Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46608
Рецензій: 90921

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 16804, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.227.233.6')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

Піжмурки зі собою (част.1)

© Доктор Данаїла Стільчик, 14-07-2009
Влодко

Щиро кажучи, на виставках,зокрема у рідному місті, я не частий гість. Мені здається у нинішні часи ґатунок картин відчутно губиться у глибинах абстракції разом із їх змістом. Мимоволі відчуваю разючий контраст із довершеністю ліній Далі чи босхівською філософією фаталізму. От і цього разу показ не справив на мене особливого враження.

Хоча, шила в мішку не сховаєш, талант автора беззаперечно світиться на кожному полотні свіжою гамою барв та образів. Ось тобі і дивні краєвиди небачених земель, і чудернацькі створіння, схожі на демонів із Нотр-Дам-ля-Гранд, і воїни в обладунках, і діви нетутешньої краси…Напевно, не дарма цю виставку очікували з таким нетерпінням і місцеві поціновувачі живопису, і  критики.

Сам винуватець події, огорнений шумною увагою газетярів та цінителів пензля, чарує присутніх білозубою посмішкою та безліччю вдалих - як я бачу з реакції його товариства - коментарів та жартів.  Невимушено закачані рукави, свіжий рум’янець і скуйовджений по-модному чуб – юні дівчатка одностайно у дикому захваті. Та й справді, порівняно з більшістю хворобливого вигляду молодиків-митців із трагічним виразом облич, він виглядає досить вигідно. А от картини? Як на мене, нічого унікального. Нехай і вдалі, але це лише чергові ілюстрації до книг фентезі.  

Як навмисне, не знаходжу жодного знайомого обличчя. Хоча он стоїть Ярема, з яким я ледве не побився в минулу суботу на вечірці з приводу його 50-ліття.  Старий цап перебрав на радощах горілки з перцем і приревнував мене до своєї нової молоденької пасії.  Ох ці кляті шнурівки!..

Коли піднімаю голову, раптом розумію, що знайшов собі об’єкт для спостережень. За гігантською псевдо античною амфорою стоїть, прихилившись до стіни, темноволоса жінка. Здається, якраз вислуховує промову однієї із співбесідниць  у кумедних високих чоботях, що доходять їй мало не до лисячого підборіддя. Та, імовірно, зараз почне підстрибувати від надміру емоцій, на що незнайомка розуміюче киває головою і розглядає вміст свого майже повного келиха. Нарешті монолог завершено, і вона, посміхнувшись екзальтованій дамі, спішить назустріч сивоголовому чоловіку, на вигляд - професору університету. Старий намагається пробратися через натовп, простягши уперед тремтячі руки. Обличчя жінки одразу оживає, і  вона узявши під руку професора, починає щось жваво із них обговорювати.

Світло падає на неї вже з іншого боку, що дає мені змогу краще її роздивитися. Не збагну, чому звернув увагу саме на неї. Ані вродою, ні особливою вишуканістю вона не відрізняється. Натомість із недбало спадаючим на плечі волоссям, з не підмальованими губами та без прикрас, виглядає наче одна із багатьох дівчат богемних тусовок, на кшталт студенток академії мистецтв, тільки дещо старша. А, може, вона теж малярка?  

Розмовляючи зі старим, жінка по-хуліганськи заклала руки в кишені широких штанів. Вчений дідусь, розмовляючи з нею, схоже отримує непомірне задоволення, бо час від часу регоче, щоразу знімаючи окуляри та протираючи їх великим картатим носовичком.

Я наважуюся підійти ближче і вдаю, що розглядаю портрет бороданя в помаранчево-жовтих тонах. Підслуховувати якось негарно, але від цікавості мене аж розпирає.

-Але ж кажу Вам, люба моя, новий Борис Вальєхо…
-Невже вони так і напишуть?
-Та хіба ж я знаю? Певно, тицьнули пальцем в енциклопедію сучасного малярства – і…
-Варто комусь намалювати драконів, і вже кажуть – Вальєхо …Він з горя нап’ється, нині всю ніч не спав від хвилювання.

Так ось воно що. Авжеж, я починаю страждати на старечий склероз, а ще ранувато якось…

Подруга майстра. Я ж бачив її не раз на фото поряд із білявим генієм. Хоча тепер навіть імені її не пам’ятаю. Імовірно, вона нічого особливого собою не представляла – не була дочкою бізнес-магната чи когось із верхів влади, актрисою чи співачкою – отож преса її ігнорувала.

Але ж вона справді приваблива, коли ближче придивитися…Великі очі, повні вуста. Сам художник, здається, не приділяє їй належної уваги, приголомшений неочікуваним успіхом.

Хоча й почувається досить природно в атмосфері поклоніння: посмішка сяє просто таки картинно. Але погляд хлопця ні на мить не подорожує у напрямку, де його темноволоса подруга скромно розважається розмовою з веселим дідуганом.
-Матка Бозка, і ти тут, Влодку?! – чую за спиною хрипкий жіночий голос. Дуже знайомий голос. Марта, моя подруга студентських часів.

Покійна мати наполягала, щоб освіту я отримав у Києві, там ми і познайомилися. Марта повернулася до рідного міста нещодавно разом із дочкою та чоловіком, який минулого року, на жаль, помер. Офіційна версія - серцевий напад, а інші пліткують, що то хтось із ділових конкурентів постарався. Марта воліла оминати цю тему. Вона поринула з головою у богемне життя, бавиться у меценатство, полюючи на нові таланти. Не те, що я був на радий її бачити, але прикро було переривати свої спостереження за незнайомкою, якими так захопився. На щастя, Марта мого легкого незадоволення не помітила, і розчулено поплескала мене по щоці.

-А ти зовсім не змінився. Хіба що ця борода – з нею ти схожий на старого пірата.
-І ти не міняєшся, люба моя. Вічно юна Віра Холодна! – Марта обожнює компліменти.
-Ах ти ж улесливий сучий сину! – це її типовий вияв прихильності. Ми ніжно обіймаємося, і вона тулиться щокою до мого піджака.
-А ти встиг забути мій номер телефону? – трохи ображено запитує вона згодом. Я винувато опускаю очі.
-Знаю. Винний. Мушу запросити тебе на вечерю. О до речі! – додаю вкрадливо. – Мені за це не перепаде від когось на горіхи?
-Але ж вигадуєш…то я мала б спитати, чи не з’явилася яка спідниця у твоєму холостяцькому лігві.

Чомусь Марта знітилася від мого жартівливого запитання, і її яскрава посмішка дещо зблякла. Помітно, що вона справді дуже за себе дбає і підтримує бездоганну форму. Але навіть важкий грим не в змозі приховати густу сітку зморшок у кутах очей та губ. І взагалі, не зважаючи на природну енергію та життєлюбність, стара знайома видалася мені трохи змученою.

Зненацька знову почувся сміх із кутка, де стояла подруга митця, і я по інерції поглянув туди. Сміялася вона неголосно, але її сміх був пронизливим і лунав у моїх вухах ще довго-довго.

-Що, сподобалася тобі маленька Анна? – з тінню недоброзичливості у голосі спитала Марта, помітивши мій неприхований інтерес.  – Цьому дівчиську не вистачає шику. Може, з часом наш юний Пікасо підшукає собі щось пристойніше. У нього велике майбутнє, і Львів скоро стане йому затісним.

-Чому ж, у неї своя специфічна привабливість. А чим займається ця Анна?
-Колишня натурниця в академії мистецтв. Та нічим не займається. Вона - ніхто, але незле прилаштувалася коло Данила… - якби зараз із тонких Мартиних ніздрів пішов дим, я б не здивувався. Дівчина попала до її «чорного списку», і крапка.

Я помітив, як Анна підняла руку, аби прибрати з чола волосся, і мені впала в очі томна грація її рухів. Усе тіло ніби було огорнене солодкою втомою, що огортає коханців після шаленого ритму. Тендітні плечі, низька талія та широкі стегна – ніякої тобі худорлявої підтягнутості, яку чомусь вважають тепер за стандарт вроди.

Оце негарно так розглядати жінку, як на ринку, - подумав я собі. Хоча як фотографу, мені її типаж дуже цікавий. А чи згодиться вона мені позувати? Я ще раз глянув на її ледь усміхнене обличчя, і тут відчув дивовижне тепло, яке розливалося поволі по всьому тілу. Аж дихання перехопило.

-Прокинься, Влодку! – прикликав мене до реальності голос Марти: вона перелякалася не на жарт. – Досить вже витріщатися на цю вискочку, люди ж дивляться.

Але мені просто хотілося підійти до Анни і покласти їй руки на плечі, відчути тепло її шкіри. А потім її руки обплетуть мене, як стовбур дерева, і вона притиснеться до мене міцно-міцно, ніби шукаючи захисту. Або чогось іншого, незвіданого, що так їй бракувало раніше.

Зненацька Анна повертається і перехоплює мій погляд. Важко сказати, хто із нас більше здивований.


Анна

Маленькі вертляві рибки гуппі, як навісні, доганяють одне одного на денному полюванні. Я таки помічаю, що їх кількість раз у раз меншає, але навідріз відмовляюся вірити, що вони їдять своїх родичів. Таке збочення при систематичному харчуванні. Стукаю пальцем по склі, і зграя рибок із цікавістю притуляється писками до стінки акваріуму. Які ж вони кумедні! Хоча великої різниці між цими рибами та людьми не спостерігається. Кожен готовий проковтнути іншого представника свого виду – із всіма нутрощами – коли він перешкоджає йому в гонці за виживання.

Полудневе сонце пробивається через прикриті жалюзі, вислизає з-поміж листя карликової пальми в яскравому горщику і лоскоче мені живіт. Данко лежить поряд і активно борознить всесвітню мережу на предмет власної особи. Відчуваю, як живлять його еґо коментарі критиків про недавню виставку. Першу персональну виставки його робіт. Хоча, думаю, більшість цінительок мистецтва могли зацікавитися не казковими персонажами його картин, а яскравими блакитними очима і сонцесяйною посмішкою їх автора. Учора цілий батальйон розцяцькованих пані вперемішку із юними прихильницями в джинсах атакував його цілий вечір. Хіба їм насправді є діло до Данкового малювання? А він сам просто розквітає від такого шуму навколо власної персони. Часом він мене так втомлює..Розчаровано повертаюся спиною і натягую на себе простирадло.

-Еге-гей, що за хмара насувається? – Ноутбук підправляється на підлогу, а за ним і простирадло.
-Що ти робиш? – питаюся вкрай ображено, втративши будь-який настрій. Далі б лазив у нетрях Інтернету і дав мені спокій. Але Данко за мить опиняється на мені і починає дмухати мені у вухо.

-А ну припини, - намагаюся я відбиватися, та мені завжди приємно відчувати вагу його тіла на собі. Опір виходить надто пасивним. Данко захоплює обидві мої руки у свою і впирається мені коліном межи ноги.

-Хочеш? – його очі блищать, наче у хижака. Далі робити вигляд, що я опираюся його блискучому погляду і теплому гладенькому тілу, просто не виходить. А може винні Мадді Воттерс і палкі зазивні звуки блюзу із динаміків?..

Кохалися ми жадібно і багато, але цього ніколи не було вдосталь. Залишалося враження, ніби от-от знову прокинеться бажання накинутися одне на одного. З цієї причини доводилося не раз усамітнюватися раптово посеред веселих гулянок, де після вжитого спиртного було неможливо протистояти потягу; залишати, заледве почавши, сніданок чи вечерю…Коли я нишком прокрадалася до Данка в майстерню та обіймала його ззаду, притискаючись до широкої спини, він злостився. Знав-бо: ризикує на кілька годин забути про роботу, яка була в розпалі. Одного разу навіть перекинули мольберт…

Мені здавалося, що саме в такі години він належить мені цілковито і повністю. Залишається надто мало місця поруч із його роботою, вічною цікавістю до нових людей та речей, нестримною жагою до пригод. Це вже принизливо, коли починаєш ненавидіти новий часопис, або чергового співрозмовника, який його захоплює. Тому мусиш звикнути до такого стану речей. Але мені іноді хочеться мати його лише для себе.

Дивно, що зараз, коли Данко мирно дрімає в моїх обіймах, перед моїми очима несподівано з’являється інше обличчя. Трохи суворий чоловік зі срібними пасмами у волоссі, який так настирливо розглядав мене на виставці. Дивився так, наче хотів розгледіти те, що заховано так глибоко всередині, усі мої таємниці, думки та емоції. Відчуття якесь хворобливе, наче хтось втручається у твій особистий простір.

Мені стало не по собі і захотілося за будь-яку ціну позбавитися цих думок. Начебто пристойна людина, з вигляду аж ніяк не схожий на маніяка. Кажуть, серйозний фотограф, майстер своєї справи. Чому ж мене так настрашила його пропозиція позувати для фото?

Раніше я часто заробляла цим на хліб, при тому строго відсікаючи непристойні пропозиції, які, на щастя, поступали вкрай рідко. Адже можу в будь-який момент відмовитися, якби щось мене насторожило в його поведінці при зйомці. Може при зустрічі так і спитатися: «Пане, а чому мені здається, що крім мого мужчини у моєму ліжку, ще й ви?» Кров приливає до щік, і я підводжуся, аби відчинити вікно.

-Ти куди? – по-власницьки протестує Данко і силоміць вкладає мене назад.

-Їй-Богу, тут душно, як в лазні… - Він встає, вмикає кондиціонер і потягується. Данило ніколи не переймався тренуваннями, але від природи мав хорошу статуру. Усе тіло так і пашить здоров’ям, широкі плечі, міцний торс та мускуляста спина. Особливо мені подобалися його руки, на які звернула увагу ще при першій зустрічі. Невеликі, але сильні, з рухливим вправними пальцями, іноді педантично вправні, іноді сміливі до безсоромності. Руки, що не знають перед собою меж.

-Думаю, тепер в тебе з’явиться маса вільного часу. І ми зможемо кудись поїхати. – виводжу я несміливу гіпотезу.-Після такого успіху можеш трохи спочити на лаврах.
-На лаврах? Це такий жарт? Щоб усі встигли про мене забути? Нізащо. Тільки не зараз, коли мене помітили. Я мушу працювати далі, більше, ніж будь-коли. В мене купа нових задумів.

Данко гепнувся назад на зім’яту постіль і почав зосереджено розглядати стелю. Не люблю, коли він так зі мною розмовляє, наче я дурненьке дівча. Раптом він різко повертається до мене обличчям і починає уважно розглядати.

-Треба якось тебе намалювати. Можливо, зробити цілу серію портретів: Анна зимова, Анна літня, Анна морська і Анна пустельна…

І ще Анна в космосі. Чула я багато таких розмов раніше від цього мрійника – розмовами вони й залишалися. Ні, моя роль зовсім інша. Я лише мовчазна супутниця, готова завжди прийти на поміч – але не муза.

До виставки Данко більшу частину доби проводив у студії і майже не спав. Я мусила миритися з його вибухами роздратування, коли тло видавалося йому надто темним, кольори – блідими, а сюжет – цілковитим безглуздям. Данко змивав намальоване десятки разів, нервував і тікав на терасу з гітарою. Тоді пляшка віскі порожніла дуже швидко, а я десь о третій ночі викидала білий прапор і вкладалася спати сама. Не хотілося лишати його на самоті, але, можливо, саме цього він і потребував. Невтомний Данко міг не спати кілька ночей поспіль і вважав, що сон – це пуста трата часу, який можна використовувати з більшою користю.

-Мене запросили на фотозйомку. – намагаюся, аби репліка прозвучала якомога недбаліше.

-Та ти що? – на його обличчя з’явилася тінь інтересу, але він не відвів погляду від ескізника, в якому щось зарисовував. – Для реклами?

-Ні, це художня фотографія. – відказую ображено. Данко зневажав рекламу, то ж своїм коментарем явно видавав свою невисоку думку про мої можливості. – У мене чималий досвід з часів академії.

-Ніхто й не сперечається. Спробуй, буде цікаво, що вийде.
Мені теж цікаво. Але не так те, що вийде, а зустрітися із цим дивним чоловіком, і можливо дістати відповіді хоча б на деякі з моїх запитань.

-Зробиш мені кави? – питаю, зображаючи примхливість.
-А що мені за це буде? – одразу цікавиться Данко.
Усе, що захочеш, увесь світ – і мене на додачу.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Сподобалось ведення оповіді від двох осіб:

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 15-07-2009

Два чоловіки у ліжку.

© Петро Домаха, 15-07-2009

ВІчні історії Бермудського трикутника...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 15-07-2009

Майстерно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 14-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Камаєв Юрій Статус: *Історик*, 14-07-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.82942795753479 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …