Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2551
Творів: 46225
Рецензій: 90329

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Сни з Мемфісу

© Макс Завері, 08-07-2009
Сірість пробивається крізь фіранки. Над містом, котре не відрізняється своєю одноманітністю від тисяч інших, починається ранок. На календарі дві тисячі восьмий рік.

І знову чуєш дзеленчання. Воно наче лине звідкись з далека. Воно наче ілюзія…
Зараз тебе цікавить лише одне, де той клятий будильник! Намацавши важкою рукою демонічний (В твоєму випадку саме демонічний) пробуджуючий механізм обриваєш його вереск - крик який здатен пробудити будь кого окрім тебе. Так і не розкривши очей відвертаєшся до стіни і знов занурюєшся у свою темряву в котрій немає переживань, радості,страху, гніву, болю, любові, ненависті, жалю, розпачу та нудоти від життя; в темряву в котрій немає нічого окрім повного спокою. Це саме те що тобі треба.

Коли ти в останнє бачив сон, хоча б якийсь страшний сон; Сон в якому немає ніяких інших почуттів окрім жаху? Не знаєш? Сни тобі вже  не снилися більше року. Більше року ніяких кошмарів, ніяких польотів, ніяких еротичних фантазій, ніяких здійснень мрій та правління всім світом, ніяких міжпланетних подорожей та вештань підземеллями… Що там ще сниться людям? Хоча з рештою яка різниця? Ніяких нічних видінь ти не бачиш і навіть не пам’ятаєш що колись давно, як і до всіх людей, до тебе щоночі приходили сни. Але тебе, це зовсім не хвилює. Що взагалі тебе хвилює? Скажи мені, що в цьому житті має для тебе сенс, хоча б якийсь маленький, нікчемний сенс? Можливо в тебе є якась таємниця від мене і я досі не здогадуюсь заради чого ти живеш? Заради чого ти їси? Заради чого дихаєш? Заради чого топчеш землю та комах які повзають під твоїми ногами? Зрештою заради чого спиш? Скажи мені, чому, ти спиш? Якого біса, ти спиш? Чому в дідька, ти, ще спиш!? Прикидайся та відповідай! Які в тебе, від мене, таємниці? Коли це, ти, почав щось від мене переховувати? Я – єдина людина на цій планеті з якою ти можеш поговорити, єдина людина якій ти можеш не соромлячись сказати хоч слово, зрештою, я – єдина людина котру ти знаєш особисто (і неважливо що для тебе загадка хто я), а зараз ти щось від мене переховуєш!
…Добре, спи, все одно я тебе не добуджуся, тебе ж навіть той клятий будильник совкового зразка не здолав. Напевно він ще ніколи не знав таких поразок поки ти не став його володарем, а судячи з усього володарів у нього було не менше десятка. Тож спи спокійно, я не буду тебе відволікати від переглядання бездонної чорноти. Поговоримо потім. Спи…

Нарешті, ти, прокинувся. Перше що ти робиш, це береш будильник і кидаєш його у стіну (навіщо?). Неушкоджений він падає на підлогу. В тебе не вистачає сил позбутися клятого будильника, твого єдиного ворога, так само як і не вистачає сил змінити своє життя. Нікчемна людина… Нікчемна спроба жити…

Після вчорашніх алкогольних експериментів над своїм тілом, ти нічого не пам’ятаєш. У твоїй голові під нотаткою «вчора» знаходиться єдиний запис: «Blue suede shoes»; і той закреслений (невдала спроба мозку остаточно позбутися вчорашнього дня).
Вчора ти увесь день слухав одну й ту саму пісню Елвіса, це єдине що лишилося від минулого дня – стара затерта пісня, на старій затертій платівці.

Ти розбиваєш три курячих яйця на гарячу пательню. На ній ще лишилися залишки вчорашньої яєчні, з рештою, позавчорашньої також. Для тебе це явна ознака того, що ти живеш не перший день.
Чому яєчня не має ніякого смаку? Тебе це дивує? Вчора тебе це теж дивувало.
Допиваєш холодну каву та йдеш до кімнати.

Як тебе звати? Знову твій мозок відмовляється відповісти? Я буду називати тебе Елвісом, тобі так буде простіше.

Для чого ти заводив свого будильника? Знов нічого не пам’ятаєш. Елвісе, куди котиться твоє життя? Ти не знаєш що було вчора. Хоча, яке це має значення? Сьогодні буде те саме: ти сядеш на підвіконня…

…Ти сидиш на підвіконні біля відкритого вікна, дивишся з висоти одинадцятого поверху на мініатюрних, наче іграшкових, людей. В твоїй руці пляшка теплого пива. Щоб зробити кожен наступний ковток, тобі, доводиться переборювати огиду та рвотні пориви шлунку. Тебе нудить? Так. Тебе нудить, але не від алкоголю, а від життя, від того, що життя проходить повз тебе, від того, що життя не належить тобі, від того, що ти не знаєш кому воно належить, від того, що ти не можеш, або просто не хочеш хоч щось змінити у ньому. Поруч відрите вікно… Стрибнеш?

Поруч відкрите вікно. Ти далі дивишся у нього. Вже темно. Іграшкових людей більше не видно. Старий грамофон співає голосом Елвіса (твоїм голосом). Твоя пляшка напівпорожня. Тобі хочеться вмерти. Чому? Знайдеш відповідь?
…Можливо тому, що пісня котра лунає твоїм голосом була записана в середині минулого сторіччя, ще й точно не тобою, бо ти не настільки старий, тобі ж усього двадцять, хоча не виключається можливість що трохи більше тридцяти, але для тебе це не суттєво, від старості ти ніколи не помреш, принаймні у свої трохибільшетридцяти.
…Можливо тому, що темрява, котра так схожа на темряву з твоїх снів, сховала всіх іграшкових людей, котрі в свою чергу схожі на ляльок-вуду, наскрізь проколотих голками примарної свободи.
…Можливо тому, що Елвіс помер давноминулого сімдесят сьомого року, а ти сидиш на підвіконні і п’єш своє пиво. Пиво теж може викликати бажання вмерти. Хіба ні?

Ти уриваєш спів Елвіса знявши платівку з грамофона. Ти вирішив довести усім (усім?) хто тут справжній Елвіс. У цьому світі завжди перемагає той - хто сильніший. Той, підробний Елвіс, помер у сімдесят сьомому році, тому він не зможе опиратися. Перемога за тобою. Залишилось тільки взяти її. Ти викидаєш платівку крізь відкрите вікно. Все стає на свої місця! Перемога здобута! Але від цього не легше.

Ти виходиш на вулицю та йдеш крізь темряву. Десь тут мають бути ті кляті іграшкові люди… Люди-ляльки... Ляльки-люди… Ляльки-вуду…
…Ти просто божевільний!

Ти виходиш на вулицю та йдеш крізь темряву. Де всі? Ти тут сам, один. Якщо ти зараз втрапиш у якусь халепу, тобі ніхто не допоможе. У разі випадкової смерті ніхто навіть не знайде охололе тіло нікому невідомого Елвіса (твоє тіло). Ти сам у цьому світі, у світі примарної темряви, у світі темряви котра ховає всіх від тебе (а може тебе від всіх?). Ти у своєму власному світі. Ти лише один. Нікого більше не буде. Ти назавжди сам. Якоюсь мірою це навіть добре. Що означає ця ледь помітна посмішка на твоєму обличчі?
Тебе охоплює безмежна радість! Більше ніхто тебе не потурбує. Ніхто не влаштує нових проблем, в той час як є ще купа нерозв’язаних. Ніхто не відірве тебе від роздумів у яких ти перебуваєш постійно. Не треба буде посміхатися і казати: «Добридень, я такий радий вас бачити!» людям котрих ти просто ненавидиш. Не треба буде дотримуватись якихось правил, невідомо ким і для кого писаних. Не треба буде жити за розкладом. Тепер можна насолоджуватися кожним новим днем, кожною хвилиною, кожною миттю життя. Тепер можна стати володарем цілого світу! Тепер можна по-справжньому відчути життя!
Чому ти радієш, Елвісе?
Ти ще не зрозумів що повний спокій і повна одноманітність це зовсім не щастя. Це не те заради чого варто жити. Ти не зможеш бути щасливим на самоті. Не буде для кого робити щось глобальне, так само як і мізерне якщо ти будеш сам. Хочеш сказати що будеш жити заради життя, заради самого себе? А чи приємно отримувати свої ж дарунки, або лишатися зі своїми успіхами сам-на-сам? Мовчиш? Ти завжди мовчиш… Твоє існування нічого не варте без оточуючого натовпу, нехай навіть дуже галасливого натовпу котрий ладен затоптати тебе при першій ліпшій нагоді...
…З іншого боку, до чого я все це кажу? До чого ці пусті слова? Ти завжди був самотнім, хоча й помітив це тільки зараз. Ти все життя бачив людей з висоти одинадцятого поверху. З такої відстані неможливо навіть розрізнити їхні обличчя, тому всі вони для тебе були лише ляльками без облич (лише хрестики замість їхніх очей не давали тобі покою, хоча й їх ти також ніколи не бачив. Вони ж ляльки-вуду. – думав ти. – В них повинні бути хрестики замість очей). Тобі завжди було цікаво що люди роблять там, у низу, але спуститися ти наважився лише зараз, коли питання твоєї нікчемності/величі досягло розмірів котрі ігнорувати просто неможливо. І що ти побачив? Тобі саме цього бракувало все життя? Тобі хотілося ще більше темряви? Тобі її не вистачало ночами? Бери, насолоджуйся, смакуй життя!
Під твоїми ногами щось скрипнуло та розламалось… Це – стара платівка котру ти викинув крізь вікно. Ти наступив на її уламки. Ти сам, своїми ж руками знищив те що мало змогу якось розрадити тебе… підняти тобі настрій… Тепер розумієш, що у цьому світі ти сам, і змінити це тобі не під силу… тепер ти навіть відволіктись від цього не зможеш, бо остання річ яка мала якусь частину світла для тебе, тепер лежить друзками на холодному асфальті…

Поруч відкрите вікно. Ти далі дивишся у нього. Вже темно. Іграшкових людей більше не видно. Старий грамофон мовчить. Пиво розлито підлогою. Тобі хочеться вмерти. Чому? Тепер ти знаєш відповідь.
І що з того? Що ти зможеш змінити? Як ти зможеш усе виправити? Суїцид? Не дури себе. Ти ніколи не зможеш позбавити себе життя. Тобі не вистачить сміливості… тобі не вистачить сили… тобі не вистачить нахабності щоб піти у супереч законам божим (Ти досі віруєш у Бога? Хоч щось в тобі ще лишилося окрім порожньої темряви.). Лишається лише терпіти. Терпіти й стримувати сльози, не витримати й плакати; стогнати та не витримавши кричати нелюдським голосом; дряпати обличчя, та лишати у глибоких ранах шматки нігтів; палити, та гасити недопалки пальцями; дертись на стіну та лаяти закони фізики; пити каву із цукром, хоча все життя пив без нього; малювати на долонях рожевим фломастером, хоча цей колір не приносить тобі задоволення; дивитися порнофільми, хоча завжди любив драму; сидіти на підвіконні одинадцятого поверху біля відкритого вікна і розуміти що боїшся висоти… Але все ж таки терпіти. Терпіти й…

Отче наш, що єси на небесах!
Нехай святиться Ім'я Твоє,
нехай прийде Царство Твоє,
нехай буде воля Твоя,
як на небі, так і на землі.
Хліба нашого насущного дай нам сьогодні.
І прости нам борги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим.
І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Бо Твоє є царство, і сила, і слава навіки.
Амінь.

…Терпіти й молитися, адже ти ще віруєш в Бога.
Можливо колись ти кардинально зміниш своє життя/Можливо колись ти кардинально вже змінив своє життя.

***

Світло проривається крізь фіранки. Над Мемфісом – котрий неможливо сплутати з іншим містом починається ранок. На календарі тисяча дев’ятсот п’ятдесят шостий рік.

І знову чую дзеленчання будильника. Я прокинувся у своєму ліжку. Перші проміні сонця сліплять мені очі. Не відчуваю ніякої слабкості, нарешті я справді виспався. Щось змінилося цієї ночі. Що саме? Навіть не знаю, але точно відбувся кардинальний поворот мого життя. Від розуміння цього емоції переповнюють мене. Зараз я справді щасливий! Але мені цього мало, простого осмислення щастя недостатньо! Хочеться діяти! Діяти якомога швидше, аби продовжити це відчуття, аби воно тривало завжди, навіть після моєї смерті (ха-ха).
Тепер я впевнений що мені мало бути популярним у Мемфісі, мені мало тог що мої пісні лунають лише з місцевих радіостанцій, мені мало того що мої платівки купують тисячі людей. Я хочу більшого! Настане нова ера музики! Будуть перші місця у світових чартах. Будуть мільйонні тиражі платівок. Буде незчисленна кількість фанатів. Будуть навколосвітні тури, багатотисячні концертні зали, неповторні шоу, драйв, ролі в кіно, контракти на суми із шістьма нулями, слава, світове визнання. Більше не буде тебе (тебе?). Більше не буде темряви замість снів. Більше не буде божевілля. Більше не буде людей без облич. Більше не буде усім набридлого кантрі. Я покажу людям що таке справжній рок-н-ролл! І головне, мене ще довго будуть пам’ятати після смерті.
Нарешті я дістану текст «Blue suede shoes», написаної ще минулого року та віднесу її на студію (чому я не зробив цього раніше?). Вийде одно іменний сингл. І це буде перший впевнений крок на великому шляху.
І нетреба казати що це пусті слова, адже ви знаєте що з цього вийшло.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Тала Владмирова, 20-12-2009

[ Без назви ]

© Olga, 26-09-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.785404920578 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …