І що тобі оповісти про море, Серце?
Я його мало пам’ятаю.
Спогади такі півстерті – як ото про давні любові…Наче і пам’ятаєш на ім’я, колір волосся там, зріст, інші ознаки, навіть кілька епізодів спільних можеш переказати, але – ні дотику, але – ні запаху, але – ні голосу. А якщо вже зовсім по-чесному, то й історійки оті типу-спільні – мандрівки там, святкування, любощі абощо – далекі від реальності. То вже власноруч створена міфологія, таке щось перетасоване у зручній для свідомості комбінації – аби не боліло спогадами – то раз, і аби хепі-енд неодмінно – то два. Навіть якщо ні ендом, ні тим паче хепі й не пахло. Та то таке, то все такі штуки-дрюки, фокуси-покуси пам’яті, свідомості, навіть під-свідомості – витворювання – вифантазовування власної байки життьової.
Але ми не про це. Про це – іншим разом. Зара – про море.
Це перше, що я запам’ятала в житті. Мені два роки було. Чи три? Чекай, порахую… Таки три, так, три. Дорогу пам’ятаю нічну. Виноград. Мене несуть на руках. Я хочу спати. Ноги в піску. Дача чиясь. Завтра у мене день народження. Я щаслива до такої міри, що морем чуюся. А море – воно – без кінця. Бо воно – все. А потім ранок, і мені подарували велику коробку таку з кольоровим пластмасовим посудом. Багато! Мисочки мілкі, і глибокі, і горнятка, а ще банячки, і ложечки, і навіть виделки, і чайнички, і ножі. Словом, величезний набір, і я ніяк не можу з ним розлучитися… то й беру з собою на пляж, так.
От що дивно – у перших спогадах про море води немає. Я не знаю, чого, але немає – і все тут. Пісок є. Багато піску, з гострими поламаними мушельками, з кісточками від черешень або вишень – я їх не розрізняю на стадії кісточки, оті ягоди.
Вночі був шторм, і на берег викинуло дрібних рачків, кілька рибинок, водорості. Я перебираю це все руками – напевно, шукаю скарби. Цей пунктик у мене залишився надовго – порпатися у «дарах» моря (чи й не моря) , сподіваючись на невідь-який дарунок долі.
Того разу я ніц доброго не знайшла, рибку тільки мертву – сріблясту таку… і я конче вирішила її похоронити – бо що ж? бо як же ж?
Вирили на пляжі могилу велику. Вистелила дно цукерковими обгорточками блискучими. І рибку свою поклала по центру. А тоді вирішила, що того замало. Бо яка користь від цукеркових обгорток?
Я чомусь яскраво собі уявила, як моїй рибі буде самотньо і нудно отак-от лежати мертвою серед просто-паперу. Приміром, допливе вона в рай, до інших риб, і спитають вони в неї – сестро, а що ти нам принесла? З чим ти припливла до нас, у наше вічне море? А вона що скаже? З цукерковими обгорточками? «Білочка», «Батончик Шкільний» і «Дюшес»? Не густо… Напевно, з нею і дружити ніхто не захоче…
Ну, словом, я розклала довкола трупика рибки весь свій посуд…
Спочатку мисочки, на мисочки – горнятка, ложечку збоку, і чайничок, і глибокі тарілки….
Оце, уявляла, припливе моя риба на небо, у рай риб’ячий – і запросить інших рибок на чаювання…І вони зрадіють всі, будуть плескати її плавцями по сріблястій спині: ми так тебе чекали, Аніна рибка! Дякуємо тобі!
І тоді з нею всі подружаться, бо ж їй тепер доведеться навічно залишитися у раю, і тому краще мати багато друзів. ..
Пам’ятаю, вагалася, чи хрестик ставити, чи ні. Бо ж для того треба, аби риба була хрещена – то мені колєжанка пояснила, вона вже в школу ходила і зналася на таких штуках. Тому я не поставила хрестика.
Увечері батьки спохопилися – а де це, Ань, посудка твоя нова?
Я їм пояснила, як могла все пояснила: і про рибку мертву, і про чаювання, і про безмежний риб’ячий рай…
Потім мама мене лупила по попі – нє, не ременем, ремінь на пляж не беруть, на щастя – рукою мокрою. Казала – ану йди шукай, де закопала, і викопуй!
А я знала де – але ж розкопувати могили, це, погодься, блюзнірство… Многие зрелые дамочки не стесняются трахаться с мужиками на камеру в домашней обстановке. Такие сучки очень круто позируют, когда делают минет или отдаются в свои дырочки. На сайте домашнее порно зрелые собраны все возбуждающие видеоролики, в которых ненасытные сучки показывают в постели с мужиками настоящий огонь. Такая ебля чаще всего заканчивается бурным оргазмом.
Та й рибка була вже напівдорозі до раю, де її чекали багато вірних друзів, і довічні чаювання, і радість кольорова… а горнятка пластмасові обіцяли безмежний спокій її душі і спочинок її тіла сріблястого, і…я не могла її підвести…ти ж мене розумієш, Серце?
…
