Готельний номер. У номері троє. Це Ніжна Агні, Киця Парцефаль, та Мрійлива Богдана.
Ніжна Агні сидить на стільці біля столу, пише вірш. Киця на краєчку ліжка, з гантеллю старанно качає біцепс. Богдана закинувши руки за голову лежить на кроваті та замріяно дивиться на стелю.
Богдана:
− Ах, дівчата, досі не можу повірити, що ми потрапили на відбірний тур «Кращі учасники Срібного слова ГАКу»
Киця:
− Так, це неабияка вдача! А яка організація! Готель, сервіс, розваги! До речі, Агні, дорогенька! Назавтра пропонуються стрибки з парашута! Ти як?
Агні розвертається на стулі і мерзлякувато кутається у велику ажурну шалю
− Навіть не знаю, Кицюню. Воно дуже заманливо, стрибнути, але я підозрюю…
Богдана, зацікавлено:
−Підозрюєш?
Агні зітхає і стиха проказує:
− Мені наснився сон. Мені наснилось, що мій парашут не розкрився. Я думаю, що може то змова? Може у такий спосіб хочуть прорідити кандидатів у лауреати?
− Облиш, Агні!
Сталева Кицька презирливо кривиться, кидає гантеллю у куток і рвучко впавши на підлогу починає віджимання.
Агні захоплено дивиться на неї:
− Яка ту дужа, Кицю! Ти нічого не боїшся!
− Так, я нічого не боюся, − вдоволено хече-муркоче Киця з підлоги.
У двері стукають.
−Відчинено, − кричать усі хором.
В кімнату заходить Хлопчик Бананан. Він середнього росту, русявий. Вихори непокірно стирчать в усі боки, характеризуючи незалежну натуру власника. В руці він тримає пляшку.
− Дівчата, пропоную випити!
− О! − вигукує Богдана і зіскакує з ліжка.
Кицька пружно встає і підходить до Бананана. Бере пляшку, роздивляється. Це банановий лікер.
− Спиртне? − схвильовано вигукує Агні, − на ніч? Навіть не знаю
− Агні, це фруктовий напій, − звертається до неї Киця.
− Фруктовий? − недовірливо перепитує Агні.
Богдана між тим лізе до тумбочки у пошуках склянок.
− Десь має бути і четверта, бурмоче вона, випрямляючись. Ставить три стакани на стіл і очима шукає склянку, якої бракує. − А, ось вона! Тут якась рідина.
Нюхає і кривиться.
− Фе! − різким рухом вихлюпує рідину з вікна. Знадвору чується тихий зойк.
− То ж моя валер'янка! − з прикрістю вигукує Агнеса, − мої ліки!
− А ми зараз сюди інші ліки наллємо! − з ентузіазмом вигукує хлопчик Бананан і ллє жовту рідину у склянку.
− Та ви б хоч сполоснули! − гукає Кицька.
− Навіщо? _ обертається Бананан. − То ліки, це ліки, яка різниця! Держи, Агнесочка!
Агнеса бере склянку. В неї худорляві бліді руки. Недовірливо принюхується.
− Начебто смачно, − говорить із сумнівом.
− А то! − Бананан вже розлив лікер і подає дівчатам.
Всі стоять гуртом біля столу, тільки Агнеса сидить.
− Ну, − каже Бананан − за перемогу! Чується дзенькіт склянок.
З-за вікна линуть мелодійні перебори струнного інструмента.
− Як гарно… − шепоче Агні заплющуючи очі, − наче у раю… арфа…
− То не арфа, − визирає з вікна Кицюня, − то Ваня зі своєю бандурою!
Приємний хлопчачий голос вступає між переливами бандури:
− Вона любить його, а він любить її.
Шепчуть приємнощі чемно по черзі…
Кицька робить театральний жест у бік вікна:
− Нє, ну ви це чуєте?!!
− …про далекі моря і чарівні гаї.
Нема місця страху, нема місця смерті…− виводить сумний голос знизу.
− Не вистачало тільки серенад за вікном, − невдоволено бурчить Кицька.
Богдана нахиливши голову, прислухається.
− А мені подобається! − каже вона.
− Хочеш, переселяйся у нашу кімнату, − моментально пропонує їй Бананан. − Будеш слухати Ванін спів з ранку до ночі.
Затягує голосно:
− З ра-а-анку, до но-о-о-очі…
− Чого б це я переселялася, − пирхає Богдана і пропонує:
− А давайте його до нас покличемо!
Кицька між тим перехилившись через вікно кричить:
− Ва-а-а-аню! Скоро дощ піде! Не боїшся бандуру промочити?
Бананана підіймає пляшку з лікером на рівень очей і красномовно дивиться на залишки лікеру, а потім на Богдану. У погляді мовчазне питання.
− Нічого, − заспокоює його вона. − В мене ще є.
− Фруктове? − хвилюючись подає голос Агнеса.
− На травах, − ухильно відповідає Богдана.
Вона протискується до Кицьки і теж перехиляється через підвіконня.
− Ваню, підіймайся до нас!
− А можна? − запитує Ваня знизу і з благальною надією дивиться на Кицьку.
Та приречено махає рукою:
− Чого вже там! Заходь.
Ваня бадьоро підхоплюється і підтюпцем біжить до під'їзду.
− Тільки ніяких віршів, чуєш? − кричить йому в спину Кицька, − Ніяких віршів!
Богдана розвертається від вікна.
− Що ж! Доставай свою… на травах, − каже їй Бананан.
