Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2518
Творів: 45398
Рецензій: 88832

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Ініціація

© Ірина Новіцька, 02-08-2009
Шеллі відкрив очі й побачив ранок.
Він трохи полежав у ліжку, скидаючи з себе сон повільно, наче ковдру. Брикнув ногами – і все, готово. Надворі було ясно й прозоро. Безхмарно, вдень буде спека… Неділя. Рання осінь. Пізній ранок. Ясен за вікном. Шеллі сів у ліжку і потягнувся.
Потім почув телефонний дзвінок. Пішов у коридор, зняв слухавку. Ноги ще злегка сонно плутались.
- Доброго ранку.
Хтось відповів:
- Шел, ну то як, можна?
Він промовчав. Мовчання стало знаком згоди.
- Тоді ми йдемо до тебе.
Шеллі поклав слухавку і пішов на кухню готувати собі каву.
Він сидів на табуретці у своїй довгій білій футболці, хилитаючи босими ногами, присьорбував каву й усміхався.
«Чортів скликаєш».
Його усмішка була тривожна.
Шайтан, Тоха, Прима і Люксик.
Коли не сьогодні, то довго ні. Може, взагалі ніколи. Або… - уривчасто плелися в голові напіввідчуття. У чому полягає процедура, Шайтан не пояснив, але з притиском сказав, що без неї ніяк. Бойове хрещення. Точно, що сьогодні. Заявочки були. Добре, що мама в роз’їздах.
Шеллі відчинив кватирку і закурив. Вітер віяв з півдня.
Поки він був сам, можна було закинутися вранішньою порцією музики. Докуривши, він пішов знову до своєї кімнати, ввімкнув комп, колонки і заправив диск, а потім другий у дівідюк, із грою. Почав вгадувати, який у нього сьогодні настрій. Відчув, однак, тільки якийсь режим очікування, який дзвенів у всьому тілі. Шеллі зітхнув, витяг диск і запустив із вінчестера те, що слухав найчастіше. Спочатку Пол Оукенфолд, потім Massive Attack «Молитва за Англію». Тупо пробавився годину, не відповівши на ще один телефонний дзвінок.
Потім подзвонили у двері.
Заскочений цим Шел, який забув перевдягтися, зірвався на ноги й побіг відчиняти.
- Здрастуй, малий засранцю! – буркнув Шайтан, ввалюючись у коридор. За ним, як Шеллі й очікував, стриміли три голови.
- Залазьте, - сказав він і пішов на кухню ставити чайник, відчуваючи плечима шелест пакетів і витягання, дзенькіт, перемовку, пересміх.
Шайтан узурпував комп і відразу ж заявив про себе якимсь мрячним дез-металом, від якого розривались вуха й могли збігтися сусіди.
- Секс, драгз енд рокен-ролл! – балдів він, розвалившись у кріслі. - Харашо! Асистент Шелест, де ти ходиш? Русалонька, блін. Виглядаєш як з доброго бодуна. Дівчата тут, а ти… неначе ляля в льолі білій, бля.
Шел прикрутив музику й почав перевдягатися.
- Пакети там розібрали? – знов піддав звуку Шайтан. – Побачиш, який сепрайз ми тобі припасли. – На кухні тим часом тривав жвавий шум.
- Скрути музику, - попрохав Шел.
- Вушка припухли? – протяг Шайтан, на великий жах для Шеллі закуривши в кімнаті. – Боїшся?
- Чого?
- Вставай, ходім до всіх. Та не дивися на мене так. Йому кажи: здрастуй! – а він тобі: чому? Вперед, рухом!
Шайтан перший зайшов на кухню. Прима досервіровувала стіл.
- А то хто?... А то ще в чорта нащо? – гаркнув Шайтан, оглянувши все начиння.
- То я, - відгукнувся Шеллі з-за його плечей. – Чаю ж будемо?
- Діставай склянки, - скомандував Шайтан. – Дітвак.
Шеллі визирнув із-за Шайтана і побачив три пляшки горілки на столі. Плюс якісь бутерброди, плюс п’ять чашок із заваркою, плюс попільничка, яка стала вже як їжак від недопалків.
Він дістав чотири склянки й поставив на стіл. Гурт розсівся на кухонному кутку і на табуретках, хто перемовлявся, хто мовчав. Рубав дез. Воістину, все лихо в світі від музики.
Вони з Шайтаном сіли поруч, Шел по праву руку.
- Розкривай, Тоха, - звелів Шайтан лисому хлопану, - нагрівається, маму його. Будем щас пити чайочок, не сумнівайтеся.
Шеллі потягся було до чашки.
- Гей, - помітив Шайтан, - я щось не вкурив. Ти не з нами?
Шеллі нічого не сказав і тільки опустив голову.
- Бойкот не вітається, - з притиском попередив Шайтан. – Або з нами, або пензлюй геть.
- Та ти що? – здивувалася Прима. – Він у своїй хаті як-не-як.
- Хто що казав? – здвигнув плечима Шайтан. – В іншу кімнату. Малий, не виводь, діставай для себе посудину або йди тусуйся.
Шайтан точно вигнав би, якби Шеллі його не послухав. Тому витяг із серванту склянку для себе й підсунув Тосі.
«Боже, яка гидота».
(Він нечасто таке вживав, переважно бухав пиво).
- А ти кажеш, - задоволено хмикнув Шайтан, ніби прочитавши його думки. – Благодать, нє? Добре пішла. Закуси, чим бог послав, бо звалишся.
Бутерброди теж були гидотні. Проте стало легше і навіть трохи весело. Шеллі вирвав із зошита аркуш у клітинку і почав простим олівцем малювати на ньому якісь фантастичні фігури, весь поринувши в це заняття, поки окрик «Поно-о-о-вить!» не витяг його з нірвани. Хтось глянув через плече.
- Неготову картину дебілам не показують, - відшив він Тоху і рвонув аркуш упоперек, одразу почервонівши. Другу склянку він узяв уже з меншим спротивом.

Легені злиплися від димового штину. Стільки цигарок він не міг витримати. Коли Шеллі повернувся з балкону, руками ходила мобілка Шайтана з накатаними і відзнятими відеофайлами.
- Ну, ти садюга, - відвернувся Шеллі, нехотя поглянувши.
- А шо ти хоч? Умій жити, всім легко не буде. Не хочеш відео – давай шось друге. Слово хазяїна – закон. У тебе є які-то нові картінки?
- Є. Вчора намалював.
- Покажи.
Шеллі розкрив папку відсканованих картинок. Всі зібралися біля компа, поки він коментував.
- Безодня.
- Чиїсь пальці.
- Дах будинку з деревом.
- Білий кіт.
- Перетворення людини на птаха.
- Вчора намалював. Ванна. А якщо повернути так, то…
- Оба! – вигукнув Шайтан. – Глючно, бля. Я так можу хіба по обкурці. Мозги, пацан. Ну шо, розливай, художник.
Тяпнули ще по одній. Кімната йшла колами.
Потім усі кудись поділися. Шеллі замружив на хвилину очі і спробував бути відсутнім. Музика дірявила мозок. Він не витримав і дістав інший диск. Поруч напівлежав у ліжку Шайтан і курив, збиваючи попіл у чашку і відпльовуючись туди само. Скориставшись тим, що Шайтан не звертає уваги, Шеллі замінив музику, і з кімнати крізь розчинене вікно попливли блакитні кораблі розслабливого психоделу. Шайтан вигідно розтягнувся на ліжку. Шеллі приліг поруч і в пориві приязні обняв його, уткнувшись у передпліччя, мов собака.
- Шайтан, ти крутий суперський пацан, реально.
Він зітхнув від досади, відчуваючи, що Шайтан не слухає його, і повторив, по-п’яному карбуючи слова:
- Ти зашибенний чувак.
- Досить слинитися. Ти просто боїшся того, що станеться.
- Не боюсь. Усе класно. Послухаємо ще музику.
- Ні, так діло явно не піде. Дай-но мені ножиці.
Шел знайшов їх у шухляді і дав Шайтану. Той присунув до себе вазон з фікусом, нахилив пагін і відстриг один блискучий зелений листок. Він упав на підлогу. Шеллі почув тихий шелест неживої зелені. Потім Шайтан відстриг другий листок.
- Не муч, - попрохав Шеллі, - для чого, він живий і хороший.
- Шайтан повернувся до нього, не перестаючи різати третій листок пополовині.
- Не муч! – мало не з істерикою закричав Шеллі. – Будь ласка, ну будь ласочка!
- Та ну тебе к бісу, - відмахнувся Шайтан і обірвав залишки чіпкими пальцями. – Ще розплачешся. Ну, і що тобі буде за мамашин вазон? Так тебе нічого не навчиш. Я ж тебе вчу переносити біль, усьок? Ти, бля, мужик чи баба? – його важкі очі глипнули на Шеллі з-під зрослих брів.
Шел стиснув губи.
- Вазона не чіпай, я сказав.
- Не буду, не сци. – Шайтан врубав звук на повну котушку. - Пішли повторимо.
Шеллі підійшло під горло від перспективи наступної склянки. Прима і Люксик валялися на килимі, лапаючи одне одного. Тоха, певно, пішов стругати на балкон. Або курити. І так, і так влетить, подумав Шел, але фіг з ним.
Шайтан налив склянки. Собі майже повну і Шеллі половину.
- Знай мою милість, бебі. Вип’ємо вдвох, поки що. Ті хай натрахаються, всі решта на черзі. – Він усміхнувся майже приємно. Сталевий кінчик його ременя помахував у повітрі, мов кімнатна собачка хвостиком. Він ривком вихилив склянку. І Шеллі теж. Одразу рвонуло в туалет, перед очима попливли райдужні плями. Шеллі довго віддихувався, тримаючись за обідок гальюна і намагаючись більш-менш чітко усвідомити під собою підлогу.
- Ти в нормі? – спитав Шайтан, коли він вийшов.
- Кажись.
- То пішли, - закликав він рукою напіводягнених Приму й Люксика. Тоха валявся ніякий на балконі, і Шайтан його там закрив, щоб не обстругав килим. – Я вже тут дещо наготував.
Посеред кімнати стояв стіл. Килим з-під нього відгорнуто, а попіл, калюжі й плями стерто. Недоїдки в кутку. Напоготові мотузки. Шеллі здригнувся.
- Підійди, - наказав Шайтан. – Мамочка точно не нагряне? – перепитався впівголоса.
- Завтра, - прошипів Шеллі пересохлим горлом.
- Тоді ахтунг. Лягай. На живіт, потім укольчик буде, - уточнив Шайтан, кривлячись у поблажливій усмішці, поки Шел умощувався на поверхні стола. Трохи звисали ноги, хоч стіл і розсунули.
- Ноги нічо. Можуть і так, - заспокоїв Шайтан. – Головне – не кричати, бо нічо не зарахується. Усьок?
Шеллі кивнув.
- Для надійності я тебе трошки прив’яжу. Це дозволяється. Давай руки. – Він прикрутив – доволі міцно – кисті до ніжок стола. – Тепер ноги. – Їх до іншої пари ніжок. – Як лежиться? Розумію, що не фонтан, але трохи потерпи, - попрохав співчутливо. – Поїхали. Асистент, - звернувся він до Прими, - дай ніж.
Вени ховалися від страху, і довелося різати глибоко. Шайтан чортихався, як м’ясник над тушею теляти. Націджену кров розвели горілкою і поділили по ковтку. Шел був майже без свідомості.
- Ну всьо, - витершись, сказав Шайтан, - тепер ти мій брат по крові. Лишилося по молоку. Шприц де? Давай, анестезіолог, зараз буде харашо. – Він випустив зверху повітря і кілька крапель рудої рідини. - Вільно, асистенти, тусуйте звідси.
Прима і Люксик дружно замотляли головами.
- Я тут цар і бог, - погрозливо уяснив Шайтан. – Понятно? Ви свабодни. Не розходься далеко, потім треба буде зробить порядочок.

Він витягнув з-під ковдри руку і не впізнав власної руки. Щоб віднайти чуття реальності, він понюхав шкіру передпліччя. Вона пахла зеленим яблуком, як і вчора, але не шкуркою, а ніби на надрізі. Обмиті шрами озивалися. Боліла голова. Він устав, порився в аптечці і вивудив звідти упаковку пеніциліну. На кухні набрав у чашку води і вигріб, не рахуючи, кілька таблеток. Гірше не буде. Вдома був тільки він сам. Спав із відчиненими дверима. Сів, знеможено, на табуретці і прислухався до гомону першокласників на вулиці. Пам’ять поверталася куснями. Задзвонив телефон, це його підняло. Він накинув, незважаючи на спеку, футболку на довгий рукав, устрибнув у штани і вибіг у двір.
Біла тінь сиділа на лавочці, біля гойдалки, і цокала клавішами мобілки. Він торкнув за плече. У руці затиснуто яблуко. Його мало не вивернуло від запаху.
- Привіт, негіднику! Я тобі дзвоню, ти не виходиш… Якийсь ти пожований.
- Хворий.
Вона вдивилась у його поблідле обличчя з похмуро затиснутим ротом.
- Шел? – сказала з наростаючим чимось, - господи, Шел?!
- Shelley is absent today, - холодно, як на перекличці, відповів він, сідаючи поруч. – Ти йди до школи без мене, я нині, певно, не йду.
- Що тобі сталося в голову? – невдоволено спитала вона.
Замість відповіді Шеллі витяг з кишені й розгорнув аркуш паперу з малюнком. Вона схилилась через плече; йому пішов холодок спиною.
- Круто! Коли ти малював?
- Позавчора.
- А що це намальовано?
- Залежить як повернути. – Шел показав їй правильне розміщення малюнку. Вона довго дивилася і вже хотіла сховати собі в портфель, як завжди, але Шел сказав:
- Дай мені.
Він витяг запальничку і акуратно, розправляючи вогонь, підпалив папір скраю. Тримав, поки не почало пекти в руку. «Завтра підуть інші… всі!» - подумав Шеллі без жалю. Мері вхопила його по нижче ліктя, щоб забрати малюнок, він засичав з болю.
- Що з тобою сталося, Шел? – спитала вона.
- Нічого. – Він дивився в гілки ясена. – Мене трошки порізали.
- Шайтан? – здогадалася вона. – Сильно? Як це сталося?
Шеллі мовчав і зосереджено дивився в гілки.
- Розкажи мені, якщо хочеш. Я також не йду до школи.
Шеллі не відповів, тільки закурив цигарку, хоч і знав, що вона буде злитися.
- Він сука… сука! Я йому морду порву.
- Не варто, - кволо заперечив Шеллі. – Башка болить, - пожалівся він через хвильку.
- Хочеш яблуко?
Він похитав головою.
- Ти мені так і не скажеш?
- Не можу, - сказав Шел, відвертаючи обличчя. – Можна я не можу? – Щось тут було неправильно, він не просікав, що саме.
- Бідний ти, - вона легко обняла його за плечі. Він відхилився.
- Ми, напевно, розходимось.
- Ти звар’ював?
- Так, напевно, - відповів він з нервовим смішком.
- Ти не любиш мене зовсім? – Її лице жалібно і нерозуміюче перекривилось. – Скажи… Чи любиш?
- Так, дуже, - вирвалось у нього, про що одразу пошкодував. – У мене таке відчуття, ніби я скоро помру. Я не хочу… - не договорив і марно старався проковтнути вогкий туман у горлі.
- А як же тоді я?
- Не знаю.
- Ти мене полишаєш?
- Я ж сказав: не знаю, - повторив Шеллі, підводячись. – Мабуть, піду погуляю. Не жди мене.
Шеллі завернув у глухий запущений парк, за момент сховавшись у кущах і низьколіссі. Він ішов, хитаючись від свіжого, не спекотного повітря. Метушня цьогорічних пташенят на порозмиваній дощами жорстві відволікала. Від напівзарослої головної алеї розходилися мляві притоки протоптаних стежинок, петляючи між хащами живоплоту і високою порослю бузку й жасмину.
- О, святий Шеллі! – вигулькнув із-за живоплоту Шайтан, перегороджуючи дорогу.
- Чого маячиш? – спитав Шеллі й зупинився, очікуючи, поки Шайтан відступить. Він не відступав.
- Ти, певно, трохи йобнувся, - недбало здвигнув плечима Шайтан. - Вітатися хоч будеш?
- Привіт.
- Відійшов ти вже?
- Нічого. Нормально.
- Вітаю тебе зі вступом у доросле життя.
Шел зміряв Шайтана одверто зневажливим поглядом.
- А подяка? – докірливо стишив голос Шайтан. – Хоч руку потисни, чи шо.
Його золоті очі стали трохи тьмяними. «Боїться? – сторожко зазирнув туди Шеллі. – Та невже?..»
Він довго не відповідав, збираючись із силами. Після чого розім’яв губи і плюнув Шайтану в очі.
- Ось тобі за все.
Одразу ж боляче наштовхнувся щелепою на кулак. Аж поточився.
- Ти дурний, - сказав, притримуючи рукою моментально спухлу губу. Пальці пахли попелом.
- Ти залупився?
- Так, - відповів Шел, - я залупився.
- Вони помовчали.
- Куди воно все йде? – задумливо спитав Шайтан, не дивлячись на Шеллі, але очікуючи його відповіді. Шел не дуже второпав, але відчув, що Шайтан у повному гаплику. Його маленький бог поламався.
- До дідька, - процідив він, - прямолінійно, поступально і рівномірно. Ти ж це хотів почути.
- Образився-таки, - сказав Шайтан без злості в голосі.
- Я тобі прощаю, - відповів Шеллі майже спокійно.
- Я тобі теж.
Вони ще деякий час простояли мовчки. У Шеллі набирався синець.
- Я йду вчитися, - кинув він Шайтану.
- Зателефонуй мені.
- Так, як-небудь, - бадьоро погодився Шел і, обминаючи тінь Шайтанову, пішов стежиною.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Краще пізно, ніж ніколи...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Silverwolf, 07-08-2009

"Золоту молодь"...

На цю рецензію користувачі залишили 14 відгуків
© Залєвський Петро, 03-08-2009

[ Без назви ]

© Росткович Олег, 03-08-2009

Психоделія...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 03-08-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 2.3231709003448 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …