Білява тендітна дівчина стояла за крок від дверей і про щось розпитувала мене, а я, слухаючи краєм вуха, тим часом розглядав її з ніг до голови. «А вона гарненька. І личком, і…» - подумав я, довіряючись своєму професійному поглядові, та, вчасно похопившись, що запросив до себе цього разу зовсім не натурницю, розчинив двері ширше.
- Заходьте, - процідив я не дуже дружелюбно і перепитав: - То ви за оголошенням?
- Так, за оголошенням, - ствердно кивнула дівчина без тіні будь-якого хвилювання, і, ступивши до передпокою, заходилась крутити головою на всі боки, роздивляючись квартиру та розвішані по стінах картини, що їх ніяк не вдавалось розпродати.
Я їй не заважав, і ще раз оцінююче зміряв дівчину, тепер уже з практичного боку. Чи зможе, чи здатна вона впоратись із «авгієвою стайнею», на яку поступово перетворилось моє житло.
Найняти хатню робітницю, зізнатись, була моя ідея, хоча платити їй мала дружина, бо мої прибутки, як вільного художника, були надто мізерні, якщо вони взагалі були. Але дружина, слід віддати їй належне, беззастережно погодилась на запропоновані умови, мабуть, почуваючи себе трохи винною. Справа в тому, що вона, займаючись приватним підприємництвом, майже весь час пропадала десь в автобусах, у потягах, на торжищах у чужих містах і країнах, а додому поверталась буквально лише на кілька днів, та й то зрідка.
Я простив моїй благовірній те, що вона власними руками майже загасила наше сімейне вогнище, бо за родом занять мав певний доступ, образно кажучи, до чужих вогнищ, і ніколи не залишався без деякої частки жіночого тепла. Однак витримати домашній розгардіяш мені було несила. Хто б міг подумати, що дорослий чоловік, діти якого, до речі, давно живуть окремо і самостійно, може настільки загидити помешкання. Тиняючись по оселі, я з невимірною відразою споглядав купи брудних тарілок, на які натикався навіть у спальні, неприбрані ліжка з еверестами ковдр і вірьовками зібганих простирадл, запорошені до подвійної товщини килимки, але не ворушив і пальцем, щоб дати лад цьому безладу. Я був упевнений, що для цього потрібно щонайменше кілька років, аби привести все до відносного порядку, цебто мені довелося б на доволі значний час відкласти свою улюблену роботу, малярство, і перетворитись на домогосподарку. Ні, подібну метаморфозу дозволити собі я не міг. А ще дужче – мені здавалось, що будь-який доторк до віника чи каструлі назавжди позбавить мене натхнення, і тому не брався ні за що. Але натхнення все одно не приходило, та й звідки йому було взятися, коли я ще змалку був привчений мамою до ідеальної чистоти, і якщо й терпів якийсь нелад, то лише творчий, і тільки на обмеженій території, тобто у майстерні, за яку мені правила окрема кімната.
- Давайте знайомитись! – прокашлявшись, звернувся я до дівчини, щоб чимскоріш владнати цю справу, і нарешті отримати довгоочікуваний спокій. – Платня, вказана в об’яві, вас влаштовує?
- Цілком, - недбало кинула Надія, так звали цю білявку.
- Тоді прошу за мною, я покажу вам приблизний обсяг робіт, - мовив я, не гаючи часу, рушив у подорож по квартирі.
Як тільки обхід було закінчено і всі потрібні розпорядження віддано, я чемно поцікавився у дівчини, коли вона вважає за можливе приступити до виконання своїх нових обов’язків.
- Негайно, - твердо відповіла вона, і, здвигнувши плечем, скинула сумочку, а потім… і тонюсіньку бретельку, що тримала легенький жовтогарячий сарафан, який тої ж миті почав повільно сповзати до її ніг.
- Що… що ви робите? – спантеличено запитав я, про всяк випадок задкуючи до ванної, та мій відступ не тільки не зменшив небезпеку, а, навпаки, надав їй досить пікантного і звабливого ракурсу.
- Хіба не бачите – переодягаюсь. Краще поможіть! – І, струснувши косами, дівча повернулось до мене спиною, даючи зрозуміти, де саме потрібно моє втручання.
Я не второпав, навіщо для домашньої роботи перевдягатись аж з такою ретельністю, а ноги самі вже несли мене до чарівної феї. Оскільки ж я ніколи не страждав зайвою скромністю, то дана процедура як і слід було сподіватись, дуже затяглась, і закінчилася десь близько опівночі.
- То ти все зробиш, як обіцяв, пупсику? – кокетливо перепитала Надійка, прощаючись зі мною біля порога і ховаючи до сумочки аванс, передбачливо залишений дружиною для майбутньої домробітниці.
- Угу, зроблю, - непевно відповів я, хитаючись від утоми.
- Гляди ж мені, на днях забіжу перевірю. Бувай, любчику. – Вона цмокнула кудись у чоло і, випурхнувши за двері, зникла, лиш цокіт її каблучків деякий час ще лунав у повітрі.
Та я нічого вже не чув, а, доклигавши до канапи, тієї ж хвилі задав хропака. Мені необхідно було добряче відіспатись, бо завтра на мене неждано й негадано звалилось до біса клопотів. Коли додому приб’ється моя законна половина, а чекати її з’яви доводиться кожної миті, квартира має сяяти зразковою чистотою.
Адже тепер у нас є покоївка.
