Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2450
Творів: 43882
Рецензій: 85485

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Щоденник

про море

© Ганна Осадко, 07-07-2009
І що тобі оповісти про море, Серце?
Я його мало пам’ятаю.
Спогади такі півстерті – як ото про давні  любові…Наче і пам’ятаєш на ім’я, колір волосся там, зріст, інші ознаки, навіть кілька епізодів спільних можеш переказати, але – ні дотику, але – ні запаху, але – ні голосу. А якщо вже зовсім по-чесному, то й історійки оті типу-спільні – мандрівки там, святкування, любощі абощо – далекі від реальності. То вже власноруч створена міфологія, таке щось перетасоване у зручній для свідомості комбінації – аби не боліло спогадами – то раз, і аби хепі-енд неодмінно – то два.  Навіть якщо ні ендом, ні тим паче хепі й не пахло. Та то таке, то все такі штуки-дрюки, фокуси-покуси пам’яті,  свідомості, навіть під-свідомості – витворювання – вифантазовування власної байки життьової.
Але ми не про це. Про це – іншим разом. Зара – про море.
Це перше, що я запам’ятала в житті. Мені два роки було. Чи три? Чекай, порахую… Таки три, так, три. Дорогу пам’ятаю нічну. Виноград. Мене несуть на руках. Я хочу спати. Ноги в піску. Дача чиясь. Завтра у мене день народження. Я щаслива до такої міри, що морем чуюся. А море – воно – без кінця. Бо воно – все. А потім ранок, і мені подарували велику коробку таку з кольоровим пластмасовим посудом. Багато! Мисочки мілкі, і глибокі, і горнятка, а ще банячки, і ложечки, і навіть виделки, і чайнички, і ножі. Словом, величезний набір, і я ніяк не можу з ним розлучитися… то й беру з собою на пляж, так.
От що дивно – у перших спогадах про море води немає. Я не знаю, чого, але немає – і все тут. Пісок є. Багато піску, з гострими поламаними мушельками,  з кісточками від черешень або вишень – я їх не розрізняю на стадії кісточки, оті ягоди.
Вночі був шторм, і на берег викинуло дрібних рачків, кілька рибинок, водорості.  Я перебираю це все руками – напевно, шукаю скарби. Цей пунктик у мене залишився надовго – порпатися у «дарах» моря (чи й не моря) , сподіваючись на невідь-який дарунок долі.
Того разу я ніц доброго не знайшла, рибку тільки мертву – сріблясту таку… і я конче вирішила її похоронити – бо що ж? бо як же ж?
Вирили на пляжі могилу велику. Вистелила дно цукерковими обгорточками блискучими. І рибку свою поклала по центру. А тоді вирішила, що того замало. Бо яка користь від цукеркових обгорток?  
Я чомусь яскраво собі уявила, як моїй рибі буде самотньо і нудно отак-от  лежати мертвою серед просто-паперу. Приміром,  допливе вона в рай, до інших риб, і  спитають вони в неї – сестро, а що ти нам принесла? З чим ти припливла до нас, у наше вічне море? А вона що скаже? З цукерковими обгорточками? «Білочка», «Батончик Шкільний» і «Дюшес»? Не густо… Напевно, з нею і дружити ніхто не захоче…
Ну, словом, я розклала довкола трупика рибки весь свій посуд…
Спочатку мисочки, на мисочки – горнятка, ложечку збоку, і чайничок, і глибокі тарілки….
Оце, уявляла, припливе моя риба на небо, у рай риб’ячий – і запросить інших рибок на чаювання…І вони зрадіють всі, будуть плескати її плавцями по сріблястій спині: ми так тебе чекали, Аніна рибка! Дякуємо тобі!
І тоді з нею всі подружаться, бо ж їй тепер доведеться навічно  залишитися у раю, і тому краще мати багато друзів. ..
Пам’ятаю, вагалася, чи хрестик ставити, чи ні. Бо ж для того треба, аби риба була хрещена – то мені колєжанка  пояснила, вона вже в школу ходила і зналася на таких штуках. Тому я не поставила хрестика.
Увечері батьки спохопилися – а де це, Ань, посудка твоя нова?
Я їм пояснила, як могла все пояснила: і про рибку мертву, і про чаювання, і про безмежний риб’ячий рай…
Потім мама мене лупила по попі – нє, не ременем, ремінь на пляж не беруть, на щастя – рукою мокрою. Казала – ану йди шукай, де закопала, і викопуй!
А я знала де – але ж розкопувати могили, це, погодься, блюзнірство…
Та й рибка була вже напівдорозі до раю, де її чекали багато вірних друзів, і довічні чаювання, і радість кольорова… а горнятка пластмасові обіцяли безмежний спокій її душі і спочинок її тіла сріблястого, і…я не могла її підвести…ти ж мене розумієш, Серце?  


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Паславська

© Паславська, 15-08-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олег Derim, 08-07-2009

Дитинство...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 07-07-2009

Аніна рибка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Лібуркіна, 07-07-2009

...і були дні, і були роки...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 07-07-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.608717918396 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд збірки оповідань «Земля загублених, або Маленькі страшні казки»
Андрій Любка здивувався високим рівнем попиту на власну збірку оповідань. На його думку, коротка проза …
8 книг, які можна прочитати за день
Якщо Ви обожнюєте читати книги з довгим сюжетом, безліччю подій та ще й неймовірною кількістю сторінок …
Огляд повісті Маріо Варгас Льйоси «Хто вбив Паломіно Молеро?»
Людина завжди прагне дошукатися правди, але коли знаходить її, часто домішує до неї зручні для себе …
Новинки від Нашого Формату
Якщо ви якраз складаєте свій список читання на літо, або думаєте, що б таке почитати у відпустці — ця добірка …