У світі є неймовірна кількість квітів. Вони мають свій колір, свою назву, і свої властивості, що впливають на людей. Так, так!!! Квіти одна з тих не багатьох речей яка може діяти на людину. Тобто це коли людина, бачить або отримує квітку, вона одразу починає сильно думати. Ці думки наповнюють її день, вони летять, летять далі і перетворюються у невеличку, таку собі мрію. Таким чином, квіти це не тільки прикраса на столі, спроба подарунку або засіб вираження материнського інстинкту. Квіти це завжди щось більше, а щось більше воно через те, що вони вміють накопичувати емоції та спогади , які йдуть від людей , і прив’язують подію до квітки. Таким чином подія проходить, а квітка ще залишається. Люди придумали велику кількість теорій по тлумаченню квітів, відповідно до кольору, гами, розміру , форми , настрою, ситуації, і головне в цих тлумаченнях, саме те, що квіти, таким чином, набувають ще більшого, сакрального образу для тих же людей. Квіти допомагають людям пам’ятати важливі моменти свого життя, які б за відсутністю останніх просто б загинули. Квіти, як найцінніші менеджери, лідери, прем’єр-міністри, зуміли здобути максимум своє значимості перед людиною. Один закоханий герой повісті Маркеса, їв гарденії та троянди, пелюсток за пелюстком, для того щоб дізнатись та відчути, смак кохання до дівчини з якою пов’язував ці квіти. Проте потім по сюжету, йому варто було б їсти і шипи троянди, щоб повністю зрозуміти смак кохання. Троянда, взагалі квітка одна з найнеймовірніших. Їй вдалося здобути право репрезентувати кохання у світі. Є багато інших квітів , і витончених і за формою, і за кольором, проте тільки троянда має такий сильний образ. Мабуть це тому що вона в найбільшій мірі символізує кохання. Я не знаю як це сталось. Де ще в світі ви побачите таку красу і такі шипи. Її краса подібна тільки небезпеки від її шипів. Проте не було б одного, не було б і другого. Троянда одразу показує нам усі свої сторони і добрі, і злі. Показує яким може бути шлях до її пелюстків, до її серця. Ви тільки уявіть сплетення тих ліній, тих заворотів, вигинів, кольорів та відтінків які утворюються в серці троянди. Квітка показує як гостро, як часом боляче тримати її у руці. Але ж як неймовірно приємно , тепло милуватися її красою та дихати з нею одним повітрям, що походить від неї.
Зрівнятися з силою троянди може тільки інша чарівна квітка, це квітка папороті. Ось про історію пов’язану саме з цією квіткою, піде далі розмова.
Це було нещодавно, саме на свято Івана Купала , саме 6 липня. Не дуже суттєво де це відбувалось, бо це могло відбутись будь де , будь з ким. Проте хочу зазначити , що скоріше це відбувалось у невеличкому селі , десь на Прикарпатті або на Закарпатті, тобто в тому місті і в ті часи, коли це свято було дуже веселе та популярне. Як завжди свято проходило на невеличкій галявинці на заході села. Біля цієї галявини текла собі невеличка річка, створена ніби саме для цього місця та для цього свята, що дає нам змогу ще раз подякувати творчому таланту Творця. За цією річкою, на невеличких горбиках, починалися ліси, а вже за ними починались Карпати.
Весь тиждень усе село готувалось до цього дивного свята. А дивина свята, як на мене, полягала в тому, що це свято стало таким собі містком який поєднував старі поганські обряди з новими християнськими. Саме ця нерозривність поколінь, має характеризувати український народ.
Так ось, усі готувались до свята. Хлопці споруджували вогнища, баб з соломи, наряджали дерева. В усьому їм допомагали дівчата, які ще заздалегідь , з матерями, підготували собі вбрання та сплели вінки.
Словом усе було добре, усе було готове і хвилювались лише за погоду. Бо тиждень перед святом йшли рясні дощі. Проте в день самого свята , сонце було теплим і лагідним. Воно висушило землю , а на небі не було жодної хмаринки.
І ось настав вечір, і ось настала ніч. На землі запалало полум’я, а на небі запалали зірки, які вкрили увесь купол куди не глянь. Почалося свято.
Повсюди грали музики, бігали діти, співали дівчата та хлопці. Гомін та сміх заповнювали усю галявину. Дівчата спустили вінки у воду з надією на свого коханого і починали хвилюватись куди ж пристане вінок. Тільки б не назад до берега. На галявині утворилось коло в центрі якого було кілька багать , через які стрибали хлопці , дівчата, хлопці з дівчатами, дівчата з хлопцями та усі інші. Усе йшло до головного, до пошуків міфічної, неіснуючої, квітки папороті.
Папороть в загалі то у природі не цвіте, і якщо я добре пам’ятаю уроки з біології то папороть розмножується такими маленькими чорними зернятками-цятками ( які ми чомусь завжди віддирали) , що знаходяться з іншого боку листка. Проте, на щастя народній традиції та повір’ям байдуже на біологію. Наші предки створили та наділили квітку папороті величезною чарівною силою, давши нам таке свято і таку надію.
Так усі збирались йти у ліс за квіткою з думками , що це буде весело , що це продовження свята, що просто так і має бути. Ніхто не збирався знайти ту квітку бо просто знали, що її не існує. Усім вистачало цього свята, цього вогню, цих вінків. Навіщо вночі бродити по лісі, у пошуках неіснуючої речі. Проте у натовпі був один хлопець і була одна дівчина. Ця дівчина звичайно вже давно подобалась хлопцеві але він за своєю природою ніяк не міг підійти та подарувати щось на знак своїх почуттів. Ні він не хотів задобрювати її дешевими або дорогими подарунками. Він просто хотів подарувати їй найцінніше що мав, а мабуть, найцінніше що він мав, це була здатність мріяти. Він хотів дати їй мрію, маленьку частку. Щоб вона отримала , повірила та посміхнулась. І думка про те , що вона отримала, повірили та посміхнулась, підіймала його над усім цим натовпом, над цим святом, над лісом аж до зірок. Бо тільки звідти можна було побачити де квітне папороть. І він тверезо вирішив, що знайде цю квітку, підійде та подарує їй, просто , без зайвих слів, а далі хай буде те що буде. Ось с такими думками він відправився на пошуки. Він перейшов не зовсім глибоку річку, при цьому розштовхав половину вінків, що ті пристали назад до берега . Вийшовши з річки він оглянувся на вогні та заглибився у ліс.
В цей час у лісі вже зацвіла квітка папороті. Вона з’явилась з одного листочка папороті невідомо як , невідомо звідки. Квітка ожила і почалась рухатись по лісу у пошуках чогось рідного. Їй було відомо що вона з’явилась не просто так. Це означало тільки одне , що її дійсно хтось шукає і вона дійсно комусь потрібна. Але ця квітка була не така як усі її попередники. Їй все було цікаво і вона дійсно усім серцем бажала щоб її знайшли. Ця квітка не хотіла просто пережити цю ніч і поступитися місцем іншій квітці. Тому вона почала рухатись лісом , з одної рослини до іншої. Квітка чомусь думала не так як її попередники, які тільки і говорили їй, що якщо ти все ж таки з’явилась то просто треба залишатись на одному місці , і якщо тебе ніхто не знайде то це вже їх справи. Ця квітка вирішила будь за що знайти когось, тобто зробити те, що ніколи нікому до цього ще не вдавалось, та і не могло вдатись. Вона зрозуміла, що живе завдяки комусь, щось дало їй таке життя. Квітка хотіла подарувати себе тому, хто так її забажав і ця проста істина рухала її по лісу. Проте квітка не знала, що і де шукати, бо до цього таке питання ніколи не виникало.
Квітка почала свої пошуки, а десь приблизно у цей хлопець почав свої.
Спочатку квітка спробувала підходити до інших дерев та рослин, але вони ніяк не реагували на неї. Один раз у темряві вона побачила щось червоне. Це була троянда . Вона подумала, що ця квітка, саме воно. Але знову ні. Квітка трохи засмутилась , бо не розуміла, невже є ще більша краса що її оживила. Гра Lightning Roulette відома всім live casino Lightning Roulette дає можливість виграти реальні гроші. Квітка вирішила шукати щось живе, хоч ще не знала, яке це має бути , і головне , як вона впізнає, що це саме воно. Одного разу вона підійшла до якихось комах, мабуть то були мурахи. Вони відчули квітку, зупинили на хвилинку свою роботу, але потім почали знову бігати по своїм справам. Квітка рушила далі. Вона рухалась все далі і далі в надії когось знайти та з кимсь поговорити. Через годину квітка натрапила на якесь створіння. Воно сиділа на гілці дерева, блимало очима та угукало. Квітка приблизилась до створіння та освітила його два великі дзеркальні ока. Це була величезна сова. Проте і вона нічого не зробила , а тільки повністю повернула голову та залишилась так сидіти. Квітка вирішила зробити ще одну спробу. Підлетівши з іншого боку , до обличчя сови сказала : «Привіт». Сова нічого не відповіла , тільки угукнула та повернула голову назад, як було. Квітка зрозуміла, що вона тут зайва і рушила далі. Пройшло досить багато часу доки квітка не зустріла ще двох створінь. Це були дві високі фігури . Вони були зовсім не схожі на ті що вона бачила у лісі. Єдине що вона могла про них сказати, це те що в них з обох боків зверху і знизу було по дві такі «палки». Завдяки тим що знизу вони рухались. Усе це якось скріплювалось . а на горі було щось таке овальне, теж очима але меншими ніж у сови. Ще вона помітила, що на другій фігурі, на голові було щось таке довге та пряме. Квітка причаїлась та розташувалась так щоб її точно помітили. Проте вони просто пройшли повз неї і навіть трохи не розчавили її. Пройшовши далі вони почали якось дивно тулитись один до одного, а потім ще й лягли на траву. «Дивні створіння» подумала квітка і рушила далі.
Починало світати. Квітка змирилась з тим, що вона вже нікого не знайде. Вона пішла собі далі і розташувалась біля великого гарного дерева.
Увесь це й час хлопець шукав квітку. Якось він проходив біля мурашника і помітив , що вони якось дивно себе поводять. Мурахи усі повилазили та почали кружляти навколо нього утворюючи різні фігури. Це був якийсь дивний хоровод. І виглядало дуже гарно. Потім він пішов далі та натрапив на сову . Вона його зовсім не злякалась , а побачивши його зірвалась з гілки та полетіла на нього. Хлопець перелякався і не міг поворухнути жодним м’язом. Але потім він помітив що з совою щось не те. Вона якось дивно летіла і в неї постійно крутилась голова та блимали великі очі. Зі сторони це виглядала дуже кумедно. Усі ці дива змусили його далі шукати квітку. Пройшовши ще деякий час він натрапив на своїх друзів з села. Вони запитали що він тут робить і він відповів , що шукає квітку папороті . Хлопець задав їм теж саме питання, проте вони засміялись та пішли далі.
Починало світати. Хлопець вже майже не надіявся знайти квітку. Він сів під великим деревом та почав думати, що це провал, що він знову як дурень замріявся і нічого з цього не вийшло. Він просто хотів подарувати їй щось особливе та побачити її усмішку, але знайти квітку було не реально. Ще йому було погано через те , що він знову помилився, що він виглядає як дурень над яким завтра буде кепкувати усе село, коли друзі розпатякають, що бачили його у лісі. Проте гірше було йому через те, що треба було позбуватись образу та мрії на ту дівчину. Він ніколи не буде з нею бо не зміг знайти ту квітку. Зараз потрібно було не думати про неї, намагатися забувати її. Тобто робити протилежне тому , чим він жив останній рік. Руйнувати старі думки та створювати нові що без квітки папороті було дуже важко. Ця квітка була неймовірно важлива та жадана для нього, бо тільки вона могла подарувати йому таке теперішнє і майбутнє яке він бажав.
В цей час, квітка сиділа під тим самим деревом і думала такі ж самі сумні думки. Що знову нічого не вийшло, що вона не використала свій шанс. Але ж вона так хотіла подарувати комусь радість.
Вони обидва сиділи під тим деревом і вже давно б помітили один одного , якщо б так напружено не розмовляли самі з собою. Раптом хлопець замовк і почув , що тут знаходиться ще хтось. Він подивився за дерево і побачив неймовірно гарну, блискучо-жовту квітку. Квітка спочатку не звирнула уваги, що на неї впритул дивиться вже знайоме їй створіння , з розкритим ротом та очима. Але тут вона, він радісно вигукнули – Я знайшов тебе !!!. Хлопець почав аж стрибати від щастя. Квітка теж зрозуміла, що воно саме те, для чого вона сьогодні з’явилась. Вони обидва одразу все побачили та все зрозуміли, і не потрібні були якісь докази та пояснення. Це було так ясно , що по іншому і не могло бути. Хлопець радів і почав думати як подарує їй квітку, і як вона подивиться на нього своїми великими ніжними очима. І по його тілу розлилось щось таке тепло-приємне, шкіра стала гусячою, побігли мурашки, а серце неймовірно закалатало. Квітка відчула теж саме і наблизилась до нього. Усі все розуміли без слів, ніби в них був один розум та одне серце на двох. Хлопець нахилився щоб зірвати квітку., проте рука пройшла повз неї. Після хвилини тиші, до них обох, майже одночасно дійшло інше прозріння. Квітка нарешті повністю зрозуміла, що сьогодні трапилось і для чого вона з’явилась. Бачачи обличчя хлопця, вона почала перша.
- Вибач. Але усе це тільки мрія. Це не існує в тому світі, поза цим святом, поза цієї ночі та цього лісу. Я нарешті повністю усе зрозуміла. Усе це через тебе. Усе це твоя уява та твоя мрія, ось чому мене ніхто не помічав у лісі, хоч і відчували мою присутність. Ти, зробив мене такою сильною. Ми побачили один одного бо ми і є одне ціле. Як я не можу без тебе, так і ти без мене. Для інших усе це несправжнє, але для тебе це більше ніж звичайне, щось не підвладне розумові. Я з’явилась з твоєї уяви бо була дуже потрібна тобі. Такої сильної віри, у мене. У квітку папороті, ще не бачив світ. Ти дав мені життя, віддавши частину себе, перетворивши цю частину у мрію. Я стала для тебе найважливішою річчю у світі, і цим я завдячую мабуть тій дівчині, образ якої ти пов’язав зі мною. Дякую тобі, але нажаль я не можу піти далі з тобою за межі цієї ночі , цього лісу, твого серця. То інший світ і дуже важко поєднати ці світи. Я завжди буду з тобою і з впевненістю можу заявити, що ти знайшов свою квітку папороті. Мені прикро , що ти не можеш подарувати мене тій дівчині ось так напряму. Проте є і інший засіб познайомити її з цим світом, це впустити її у свій світ. Мабуть для цього я була і потрібна, але я не перехід у світ мрій, я і є той світ. Проте не журись, я знаю що можна зробити. Коли я блукала по лісу я бачила багато речей, тварин , рослин. Вони бігали, стояли, літали, росли. Але одна річ не була схожа на всі інші. Мабуть тому що вона була трохи схожа на мене. Я дуже зраділа побачивши її, бо подумала , що це саме воно. Ця квітка єдина у лісі. Її називають трояндою, вона росте тут неподалік. Ця квітка допоможе тобі зробити щасливою ту дівчину. Все, нажаль нам час прощатись. Дякую тобі за все. Було приємно побачити того самого. – тут хлопець на мить блимнув очима і квітки вже зникла.
В лісі нікого не було. Хлопець подумав , що це його уява і вирішив з пустими руками повернутись додому. Але раптом згадав про ту іншу квітку, троянду і вирішив заради сміху, піти на вказане квіткою місто. Хлопець завернув за дерево, пройшов кілька хвилин і побачив на землі щось таке дивне. Це було неймовірно, то була дійсно та квітка про яку говорила квітка папороті. Вона була яскраво-червона, а в середині було щось таке темно-червоне , мов серце. По краям пелюстки теж були темного відтінку. Уся квітка була такою витонченою. Пелюстки виходили з середини рівномірно та симетрично. Вигини були усі чіткі, так ніби їх штучно хтось зробив. Важко було подумати ніби таку красу зробила природа. Пелюстки завертались від центра утворюючи такі собі фігури , кола, хвилі, зірки. Важко навіть таке придумати та намалювати. Хлопець на хвилинку завагався. Чи не уява це знов. А потім він спробував її зірвати. І зрозумів , що це дійсно не ілюзія, бо його щось вкололо і з пальця виступила крапля крові. Стеблина квітки була покрита невеличкими шипами , тому з квіткою треба було поводитись обережно та ніжно. Він обережно зірвав квітку та пішов з лісу.
Вже був ранок. Півні проспівали кілька разів. Хлопець непомітно зайшов до хати, поставив квітку у вазу та ліг спати. Але далі йому не спалось, він чекав коли настане день і він буде впевнений, що вона прокинулась. Він встане, візьме квітку, у жахливому заспаному вигляді піде до неї та просто подарує їй квітку. Так він лежав і мріяв, коли зрозумів що усі вже попрокидались та мати кличе його снідати . Він встав, вмився, трохи поснідав та пішов до своєї кімнати. Взяв квітку обережно сховав її під одежу та вийшов на вулицю. Коли він йшов до неї, історія про його нічне блукання лісом вже розійшлась по селу. Усі знайомі яких він зустрічав по дорозі кепкували з нього хто по-злому, хто по-доброму. Але йому було байдуже на думки інших, бо в нього була квітка папороті. У її хаті сказали що вона пішла по воду. Він рушив до криниці благаючи щоб вона була там одна. Хлопець неймовірно нервував та боявся що буде. В животі щось відбувалось, серце калатало, ноги тремтіли. Він йшов і намагався заспокоїтись, і раптом побачив її одну біля криниці. Побачивши її та відчувши квітку під одежею, тремтіння одразу припинилось. Він підійшов до неї, привітався і сказав, що на честь свята просто хоче їй щось подарувати. І вона, вже посміхнулась. Він дістав квітку-троянду і дав їй зі словами : «Ось. Це тобі». В середині нього усе тремтіло, він чекав що зараз буде, або він упаде у криницю або злетить до сонця.
Він злетів до сонця. Він побачив її обличчя, її очі та посмішку коли вона дивилась на квітку. ЇЇ очі ніби засяяли з великими, глибокими, чорними камінцями у середині. Посмішка не сходила з її обличчя кілька хвилин і було видно, що вона щаслива. Від того хлопцю стало добре, так добре, що він мало не впав. Але далі було краще , коли вона перевила свій погляд з квітки на нього. Цей погляд анітрохи не змінився. З яким захопленням , з якою радістю вона дивилась на квітку. Так само тепер вона дивилась і на нього. Від цього йому щось ніби вдарило у голову і він думав що вже падає у небо до сонця. І тут вона раптом сильно-сильно обняла його і поцілувала. Серце хлопця майже не розірвалось . Він побачив , ось саме воно.
Наступної миті він вже летів з нею до сонця і розумів , що вона відчуває теж саме що і він. З цього всього йому робилось ще краще і він ще більше відкривався та показував їй світ своїх мрій, світ свого серця, розуміючи що знайшов і віддав їй, найцінніше що тільки мав, квітку папороті.
кінець
