За романом Ентоні Бьорджеса "Clock-work orange" ("Завідний..."
або "Механічний апельсин")
Картина 7
На сцені Мама заспокоює Алекса, який уже сп'янів. На столі стоять дві порожні
пляшки горілки та недопита пивна. Алекс дудлить пивко.
Мама. Не ревнуй, синку.
Алекс. (в розпачі) Чо-о-м-у-у-у?
Мама. (по-доброму) Бо її хватить і тобі, і комусь, ще й пташки гніздо зів'ють!
Алекс. Щодо гнізда ти, мамцю, права! Зів'ють гніздо. І не одне. Ще б пак! У-у-у!
Потвори!
Мама. вій тато теж мене ревнував.
Алекс. то, кажеш? Це той, що зараз пенсії чекає?
Мама. к, саме він.
Алекс. Пенсія, мамо, це покарання для нього за те, як він прожив своє життя!
Мама. е говори так. Він старається, як може.
Алекс. А я колись хотів побачити світ! Хотів бути там, де жили й працювали Моцарт,
Бах, Вівальді...
Мама. к ти світу побачити хочеш? Звернись до військкомату. А то тебе із твоєю
біографією навіть брати туди бояться. Думають, либонь, ти там революцію вчиниш.
Алекс. ерестань ти. Послухай краще про Піт.
Мама. е хочу чути про твоїх дружбанів-бандитів... Ну що там з Пітом?
Алекс. оскві був на днях.
Мама. що він там робив? Хоча ні, не розповідай. Скажи краще, як там у Москві
людям живеться.
Алекс. живуть, каже, як в автобусі.
Мама. Це як?
Алекс. же просто,Мама. Одні сидять, а інші - трусяться!
Мама. ну тебе!
Мама виходить. Їй на зміну приходить Віра, так би мовити, жона Алекс.
Віра. (Алексу) Ох ти ж, сволото! Падло таке! Значить до дівчат ішов? Значить
додому спішив? (жінка почала дубасити Алекса газетою)
Алекс. ого це ти так скаламутилася?
Віра. б'ю, брудна потворо! (продовжує махати газетою)
Алекс. боляче! Досить!
Віра. (вже трохи спокійніше) Що, не зрозумів, чого це я?
Алекс. е зрозумів. Мені ж бо не звикати.
Віра. Ах ти ж, чортів баламут! У нас же річниця, мати твою! Щоб ти в біса просив
непристойностей, а він тобі одмовив. По панянках він ходить. Хоч би ширинку
застібнув. Ну тебе в зад, пияка дідьків. (ще раз у розпачі вдарила Алекса газетою
по мізках)
Алекс. А як мені зраджувати, то як? Все нормально?
Віра. я тобі і не зраджувала, ревнива потворо!
Алекс. Коли ти ще встигала з ним трахатись? Ти ж постійно була на роботі.
Віра. наєш, Алекс! Коли немає кому віддатися, жінка повністю віддається роботі!
Алекс. ким ти трахалася, мерзенна суко?
Віра. Ще раз повторюю, я тобі з Тьомом ніколи не зраджувала! (злякалася своїх
слів)
Алекс. Обана! Із Тьомом? Нарешті! Згадала вже й проТьом. Що пригадаєш іще?
Може, згадаєш, в якій ти була білизні?
Віра. (у крик) От тобі й на! Що вигадаєш ще?!?
Алекс. в мене ще поговори!
Віра. що ж, цікаво, мені буде?
Алекс. Ах ти, дурепо! Була б ти мужиком, вже б лежала на підлозі, захлинаючись
власною кров'ю. Кажу тобі, одним молотком тут би не обішлося.
Віра. Ану ж давай, любчику, вдар свою Віру! Ану ж! Ти що, слабак?
Алекс. (б'є її по щоці, жінка падає на підлогу) Якби тебе Мама не любила, давно
б гнила вже у землі!
Віра. (ридає на підлозі, щось бубонить собі під ніс)
Алекс. і, ну я ж усе розумію. Але це. Відбити мізки чоловіку, який і так нічого
не розуміє. Може, це я просто пивка попив? А ширинка? Таж у сральні забув зашмигнути.
Що за мода? Річниця ще якась. Хочу спати. От як завалюся на лі-і-жко-о-о. А-а-а!..
(потягається) Там наш Бобик спить. Добре, він хоча й собака, та я йому не заважатиму.
Ну, на підлозі - значить на підлозі. Буде ще ранок...
Алекс скрутився калачиком на підлозі, наче то не Алекс, а собачка Бобик. Віра
в розпачі, плаче. Аж тут із гучним гуркотом до кімнати залітає міліціантДальтоїд.
Дальтоїд. (голосно) Ану підйом!
Алекс. От би огірка чи то пак соляночки! Ух!
Віра. Що ти, сволото чортова, вже накоїв?
Алекс підхоплюється та хапається за Бобиків м'ячик, яким начебто захищається.
Алекс. (трохи перелякано) Що треба?
Дальтоїд. о ділу.
Алекс. оже, pochifiriajem? В смислі, чашечку чаю, сер?
Дальтоїд. (ігноруючи запитання) Що ти, Алекс, робив учора? Вночі!
Алекс. А що? Що-небудь сталося, чи як?
Дальтоїд. (замислившись) Сталося? А чому ти думаєш, начебто щось сталося? Сотворив
що-небудь, ілі как?
Алекс. це я просто так, із ввічливості... (невелика пауза) Сер.
Дальтоїд. (ігноруючи запитання)Мама. .. А я із ввічливості повторюю своє запитання.
Що ти, Алекс, робив учора вночі? Якщо тобі на себе, паршивця, плювати, міг би
хоча б про мене трохи подумати. Скільки сил я на тебе вбив! Я тобі по секрету
скажу, що мені за кожну поразку чорну відмітину ставлять. За кожного, хто кінчить
у тюрязі.
Алекс. нічого такого не робив, сер. У мілісентів нічого на мене немає, koresh,
тобто в смислі сер.
Дальтоїд. (стомлено) Це ти мені перестань щодо мілісентів. Те, що тебе давно
не затримували, ще не значить, як ти сам прекрасно знаєш, що ти там всяких гадостей
не вчиняв. От учора драчка була, чи не так? З ножами, ланцюгами та бітами.
Алекс. нічого такого не робив, сер.
Дальтоїд. "швидку" викликали, про тебе згадували. Я робив, що міг,
щоб на тебе менше думали, за що себе й проклинаю.
Алекс. ціню ваше піклування, сер. Чесно. Дуже ціню.
Дальтоїд. (із ухмилкою) Ага, ти ціниш, звичайно!.. У тебе ж здорова сім'я, красива
дружина, гарні батьки... В тебе що, біс вселився, чи як?
Алекс. ікого в мені немає, сер... До мілісентів я давно не потрапляв.
Дальтоїд. ме це мене й турбує. Чи не думав ти тримати свій юний миловидний
хоботок подалі від усякої муті? Я достатньо ясно висловився?
Алекс. к ясне, незамутнене озеро, сер. Як лазурне небо ясного дня у розпал
літа. Ви можете на мене покластися, сер. (зубасто усміхається)
Дальтоїд. (стомлено) То де ти був учора вночі?
Віра. теж у нього питалася. Та він так і не відповів.
Алекс. Ще б пак! Газетою по голові дубасити!
Дальтоїд. Будемо в героя гратися? Багато бачив я героїв. Усіх розколов.
Алекс. кщо щось і робив, то жінка всі згадки повибивала.
Віра. к, так. Я ту дур із тебе виб'ю. А ти на мене руку ще хоч раз спробуй
підняти!
Дальтоїд. Жінку бив? (записує до блокнота)
Алекс. (виправдовуючись) Та я ж нічого. Це все вона!
Віра. к значить це я тебе побила? Такого мордоворота?!?
Дальтоїд. Жіночко, не заважайте справі. Бо в нас із вами буде довга розмова.
А щодо побоїв ми перевіримо. (до Алекса) А ви, пане, підете з нами. Бачиш, як
опустився. Вже жінку б'єш. Ні на що путнє не здатен, чи як?
Алекс. А от і не посадите! Дідька лисого!
Дальтоїд. Будь-яку людину можна посадити! Років так на десять, а десь у глибині
душі вона вже буде знати, за що. А тебе - тим паче! Давно ти нам очі замилював.
Може, думаєш, що тобі твої братки допоможуть?
Алекс. В мене хоча б друзі є, на відміну від декого!
Дальтоїд. к ось як ти їх називаєш? Друзями? А хто, як ти думаєш, нам наводку
на тебе дав?
Алекс. е брешіть! Не може цього бути! Вони б не посміли!
Дальтоїд. А я кажу, що посміли. І хто, як ти думаєш, правий? Ти чи я?
Алекс. к це вони винні? Це вони спаскудили мені життя!
Дальтоїд. маєш, вони? Звик усю вину звалювати на когось? Знаєш, Алекс, якби
тобі вдалося надавати під зад тій людині, що винувата в більшості твоїх негараздів,-
ти б тиждень не міг сидіти! Які твої друзі, такий і ти! Чи навпаки? Як думаєш?..
Алекс. (перебиває) Не судіть людину по його друзях; не забудьте, що в Іуди друзі
теж були бездоганними! А де ж принципи?
Дальтоїд. м!.. Як ти заговорив. Бачиш, Алекс, усі люди живуть за одними принципами,
але по-різному їх порушують.
Алекс. я не порушував!
Дальтоїд. т вже відчувається школа барона Мюнхаузена.
Алекс. кого в чорта барона?
Дальтоїд. Важке дитинство? Дерев'яні іграшки? Ти що, казок не читав?
Алекс. ка в біса різниця? Якийсь барон, школа?!?
Дальтоїд. Кажучи про школу Мюнхаузена, я мав на увазі, що до інституту справа
так і не дійшла! Безграмотна бездар!
Алекс. оді вже! Досить!
Дальтоїд. єш дві хвилини, Алекс, щоб зібратися. Думаю, цього часу достатньо.
До речі, дім під наглядом патруля, тому щодо втечі навіть не думай.
Алекс. я нічого нічого такого не робив, сер. Мені немає чого тікати.
Дальтоїд. Це ти так думаєш. А жінка, та, що з кішками, зовсім іншої думки. Пам'ятаєш
таку? По очах бачу!
Алекс. е знаю я ніяких котят! Яка ще в біса жінка?
Дальтоїд. Вже ніякої! Ніякої жінки вже немає. Ви ж убили її!
Алекс. (у розпачі) Нікого ми не вбивали!
Дальтоїд. таренька вона була - серце не витримало. А виною тому хто?
Віра. (падає Алексу до ніг) Не може бути! Соколе мій ясний! Не може цього бути!
Не вірю.
Дальтоїд. От, паскуднику! Ще й Вірочці життя іспаскудив. І не лише їй! Дитині
своїй, яку вона під серцем носить,- теж!
Алекс. ткни хавало! Ти мого сина не чіпай!
Дальтоїд. А що? Може, народила б вона сина. Алекса, так би мовити, другого!
Алекс. осить! Досить!
Дальтоїд. жінка теж так казала! А ви зупинилися?
Алекс. Що? Я ні в чому не винен. (до Віри) Бережи себе! Я тебе люблю, родненька!
(цілує Віру в лоба)
Віра. юбиш?
Алекс. юблю? А що таке любов? Це тріумф уяви над інтелектом!
Дальтоїд. осить! Раніше треба було думати! Клепок мало?
Алекс. я думав, думав...
Дальтоїд. Колись тобі везло. Справді везло. Що? Втратив свою слонячу підкову?
Алекс. життя втратив, а не твою чортову підкову!
Дальтоїд. все! Годі! Те, що ти попав, хлопче, ти, мабуть, і сам розумієш!
Алекс. (до Віри) Бережи себе і його! Алекса другого, сонце моє! Вибач мені за
те, що я такий!
Віра. (плаче)
Дальтоїд. (Алексу) Ходімо! Ми чекаємо на вас!
Грає Мельниця "Мрець"
Картина 8
Піт вирішив провідати Алекса у тюрмі. Хоча й сам Піт завжди жив і буде жити
у тюрмі. Тюрмі Господа нашого, того, кого Піт сам для себе створив і обрав.
На сцені стоїть дерев'яний стіл(боком до залу) та два стільці навколо нього,
повернуті один до одного спинками.
Піт. бачився з твоєю матір'ю.
Алекс. що, бля, як тобі вона?
Піт. е треба так!
Алекс. (зле) Ха!!! Кромє того, чтоби мєня родіть, нє сделала больше благих дєл!
Піт. все ж таки завдяки їй ти прийшов у цей світ.
Алекс. ж. Теж мені світ. Брудний і подлий!
Піт. е треба так гарячкувати, друг.
Алекс. Ага! Я всім друг! Окрім тих, кому ворог!
Піт. А кому ти ворог?
Алекс. оїм ворогам! Усім, хто погано себе зі мною веде!
Піт. обі погано? Що ти зараз відчуваєш?
Алекс. (задумливо) Що? Я відчуваю, що сам Господь Бог з усім його святим воїнством
сидить у мене в лівому ботинку, а крізь мозок проскакують іскри та феєрверки.
Піт. тав про тебе. Ти - пєрєвоспітан!
Алекс. тав? Пєрєвоспітан? О прокляття, вони дібралися й до тебе!
Піт. то? Вони?
Алекс. А-а-а! І в тебе вона!
Піт. Що?
Алекс. Біблія!
Піт. осподи, врятуй нас усіх та помилуй!
Алекс. (переконливо) Ти розумієш, що усі ми втратили людську сутність, втратили
свободу вибору?!?
Піт. Про що ти?
Алекс. що? Схожий на вичавлений апельсин?.. (нетривала пауза) Перестаньте!
Вимкніть музику! Ви бачите? В мене вуха болять! (музика грає лише в голові Алекса)
Піт. Все добре, друже. Не хвилюйся. Знаєш, що я нещодавно вичитав у книженції
якогось там Ентоні Бьорджеса, що називається "Завідний апельсин"?
Цитую: "Відчини вікно свіжому вітру, новим ідеям і новому життю".
Правда, класно написано?
Алекс. й Бог мені пробачить моє загублене життя.
Піт. Це ти про що?
Алекс. (майже в крик) Все! Все! Все в цьому страшному світі проти мене!
Піт. Що саме?
Алекс. очитав про бичування, надівання тернового вінка, про хрест та інший
kal і тут до мене дійшло, що щось у всьому цьому таки є.
Піт. тав Біблію?
Алекс. являєш, зеки плювали на цю книгу, потім гортали, а тоді знову співали.
Знову! Причому, так гучно-гучно.
Піт. Це Біблія таке з тобою зробила? Довірся мені, друже.
Алекс. (співає)
Щоби чай окріп в стакані
Не спіши його студить.
Так і ми другімі станєм
На свободу виходіть!
Піт. Бувай, Алекс. обіцяю, що ми знову побачимось. І не лише ми з тобою...
Я іду, щоб повернутись.
Грає Хачатурян "Вальс". 090
Картина 9
Процес Пєрєвоспітанія підходить до кінця. Територія зони. На сцені Бродський,
Міністр нутряних дєл, Том і Піт. Бродський, Письменник і Алекс стоять, решта
- сидять. Більшість із тих, що сидять, не подають жодного звуку, але вони реагують
мовчки. Через двері заходить Алекс, якого під руку тримає Письменник.
Бродський. (помітивши Алекса) А-а-а! Тепер прервемося, джентельмени, щоби познайомитись
із самим об'єктом, який почтив сьогодні нас своєю присутністю. (показує рукою
на Алекса, що має вигляд блідої стомленої тіні) Як ви самі можете переконатися,
він здоровий і прекрасно виглядає. Він виспався, добре поснідав, не отримував
наркотиків і його не гіпнотизували. Завтра ми уверенно випустимо його у великий
світ.
Міністр. ється питанням, чи вдалося нам його змінити. Плекаю надію, що
в тому, що ми його змінили, нас переконає сам лікар Бродський.
Бродський. Без сумніву, об'єкт пєрєвоспітан! Він добрий, як самаритянин, завжди
готовий прийти на допомогу словом і ділом.
Письменник. (протестуючи) Ви подивіться на те, ким він став! Хіба це людина?
Ні, це об'єкт. Хіба ж це людина? Ні! Це бліда людська тінь!
Бродський. (наказав пальцем Письменнику заткнутися) Разітельноє превращеніє,
чи не правда? (усі, окрім Письменника, зі згодою кивають) Із отвратітєльного
громили, якого Держава приговорила до беззмістовного наказання близько двох
років назад і який анітрохи не змінився. (змирившись, Письменник падає на стілець)
Алекс. е змінився?
Бродський. сказав, що не змінився? Це не зовсім так. Зона навчила його фальшивій
усмішці, лицемірним ужимкам, сальній льстивій ухмилці.
Міністр. о речі, не лише цьому!
Бродський. вісно! Вона й іншим порокам його навчила, а головне, утвердила у
тих, до яких він вдавався прєждє. Але, джентельмени, досить слів. Діла свідчать
вірніше. А тому - за справу. Дивіться ж!
Заходить Дальтоїд.
Дальтоїд. (Алексу) Привіт, шматок дєрьма! Фу-у-у! Та ти й не миєшся,
судячи по запаху!
Дальтоїд став пританцьовувати, наступаючи Алексу то на одну ногу, то на іншу.
Потім мілісіант дав Алексу щелбан по носу. Настільки боляче, що об'єкту на очі
накотилися сльози. Потім Дальтоїд крутонув Алекса за вухо.
Алекс. це ж не телефонний диск! Це ж моє вухо!
Бродський. об'єкта є вухо? Прекрасно!.. Продовжуйте, продовжуйте!..
Алекс. (Дальтоїду) Навіщо ти так робиш? Я ж нічого поганого тобі не зробив,
koresh!
Дальтоїд. це роблю. (трісь-трісь Алекса по носу) І ось це роблю! (крутонув
вухо) І ось це! (знову бац каблуком по правій нозі) Бо ненавиджу таких гадів,
як ти. А якщо хочеш зі мною за це поквитатися, давай, починай!
Алекс. би пригостив тебе сигаретами, koresh, та ось немає їх у мене.
Дальтоїд. Ай-яй-яй! Уй-юй-юй! Поплач, поплач, сосуночєк! (трісь нігтем по носу,
внаслідок чого глядачі приходять у буйний екстаз)
Алекс став ритися по кишенях і, нічого там не знайшовши, окрім бритви, витяг
її, простягнувши міліціанту.
Алекс. Прошу тебе, візьми ось це. Маленький презент. Будь ласка, візьми це.
Дальтоїд. єчего совать мнє свої паршивіє взятки. Етім ти мєня нє провєдьош!
Дальтоїд вдарив об'єкта по руці, внаслідок чого бритва вислизнула на підлогу.
Алекс. Прошу тебе! Я обов'язково маю що-небудь для тебе зробити. Можна, я почищу
твої чобітки?
Алекс опустився на коліна й став язиком лизати вонючі чоботи мілісіанта. Дальтоїд
хряснув чоботом по обличчю Алекс. Об'єкт спромігся лише на те, щоб обома руками
обхопити мілісента за ноги та повалити на підлогу. Після чого Алекс швиденько
привстав і простяг Дальтоїду руку, щоб той скоріше піднявся. Дальтоїд націлив
кулака в обличчя Алекс.
Бродський. (зупинив руку міліціанта) Добре, спасибі! Досить!
Тріумфально пританцьовуючи, Дальтоїд виходить зі сцени.
Бродський. об'єкт, як бачите, парадоксально понуждається до добра своїм
власним прагненням совершить зло. Зле прагнення супроводжується сильнєйшім ощущенієм
фізичного страждання. Щоб совладать з останнім, об'єкту доводиться переходити
до протилежного модусу поведінки. Питання будуть?
Письменник. (швидко привстав зі стільця, протестуючи) А як щодо вибору? Він
же втратив вибір, чи не так? Тільки що нами бачений жахливий акт самознищення
людської особистості! Його змусили здійснити боязнь болю та інші своєкорисні
міркування. Справді, він перестане бути небезпечним для оточуючих. Але ж він
стане небезпечним для себе. Він також перестане бути істотою, наділеною здатністю
морального вибору. Ви зробили не людину, а монстра, який щоденно самознищується.
Сьогоднішня подія надихнула мене змінити назву свого роману, що, взагалі-то,
є неймовірним! Тепер книга буде зватися вже не "Завідний...", а "Вичавлений
апельсин"!!!
Бродський. Це, всього-навсього, тонкощі. (ледь усміхнувся) Мотиваціями ми не
займаємось, до високої етики не вдаємось. Для нас головне - скоротити злочинність
і...
Міністр. (додає) І розгрузити наші отвратітєльно переповнені тюрми для політичних
в'язнів.
Тьом. (упівголоса) Болтай, болтай...
Зал зашумів, кожен став городити своє.
Алекс. -е-е! А що ж зі мною? Мені-то тепер як же? Я що тепер, тварина яка-небудь,
виходить?
Бродський. взагалі тут ніхто! Змовкни!
Алекс. (в kritch) Я що, по-вашому, Завідний апельсин?
У залі настала мертва тиша.
Бродський. обі немає на що скаржитися, хлопчику. Ти свій вибір зробив, а все,
що сталося,- це лиш наслідок цього вибору. Що б тепер з тобою не сталося, станеться
лише те, що ти сам для себе обрав.
Письменник. О, як важко у це віриться!
Зал знову зашумів.
Письменник. А де ж вічна любов до ближнього? А де ж Ідеальна Любов, яка проганяє
Страх?
Бродський. (із посмішкою від вуха до вуха) Я радий, джентельмени, що ви затронули
тему любові, яка вважалася безповоротно зниклою ще з часів середньовіччя!
Пригасилося світло. На сцену виходить прекрасна kiska. Одна із тих, що колись
сиділи в барі. Obaldennie груди, виставлені напоказ глибоким декольте, божественна,
наче музика, хода, босі янгольські ноги, наостанок ще й litso, красиве, по-дитячому
невинне. Вона підійшла до Алекса у променях прожектора, світло від якого здалося
об'єкту Благодаттю Господа.
Алекс. (у відчаї загорланив) О найкрасивіша із красивих дівчат, я кидаю до
ніг твоїх власне серце, щоб ти вдосталь його розтоптала. Якби у мене була троянда,
я подарував би її тобі. Якщо б ішов дощ і на землі була б суцільна грязюка і
kal, я постелив би тобі свою одіж, щоб ти не замарила свої тендітні ніжки. Дозволь
мені, дозволь мені поклонятися тобі і бути твоїм охоронцем, захищати тебе від
цього svolochnogo світу... (пауза) Дозволь мені бути твоїм вірним лицарем! (упав
на коліна й став бити поклони, майже стукаючись lbom об підлогу).
Алекс відчув себе шутом, посміховиськом, бо ж загорілося світло, а дівчина
усміхнулася і поскакала, вклонившися публіці, що стоячи її проводжала, вибухнувши
оплесками. Аплодували навіть Піт із Тьомом, час від часу протираючи вологі очі.
Окрім усього цього, зал проводжав kisku похітливими glazzjami.
Бродський. (вигукнув) Ось він, істинний хрістіанін! Він із радістю підставить
другу щоку, він зійде на Голгофу, аби не розпинати інших; при одній думці про
те, щоб убити муху, йому стане тошно до глибини душі. (у захваті) Пєрєвоспітан!
Господи, возрадуються уповающі за тебе!
Міністр. (зично мовив) Головне - метод працює!
Письменник. (протягнув, позіхаючи) Да-а! Нічого не скажеш, працює. Господи,
врятуй нас усіх і помилуй!..
Грає Мельниця "Прялка"
Картина 10
Після експерименту Піт із Тьомом вирішили провідати друга, яким для них залишився
Алекс. оча, все ж таки, пройшли роки. Для когось вони були як ціла Вічність,
для когось - наче День.
Піт. (піднесено) Дивися, Алекс, кого сьогодні я до тебе привів! Як і обіцяв!
Алекс. ьом?!? Сколько лєт, сколько зім?
Піт. (співає) Всю ніч ти не смикала ніг! Всю ніг ти пестила мій гріх!
Алекс. ебе, Тьома, сьогодні лікувати не будемо. А ось Піта - навпаки.
Тьом. к? Алекс, ти зі мною говориш, незважаючи на те, що я і Віра. ..
Алекс. (перебиває) Тихіше! Звісно, говорю. Ти ж мені друг. Я маю друга, тобто
тебе, Тьом!
Піт. (повчаючи, усміхнено) Друзів потрібно не мати, з ними треба дружити.
Алекс. сибі, Піт, що помітив таку істину речей. (Тьому) Якщо ти мені друг,
то вона, Віра, хто мені вона?
Піт. Жона.
Алекс. (спокійно) Я не в тебе питав, Піт. тав у себе. Віра - це так. Було
- пройшло. Віра - це так... Хоча чого ж їй не вистачало?
Піт. А Віра була дівчиною чи жінкою?
Тьом. А це ще до чого?
Піт. осто дівчатам не вистачає жіночності, а жінкам - цнотливості.
Тьом. Це не зовсім тактовно з твого боку в даний момент.
Піт. (здивовано, витріщивши очі на Тьома) Тактовно? В даний момент? (виправдовуючись)
Ну, я хотів, як краще.
Тьом. (підсумувавши) А вийшло як завжди.
Алекс. на що ж тільки схожа дружина? О, придумав, на гранату! Якщо кидати,
то подалі від себе.
Піт. А ти любив Віру?
Алекс. юбов - це канікули розуму. Чи любив? Такі-да! І, скажу я вам, досить-таки
часто. Вона була в мене частолюбивою жінкою.
Тьом. що ж, все ж таки, було негаразд?
Алекс. вона від мене одного дуже багато хотіла.
Піт. А ти що?
Алекс. А я хотів одного, але від багатьох жінок. І взагалі, життя слід прожити
так, щоб кожна дитина могла сказати тобі: "Тато!"
Піт. вне воно це одруження...
Тьом. й справді. Питається, навіщо?
Алекс. хоча б для того, щоб у дитини був батько... (пом'явшись) Ну, хоча
б у паспорті... (пововтузившись на одному місці ще) А чи потрібен дитині батько
взагалі, якщо він такий, як я?..
Тьом. Одруження - це привід для розлучення.
Піт. Було б добре з цього приводу випити, але тут, кажуть, не дозволяється.
Алекс. ж не п'ю.
Тьом. Це відколи?
Алекс. як у віру вдарився. Іноді, щоправда, тішу душу декількома краплинками
винця. Це коли свищ (тюремний священик) наллє. Я в нього на доброму рахунку.
Піт. (до Алекса) Добре, мабуть, що ми вирішили до тебе зайти.
Тьом. А й справді, день пропав нє зря! Слухай, Алекс, от якби в тебе з'явився
ще один шанс одружитися. Нехай там вже не Віра була б, а якась Настя чи Марина,
ти б знову одружився?
Алекс. не такий дурень, як ти виглядаєш.
Тьом. емно ти так, друже. А я от надумав: одружитися хочу, наплодити дітей
і кожного дня кохатися з якоюсь там Ганнусею чи Мар'яною.
Алекс. (у сміх) Ти? Одружитися? (по-доброму) Не може бути! І що, претендентки
є?
Піт. (Алексу) Та він Казанова ще той! А ти думав? У нього зараз більше тьолок,
аніж у нас із тобою разом узятих за все життя. А скільки ще на черзі? Не перелічити.
Алекс. Піт, не кажи більше так: "тьолок". А то на душі важко, наче
хтось ножем ріже. А ти, Тьом, мабуть, віднайшов якийсь новий метод підчіпляння
жінок? І це вже не зовнішній фактор, а внутрішній, глибокопсихологічний.
Піт. Психологічний чи не психологічний, але усі тьолки, вибач Алекс, усі жінки
на нього ведуться.
Алекс. що ж це за секрет? Відкрий його нам,Тьом. Будь ласка.
Тьом. (із подивом) Будь ласка? Ти сказав "будь ласка"? Не ображайся,
друже, але тюрма й справді пішла тобі на користь. (усі щиро, від душі, засміялися)
Тьом. екрет у тому, що його немає.
Алекс. єтскій лєпєт!
Піт. (острить) Дєтскій лєпєт, а дорослий вже зліпив!
Алекс. (Тьому) Ні, ну справді, у чому твій секрет?
Тьом. оя Мама мені говорила, що Бог дав людині дві голови, але крові так мало,
що думати ними можна лише по черзі.
Алекс. Виходить, ти вмієш раціонально використовувати власну кров?
Тьом. сі вміємо, але поки що не всі про це знаємо.
Піт. Ця розмова мене надихнула на думку, ким, все ж таки, краще бути, чоловіком
чи жінкою. Як ви думаєте, друзі?
Тьом. Жінкою.
Алекс. ому, друже?
Тьом. Краще вже один раз народити, ніж кожного дня голитися!
Алекс. ьом, ти таким розумним став! Поважаю.
Піт. (Алексу) А знаєш, чому?
Алекс. Жодної гадки.
Піт. він у бібліотеці працює!
Алекс. (сміючись) Що, серйозно?
Тьом. кі-да. Охоронцем.
Алекс. Охоронцем бібліотеки?
Піт. тут сидиш і гадки не маєш, що там на волі. Тепер люди ладні й бібліотеку
грабанути, якщо це може гроші принести.
Алекс. А раніше ми з вами й не додумались! От уже молодь пішла. Розумнішають,
гади. Стоп, ти ж охоронець, Тьом, а звідки увесь твій розум?
Тьом. я охоряняти охороняю, а іноді ще й трохи почитую. Коли ніхто не бачить,
у нічну зміну. Мені подобаються вірші Пушкіна. Лесю Українку щойно дочитав.
Алекс. диви. А колись і читати майже не вмів. Хіба так, ледь-ледь...
Тьом. ! (махнув рукою) Пригадав твої слова! Щодо безграмотності. А ще я слухаю
класику. Навіть програвач по цьому поводу у ментовці стирив.
Піт. (додає) У Дальтоїда!
Алекс. (із подивом, сміючись) У Дальтоїда? А він і досі там працює?
Піт. Коли тебе посадили, його підвищили. Тепер він у місті головний.
Алекс. (Тьому) І ти?.. У Дальтоїда?!? (знову порив сміху)
Тьом. епер слухаю Чайковського, Шопена. Хоча найбільше мені подобається Орф!
Алекс. Бачиш, по моїх стопах пішов. А колись ще ламався, наче цнота! А ти, Піт,
як?
Тьом. (Алексу) Та піднявся наш Піт. Причому, конкретно так піднявся.
Алекс. Ану, розказуй.
Піт. (засоромився) Та, може, якось іншим разом?
Тьом. (Піту) Іншим разом я тобі скажу, що робити.
Алекс. озкажи. Мені ж бо цікаво. А то я тут у цих чотирьох стінах сиджу,
сумую, ні з ким не розмовляю. Добре, що ви зайшли. А то з цими тупими зеками
й не поговориш хоча б про ментальність нації. Ну, кажи вже, Піт, кажи! Маєш
ти совість чи ні?
Піт. оя совість настільки чиста і прозора, що її майже не видно.
Алекс. А все ж таки?
Піт. очеш почути про життя?
Алекс. ! Заінтригував, чортів баламут!
Піт. Життя - наче телеграма. Коротка і з помилками!
Тьом. Піт працює науковцем. (повертається до Піта) Вибач, що сказав, але, якби
змовчав, Алекс помер би з цікавості.
Алекс. (Піту) І окуляри носиш? Ану покажи. (Піт дістає із кишені окуляри) Вдягни,
вдягни. (по-дитячому просить)
Тьом. й справді, вдягни. (Піт одягає окуляри)
Алекс. справді науковець, Блін. (злякавшись, прикрив рукою рот) Ой, вибачте,
хлопці. Вирвалося із минулого життя!
Тьом. нічого. Правда, Піт?
Піт. (зі згодою киває)
Алекс. Щоб носити окуляри, мало бути розумним. Потрібно ще й погано бачити.
Ану колися, ти погано бачиш, Піт? Чи це все так, наукові понти для підтримання
іміджу "розумного"?
Піт. справді погано бачу. Чи не так, Тьом?
Тьом. кі-да! Він постійно читає, пише якісь там дисертації і все таке!
Алекс. (Піту) І які плани на майбутнє?
Піт. тану професором!
Тьом. ти і скромняга-а-а!
Алекс. й справді, від скромності не помреш.
Піт. (мудрим тоном) У світі існує занадто багато причин для смерті, щоб помирати
ще й від скромності.
Алекс. вна ця штука, життя.
Тьом. (доповнює) І ми пристосовуємось до нього.
Алекс. (продовжує думку) Не звикнеш - подохнеш, не подохнеш - звикнеш!
Піт. е відносьтесь так серйозно до життя, друзі. Все одно живими нам із нього
не вибратися.
Тьом. кі-да, друже, такі-да!
Алекс. Бачите? Якими ми були, такими й зосталися. Трьома хлопцями-розбишаками.
Такими ж, але трохи іншими. Зовсім трохи. І це "трохи" керує нашими
життями!
Тьом. А щодо нашого вчинку в минулому що думаєш? Це ж ми засадили тебе до цієї
клітки.
Алекс. (зірвався, згадавши важке минуле) Ну й виродки! Вам все одно не жити!
Де ви, вонючі зрадники?..
Піт. Алекс, не треба так.
Алекс. (повертається до залу) Це все вони задумали. Не я, а вони! Вони! Повірте
мені на слово, братці! Я не хотів. Мене змусили! Я не винен! Вас покарає Бог!
Тьом. же, ми не хотіли, щоб усе сталося саме так.
Піт. (додає) Звісно, ні! Хто ж хотів?
Алекс. то? І справді, хто? Хто я?
Тьом. ж не хотіли, Алекс! Ми ж не хотіли!
Алекс. більше не Алекс. то ж я зараз?
Піт. е хвилюйся так.
Алекс. я Ніхто і звуть мене Нікак! (повертається до колишніх друзів) Якщо
ви, ублюдки, вважаєте, що ви - це Добро, бо заперли мене у цю клітку... (трохи
задихавшись) Якщо ви, виродки, стоїте на стороні Добра, то я з радістю займу
протилежну позицію. Де у вас хоч крапля людського? Хоч крапля доброти? Якщо
не до мене, то хоча б до Світу, який нас оточує.
Піт. (виправдовуючись) Та я ж завжди був доброю людиною! Завжди, як Бог свят!
Алекс. бір отпєтих ідіотів, ось ви хто! Ідіотів, продающих первородство за
миску холодної похльобки. І те, що у свої роки потрапив до клітки, мов пташка
- це наслідок чого? Це що, промисел Божий?
Тьом. к ти став Вірити, Алекс?!?
Алекс. Вірити? У що?
Тьом. Бога?!?
Алекс. к, я скуштував чотири шматочки Тюремної Релігії.
Тьом. отири? Чому саме чотири?
Алекс. Раніше, скільки себе пам'ятаю, Ангели ніколи не починали першими, не
задирали ніс. Раніше вони просто дивилися. А тепер вони діють, вони діють, вони
діють...
Піт. Про що це ти?
Алекс. Вони й справді дуже схожі на тих, кого малюють на картинках. Але вони
не є тими, про кого ви думаєте.
Тьом. найшов Бога?
Алекс. Щоб щось віднайти, потрібно щось втратити.
Піт. е хвилюйся так. Ми - поруч.
Алекс. (відсторонено) Мене ослабили до блідої тіні того, ким я був на свободі.
Піт. гадай лишень, як ми ходили разом "на діло". Класно ж було, чи
не так, Алекс?
Алекс. (відсторонено) І взагалі, збудження, пов'язане із крадіжками, насильством,
прагненням до легкого життя - чи варта ця гра свічок, коли є неспростовні докази
того, що Ад існує? І чи зійде на нас Боже прозріння? (Алекс підняв із замизганої
підлоги Біблію)
Піт. (жахнувшись) Правду братани казали! В релігію подався!
Алекс. Внємлітє Слову Господа нашого (плює "тьфу-тьфу-тьфу" на сторінки
книги). Амінь!
Тьом. таєш? Біблію?
Алекс. ! Я читав про всіх цих древніх аїдів (тиче пальцем у Біблію), які одне
одного вбивали, напивалися свого єврейського вина і замість дружин тягли до
ліжок покоївок. Досить забавне чтиво, скажу я вам, блін. Лише воно допомагає
мені втриматися на плаву. (Біблія вислизає в нього із рук, Алекс нахиляється
та знову її підіймає) Ох вже ти, дивна книго!
Піт. (задумливо) Ось що робить із людьми життя.
Алекс. (не відводить очей від книги) Не дуже в тобі я розібрався. Вибач. Особливо
в останніх твоїх главах.
Тьом. ому так? Чому саме так?
Алекс. (не звертає уваги на Тьома) Там все більше йде душеспасательна говорильня,
а про війни і всякий там sunn-vunn майже нічого немає.
Піт. що ти тут робиш? Як живеш?
Алекс. е живу я, а існую. Хіба не бачите? Хіба не чуєте?
Тьом. А що ми маємо чути?
Алекс. ку! А що ж іще? Дев'яту симфонію, звісно! (музику чує лише Алекс)
Тьом. Але ж ми нічого не чуємо.
Піт. справді нічого!
Алекс. ене завжди зачиняють у Тюрмі Господа. Так було завжди. А ще мене змушують
слухати Баха та всякий інший kal. Хоча ні, не kal, а божественна музика. Бахова
Біблія, блін.
Тьом. ж завжди любив класику. Щось сталося?
Алекс. талося? Звісно сталося, блін! Я втратив життя! (лівою рукою витирає
праве око від сльози, яка стала котитися додолу)
Піт. же, ти плачеш? Я тебе таким ніколи не бачив.
Алекс. не пла?чу я, друзі. Не пла?чу! Ні-і-і-і! Я плачу? за втрачене життя.
І це, всього-навсього, розплата. Вже небагато нам лишилося!
Піт. ося? Нам?
Алекс. ені часом здається, що все, що довкруж нас - це Сатанинська гра. Гра
уяви, фантазії і бажань...
Тьом. ще пам'ятаєш, як ми в жмурки грали?
Піт. Класно було! А потім брали бабло і хто куди!
Тьом. кі-да! Тоді в нас від лаве (гроші) кишені ломилися.
Піт. нші шмотки у секондах виривають, а ми по дорогіх бутіках лазаєм!
Алекс. (відсторонено) Нещодавно один старий свищ (тюремний священик) мені сказав:
"Ах, №23616, час вже тобі про страсті Господні подумать". І це він
мені? №23616? А я ж іще такий молодий.
Тьом. вічно маєш душу молоду!
Піт. (Тьому) Блін, ну ти можеш хоч трохи помовчати?
Алекс. сибі, Піт. Бо я вже стомився його повчати. Та подивіться ви на мене!
Я слухаю Закон Божий, а в мене комбінезон цвєта kalа! Я читаю Біблію, а сам
не бачив навіть Бога!..
Піт. (по-доброму) Нічого страшного. Скоро й самого Бога побачиш. Твоя Мама вже
відкрила йому свої сірі очі. (Піт виходить)
Алекс. (скорботно) І Мама вже там! Унизу? В піднебессі! А я - живе свідоцтво
їх диявольських кознєй! О, чуєте цю музику? Чуєте? А цей голос? Невже ні? (затуляє
голову руками, підібгавши ноги під себе)
Тихенько грає Гендель "Алілуя". 041 За кадром чутно голос свища (тюремного
священика).
Голос за кадром. Або ви прислухаєтеся до Священного писання і зрозумієте, що
нерозкаявшихся грішників чекає кара ще й у грядущєму світі після всіх митарств
цього, або ж карусель тюрма-свобода-тюрма-свобода. Хоча ні. Для більшості з
вас тюрма і лише трішечки свободи. Віднині та вовекі веков! Амінь!..
Заходить Піт із пляшкою дешевого віскі. Робить великий ковток.
Піт. Що потрібно Господу? Чи потрібно йому добро, чи вибір добра? Бути може,
що людина, котра обрала для себе зло, в чомусь краща за людину добру, але добру
не за своїм вибором. Я з відчаєм розумію, що молитися за тебе немає смислу,
бо ж ти відходиш у виміри, де молитва не має сили. І да поможе нам Господь!
(плаче)
Алекс. оже, все на краще? Шляхи Господні нєісповєдіми! І як жити далі у цьому
ганебному світі? Я хочу літати. Літати! Я хочу літати по колу. Я хочу літати
по колу! І так по колу, і аж до самого кінця світу - по колу, по колу, по колу,
наче який-небудь величезний вулкан, який небудь Бог чи то пак Господь все крутить
і крутить у величезних своїх ручищах вонючий брудний вичавлений апельсин! І
чим цей вичавлений апельсин є? Життям? Життям, яке заведене його нікчемними
ручиськами? Де кругом лише брехня, заздрість та вбивства? Де кругом лише обман?
І взагалі, що таке життя? Чи не обман все це? Все, що довкруж нас? Все! І ти,
і я, і твої друзі, і тости, якими ти сьогодні снідав! Життя - це гра, а ми в
ньому - актори!.. Життя - це гра!.. Це гра ілюзій, які то народжуються, то вмирають!..
Завіса
Грає Вівальді - Пори року (Літо). 012
Під музику на сцену виходять актори. Вони прощаються із глядачами. Кожен -
по-своєму, бо кожен є індивідуальною та неповторною особистістю.
Музичне оформлення (побажання автора):
0) James Last - Night In White Satin (4:58)
1) Хачатурян "Танок із саблями". 123* (2:20)
2) Прокоф'єв "Танок лицарів". 094* (5:06)
3) Моцарт "Реквієм 1". 011 (1:51)
4) Грає Вівальді "Пори року" (Осінь-2). 059* (4:11)
5) Орф "O, Fortuna". 005* (2:45)
6) Мендельсон "Весільний марш". 101 (4:46)
7) Мельниця "Мрець" (3:54)
8) Хачатурян "Вальс". 090* (4:25)
9) Мельниця "Прялка" (6:13)
10) Гендель "Алілуя". 041* (3:46)
11) Вівальді - Пори року (Літо). 012* (2:39)
Зворотній зв'язок
internet-portal: спасение от конца света
e-mail: upt_@ukr.net
ordinal identification number on our planet: 3180403011
|
