За романом Ентоні Бьорджеса "Clock-work orange" ("Завідний..."
або "Механічний апельсин")
Дійові особи
Ролі чоловічі:
Алекс - лідер нальотчиків
Тьом - нальотчик, друг Алекса
Піт - нальотчик, кращий друг Алекса
Письменник - автор книги "Завідний апельсин"
Дальтоїд - міліціант
Бродський - лікар
Міністр - міністр нутряних дєл
Ролі жіночі:
Kiski (2 штуки) - особи жіночої статі
Мама - мати Алекса, за плечима дві вищі освіти, поетеса
Віра - дружина Алекса
Будь жорстоким!.. Чуєш, брате?..
Лютий свій бенкет верши,
Всіх слабких вбивай, души,
Всім по морді - ось розплата!
Цей смердючий світ круши!
Із книги Ентоні Бьорджеса "Clock-work orange".
Майже Дев'ята симфонія Людвіга Вана
Прохання автора: Хотілося б, щоб у перервах між діями грала класика.
Під час читання бажано слухати музику, перелік якої я викладаю наприкінці твору.
Можете увімкнути іншу музику, яка Вам до душі і насолоджуватися читанням. Хоча
я рекомендую саме класику...
Грає James Last - Night In White Satin.
Картина 1
Бар "Korova". За столом сидять Алекс, Піт іТьом. к завжди,
п'ють. Одягнені тепло - у куртках із накладними плечима. Навпроти них, поблизу
барної стойки, крутять сідницями 2 Kiski.
Алекс. Піт, глянь на його мишцю! (мається на увазі накладне плече на
куртці)
Алекс показує пальцем на куртку Тьома, після чого голосно регоче. Піт набагато
стриманіше посміхається.
Алекс. б скинув її. А то в порівнянні з нами ти просто амбал.
Тьом. х-ха-ха-ха! Не вчи дєда кашлять! На себе глянь! Забув удома галстучок
із картопляного пюре?
Алекс. (грубо) Забув!
Тьом. (Алексу) Та ще й із візерунком. Чи не так, Піт?
Піт. (мовчки посміхається)
Алекс. (Тьому, грубо) Гівнодави свої почистиш чи мої лизнеш?
Тьом. (відмахується рукою) Та ще кров від учорашнього не висохла.
Алекс. (повертає голову до Тьома) Ти ще в мене поговори!
Тьом. що, цікаво, мені буде? Зарядиш другу в morder? (мається на увазі обличчя)
Піт. досить! Стоп! Все! Амба!
Алекс. (Піту) Не лізь.
Піт. Он гляньте краще на тих kisok, що біля стойки.
Тьом. Ка-а-а-кіє жо-о-пи! Я б їх прямо тут оприходував!
Алекс. нас от як? Або одна на всіх, або кожному по одній.
Піт. (із сумом) А тут лише дві тьолки. Хоча хіба не краще нам утрьох побавитись?
Алекс. (підливає Тьому пійла, повертається до Піта) Пішли удвох. Хай цей п'яний
квазімодо, дєскать, відпочине.
Тьом. (під кайфом) Ханурик роботи... Арістотеля... стають основательно офіговательнимі...
(його голова падає у тарілку)
Алекс. (єхидно) Якби він ще знав, хто такий Арістотель. Ох уж це хитре пойло.
Піт. хав дзвін, та не зна, де він! (повертається до Тьома) Дивися, Алекс. ьом заснув!
Алекс. От уже п'яна свинюка! Таки зіпсував салат. Ну, гаразд. (Піту) Замовляй
іще!
Піт. (мацає сибе по кишенях) Блін, бабок немає.
Алекс. емає? Зараз будуть! Забирай цю тупу товстозаду свинюку і гайда.
Тьом. (приходить до тями) Що? На діло? По лаве?
Алекс. кби не твоє вміння ходити на тирло, ми тебе давно б закоцали, поняв?
І щоб більше так не нажирався! Це моє останнє попередження.
Тьом. А ти хто, Господь Бог, щоб мене вчити?
Алекс. Буде треба - буду й Богом, щоб твоє вонюче хавало заткнути.
Тьом. (задумливо) Хіба для того я попав на білий світ, щоб спілкуватися із Богом?
Алекс. оги-ноги-ноги!
Піт. Куди?
Алекс. (іронічно) Да так! Поглянемо просто, що там проісходить у Світі Великих
Можливостей. І взагалі, скільки мені років? Вісімнадцять? У вісімнадцять років
у Вольфганга Амадеуса вже написані були концерти, симфонія, опери та інший kal.
Хоча ні, не kal, а божественна музика. Скільки він встиг у свої вісімнадцять
досягти! А я? Чого досяг я?..
Грає Хачатурян "Танок із саблями". 123
Картина 2
Хлопці від "нє фіг делать" тиняються вулицями.
Тьом. Бля, шо за фігня? (відхаркується на асфальт)
Алекс. є фіг делать, блін! (гучно сякається в руку)
Піт. вися, куди шморгаєш! Весь піджак заляпав, блін!
Тьом. вас і культура. Що, предки не вчили? (тепер вже Тьом дуже голосно
сякається в руку)
Алекс. є, ну пацани. Ви б іще тут насрали.
Піт. , а хулі тут такого?
Алекс. віться, блін, кого несе!..
Тьом. ми цьому stari kashke задамо жару. (усі кивають)
Піт. Ой, як задамо!
Тьом. х-ха!
Назустріч їм потрапляє перехожий, який тримає під пахвою книжки, листи та зошити.
Юнаки штовхають його плечима. Той падає. Все, окрім однієї товстенької книжки,
опиняється на брудному асфальті. Книгу Письменник міцно притискає до грудей.
Тьом. (stari kashke) І нє орі на мєня! (рукою штовхає того по голові)
Алекс. (stari kashke) І як ти поживаєш, kal у горщику, пузир з касторкою?
Письменник. (боязко озирається)
Алекс. Рєдкосное, так би мовити, дєло, стріти в наші дні людину, яка ще й щось
читає.
Письменник. (невпевнено) Я не читач! (трохи впевненіше) Я - Письменник!
Тьом. (на повному серйозі) Ну ти, бля, Письменник, чи яка в тебе там кличка,
попав!
Алекс. (Тьому) Ну ти і дєревня. Це в нього не кличка. Він пише книжки. Хоча
ти, мабуть, зі своїми курячими мізками не знаєш, що це таке.
Тьом. (не звертає уваги на Алекса та підбирає з асфальту лист, який випав у
Письменника)
Алекс. (Тьому, іронічно) Хочеш показати, що вмієш читати?
Тьом. (не звертає уваги на Алекса, починає читати вголос) "Мені так без
те-е-е-бе пог-а-ано. Не можу зви-и-и-кнути до того, що те-е-бе немає по-о-руч.
Зара-а-з, коли в нас з'яв-и-илося дитя"...
Письменник. (перебиває) Давайте! Кінчайте мене, виродки! Все одно не хочу жити
в цьому підлому сволочному світі! (падає на коліна, збирає та цілує листки паперу)
Піт. ткнися, придурок! (пхає Письменника ногою, а той, наче лялька, падає
набік)
Алекс. (до Піта) Тихіше, Піт. хіше. (до Письменника) А відчого, цікаво, цей
світ такий уж подлий?
Письменник. Він підлий тому, що дозволяє таким ось виродкам типу вас нападати
на старих. Та ніж жити в цьому ідіотському світі?!? Кінчайте мене! Я буду радий
здохнути!
Піт. Попустися, старий!
Тьом. (грубо штовхаючись, забирає у Письменника товстеньку книженцію, яку той
весь цей час притискував до грудей) Завідний апельсин? Що б це могло означати?
Письменник. (зі скаженою посмішкою, до Тьома) Ну ти, тупий ублюдок! Не твого
розуму справа!
Алекс. (Письменнику) Перший влучний вислів. Бравіссімо! (нетактовно аплодує)
Піт. Вже час його кінчати.
Тьом. кі-да! Кінчати!
Алекс. екайте. Що ж це за апельсин такий? (бере в Тьома книгу, гортає сторінки,
розриває добротну палітурку та розкидає сторінки на вітер, наче то якийсь салют,
а не книга)
Письменник. (kahu-kahu-kahu) Ублюдки чортові! Ніж цю книгу, мою душу, рвати,
краще мене кінчіть! (а тоді як заволає)
Я за родіну кров проливав
І с побєдой вєрнулся домой!!!
Хлопці наче чекали цих слів. Їх очі аж запалали в передчутті. Вони стали підбирати
з асфальту сторінки "Завідного апельсину" та напихати ними Письменників
рот. Потім декілька разів пхнули гівнодавами в живіт, внаслідок чого біла Письменникова
сорочка стала червоною. Червоною настільки, наче то була ніяка не кров. Наче
хтось залив його тіло кетчупом, щоб потім добре попоїсти.Письменник нерухомо
лежить на асфальті. Хлопці не поспішають тікати.
Алекс. і ну! Завідний апельсин!
Піт. ому едакій апельсін? Чому завідний? Ох уж цей апельсин! (позіхає) Не к
добру це все!
Тьом підняв голову, подивився на місяць і видав наступне.
Тьом. Цікаво, чи є там щось? І взагалі, чи щось там зверху може бути?
Алекс. ти, глупий ублюдок! Не твого ума діло! Скоріше за все, там таке ж
життя як і тут: одні ріжуть, а інші підставляють брюхо під ніж.
Грає Прокоф'єв "Танок лицарів". 094
Картина 3
На сцені Алекс і його Мати. Вони сидять вдома за кухонним столиком.
Алекс. (лагідно, по-дитячому) Ням-ням, мамочко! Хочу niam-niam!
Мама. (із любов'ю) Синочок! Дитятко моє! Кровиночка!
Алекс. к, мамочко! Я саме такий. Хочу ще niam-niam!
Мама. обавки? Звичайно! Сьогодні в тебе гарний апетит.
Алекс. (жуючи) Та не кажи, мам, не кажи!
Мама. А що, синку, тобі приготувати на завтра? Деруни чи оладки?
Алекс. (по-дитячому) Деруни!.. Деруни!..
Мама. , добре. Оладки так оладки!.. (витримати паузу) До речі, де ти був сьогодні
вночі?
Алекс. як завжди, мам! Як завжди...
Мама. (перебиває) На роботі? Ну вже в тебе і робота!..
Алекс. кі да!
Мама. , може, нарешті, скажеш, де ти працюєш.
Алекс. (мацає себе по кишенях, дістає товстеньку пачку грошей і кладе на стіл)
Тримай, ма! Це я тут трохи заробив. Для вас із татом. Звісно ж! Може, якось
сходите куди-небудь увечері. А то ви щось все вдома та й вдома.
Мама. Ой, синку! Вже не ті часи, щоб кудись ходити. Один розбій, а не життя.
Там, за дверима, таке діється: стрілянина, бійки, зґвалтування... (бере тремтячими
руками гроші) Ну все ж спасибі, синку. Може, кудись і сходимо. В тата ввечері
спитаюся. Бо він із заводу дуже пізно приходить. Працює. І тебе, свого сина,
майже ніколи не бачить. Іноді до нього приходитьДальтоїд. оже, знаєш такого?
Алекс. (з усмішкою) Міліціант?
Мама. наєш? Звідки? Хоча ні, не розповідай... Уявляєш, після зустрічей із ним
наш тато плаче.
Алекс. то плаче, бо він - слабка людина. А я - ні. Я не збираюсь іти на поводу
у якогось тамДальтоїд.
Мама. наєш, Алексе, таку істину: якщо тебе вдарять по лівій щоці - підстав
праву.
Алекс. Виходить, якщо я зламаю Ангелу ліве крило, то він підставить мені праве?
Мама. (вдумливо, тримаючи тремтячими руками гроші) Може, й справді кудись підемо.
Годі нам ховатися за стінами будинку, за стінами життя.
Алекс. (їсть) Дуже смачно, ма! Дуже смачно!
Мама. Ой, щось я з тобою забалакалась. Піду до Тамари Іванівни сходжу.
Алекс. ієї, що із ЖЕКу?
Мама. о неї.
Алекс. (зухвало) Бачив її на днях. Іду, значить, гляжу - стоїть Тамара Іванівна
біля банкомата з пластиковою карточкою. (іронічно) Зарплату вона прийшла получать!
Яка зарплата? Гнати її з ЖЕКу мітлою до бісової матері!
Мама. е кажи так, синку, голубчику мій, соколе ясний! (їй на очі накочуються
сльози, вона витирає їх однією рукою)
Алекс. обре, ма, не буду. Тільки не плач. (приголублює)
Мама. являєш, її в той же день обчистили! Троє зухвальців! До копійки обдерли.
А в неї ж зарплата більше на здачу схожа, аніж на зарплату!
Алекс. (як ні в чому не бувало) Хіба то гроші? Хто ж таке зробити посмів?
Мама. являєш, ті злодії теж так казали! Хоча вони в масках були. Одного вона
наче впізнала.
Алекс. (знітився, став відвертати голову)
Мама. о Пушкін був! (Алекс прийшов до тями) Уявляєш, ті недомірки дозволили
собі вдягти маску Пушкіна!
Алекс. (посміхнувшись) А інших вона не впізнала?
Мама. Це не смішно, синку, це не смішно. Чи ти, може, знаєш, що до чого?
Алекс. , ти що? Звідки я маю знати?!?
Мама. вда, синку. Ти вже вибач, що на тебе подумала. Нервова я останнім
часом стала - хвилююся. За тебе, батька...
Алекс. не хвилюйся, мамусю! Все буде тіп-топ, чикі-пікі, о'кей?
Мама. Ой, понаучували вас цих імпортних слів. Горе мені з вами.
Алекс. що ти, ма?
Мама. щось я з тобою заговорилася. Час вже мені до Тамари Іванівни сходити.
Вона, либонь, зачекалася. По телефону вона мені сказала, що впізнала голос одного
з тих негідників, виродків чортових.
Алекс. слухай її більше. Вона ще й навигадує, що інший злодій був у масці
Шопена! (злякався своїх слів)
Мама. (щось запідозривши) А звідки про Шопена знаєш? Ти точно ні при чому?
Алекс. вісно, що ні!
Мама. обре, піду вже. Може, зможу їй чимось допомогти.
Алекс. , тільки грошей їй не давай! Зрозуміла, ма? Вам же із татом зараз вони
так потрібні! А то вона в тебе все до останньої копійки виклянчить!
Мама. обре, синку, добре! Не хвилюйся, не буду.
Алекс. ще,Мама. е слухай цьогоДальтоїд. Він казна-що на мене наговорить.
Мама. його й не слухаю, синку, бо він таке каже.
Алекс. й правильно, мамусю. А то я на роботі вколюю, як раб, а він тут, у
нас вдома, сміє брудом мене обливати.
Мама. його ніколи не слухала й слухати не буду, рідненький мій! Хіба мій синок,
кровиночка моя, може таке робити, про що той дядько говорить? Це він від нечистого.
А ти - безгрішний, як Бог свят! І хай допоможе нам Свята трійця!
Алекс міцно обіймається з матір'ю. Вона його по-материнськи виціловує.
Грає Моцарт "Реквієм 1". 011
Картина 4
Алекс сидить удома, приклавши руку до голови, розмірковуючи. Дзвонить мобільний.
Юнак обмацує свої кишені - не знаходить. Потім, трохи порившися у купі мотлоху
на підлозі, знаходить трубку. У трубці - чоловічий бас.
У трубці. Алекс?!? Ти де?
Алекс. - Ніде!
У трубці. Ти де, Алекс?
Алекс. (нервово) Я де? Я - Ніде!
У трубці. Щось сталося? Підемо сьогодні до тих тьолок, з якими вчора бавилися?
Алекс. т, як Бог дасть!
У трубці. Бог? Бог дасть! Що йому, жалко, что лі?
Алекс. вчора рано пішов. Ви там сліди замели?
У трубці. Тобто, кров?
Алекс. к, кров невбитих трупів!
У трубці. Все буде тіп-топ, чикі-пикі!
Алекс. очно?
У трубці. Без базару!
Алекс. От і добренько!.. В мене тут такий безлад (озирається довкруг) От якби
ті тьолки окрім, як трахатись, ще й поралися б у хаті, ціни б їм не було.
У трубці. Такі тьолки, про яких ти щойно думав, - це ніякі не тьолки, а жони!
Алекс. ну тебе! Боже упаси!
У трубці. А чому? Ти ж уже дорослий malchik... От уяви тільки! Народилися б
у тебе дітки: Максим і Сирьожа, Валя і Наташа!..
Алекс (нажаханий) Тільки через мій trup!
У трубці. А чого? Зіграли б свадьбу! Не таку, як в інших.
Алекс. ну тебе в зад, друже!
У трубці. Ну що, зустрінемось, як завжди?
Алекс. к завжди (кидає трубку назад, у купу зі шмотками) А що? На свадьбу запросив
би всіх своїх корешів. І ще потрібно предків не забути. Зняв би на деньок свої
гівнодави. Купив би найдорожчі туфлі. І нєвесту б не образив. Цілував би її,
а вона б мені щоденно віддавалася. І можна не водити її ані в кіно, ані в ресторан!
Це ж, виходить, тьолка навіки! І так аж допоки я не засну! Навіки вічні! Амінь!
Знову телефонний дзвінок. У трубці - жіночий фальцет.
Алекс. Блін, що за фігня! Тепер він, бля, звучить якось інакше. Не так, як
вперше. І мелодію вродє не міняв. (бере в руки трубу) Такі да! Чого тобі ще
треба, брателло? (подумуючи, що це знову його друг)
У трубці. Я не твій брателло. Не знаю навіть, чи це на жаль, чи це на щастя!
Алекс. хто?
У трубці. Віра.
Алекс. ка ще в біса Віра?
У трубці. Ти що, забув мене?
Алекс. я начебто й не пам'ятав.
У трубці. А тієї ночі ти мені шепотів, буцімто в тебе ніколи кращого сексу не
було.
Алекс. А! Це ти, Віра?!? Ну, чому? Пам'ятаю, пам'ятаю, сонце моє ясне!..
У трубці. Хочу поділитися з тобою новиною.
Алекс. (ігриво) Якою? Доброю чи поганою?
У трубці. Я навіть не знаю, яка вона.
Алекс. кажи вже, блін. Чого ламаєшся, як целка!
У трубці. Я - вагітна.
Алекс. (ошелешено) Ну то й що?
У трубці. (майже кричачи) Як? Ну то й що?
Алекс. о з ким ти торохкалася, окрім мене.
У трубці. Як ти смієш? Спати, значить, можеш, а відповідати за свої вчинки -
ні? А ще вважаєш себе крутим пацаном. Та ти ж іще дитина, мати твою!
Алекс. мати мою сюди не вмішуй! Ти в мене ще поговори! Це будуть останні твої
слова.
У трубці. Мати, кажеш, не вмішуй! Нехай і вона знає, кого породила!
Алекс. (злісно) Я його породив, я його і вб'ю! (стриманіше) Ти не проти?
У трубці. Як трахати - мужик! А відповідати - слабак? Ну все! Пока, гівно! (довгий
гудок)
Алекс. ти її за ногу! Я - батько. Може, кінчити її? А труп у лісі закопати?
Та ні, це небезпечно. Краще - в річку. Попливе собі, як той підводний корабель.
Грає Вівальді "Пори року" (Осінь-2). 059
Картина 5
Знову бар "Korova". Хлопці п'ють віскі з содовою. Поряд із ними стоїть
порожній столик.
Алекс. (розмірковує вголос) І, все ж таки, найкращу річ написав якийсь старий
pop у воротнікє наподобіє собачого ошийника, причому писав він, начебто зваживши
все, та ще й як людина Божа: "Диявол приходить ізвнє, ізвнє він внєдряється
в наших безвинних юнаків, а відповідальність за це несе світ дорослих - війни,
бомби" та всякий інший kal...
Тьом. (kahu-kahu-kahu) Вибач, що перебиваю. Виходить, ми безвинні, бо ж це Диявол
змушує нас все це робити.
Алекс. (із лукавою посмішкою) Виходить, що так, мій друг. Виходить, що так.
Піт. начить, усе, що ми накоїмо в цьому ганебному світі, лягає на плечі Диявола?
Алекс. , звісно! А ви думали?
Тьом. От, значить, що воно таке. Це все сили Тьми. А я то думав, чому мені вночі
легше жити.
Алекс. о твого нічного життя Тьма аж ніякого відношення не має. Не віриш -
подивися у дзеркало. (ухмиляється)
Піт. (досить гучно) Хлопці, ну, може, досить? Скільки можна?
Алекс. (неприродно) Добре-добре. Вибач. (поклав руку Тьому на плече, той її
скидає)
Піт. с вже пізній...
Алекс. (дозволяє собі перебити Піта) Дійсно! Вдень все не так, як вночі. Ніч
належить мені та моїм корєшам, тобто вам (поглядає то на одного, то на іншого),
а там всякіє буржуі в цей час ховаються по домам, балдєют під тупий телик, проте
вилазять вдень. Бо ж день - це час stari kashok. Та й ментів на вулицях куди
більше. Ночі вони бояться через нехватку міліції. Ну, що ж? Ніч - це наш час.
Тьом. Пир-дир-дир-дир!
Піт. енавиджу, коли ти так робиш, Тьом!.. Алекс, пам'ятаєш тих чувих, яких
ми бачили вчора біля барної стойки?
Алекс. да.
Тьом. кі жопи важко забути. Ух-га-га-га!
Піт. як вони тобі?
Алекс. (голосом мудреця) Самі собі вони бачаться досить-такі дорослими kiskami,
і це досить-такі, я вам скажу, помітно: крутьож попамі, підроблені цицьки і
червоні губьохи.
Тьом. ви! Осьо одна із них, тих двох, яких ми ще вчора хотіли підчепити! За
сусіднім столиком сидять. Осьо щось цідить!
Алекс. (наказав пальцем Тьому помовчати) Та тихіше ти! А й справді вона! Піду
підчеплю. (до хлопців) Тіки не мішайте. Все одно вони дістануться всім нам трьом,
як завжди.
Піт. Ото воно як подумаю, що воно ото буде.
Тьом. (викривлює morder, намагаючись посміхнутися) І правда! Старий-добрий sunn-vunn!
Алекс підходить до сусіднього столика та без запрошення сідає між дівчатами.
Потім тихенько щось шепоче кожній із них на вухо. Вони обидві хихичуть, вихляючи
сідницями. Тим часом друзі Алекса продовжують синячити, вслухаючись у кожне
слово за сусіднім столиком.
Алекс. , що сумуєте? Бачу, ви музички прикупили? (дівчата аж підскочили від
щастя, бо ж Алекс навіть це помітив) А на чому будете їх слухати? На дермофоні?
Kiski. (сумно закопилили свої нижні губки)
Алекс. ядя сьогодні добрий. Дядя дасть вам толком послухати ангельські труби
та диявольські тромбони. Возрадуйтесь, діти мої, вас запрошують.
Перша kiskа. (єхидно) Да-а. А ми їсти хочемо! Спершу хочемо де-небудь пошамати!
Друга kiskа. (із доброю злістю) Хі! Їй би лише жерти! Дивися, не лопни!
Алекс. ядя добрий. Дядя накормить. Пішли від'їдати ваші тощі щічки! Де будемо
niam-niam-niam?
Kiski. т поряд... (трохи пом'явшись) Є один ресторанчик.
Алекс. івно питання. Слухатись дядю! Ану пішли! Кроком руш!
Дівчата беруть з обох боків Алекса попід руки та йдуть на вихід із "Korovu".
Піт і Тьом крокують за ними, зловтішно посміхаючись.
Грає Орф "O, Fortuna". 005
Картина 6
П'ятниця, 13-те. У Алекса весілля. Присутні Піт, Мама й Алекс. е вистачає
лише Тьома і нареченої (Віри).
Алекс. кий сьогодні день?
Піт. етвер.
Алекс. к четвер? Учора ж іще понеділок був!
Мама. Ось так, синку, і життя пролетить. Непомітно, миттєво.
Алекс. й справді.
Піт. (Алексу) Як настрій, друже? Щось ти засумував. Наречену чекаєш?
Алекс. ні, щось у нозі свербить.
Мама. не підхопив чого? Упаси Господи!
Піт. е к добру це все.
Мама. (плаче)
Алекс. Що ж ти мамочку розстроїв, суєверний ідіот? (підбігає до Мами)
Піт. (винувато) Та я ж не хотів.
Алекс. (Мамі) Все добре, ма, все добре. Не хвилюйся.
Мама. це не я хвилююсь, а мої зморшки.
Алекс. тобі їх всі позаціловую,Мама. сі до одної.
Піт. (Мамі) Справді! Спасибі вам, що дали цьому світу Алекса, справжнього мужика
Алекса! (плескає Алекса по плечу)
Мама. , ви вже довели матір до сказу! Давайте хоча б сьогодні, в день весілля,
без цих пацанських штучок, добре?
Алекс. дьот, ма, ідьот. Немає питань. Як скажеш. Може, хоча б один день ти
побудеш щасливою від такого недоумка, як я. (повертається та замахується рукою
на Піта) У-у-х... ти-и-и! Люблю, не знаю за що!
Мама. (усміхнена, витираючи останні сльозинки) Та годі вам, а то Віра ревнуватиме,
як побачить.
Алекс. А ми Вірі нічого не скажемо. (до Піта) Правда, друже? А то ж погано буде,
якщо Вірі вся моя любов дістанеться, чи не так?
Піт. ому пропоную розділити Алексову любов у рівних пропорціях між присутніми.
Всі за?
Мама. (зі згодою киває)
Алекс. к, вельмишановна рідня, блін! Може, досить ділити мою любов?
Мама. нку, та ми ж її не ділимо, а розділяємо.
Алекс. Розділіть краще Тьома на частини! Рівні між собою! Де ж цей негідник
запропастився?
Піт. не з твоєю дружиною він ото мандрує до ЗАГСу?
Алекс. (злісно) Що-що? Не зрозумів! Ану повтори.
Мама. опці, не сьогодні! У нас же свято!
Алекс. (Піту) Тільки тому, що мамочка сказала. (цілує її в лоба)
Піт. глянь. (показує пальцем) Он і вони! Близько вже. Скоро будуть.
Алекс. (Мамі) Тата сьогодні не буде?
Мама. нку, ти хіба не знаєш? Ну, звісно, що ні. (із гіркотою) Ти ж удома рідко
буваєш.
Алекс. що? Кажи!
Мама. е хотіла тобі у цей день казати, але доведеться.
Алекс. е тягни. Часу немає.
Мама. Побили його боляче. Дуже боляче побили. Колошматили, кажуть, довго, а
тоді ще й по асфальту тягали.
Алекс. Коли розповідали, значить, усе бачили? Чому тоді татові не допомогли?
Мама. Вже не ті часи, синку, щоб люди одне одному допомагали. Вже не ті часи.
А в нас знаєш які люди? Дивитися - подивляться, а допомогти - анічичирк!
Алекс. евже ніхто не допоміг?
Мама. вісно, що ні. Всі ж знають, що він - твій батько. Всі ж знають, що ти
- його син! (знову плаче)
Алекс. годі, мамо, годі! Дивися, хто йде!
Тримаючись під руку за Тьома, підходить Віра.
Мама. А ми вас зачекалися, дітоньки мої рідні! (обіймає та цілує Віру і Тьома,
які не проти поцілунків, потім виходить)
Алекс. (ображено, до Тьома і Віри) Може ви й молодятами зараз станете?
Тьом. ьогодні, у п'ятницю, тринадцятого якогось там місяця, що немає аж ніякого
відношення до діла, зібралися ми тут, щоб обвінчати цю прекрасну пару. Я дякую
долі за те, що вона подарувала мені ті прекрасні хвилини, протягом яких я вів
молоду до її долі.
Алекс. іколи ти не вирізнявся вмінням красиво говорити.
Піт. оча сьогодні з тобою щось не те-е.
Алекс. не захворів, блін?
Піт. е закохався, крий Боже?
Тьом. і! Я слухав! Я слухав музу дивних муз!
Алекс. Що?
Тьом. Це було щось неймовірно прекрасне.
Піт. що, знову ночував у тієї товстозадої тьолки?
Тьом. ому ви так зеземлені життям? Я слухав музику! Прекрасну дивну музику,
що й зараз грає тут. Піду поки що я настроюсь, щоб об'єднати ці життя. (виходить)
Алекс. (Піту) І справді хлопець захворів. Що будемо робити?
Піт. Що-що? Лікувати!
Алекс. А чи знайдуться ліки? Ну добре. Все одно не час. Зараз, як то кажуть,
буде свадьба! (до Віри) Ходь-но сюди, ластівко моя!
Віра. (мовчки підходить, ненатурально усміхається)
Алекс. впевнена, що хочеш вийти за такого виродка, як я?
Віра. (піднесено) Не кажи так, любчику. Відкрий вуста в пориві долі!
Алекс. вна вона штука, ця доля. Усе життя ні разу я не вірив. Ні в що! Ні
в Бога, Демона чи Янгола! А доля кинула мені до ніг... тебе.
Віра. юбчику!
Алекс. Ох Віро, моя Віро!.. Якщо це виклик долі, то я його приймаю. (обіймає
і цілує наречену)
Грає Мендельсон "Весільний марш". 101
читайте другу частину, бо вона є :)
Зворотній зв'язок
internet-portal: спасение от конца света
e-mail: upt_@ukr.net
ordinal identification number on our planet: 3180403011
|
