Я, особисто, почуваюся ображеним. Тридцять років відтрубив вантажником у місті, майже не пив (до обіду), а пенсія – мізер. Повернувся на старості літ до свого села, а життя нормального все одно нема.
Ні, два тижні я живу як у бога за пазухою. Буває – три. Тоді у мене є хліб, є і до хліба. А потім – мучусь, у буквальному розумінні…
Я ж не винен, що у мене такий орга…зм… організм! Щоранку маю «прийняти» мінімум чвертку. Тоді все просто чудово, тоді я гори можу звернути. Не вірите? Ось вам живий приклад. Учора, перебуваючи у своєму «гарному» настрої, перечепився на порозі, так у моїй хатинці наче вибуховою хвилею винесло не тільки сінешні, а й кімнатні двері. І це, чесно кажу, без допомоги рук, - однією головою. От яка сила в людини, коли вона…
Але десь ближче до полудня здоров’я знову підупадає. Мушу приймати ліки. Звісно, не аптечні. Традиційна медицина мені не по кишені. У мене свій рецепт: двісті грамів – «за комірець» і до побачення, я відпливаю. Дешево і сердито. А хоч би й дорого!.. Не помчу ж я анальгіни-аспірини купувати та за свої кревні ще якусь трутизну ковтати… Найліпше – перевірений дідівський метод.
І все ж таки трохи кривдно… Моє здоров’я – це мої «ліки». А пенсіону на безперервну і швидку допомогу змученому тілу не вистачає. Непорядок!
Та узяти бодай таке: ще місяць тому я мав би впорати свого города. Там і землі-то залишилось три десятини. Решту я давно про… віддав в оренду. Так я нічого не можу вдіяти навіть з тим клаптем – нема сил. Катма грошей – нема «ліків»! Нема «ліків» - нема здоров’я!
У всьому винувата наша недалекоглядна політика. Я ось і віршика «екстрою» утнув:
Може, ти і депутат,
Але ти мені не брат.
Був би ти мені рідня,
Я не пи… не жив би, як свиня.
А то, їй-богу, скоро з торбою по світу підеш. У мене в господарстві, до речі, ні корови, ні свині – одні нардепи на стіні. І тих безплатно підкидають у поштову скриньку.
Усе, усе, нажите чесною працею батьків, пішло прахом. А тому, що монети бракує…
Спасибі, Одарка, моя сусідка, обіцяла підкинути на зиму лантух картоплі та відро цибулі. Я їй інколи допомагаю… Позавчора, приміром, корову загнав до хліва. Щоправда, випадково вийшло. Я саме під її тином «одпочивав» в обідню пору – ну розморило чоловіка в спеку, велика дивина. А тут якраз череду приперли з пасовиська. Ну, значить, лежу я трупом, нікого не чіпаю, а ця клята худобина нумо штурхати рогом мене під боки.
Хоч як тяжко мені не було, але підвівся, відірвав штахетину (ще довелось попошукати більш-менш міцну), так ця бісова личина галопом залетіла у стійло. Як метелик…
На сьогодні теж маю роботу. Одарка просила штахетник полагодити, каже, якась сволота мало не півтину переламала… Натякала на могорич.
Отак і живу. Не життя, а суцільна пи… печаль.
Я веду до того, що в нас лікування має бути доступним кожному. Щоб ніхто не ображався, бо я ж, мабуть, не один такий слабий. А хто і чим лікується, то вже його справа.
І я піднімаю цю, дай бог не останню… м-м, руку… Коротше кажучи, за народну медицину! Будьмо!!
