Він вистрибнув посеред кімнати відразу після того як за вікном блимнула осліпляюча блискавка. Його перші слова заглушив звук громовиці. Його мову супроводжував стук дощу по шибках бару. Усі відвідувачі забігайлівки “Кошерний пес” враз замовкли стискаючи свої склянки, пляшки, киї для більярду.
— Доброго вам часу доби! — сказав він. Огрядний кучерявий чоловік у шкіряному плащі із вайлуватими рухами та променистими очима. — Зараз я вас долучу до ДОБРА! Я заставлю вас плакати і бути добрішими. Заставлю ридати! А ви мене називатимете Майстром Сліз! Називайте мене! захоплюйтесь мною! Поклоняйтесь мені!
Хвилеве отетеріння тих, хто сиділи у “Кошерному псі” пройшло. Чутно було як з рота фермера Френка випала товста сигара. Небритий чолов’яга тихо лайнувся.
— Я вам розповім історію про цього котика! – вів далі Майстер Сліз. Він витягнув із кишені плаща роздушене, з повисмикуваною шерсткою кошеня.
— Після того як братиків цього кота роздусив автобус, а їхній мамі зі смачним хрускотом перекусила хребет собака цей котик кинувся навтьоки, - казав урочисто-приглушеним голосом Майстер Сліз. — Він забіг у каналізаційний стік і біг кудись донизу, де жахливо смерділо та щось хлюпало. Разом з котенятком бігли пацюки – навіть більші за нього. Своїми маленькими лапками котеня провалювалося у смердючу багнюку. Воно відчувало лише біль страх і приниження. Коли раптом перед кошеням з’явився Котопринцик! Маленьке кошенятко у одязі воїна короля Артура. У руках Ккотопринцик тримав маленький смолоскипчик! Котик у лицарських латах почав співати.
Коте коте коточку,
Ти вступаєш в славний бій!
Захищаєш сина й дочку
Принце волелюбний мій!
Подолати маєш
Довгий зимний шлях!
Ночувати маєш
На трупах й мишах!
Котопринцик дав Котикові маленьку дудочку, з допомогою якої котам можна було говорити людським голосом, шприц, який пирскав кислотою і яблучко, яке пахло так, що ніхто, крім котика, не міг відмовитися його з’їсти.
Котик побіг далі брудними каналізаційними трубами. Добіг до більшого колектора. Раптом дивиться – назустріч суне страшна почавара, улюбленим зайняттям якої є роздирати на шмаття маленьких котиків.
— Мене звати Едвард Трупи-Немочі! — сказала почвара Котику. — Зараз я почую як тріщать твої ребра у моїх трупо-немочах, які пришиті замість рук.
Котика скував всепоглинаючий та задозводячий жах! Та юний кіт набрався сміливості, приклав до своїх тремтячих губок дудочку і почав мявкати в неї. Чарівна дудочка перетворила мявкання на людський голос.
— Едварде! Я знаю твою біду і можу допомогти! — сказав через дудочку котик. — В мене є шприц із дозою! Вбаянишся, о Едварде, і забудеш про свої трупи-немочі.
Повірив Едвард котикові і вмазався. І потекла по його чорних смородливих венах кислота. І знищила почвару завдавши їй страшних мук. І побіг далі Котик. Аж тут дивиться – біжить на нього Коза Курвазла. Біжить, підстрибує, хоче ріжками заколоти, ніжками затоптати котика. Але той взяв і підкинув яблучко, яке подарував йому Котопринцик. І впало воно на краю страшної ями з ядучим лайном. І не могла Курвазла стриматися і кинулася за яблучком. І скотилося яблучко в яму страшну а Коза за ним полетіла. І ще довго чути було її крики, як та захлиналася у ядучім лайні. Довго ще блукав котик трубами, поки не виліз назовні. Надворі блискало, а злива пускала бурхливі потоки асфальтом вкритої нечистотами вулиці. І побачив перед собою Котик мужню високу постать у чорному плащі. І сказала постать “Я єсьм Майстер Сліз! І розкажу своєму світові про твої пригоди, щоб видушити сльози співчуття до тебе! Щоб цитували твою історію та розміщували на своїх блогах! Але щоб завжди підписували – автор Майстер Сліз!”
І обійняв міцно-преміцно мужній молодець котика, пригорнув до мокрого шкіряного плаща...
Публіка “Кошерного пса” пролилась сльозами. Обнялися усі люди і плакали. Аж відбулося таке, що заставило усіх принишкнути і отетеріти вд жаху. Роздушене кошеня на руках Майстра Сліз заворушилося. Повільно витягнуло своїми немічними побитими лапками маленьку додочку, приклало її до своїх тремтячих губок. І з дудочки потекли слова “Вбийте мене! Будь ласка! Вбийте, щоб цей дибіл мене не мучив!”
