Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48232
Рецензій: 92931

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Як моїм татком став сам Дід Мороз

© Юрій Дюг, 03-07-2009
Я не байстрюк, у мене є тато
З мамою ми все життя разом. Точніше все моє життя. Як каже мама, попередніх 30 років вона чекала на єдиного справжнього чоловіка, на мене тобто. Так, моя матуся для мене найдорожча у світі. Вона — єдина кого я люблю. Ну крім Біма, звичайно. Бім — це наш собака гордої і древньої породи "дворовий бобік". Він справжній друг. Ділимо з ним усі радощі і нещастя поки мама на роботі. А взагалі, яка каже мама, Бім у нас справжній буржуй. Бо у нього є свій окремий будинок — будка. Проте буржуй від народу не відрікався і дуже часто просився до нас. Хоча ми живемо в лише в двох кімнатах старого будинку. Поки мами немає я його завжди пускаю. Разом ми вчили алфавіт, малювали та читали перші букви. Іноді у нього виходило навіть краще, ніж у мене. Особливо добре виходила буква "г", а "л" він взагалі вимовляв бездоганно: "Р-рррррр!" А у мене не виходило, хоч плач. Лікарка сказала, що я "картавлю" і це у мене згодом пройде. Скоріше б, а то зі мною діти не хочуть дружити. Однокласник Коля так і казав:
— Та ти навіть риба сказати не можеш, все либкаєш і лакаєш? Ще тебе переклинює від того що в тебе така стара мама. Чи то твоя бабуся?...
Неправда, не стара у мене мама, вона молода і красива. Найкрасивіша. Ще вони кажуть що я байстрюк, бо у мене немає батька. А батько у мене є. Мама сказала, що він ще до мого народження поїхав дуже далеко надовго у якесь "відрядження" і навряд чи звідти повернеться. Хоча я матері не дуже вірю. Наша сусідка тьотя Світлана сказала мені, "що батько ні куди не поїхав, а проміняв маму на молоду "лахудру" і живе в нашому місті". А сусідці я теж не вірю. Хіба міг батько поміняти нас з мамою якесь там звірятко, хоч і молоде? Не може такого бути.

Дорослий хлопчик

Якось ми з Бімом гуляли осіннім парком і мріяли про те як будо б добре, щоб у нас також був свій татко. А коли повернулися додому, то побачили по телевізору фільм про Діда Мороза. Він там літав на санях запряженими оленями і виконував всі бажання діток на свята. От і ми вирішили написати йому листа. Разом придумували текст. В результаті вийшло таке: "Любий Дідусю Морозе! Мені не треба ні іграшок, ні велосипедів. Зроби лише так, щоб у мене був татко. Буду дуже вдячний. Вова." Потім я акуратно склав аркуш навпіл і попросив маму відправити його Діду Морозу. Вона пообіцяла, що відправить. А коли мама щось обіцяє, то завжди виконує.
А у коли я у вечері, коли я лягав спати, мати сказала мені та що повторює мені весь час від мого народження:
— Ти ж у нас дорослий сильний хлопчик. Правда? Справжній чоловік який ніколи не зрадить, не буде ображати дівчаток. Ти має бути таким постійно, адже ти у нас єдиний мужчина в сім`ї. Моя надія та опора.
Я намагаюсь бути сильним. Мама каже іноді, що я іноді якийсь трохи сталевий, бо з трьох років ніразу не плакав. Навіть коли впалу чи коліно розіб’ю. А як же інакше? Справжні чоловіки не плачуть, вони іноді лише трішки засмучуються.
Ех, була моя воля, то взагалі як Коля на у-щу пішов і нікому в не давав дівчат і матір ображати. Проте в нас немає грошей, що плати за заняття в секції. Хоча мама і так з ранку до ночі працює. Доводиться мені самотужки займатися. Так як у фільмі про радянських солдатів бачив. Бігаю, від підлоги віджимаюсь, на перекладині підтягуюсь. Щоправда, гантелей у нас немає, тому доводиться підіймати все важке, що під руку потрапляє. Навіть Біма. Друг він мені чи не друг? А друзі мають завжди допомагати одне одному.

Коли плаче мама

… Дивно, як це матуся сьогодні так швидко добралась з роботи. Зазвичай вона раніше дев'ятої вечора не з'являлась. Адже поки після зміни у супермаркеті додому на маршрутках доберешся добряча година пройде. А тут уже в півдевятої вже дома. Не на вертольоті ж прилетіла і не через телепорт пройшла? Та і якось вона не так виглядає. Ніби щаслива. Давно вона вже не посміхалась так щиро. Можливо вона гроші в лотерею виграла? І тепер ми зможемо купити собі новий телевізор чи навіть… комп’ютер. Ні, не з нашим щастям. Ми навіть для Біма на новий ошийник виграти нічого не можемо.
Мама щаслива — то й добре. Може не питатиме, що там в школі було. А то коли дізнається… І треба ж було. Тільки подумав — вона одразу й запитала:
— Як там навчання, школу ще не завалили?
— Мам, ти тільки не сердься….
— Що вже скло десь побив, чи щось гірше?
— Та ні. Розумієш… Там на перерві одна пригода трапилася. Сиділи ми Настею за партою, до географії готувались. А ж тут підійшов Коля. Той високий що з 10 будинку, він на у-шу ходить. Коля почав ображати Настю і скинув її зошити з парти. Я сказав йому, щоб він вибачився перед дівчиною і не розкидав зошити.
— Ти правильно зробив. І що далі?
— Він обізвав мене та Настю нехорошими словами і сказав що поб'є нашого собаку. Ну тут я не стримався. Розумієш, сам не розумію, як так вийшло. Я встав і без слів одразу "зарядив" йому в "табло". А він впав. Полежав кілька секунд, почав швидко відповзати і втік. Діти наробила галасу. Прийшла.
— Ну ти, Вова, і даєш. Навіть не знаю, що тобі казати. Ніби все й правильно робив… Знаєш, не можна вирішувати всі спори кулаками. Треба вміти вирішувати питання мир.
— Теж саме мені і вчителька казали. Тільки дістав мене вже той придурок.
Між тим мати почала приходити раніше чим раз частіше. Я вже навіть перестав дивуватися такій чудасії. А одного Дня мати зателефонувала, і попередила, що буде трішки пізніше:
— Не переживай, Вов. А до речі ти не забув сьогодні вранці подивитися під подушку? Сьогодні ж день Святого Миколая.
О горе на наші зі Бімом голови! Треба було сказати мамі, щоб макарони купила. Якраз було добре через наші діряві голови їх проціджувати. Це ж треба було забути, що сьогодні таке свято. То ми з собакою чимдуж кинулись до подушки де знайшли п’ять улюблених цукерок. Поділились по-братськи. Мені чотири, Біму — одна. Що ще треба для щастя.
Ввечері мама пришла не одна. З нею був ще чудернацький дядечко з сивим волоссям та бородою років п'ятдесяти. Він мені подарував великого вантажного автомобіля, а Біму новий нашийник. Щось я не зрозумів, мама що Святого Миколая привела. Ніби ні, сказала, що Олег директор мережі супермаркетів, у яких вона працює. Олег-Миколай з'являвся у нас і після цього дня. Проте одного вечора я почув сварки біля порога. А потім зайшла засмучена мама. Вона сиділа і тихо плакала… А я намагався сам її заспокоїти… І сам ледь не на заплакав. Проте ні, я не маю права плакати, маю підтримувати маму. Вона, мабуть, плаче через Олега. Шкода, що йому така просто в "табло не зарядиш". А хочеться.

Чудеса з мішка

Після цього мама почала приходити як завжди, так ніби й не було Олега зовсім. Швидко збігали останні дні року. А ми з мамою готувались зустрічати Новий рік у двох. Точніше у трьох. Ледь Біма знову не забув. Він бо найбільше допомагав — постійно плутався під ногами. Отак ми й провели останні години старого року. Конфуз трапився, коли я як єдиний чоловік намагався відкрити шампанське, а воно ніяк не здавалося.
— Допомогти? — почувся голос з-за спини.
Я озирнувся і побачив справжнісінького Діда Мороза. Тільки сиві вуса і борода у нього були короткими, але справжніми. Це що мама його впустила? Судячи з задоволеного обличчя — так. Проте потім Дід утнув такого коника, що й мама не очікувала. Які там плющеві ведмеді, іграшкові пістолети та самольоти. Ховайся хто куди може! Дід дістав невелику коробочку з каблучною і сказав мамі:
— Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною. Хочу бути чоловіком, опорою для тебе і татом для Володимира!
Що відповіла мама на про позицію здогадатися не важко. Проте чудасія якась з цим всім виходить. Значить Дід мороз таки отримав мого листа. І весь цей час маскувався під директора супермаркету? Або вирішив подарувати мені татка. Проте поки їхав до мене роздав з мішка усіх татків. А коли черга дійшла до мене, мішок з татками спорожнів, то він вирішив подарувати в якості тата себе…

Босс Мороз

…З тих пір минув майже рік. Рік перетворень, змін і нових вражень. Тепер ми всі живемо разом. От тільки старий дім нам з мамою довелося залишити. Нас ніхто не виганяв. Просто якимось дивом ми з мамою опинилися у великому заміському палаці. Та ні, жартую, не було ніякого палацу. Хоча з іншого боку будинок Олега можна назвати палацом. Спочатку ми з Бімом там не раз заблуджувались. А дуже сумували за нашою старою домівкою та волею, особливою побивався Бім… Йому так не вистачало його рідної будки. Ми з ним забилася не горище і сумували за романтикою нашого бідацького життя. Так тривало недовго. Доки Бім не зрозумів, що на кухні є незліченні запаси якихось неправильних козячих бобок. Мама називала їх "педігрій". І поки я не міг зрозуміти навіщо їх підігрівати, "проклятий" собацюра наминав їх за обидві щоки. Пробував я їх підігрівати їх підірвати їсти з Бімом. Не смачні якісь, ніби сухі консерви. Щоб я таке їв? Звичайне м'ясо краще. Хоча Біму видніше, то його здоров`я…
А на у-шу я так і не пішов. Олег з ранку в неділю дивився якесь змагання, де великі чоловіки товкли одне одному "табло". А коли ошивався вранці біля нього він мене посадив перед телевізором і сказав:
— Дивись, Володимире, це спорт справжніх чоловіків. Ой бачиш, як твій тезка тим чорношкірим підлогу витирає?
— Прямо як я Колею шкільну долівку, коли він Настю ображав.
Татко засміявся і погладив мене по голові. А однієї неділі взяв мене разом з собою спортзал, де сам займався цим… Він назвав це боксом. А мені теж сподобалося. Тут усе просто, як у житті. Нікуди за канати не втечеш, як справжній чоловік маєш стояти до останнього. Так що ще з весни я боксер. Спробуйте мені Настю образьте, так в "табло заряджу", що два дні валятися будете.
А з Настею ми й далі сидимо разом. Мама вирішила мене залишити у тій же школі. Тепер щодня завозить мене на машині, яку називає "пижиком" надто вже вона мала і спішна. Мама в мене тепер крута. Вона тим магазином керує, де раніше працювала. Хоча каже, що тато в неї "шеф" і босс. Я не розумію, це вона жартома називає його босяком?
Олега і дійсно часто надовго їде кудись у справах. Я одного разу спитав у мами:
— А що це "ус правах"? Де цей "ус правих"? А чому б йому на поїхати на лівих?
— Наліво?! Та хай тільки спробує, — відрізала посміхаючись мама.
Знаєте, а я думаю, що Олег таки не справжній Дід Мороз. Ну які у Діда Мороза можуть бути поїздки влітку? Ніяких. Так й до того як він до нас на Новий рік прийшов, я не бачив щоб він на оленях літав чи на санях їздив. Завше маму на своїй чорній машині привозив. Хоча… Може на світі не один Дід Дороз, а декілька. А найстаріший дід ними всім командує. Можливо і у інших діток татко теж Дід Мороз?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Історія Попелюшки

© Залєвський Петро, 04-07-2009

Чудова оповідка, пане Юрію!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 03-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Тала Владмирова, 03-07-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 7 відгуків
© Олег Derim, 03-07-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.57509303092957 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …