Це коли рідні святкують без тебе,
а команда, за яку вболіваєш всім серцем, пропускає за хвилину до кінця.
Коли цілий день ллє дощ,
і ти таки взяв парасолю.
Але все одно приходиш ввечері з мокрими ногами.
І такого зі мною ніколи не буде. Бо я знаю, що це станеться.
А по радіо знову і знову “Losing My Religion”.
І як завжди в точку.
Ця пісня переслідує мене.
І нагадує про себе щоразу, як я нарешті переконую себе, що пісні не можуть переслідувати людей.
… That was just a dream…
… I said too much
I haven’t said enough…
А потім, лягаючи спати, знаходиш на стіні слова:
«ВСЕ ХОРОШО
ШАТО МАРГО
ВСЕ ХОРОШО»
і згадуєш продовження:
«Не все ли равно
На глупую рифму
Когда на всех парусах
По 10-бальной шкале
Плывешь к красивому рифу»
і розумієш, що бувають моменти в житті, коли все це дійсно стає «все равно».
і мокрі ноги,
і зламаний телевізор,
і пропущений м’яч,
і навіть слова на стіні.
і пощастить, якщо заснеш відразу, не вагаючись.
Kein mein Tag
Це коли будить дзвінок телефону,
а поки доходиш, з того боку вже поклали слухавку.
Коли ставиш чайник, а сірник гасне,
і виявляється, що він був останній в коробці.
Коли розливаєш каву на заліковку, фото власного кота і останню п’ятірку грошей.
А по радіо чуєш:
… Злоба – воробьиное слово
Копится в карманах пальто…
Коли грієш суп, а поки збираєшся, він знову вихолодає,
й таки їси його холодним.
Коли жахливо запізнюєшся, а по дорозі розв’язується шнурок.
Коли потрапляєш у першу й, скорше за все, останню в твоєму містечку пробку .
Коли відчуваєш запах, що відносить в дитинство,
в той чіткий момент, коли везли в садочок на червоному візочку.
Коли нарешті ловиш жаданий погляд і кричиш у безвихідь: «Кохаю!»,
а очі дивляться крізь,
бо крик – тиша.
