П’єса на одну-однісіньку дію, написана виключно для читання.
(УВАГА: ставити в академічних театрах суворо заборонено!)
Дійові особи:
АВТОР, він же ПИСЬМЕННИК, він же ПОЕТ, він же ДРАМАТУРГ, він же ГЕНІЙ.
НАТХНЕННЯ – розпусна дівиця з розпущеним волоссям кольору пшениці. Років 18-ти. З’являється зазвичай коли на неї не чекають.
ПРОЦЕС – бандюган-садист невизначеного віку й статі, з нагайкою, в шкіряному комбідресі та резиновій масці з прорізями для рота та очей.
КРИЗА – стара діва, бальзаківського віку, в окулярах з величезними діоптріями, застебнута на усі ґудзики, в брунатних вовняних панчохах, перманент обов’язковий.
ВОНА – дружина автора, жінка.
ВОНА 1 – теща автора, баба.
ВОНА 2 – дочка автора, підліток.
ДІЯ ПЕРША
(вона ж і остання)
Напівзатемнений кабінет АВТОРА. АВТОР, лежачи на дивані, їсть бутерброди зі шпротами з тарілочки, витирає пальці об спортивні штани «АДІБАС» й бурмоче щось собі під ніс.
АВТОР: Поему…Ні, краще вірш. Воно якось скоріше пишеться… Отож, про що? Напишу про… Про… (дивиться на тарілку) Про рибу… Ні-ні… Про море!.. Мілко, мілко, авторе. Давай, давай, думай своїм баняком… (плескає себе по лобові) О! Про людський розум напишу. Про… Про думку… Про велич людського розуму…
ВОНА 2 (блискавично вбігає): Дай бутерброд доїм. (хапає тарілку й тікає)
АВТОР (вдивляється в темряву): Отак завжди. Дай, дай, дай. А мені пиши, пиши, пиши. Вони думають, що автор – Паша Ангеліна, що автор – кролик… О! Напишу про кроликів… Сірі вушка, білий хвіст. (шукає папір) Білі вушка, сірий хвіст. (нервово шукає папір) Жінко! Жінко! Де моє полотно?
ВОНА подає голос: В сраці!
АВТОР (погрожуючи вказівним пальцем): Я, бляха-муха, напишу про підлих жінок, і це буде не поема, не вірш… Це буде брутальна проза. Це буде страшна сатира, це буде… (нарешті знаходить малесенький папіець) Ха-ха-ха (демонічно сміється) Тримайтеся! (трясе папірцем)
ВОНА 1 (заходить тихо, наче привид. вихоплює папір з рук АВТОРА): А я шукаю бамагу. Треба на Вєрку з третього поверху скаргу написати. ( так само беззвучно йде)
АВТОР: О-о-о! Я напишу, я напишу… Про вбивство! От про що. Детектив. Як у Достоєвського. Ні, я краще втну… Зараз лише наберу фактів. (йде слідом за старою, виставивши вперед руки, наче сновида)
НАТХНЕННЯ (проходить повз АВТОРА, сильно прогнувшись у спині): Ля-ля-фа, еті ноти, ля-ля-фа… (збудливо дивиться на АВТОРА) Дядя? А гдє тут кансєрваторія? Ха-ха-ха (сміється зухвало й трясе гривою)
АВТОР: Ви до мене? Зачекайте. Я зараз владнаю одну справу. (Не опускаючи рук зникає в темряві)
НАТХНЕННЯ (залишається на самоті. Надуває губки): Нє, ну я так нє іграю. Сказали мені йди. Там, кажуть, дядінька на тебе чекає - не дочекається. Прийшла, як дура. А він, бачиш, іншими справами зайнятий. Та шо я, шалава яка? Піду краще пива поп’ю. (йде, манірно хилитаючись, до відкоркованої пляшки пива, що стоїть на столику)
АВТОР (вбігає до кімнати, тримається за голову): Вони втрьох на мене одного. На главу сім’ї, на мужа, батька і… письменника, що найголовніше. Руку підняли. Ні, три руки. Ну, зараз, як я підніму.
Хапається за перо. Воно таке, як у Пушкіна, зі справжнього гусака. Пише на стіні. В основному нецензурні слова.
НАТХНЕННЯ (підходить ззаду й пестить автора): Пиши: «Я помню чудноє мнговєньє».
АВТОР (повертається до натхнення): А може мгновєньє?
НАТХНЕННЯ: Може й мгновєньє. А ти, вабщє, російською твориш?
АВТОР (зітхнувши): Нє, нада українською.
НАТХНЕННЯ (скривило ротик): Фу, як це вульгарно. (стрибає кудись вверх та зникає)
ВОНА подає голос: Гей, барило! Йди цвяха забий. Ніякої від тебе користі.
ВОНА 2 (забігає): Тато стіни розмалювали пером! (вибігає)
ВОНА 1 (зачовгує): Ой, розмалював, соколик! (вичовгує)
ВОНА подає голос: То зараз замалює!!!
АВТОР (плює на рукава й нервово витирає написане на стіні): Зараз йду, кохана. (пошепки) Того довбаного цвяха заб’ю й напишу, ой напишу, соціальну драму напишу…(біжить до дружини балетним підскоком)
За хвилину АВТОРА батогом до кімнати заганяє ПРОЦЕС. Кидає АВТОРОВІ кипу паперу формату А4, набір кольорових самописок, ластик, десяток простих олівців, наручники, строгий ошийник з залізними шипами й упаковку димедролу.
ПРОЦЕС: Поганий хлопчик. (Б’є батогом по столу. АВТОР підстрибує й починає щось писати, слинячи олівця) Двадцять сторінок – норма на добу! (Б’є батогом по стіні) І щоб без витребеньок. (Ручкою батога піднімає за підборіддя голову автора, що схилилась над писаниною) Завдання таке: соціальна драма! За тиждень, щоб була готова.
АВТОР: Я саме…
ПРОЦЕС: Мовчати! (Страшно облизується язиком, який просовує в щілину чорної резинової маски. Тоді йде задом-наперед)
АВТОР (Дуже швидко пише. При цьому не забуває говорити): Я вам напишу, я вам такого напишу. На Пулітцерівську премію напишу, на Шевченківську нашкрябаю, Коронація здригнеться. Значить так (кусає губи) головний герой – літератор… Ні, надто явно… Він шахтар… О, точно. І він вбиває стару тещу, виганяє дочку з дому і… і… і… що ж це він може зробити з дружиною? Віддає її кодлу сексуальних маніяків та насолоджується… Ні, не насолоджується, бо не зрозуміють… Плаче… Так, він плаче, але нічого не вдієш, таке життя, він мусить. Так. Ні… Потрібно змінити професію головному героєві (закреслює пів написаного тексту) Бо, скажуть: «Шахтар – звичайно, не дивно, що так себе веде, а як іще?» О! Він – керівник самодіяльності на шахті. О! (перечитує написане) Тепер, так. Вигнав він не дочку, бо скажуть, а в тебе, авторе, дочка, то може це ти й свою вигнав… Нехай буде син… А щоб не сказали: « Ага, поміняв дочку на сина, напишемо – близнюки. Керівник шахтарської самодіяльності вигнав своїх любих близнюків з дому, відправив їх, так би мовити, у велике й буремне життя. (перечитує) Вбиває тещу… (думає) Нє, відправляє в божевільню тестя, а ще краще дядька… От заплутав, ніхто й не здогадається…(Посміхається й пише).
АВТОР Пише, пише. Поза ним проходять по черзі НАТХНЕННЯ ТА ПРОЦЕС. Заглядають через АВТОРОВЕ плече в написане. Згодом голова АВТОРА стає все важчою. Схиляється на папір. Але АВТОР продовжує писати. Він глибоко спить. Чути, як хропе. Але процес написання не припиняється.
До кімнати навшпиньках заходять ВОНА, ВОНА 1 та ВОНА 2, тримаючись за руки, як в хороводі. Дивляться на АВТОРА. ВОНА з огидою, ВОНА 1 зі страхом, ВОНА 2 з дитячою радістю. ВОНИ синхронно манять правицями когось з темноти, звідти, звідки тільки що вийшли.
Входить КРИЗА. Вона оглядається навсібіч.
КРИЗА (указкою тикає в АВТОРА): Ось цей?
ВОНА, ВОНА 1 та ВОНА 2 активно метеляють головами на знак згоди.
КРИЗА (заклавши руки за спину диктує АВТОРОВІ): Перше правило письменника – не писати в такому (тикає пальцем прямо в тім’я АВТОРА) стані. (АВТОР здригається крізь сон). Друге правило письменника – правила. Не забувати правила правопису. (шепоче на вухо авторові. Автор тихенько зойкає, але спить і пише далі.) Соромно писати безграмотно! (кричить КРИЗА. АВТОР не реагує)
КРИЗА: І останнє правило письменника… (КРИЗА довго набирає повітря у легені. Стає кругла наче повітряна куля, тоді прозора, як мильна бульбашка. Бульбашка лопається зі словами) Краще не пиши!!!
АВТОР (з криком зривається з місця): Не буду, не буду, ніколи не буду…
ВОНА: Ну, слава богу!
ВОНА 1: Попустило...
ВОНА 2: Татко буде копати ями, бити цвяхи й заробить грошиків (скаче на одній ніжці)
АВТОР (прокинувся, розглядається довкола, бачить написане. Бере до рук аркуші. Читає вголос) Золоті пасма волосся легенько погладжував південний вітерець. Цей, єдиний її друг, обожнював бавитись зі стрункою, тендітною жінкою-дівчинкою. Шкіра у дівчини була смаглява й обвітрена, але чарівно-природня… (Оглядається. Метеляє головою. Звертається по черзі до ВОНА, тоді до ВОНА 1, а далі й до ВОНА 2) Це хто написав? Це я написав? Мамо! Оце так… (читає з іншого листка) Руки їхні сплелись, наче віття плюща. Ніхто, ніхто не зміг би роз’єднати їх. Ніколи… (АВТОР плаче) Є! Ось воно, це ж прекрасно. (АВТОР читає поспіхом усе, що написав)
Над АВТОРОМ у повітрі поступово матеріалізуються та нависають голограми трьох сестер Еротичного НАТХНЕННЯ, Жорстокого ПРОЦЕСУ та Цнотливої КРИЗИ. У найстаршої сестри – КРИЗИ в руках рушниця Станіславського.
АВТОР (не бачить голограм): Наяда з тонким станом граціозно сковзнула до нього під ковдру…
НАТХНЕННЯ (втягуючи щоки, задоволено): Це він про мене написав.
ПРОЦЕС (гнівно): Я ж казав…
НАТХНЕННЯ Й КРИЗА з обох боків цикають на ПРОЦЕС: Ц-ц-ц! Казала! Потрібно казати «Казала». Ти ж друга сестра!
ПРОЦЕС (незадоволено): Я ж казала йому, пиши соціальну драму…
КРИЗА: З ним потрібно кінчати.
НАТХНЕННЯ: Він такий харошенький. (затуляє руками вуха)
КРИЗА довго прицілюється, а тоді стріляє з рушниці.
Відразу після пострілу АВТОР починає несамовито рвати аркуші й, як божевільний, розкидати шматки по хаті.
ВОНА, ВОНА 1 та ВОНА 2 скручують руки АВТОРОВІ й відбирають папери, подекуди відпускаючи йому копняки.
ВОНА 2 (обурено): Мені в школі макулатуру сказали принести, а він рве…
ВОНА (гнівно): Коли купиш, то й рвати будеш. На дачі розпалювати не має чим.
ВОНА 1 (зверхньо): Скільки скарг можна було б настрочити. Ай-ай-ай!
Голограми непомітно зникають. ВОНА, ВОНА 1 та ВОНА 2 помітно зникають, стиха матюкаючись. АВТОР залишається один.
АВТОР (задумливо роздивляється довкола): Що це я мав зробити? (чухає потилицю) Дерево поса…(метеляє головою) Ні, не те. Сина на…(спльовує) Вже є щось таке. Будинок…(ляскає себе по лобові) А! Цвяха забити. (виходить)
