Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48255
Рецензій: 92952

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Просто двоє

© nacho one, 16-07-2009
Просто двоє. Лежать на землі. Вони тримаються за руки , але їхні голови розвернуті у різні сторони. Якби то був чорно-білий фільм, то та велика пляма все одно була б червоного кольору. У будь-якім випадку. Навіть, якщо довелося б вигадати для цього кольорове кіно. Навмисне для цієї великої плями. То кров. То любов. Ох, вже ця попсова рима: «кров-любов». Нам без неї нікуди. На жаль. А їм – тим двом , що по самі вуха в тій клятій римі уже немає куди поспішати. Якщо десь вкрасти камеру й лапи павука, щоб залізти на стелю, залізти на ту довбану стелю й зняти на відео ракурс зверху їхніх тіл, то, лиш за умови наявності хорошого зуму, можна відрізнити, де починаються вони й закінчується кров’яна пляма. Хороший ракурс зі стелі. Чудесний.
З крану повільно стікають краплі води, але при зйомках кольорового кіно завше нехтують класикою in black & white, тому та АшДваОшна горошина має якийсь зеленкувато-коричневий колір, щоб додати всій цій трагедії відтінок містики й чогось потойбічного. Так ледь-ледь. Якраз, щоб залишитись в рамках здорового глузду й допомогти розгулятися чужій фантазії. Поля нашої уяви безмежні, тому їх неможливо засіяти до кінця – головне їх доглядати, час від часу підгодовувати й тоді вже пів справи в кишені. В тій кишені, в котрій лежить передсмертний аудіо запис – маленька касета на магнітній плівці, здається фірми JVC, але, в наш час, коли вже дискети відносять до музеїв, чийсь останній крик душі, скоріш за все, так і не буде почутим.
У ізголів’я лежить вінок, зітканий з жовтих квіток мати-й-мачухи та дрібних маргариток, а ще з тривких поцілунків і краплі недовіри. Хоча ні – то вже рецепт, котрий прописала смерть й відправила до аптеки, щоб їм все змішали в правильних пропорціях й вони поступово звикали б до тієї отрути. Не на тих напала – вони самі собі фармацевти. Самі собі збовтали гримучу риму. Кров-любов. Кров. Кров. Кров. Кров. Та червона рідина повсюди. Вже й з крану тече щось не лише кольором, а й консистенцією схоже на неї.
Її очі широко розплющені.  Але то не здивування. Здається, що вона просто позує. Вона чудовий актор. Блін, вона найкраща в своєму жанрі. Навіть після смерті їй вдається позувати краще за всіх живих разом взятих. І цей червоний – який неземний колір. Небачений. Такий насичений, терпкий і водночас м’який. Він оточує її з усіх усюд, творячи дивний ореол, котрого їй так бракувало за життя. Через 20 років молодий художник, що читатиме ці слова, намалює картину «Причастя Мадонни» і на ній буде цей кров’яний ореол навколо її непорочного тіла. Такі тоді будуть смаки. Епатаж. Провокація. Безглуздя. Брехня. Таке воно – мистецтво.
І знову її очі. Їх добре видно,але якого вони кольору не насмілиться сказати ніхто. Просто не варто заглядати в очі мерцям – там дуже холодно і … І своїм останнім поглядом людина виказує всі свої тайни, ділиться усіма знаннями, що здобула протягом земного життя. Хоче віддати все й одразу. Тільки прочитай і прошепочи на ніч, мов молитву.
Хм, а якщо поглянути на той чудернацький ореол, ставши позаду неї, можна зауважити, що то янгольські крила. Певно, перед смертю він й вона захотіли зіграти в зимову дитячу забавку: «Зроби янгола». Холодний блакитний кахель якось випадково став полотном, де замість фарб – людська кров, а роль пензликів зіграли їх недолугі тіла з пороху й глини. Й піску. Вона замішана саме з останнього, бо шмат плеча, котре якось ненароком виринуло з тісного плаття, здається таким дрібним й нестійким, мов замок з піску. А ще її волосся. Так – волосся. Ні –не з глини. Не з піску. З чорнозему. Кінчики її кіс ледь торкаються холодних вуст, мов останній поцілунок. Мов якийсь дрібний, але такий вагомий символ. А ще – ще поряд лежить він. Просто лежить. Якось так, що аж не заслуговує уваги. Майже, бо між його вказівного й великого пальців лівої руки стиснуте лезо. Срібні лінії, що руйнують рамки між життям та смертю. От і все – більше він не вартий нашого часу, тому потрібно просто залишити його в спокої – хай і далі грає собі роль сьомого плану, за яку не дають Оскара, за яку навіть грошей не платять – робота на громадських засадах чи й взагалі волонтерство. Але не все так просто –він виявляється особою амбіційною і плювати йому на всі ті сценарії, що люди переписують ночами, бо звйозди не хочуть робити того, робити сього, а ще спонсор вчора врізав бюджет, бо його дружина сказала, що з них двох родитиме, певно, він, адже живіт у нього таки більший, ніж у неї. Так ось – йому все одно, що це потім можуть вирізати і ніхто ніколи про це не почує. Він просто встає, заплутуючи свої пальці в калюжі крові. Звідкись добряче ллються червоні краплі, але всі покупляли квитки в перший ряд (ех, молодь пішла – або спереду сідають, або поближче до центру – а як ж місця для поцілунків? Де романтика?) і не можуть зрозуміти – то з крану чи з його рук. Для них то так і залишиться загадкою. Нерозгаданою таємницею, котра має бути в кожній порядній історії.
Він бере лезо й вкладає його їй в ліву руку, повільно проводить правицею по обличчю, але залишає її очі розплющеними і встає. Повільно знімає із себе весь одяг й викидає його в смітник. Після того відчиняє двері і йде, певно, символізуючи тим, що починає нове життя й хоче увійти в нього вільним від усього минулого й теперішнього. А вона нікуди не йде. Так і залишається лежати. Знову варто вилізти на стелю, щоб цього разу зрозуміти: ось він – найкращий в твоєму житті кадр, якого більше ніколи не буде. Раптом хтось бере до рук олівця і швидко, судомними рухами замальовує всю ту кімнату дрібними й гострими чорними, як дно провалля лініями. І так залишається лиш чорний листок, нагадуючи собою картину одного Казимира, але вже за мить червоні обриси просочуються між чорного одноманіття, а ще все чіткіших рис набувають розплющені очі невідомого кольору, де багато холоду. Де багато болю. Де багато страху. І сльоза на дні…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Кольору Зорі

© Світлана Кедик, 21-07-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.77539801597595 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …