Ця історія трапилася у далекому майбутньому, коли більша частина звіриного світу навчилася думати та розмовляти. У лісі, на квітучій галявині, у дерев’яній хатинці мешкали відомі детективи Лис Борис та Папуга Галактіон…
Розділ 1
Несподівані відвідувачі.
Папуга Галактіон сидів за письмовим столом біля віконця у лісовій хатинці. Він вивчав товстезниий том Міжгалактичного словника різномовних тлумачень. Та читалось йому над силу. І на те була вагома причина: за підрахунками Галактіона минуло вже дві години, як повинен був повернутися Лис Борис із кібернетичним продуктовим возиком.
Ще рано-вранці Борис вирушив до залісного Торгового центру за тижневим запасом харчів. І, як на лихо, десь зник!
Галактіон пристрасно жадав зазирнути до возика. Ну, й не лише зазирнути…
Ех, уже й обід не за горами!
- Хоч би зателефонував, - нервував Галактіон, - хоч би зателефонував!
Папуга бурмотів:
- Це ж треба було Лису Борису знову забути вдома телефон!
Папуга раптом пожалкував, що постійно телефонував шефу, коли той вирушав за харчами.
Певно, саме через це Лис Борис останнім часом взагалі перестав брати мобільний зі собою до Торгового центру.
- Так, але ж там є автомат! – раптом підскочив Папуга. – Що, монетки шкода?! Зателефонувати важко?!
- Не інакше, як знову зустрів Лиску Василинку… Минулого тижня тричі до неї у школу бігав. Бачите, у її комп’ютерному класі зник Інтернет… Складне настроювання, розумієте. Теж мені, провайдер знайшовся! Учора вечеря через їхню балаканину затрималася.
Галактіон відклав словник, у черговий раз виліз на спинку крісла і прикипів до вікна.
Невдовзі на лісовій стежині у затінку розлогих дерев він розгледів дві невеличкі фігурки.
- Іде мій возичок! – радісно вигукнув Галактіон і, злетівши зі стільчика, рішуче попрямував за обідньою скатертиною.
- Час обідати…
Цікаво, чи купив шеф усі ті смаколики, які він замовив? Чи не забув чого? Особливо вівсяні пластівці…
- Почекай-но! – відкривши шафку, стривожився Галактіон. – А чого це силуети фігурок на стежині не того розміру? Невже Лис возика навантажив аж через край? Такого ще не було…
Папуга, прихопивши театральний бінокль, повернувся до віконця.
Він знову видерся на спинку крісла і, глипнувши на стежинку в бінокль, ледь не впав додолу!
До хатинки прямували люди! Дві Людини в синіх комбінезонах з погонами.
Придивився уважніше …
На крислатих капелюхах людей сяяли емблеми Біологічного Космічного Інституту.
Один із них – Чоловік із бородою та вусами, доволі високого зросту. Інший – значно молодший, без вусів та бороди, трохи нижчий за бороданя.
Через різницю у зрості, Галактіон помилково вирішив, що то – Лис із возиком.
Та що знадобилося Людям від Лиса та Папуги?
Адже ще від прадавніх часів Усепланетного Скачку Розуму, відколи більша частина тварин навчилася думати та розмовляти, люди спілкуються із братами меншими тільки на Раді Землі! Та й то вряди-годи, лише при необхідності.
А тут, самі прямують у гості!
Схвильований Папуга, заквапився до свого гардеробу.
Дуже вже йому хотілося виглядати в очах людей солідним птахом.
Галактіон вийняв зі шафи свій парадний костюмчик: сині штанці із стрілочками, бузковий піджачок із широченними рукавами для крил, крилорукавчату жовтеньку сорочечку, улюблений яскраво-червоний метелик (із маленьким діамантом!), а також фіолетові шкарпеточки та лаковані туфельки (на чималих підборах!).
- Та невже ж таки вони до нас йдуть?! Невже ж таки до нас?! - похапцем зодягаючись, пристрасно шепотів Папуга.
Коли ж залишилося лише зав’язати білі шнурки на чорних туфлях, у хатинці зателенькав дверний дзвіночок.
- Лечу-лечу! – гукнув Папуга.
Махнувши крилом на розв’язані шнурки, він заквапився до дверей і рвучко розчинив їх.
На ганку справді стояли люди! Ті самі, котрих він бачив на стежині.
- Вітаємо тебе, брате-землянине! – поважно привітався високий бородатий Чоловік з мужнім обличчям.
У Галактіона перехопило подих. Він ще ніколи не чув, щоб люди називали папуг братами.
- Тут мешкає Лис Борис? – спитав інший Чоловік, той, що нижчий зростом.
- Доброго вам дня, Людини! – зробивши крок через поріг, урочисто прорік Галактіон. І став тупцятися на місці, силкуючись набрати позу, що найліпше личить солідному птаху – то так лапку поверне, то сяк крильце виверне.
Люди зацікавлено витріщилися на Папугу.
А Галактіон так прагнув сподобатися, що раптом геть-чисто забув, про що ж його запитували.
- Ой, - винувато мовив він, припинивши нарешті тупцяти, - а ви, власне, до кого?
- Детектив Лис Борис тут мешкає? – повторив запитання невисокий Чоловік.
- Тут, - відповів Галактіон і квапливо додав: - Я – його напарник. Детектив Папуга Галактіон! Чим можу бути корисним Людству?
Та «Людство» не поспішало оцінювати його корисність.
- Нам би детектива Бориса побачити, - ледь помітно посміхнувся бородань, розглядаючи іронічно невеличку пістряву пташку із розв’язаними шнурками на лапах.
Від цього споглядання Папуга почувався незатишно.
У його голові чомусь промайнув спогад про доісторичний факт утримування птахів у клітках.
- Справа в тому, - поважно вів Галактіон, - що я порадив Лису Борису сходити до залісного Торгового центру. Він там має купити для мене дещо…
Папуга так прагнув прдемонструвати свою важливість, що й не помітив, як надійшов Лис Борис із кібервізком, який безшумно крокував поруч на своїх залізних лапах.
- А ще я порадив йому, - натхненно розвивав свою думку Галактіон, - довго не затримуватися! А ще я порадив йому…
- Менше слухати одного балакучого Папужку, - пролунав іронічний голос Лиса Бориса.
Люди озирнулися.
Перед ними стояв славетний детектив у футболці Лісового спортивного клубу, витертих джинсах та новісіньких кросівках. Лисячу мордочку прикрашали окуляри, здатні до саморегуляції.
- Ой, шефе, - знітився Галактіон, - а я Вас і не помітив…
Тут він перелякано подумав про те, що можуть подумати про його хист до розслідувань люди, якщо він навіть не зауважив наближення свого шефа.
- Звісно, я б Вас помітив, - почав виправдовуватися Папуга, - дві години тому… Коли Ви мали повернутися із торгового центру… Та і потім би помітив! – у Галактіоновій голові почали плутатися думки. – Та й зараз би помітив… Якби це було дві години тому…
- Трохи затримався, - відгукнувся Лис Борис. - У Торговому центрі помітили зникнення продуктів, довелося попрацювати.
- Знайшли злодія? – зацікавився невисокий Чоловік.
- Та якого там злодія!? – Лис зняв окуляри. – То була Черепаха. Вона готувалася до свого Дня народження та робила закупи. А Торговий центр – велетенський: там і харчі, і одяг, і ательє мод, і фотосалон… Чого там тільки нема! А каси спільні, біля виходу. Поки Черепаха допленталася… Я відразу збагнув, що це – вона.
- Завдяки методу дедукції! – зі знанням справи втрутився Галактіон.
- Завдяки набору зниклих продуктів, - посміхнувся видатний детектив. - Але от відшукати Черепаху виявилося справою непростою.
- Черепаха втекла, – захихотів Галактіон, – не наздоженеш!
- Так, - почухав за вухом Лис, - важко наздоганяти того, хто не втікає. Вона із товаром та з кумасею Равличихою зазирнула до перукарні.
- Що за дурниці? – здивувався низенький Чоловік. – Навіщо Черепасі перукарня?
- А щоб манікюр на панцирі зробити! – цвірінькнув Папуга.
- Молодчина, Галактіоне! Майже вірний висновок! – похвалив помічника відомий детектив. – Святкове татуювання вони там робили.
Після схвальних слів шефа, Галактіона наче підмінили. Він знову відчув, наче виростає у власних очах. І, можливо, через це вирішив нагадати усім про лісовий етикет:
- Дозвольте відрекомендувати, - затріпотів Папуга крильцями. - Це –мій шеф… Хоча, швидше, мій напарник… Тобто, мій напарник-шеф-детектив Лис Борис!
Так, хвилювання від першого спілкування з людьми Галактіона не полишало. Тому крилами він махав під час представлення трохи не до ладу:
- А це… Людини, тобто люди! Вони завітали до мене… Тобто, до нас… Тобто, до Вас… Тобто, завітали…
- Я – Гіс, - простягнув руку для привітання Лису Борису бородань. – Головний дослідник Біокосмічного інституту та капітан зорельота-розвідника «Вічний Мандрівник».
Лис шанобливо потис руку.
- А це, - Гіс кивнув на свого супутника, - Молодший науковий співробітник інституту, штурман Боян.
І раптом іронічно додав:
- Великий поціновувач художньої самодіяльності. Якби не його гармошка, не сталося б того, що трапилося.
- Та хто ж міг подумати, що… - винувато мовив Боян.
- Яке чудове стародавнє ім’я – Боян! – із замилованням вигукнув Папуга. – Такого зараз і серед птахів не віднайдеш! А можна й мені брати участь у людській самодіяльності? Я знаю стільки пісень земних і неземних теж… І танків різних… Хочете, покажу?!
Папуга зігнув лапки і розгорнув крила.
- Думаю, танки поводити ми ще встигнемо, - відмінив хореографічну виставу Лис Борис і звернувся до людей: - Ласкаво прошу, дорогі гості, до нашої оселі.
- Водночас і пообідаємо! – вигукнув радісно Галактіон.
Люди, скинувши капелюхи, увійшли до хатинки.
За ними в’їхав кібернетичний візок із харчами.
Слідком за ним смикнувся було і Галактіон, та Лис притримав його. Нахилившись, прошепотів на вушко:
- Шнурки зав’яжи…
