, як лиси самі яблук мали небагато, то їм їх вистачило тільки на сік .
Дерева вже скинули своє листя і навіть на землі лежить вже нерукотворний осінній килим. Відцвітають останні хризантеми.
Сусід Їжак мав великий сад і багато яблук, але лінувався їх оббирати. З віком він ставав все скупіший і тоді, як в минулі роки він дозволяв оббирати лисам які хочеш яблука, то тепер насту-пили зміни. В Їжаку боролись два почуття : перше – не дати яблукам гнити на деревах а друге – жаль було їх позбутись .
Цього року він став такий лінивий, що навіть не збирав їх. На запитання: “Чого не збираєте?” відповідав: “А що, я буду одні яблука їсти?”
Та все одно він мусів витратитись – як впали передчасні дощі з снігами, то яблуньки і груші по-ломило і він мусів кликати майстра з бензопилою.
Зате малий лис з охотою збирав підпеньки і навіть виліз на свою першу полонину.
От і настало бабине літо і лиси нарешті купили машину. Це було велике щастя для всієї сім”ї .Назва машини перекладалась як “Щаслива” і це було добрим знаком..
Правда, за цей час сусід - підприємець купив собі другу машину і в нього вже було дві,то маленький лис казав татові: “Купи мені другу.’
Лиси тепер мандрували машиною до Станіслава, Буковель, в Косів, Шешори. Малий лис лю-бив як ходити,так і їздити спокійно,без крику і шуму, так що вихідні для лисів ставали спокійними днями.
А потім машина стояла в гаражі, бо була погана дощова погода. Один раз лис пробував їздити, але біля гаража скерував у сливку, добре, хоч не дуже травмував.
І так потрохи всі звірі на їхній вулиці готувались до зими. Їжак збирав і здавав яблука, інші добудовували і утепляли хати. Взагалі осінь дощову лисиця не любила ,бо треба було 2 рази на день мити 3 пари чобіт від болота та прати штани.
Вечером малий лис був дуже нечемний. Змучені тато і мама ледве доповзали до телевізора і тут з потроєною енергією до них біг малий і починав просити:
-- Включити мультики (Це ще найлегше)
-- Сіпати і тягнути погратися з ним.
-- Перебивати розмову тата і мами.
-- Заблокувати телефон
--Голосно співати ,кричати,витягати все, що витягається і дзенькати всім,що дзеленькає.
--Просити покупати, покласти спати, дати цукерки, і т.д.
Так що мама, мавши твердий намір робити зарядку для фігури і тато, який теж плану-вав для себе якусь працю падали без сил на ліжко і так закінчувався майже кожен їхній трудо-вий день.
Дерева стояли голі та сумні, подекуди лежав бурий сніг, на вихідні лис не хотів нікуди їхати через погану погоду.
Лисичка ще могла б змальовувати сумну і безрадісну картину, але вона подумала, що читачам тоді треба буде видавати таблетки від депресії.
Натомість вона згадала ще декілька своїх віршів:
Золото листопаду падає тихо до моїх ніг.
Жовто-русяві коси щедро дарує нам осінь їх.
Шепче ялина сосні : В нас ще будуть веселі дні .
Не журись не сумуй пісню заспівай ти мені
Вже настала зима і тебе вже давно нема.
Та я жду, не дождусь, що в душі знов настане весна.
Так казав ти мені : В нас ще будуть веселі дні
Не журись, не сумуй і на скрипці заграй мені.
