| © Лисиця, 03-08-2009
|
| Знаєте, ще до того, як офіційно подати на розлучення, ми спали у різних кімнатах. І він інколи приходив додому пізно, дуже пізно я б сказала, вже за північ. Я його не звинувачую, принаймні в цьому, в нього багато обов’язків, я ж розумію. І ось він приходив пізно, а я все одно чекала, лежала з прочиненими дверима, і не засинала доки не прийде, доки не почую кроки біля дверей, потім замок, і коли він світло вмикав у вітальні, я вже була спокійна. Він стояв біля дверей у мою кімнату, а я лежала з заплющеними очима, і робила вигляд що вже заснула, кожен подих стримувала, щоб він не помітив, а потім відчула, що він проводить рукою по моєму волоссю, так ніжно, так невимовно лагідно, і промовляла в думках: «Тільки б не заплакати, будь ласка, тільки б не заплакати.» І тоді, мабуть вперше за час начебто сумісного, але вже такого окремого життя я зрозуміла, це назавжди, він проводитиме долонею по моєму волоссю, а я наче з воску, застигла і непорушна, моє життя для нього закінчилось. П’ять років сумісного життя, це досить багато для того щоб звикнути, до маленьких дрібниць, до доторків сповнених уваги, до поглядів, приречених на розуміння. Саме це розуміння, так неймовірно складно розуміти, що значить його погляд, навіть коли не хочеш, а все ж дивишся і розумієш, ось зараз він сумнівається, а тепер розчарований, а зараз відчай, такий пекучий, з глибин серця, а тобі нічим відповісти, ти просто не можеш сказати: «Все гаразд, не переймайся.» Тільки тому що він відчує брехню інтуїтивно, ці маленькі недомовки висітимуть у повітрі, і ви раз по раз будете за них чіплятися. Гарненькі слова, наче рожева цукрова вата, така мовби справжня, а насправді велика ілюзія. Коли над вашими стосунками великими сяючими літерами написано: «Зрада» немає жодного сенсу казати, що ви повернете час назад. Камінець відчаю кинуто у душевні глибини, і досягнувши дна, він скаламутив такі почуття, яким не було місця у вашому досі щасливому житті. У подружньому житті не буває так, щоб один правий а інший винуватий, у стосунках, винні обоє, хтось менше, хтось більше, але від цього аж ніяк не легше. І за фразу «Якщо рівне кохання неможливе, нехай тим що кохає більше буду я.» завжди доводиться платити дорогу ціну. Інколи шлюб стає чимось більшим ніж компроміс, і тоді ви розумієте, ви не найсильніші, і не найтерплячіші, і не всепробачаючі. Розлучення, це єдине на що у вас стане сил, як би довго ви не чекали, що ось прочиняться двері, і хтось невимовно рідний, проведе рукою по вашому волоссю, іноді ми просто слабкі, і нас не вистачає на всепрощення.
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
