Я чекав цей день... так, як в'язень чекає свого звільнення, як дерева чекають весни, а може і як розбите серце кохання... Варто мені було засумувати, як я одразу ж уявляв цю мить - Я з дипломом, не треба більше вчити дурну економіку, робити домашні завдання на практику... і на душі ставало так легко, приємно... немов, звідки не знаю, виникав морський бриз і в жахливу, страшну спеку рятував своєю прохолодою. Хоч я ніколи і не займався цією дурнею (д.з.), і студентом був поганим, проте повна валіза боргів і ці.. "сесії" (ледь втримався, щоб не назвати цей період звично - чотирма літерами, що означають "корму" людини)) дуже заважали насолоджуватись життям. Тим паче, що я вже з другого курсу знав, що це "не моє" і вчився... ні, краще сказати "мучився", тільки через батьків, бо бачте вони казали, що "музика - це не професія!"... маячня. Проте я трошки з ними погоджувався в тому плані, що завжди має бути страховка.
І ось цей день настав.... я ВІЛЬНИЙ! І можу займатись тим, чого прагне душа, а не холодний розрахунок! Віддатись повністю своїй коханій дівчинці - Музиці... І плювати, що десь щось не вдаєсться, що на особистому фронті повна... емм... "корма" і бекар, що місто дістало. Я йшов за дипломом... більше мене нічого не хвилювало... А на вулиці в цей день була спека, така, коли мухи не витримують і гепаються на асфальт. Страшне видовище, якщо чесно. Проте мені пощастило - я йшов по місцевості, де від сонця рятували дерева, де легенький вітерець обіймав тебе, а крізь верхівки дерев визирало сонечко, не пекуче, лагідне.
Нажаль, коли я прийшов забирати диплом, цей кабінет був зачинений на обідню перерву. Авжеж! Всі кабінети в корпусі перерву роблять з 12 до 13, а той, що мені потрібний - з 13 до 14. Вдача така, напевно)) В будь якому разі в мене була вільна година.
Чи то був настрій меланхолічний, чи ностальгія, проте я вирішив піти по місцям ""бойової слави". Першим пунктом стала рідна кафедра! Ооооо... найстрашніший мій сон - Вазік, Нєчаюшка, Лифаріще, Фомінанах... можна перерахувати всіх викладачів звідси, яких можна сміливо назвати ворогами народу і відправити в Сибір... нє, в Антарктіду! Хай там вчать місцевих пінгвинів, немов батьків Марксізму-Лєнінізму, а нас Маслоунізму, Менеджерізму та іншим поганим речам. Я в житті не забуду, навіть в маразмі, як чекав Касисич- Пілпенищеву годинами, як Вазік забував, що на 4-ту вечора обіцяв прийти прийняти в мене борг... а я як останній... тотем плем'я Бума-гамга стояв до шостої вечора. А він футбол дивився... ох, всього не напишеш!
Наступною була кафедра... забув як звться)) Там я вперше дізнався хто такий Палій - клсний дядька... напевно я його таким вважаю, бо приймав іспит не він) Я там вперше дізнався таких матюгів як - макроекономіка, мікроекономіка, ізокоста, ізокванта... одразу ж зрозумів що це мені не подобається, а тому вчив лиш за день перед іспитом, або взагалі за рік-другий... після сесії)) А особливо мені до серця впала рокова жіночка бальзаківського віку... ні, не її кирпатий ніс, страшна ганчірка на голові у вигляді волосся, не фігура, від якої в мене виникало питання "як вона з такою... "кормою" виходить з кафедри??? Так ось вона вела РПС - розподілення продуктивних сил. Недооцінивши її я звісно ж, вирішив вивчити все за день до іспиту... ага... ЩАЗ! Вона вимагала закриття кожної "н"... а так, як я ходив... пів-року, раз на тиждень, о п'ятій вечора, я мав задоволення бачити її "красу" і голос... Оооо... цей голос... буде довго мені снитись в жахливих снах...
А ось кафедру політології і права я пройшов із задволенням... Максімка Ясир, та його батько були одними з кращих спогадів з універу.
Хм... кафедра, де я вивчав вищу математику, теорію ймовірності... це... щось неймовірно! Я й досі не можу збагнути ЯК я все це здав... адже назви предметів погано вимовляю)
Ооооо.... кафедра Металів і пан ,який дуже схожий на Кравчука! "Сідоволосий жеребець"! Міщуков... чи як, забув його прізвище... дівчата отримували заліки за короткі спідниці, а хлопці "на шару". Бо я не зміг прийти на іспит, а кажуть, що тоді він ставив всім іспит "на шару"! Угу, от тільки потім я пів-року до нього ходив! Вивчив ВСЕ про метали а ця... "жеребець" все ніяк не вгамовувався! Грошей хотів... ага, ЩАЗ! Я все вивчив і все розповів сам, на зло йому!
Я ще довго ходив лабіринтами свого ВНЗ... багато, що було згадати. І радість здачі іспиту, і сум, коли в тебе знайшли шпори і вказали пальцем на двері. Як я, немов в старому анекдоті, гадав на першому курсі - виженять, на другому - точно виженять, на третьому - все, повна "корма", на четвертому - по-цимбалах, а на п'ятому - хай тільки спробують!)))
Швидко прийшов я до потрібного кабінету, він був відкритий. Сказали, що диплом видадуть тільки за три дні... "все не відпускає ВНЗ" - міркував я, посміхнувшись.
В чергове, в тисячний раз пройшовши вахтера, я вийшов на сходи універу. Вийшовши в парк, я озирнувся. Ця споруда, масивна, в стилі всіх радянських ВНЗ, кольору коричневої цегли, потужна, стояла і буде стояти... і ще мільйони таких, як я пройдуть крізь неї, крізь хащі науки, вміння вивертуватись з будь якої ситуації. Можливо, навіть, вкладачі зміняться, а всеодно про них будуть думати так, як я. А можливо й зараз в когось такі самі думки... проте, як там не було, це був мій шлях, моя війна, моя трагедія і... комедія.
Бувай, ВНЗ, я вже не твій студент.... fenita la comedia.
