...Лана сиділа на дивані. Принаймні їй здавалось, що на дивані. Звільняти від пут її ніхто не збирався. Її мовчки везли в машині. Завели до якоїсь квартири, і посадили тут. Тиша. Зі сторони дверей почулись чиїсь кроки. Невідомий підійшов і розв’язав їй руки. Дівчина стягнула повязку з очей. Огледілася. Кімната була прибрана у романтичному стилі, свічки, романтична вечеря. Ледь на віддалі стояв молодий чоловік. То був Дмитро. Одягнутий у шикарний костюм. У руках тримав великий букет троянд та торт у формі серця. Лана повільно підійшла до нього. Дмитро вже було підняв букета, але подарувати не встиг. Лана влучно поцілила кулаком йому просто в обличчя. Помі ще раз, і ще. Чи не вперше в житті Демон не встиг зреагувати. Поки він намагався второпати що відбувається, дівчина вихопила в нього букет та заходилась бити його букетом. Букетом троянд. Хлопець закрився вільною рукою. Та де там! Не допомогло. Ще б пак, адже він сам учив її битися. Виявляється вона була здібним учнем. Треба якось зупинити цю шалену атаку. Бажано швидко й безболісно. Торт! Кулінарний шедевр м’яко зупинився на обличчі дівчини. Лана зупинилась і відступила. Протерла очі. Трішки заспокоїлася.
- Ти!.. Та я тебе... не знаю що з тобою зроблю... – промовила дівчина ледь не задихаючись від люті. – То це ти? Ти що твориш? Ти про мене подумав?
- Я ж з добрими намірами. Сюрприз хотів для тебе зробити. Приємно.
- У тебе вийшло! Боже мій, з ким я зв’язалася? З божевільним! То тебе постійно немає, то ти такі фортеля виписуєш? Ти хоч думаєш іноді, що робиш? Бачу що ні. Я так не можу. Мабуть я чогось не розумію. Ну чого ти не можеш так як всі НОРМАЛЬНІ люди? Все це обуло останньою краплею. Я йду від тебе. Влаштовуй комусь іншому свої… СЮРПРИЗИ!
Вона схопила сумочку і кинулася до дверей. Мить Дмитро стояв заціпеніло дивився як дівчина йде. Потім прочухався і з криком кинувся наздоганяти:
- Та почекай… Ну куди ти! У тебе ж все обличчя в кремові!
Дівчина вже було почала взуватись, але заплуталась у власних босоніжках. Дівчина, стоячи на одній нозі, мало не впала. Дмитро підбіг, підхопив її і поніс у кімнату. У його сильних руках Лана відчула себе пухнастим кошеням, якому хочеться муркотливо ластитись до господаря. Злість і обурення потихеньку залишало серце і розум. Дівчина обійняла Дмитра за шию та поцілувала. Радісні візерунки шоколадно-кремового торта тепер залишись у нього на обличчі.
Перезирнулись, засміялись. Мда… два телепузики. Оскільки за рушником чи серветками було бігти лінь, верх взяв раціонаторський підхід. Крем вирішили просто злизати.
Дімон так захопився, що й не помітив, як ніби то залишки крему перекочували дівчині з щік на шию, вуха і плечі. Він ніжно цілував ніжну шовкову шкіру дівчини, обіймай її за стан. А та танула в обіймах і лише ніжно муркотіла:
- Знаєш, любий, я довго думала про нас з тобою. Я тебе люблю дуже….
- І я тебе просто обожнюю… ммм, - пробурмотів Дмитро, цілуючи плече дівчини.
- Так от. Ти знаєш, що ми дуже близькі одне одному, можна вже стати вже ближче. Я хочу… хочу бути тільки твоє, - несміливо промовила Лана. – Правда, я трішки боюсь.
- Не бійся, моє сонце, тобі буде добре...
Дмитро по правді сказати, хоч і був впевнений в собі, проте переживав у душі теж не менше. Ще б пак, адже вперше робив це з дівчиною яку так сильно кохав. І так довго чекав… Тому вирішив не поспішати.
Поцілунки українського джигіта спускались все нижче і нижче. А з ними дужче розпалювалися Дмитро і Лана. Тоненьку блузочку знали в двох, свою сорочку хлопець поспіхом стягнув і кинув поруч з диваном. Дівчина злегка здригнулась, коли Дімка розстебнув і скинув її бюстгальтер. Звичайно, вони і раніше це робили, обнімались цілувались, роздягались майже повністю. Але до сексу діло ще не доходило. Дівочі страхи та бажання перемішалися. Їй хотілося щоб він пестив її ще ніжніше, хотілося зливатися з ним клітина до клітини. Вона обіймала і горнулась до хлопця. Хотілось впитися в його спину, адже «метелики в животі» змушували мліти і піддаватися обіймам хлопця. Вона чітко відчувала як ширінка на штаннях хлопця вже давно стала твердою. Він просто рвався проникнути в неї, і це заводило її ще дужче.
Вони лежали напівроздягнуті на дивані, хлопець вже було взявся за спідницю… Задзвеніло все одразу! Дівчині мало вуха не позакладало. Боже, що ж це робиться! Дзеленчання й пілікання доносилось звідусіль. Розривався вхідний дзвінок і мобільний Дмитра. Від несподіванки хлопець підхопився. Глянув на телефон, вимкнув і кинув його у дальній кут кімнати. Не до дзвінків зараз… У двері задзвонили це дужче, через хвилину почали стукати прямо ногами. Цього Дмитро вже стерпіти не зміг.
«Хто посмів, уб’ю на місці!!! Курва, я ж їх попереджав, що мене краще не чіпати!», - думав хлопець по дорозі до дверей.
Клацання за замка, скрип дверей. Паша… На!!! Дмитро з порога зацідив другові в щелепу, той заточився і відкотився до сходів. Добре, що Дмитро не зовсім осатанів і розрахував силу, інакше з Пашою найближчі декілька хвилин поговорити б не вдалося.
- Ти чо, припух? Чо приперся? Я вам ясно, млять казав, мене не чіпати?
- Дімон, ти що геть здурів? Ти мені мало зуби не вибив, - друг піднявся і потираючи шелепу обережно підійшов до розлюченого боксера. – Ти колись навчишся говорити перед тим як бити!
- Я тебе останній раз питаю: ти чого присунувся?
- Дімон, слухай, нам жопа. Нас засікли, всі одразу. Не питай як, сам не знаю, але маємо дуже швидко щось робити, бо нас так візьмуть, що мало не покажеться, - схвильовано розповів Павло.
А діяти треба було швидко. Хлопці не раз обговорювали як діяти в такій ситуації. Хоча свято вірили, що цього ніколи не станеться. Сталось…
- Пол, лови ключі, заводь машину, я зараз.
Дмитро прожогом кинувся в кімнату до Лани. Дівчина вже здогадалась – щось трапилось.
Проте питати не наважилась. Та й не мав хлопець часу щось пояснювати. Він дав дівчині ключі від квартири, сказав:
- Моє зайченя слухай мене дуже уважно! Ситуація дуже складна, не питай мене що і як. Я потім обов’язково поясню. Вір мені, все буде добре. І ще в продовж двох днів не звони мені, я сам буду звонити. Ось ключі закриєш квартиру. Якщо можеш, дуже прошу, поїдь на кілька днів до батьків.
Дмитро швидко одягнувся і вибіг на двір. Лана почула звук від’їжджаючої машини.
Сіла… Хвилин п’ять теребила в руках ключі, і мовчала.
Очі стали вологі, сльози самі почали збиратися в кутиках.. Дівчина витерла сльозу. Образливо, все я завжди, в останній момент. Скільки можна це терпіти. Колись вона його таки кине. А зараз треба бути сильною, вона з самого початку знала, що спокійного розваженого життя з Дмитром годі чекати.
