Всім відомо, що зараз основну масу читачів становлять жінки. Чоловіки дудлять пиво і дивляться футбол, а жінки читають. То авторам треба підлаштовуватися під цей стан речей. Ось і я вирішив йти назустріч жінкам. Спочатку написав роман від жіночої особи, а тепер ось написав кілька віршів з точки зору бачення жінкою проблем тілесного низу у термінах духовного верху.
Отже, Перлини пафосного еротизму (female version):
Він був лівша
А я й не знала
І руку ліву
Його смоктала
***
Він в кишеню сховав обручку
І замовив подвійне віскі
Він рукою мої коліна
Під столом гарячково тиснув
Заплатив за коктейлі та їжу
Потім віз на своєму «порше»
Говорив про кубельце кохання
До самого ранку
І довше
Перед домом його у щоку
На прощання поцілувала
І до себе не запросила
Бо сказала, що приїхала мама
Милий, ну чого ти лаєшся матом?
І не можеш зібрати рами
Невже ти не бачиш що я захищаю
Кольори товариства «Динамо»?
***
Була я чесною
І була гордою
Мені це можна
З приємной мордою
А потім криза
З роботи вигнали
А їсти хочеться
Рятуйте, вигини
Осина талія
І білі циці
Довгенькі ноги
І голос киці
Плати коханий
Й отримуй щастя
На всяку позу
Готова Настя
Та ринок в дупі
Немає попиту
Який там секс
Коли всі в клопотах
Ебітда впала
І з нею члени
Вічне пів-шосте
Як в Кімерсена
А ми ж приїжджі
Плати за житло
Хоч ти ужита
Хоч не ужита
Платити нічим
Надій немає
Куплю квиток
Хай серце крає
Їду додому
Добридень мамо
Приймайте доньку
Нещасну саму
І мама прийме
Та приласкає
Й обов’язково
Ще й нагадає
Казала доню
Що Київ твій
Для депутатів
Й інших повій
Киваю головою
І шкутильгаю сапкою
З картоплі бур’яни
Чищу латка за латкою
Виношу поросяті
І випасаю кіз
Дні схожі на один
І там понині віз
Ось так ось та ударила
По мені клята криза
Хоч не просила я
У ріднеє село мені відкрила візу.
***
Ці хлопчики з католицьких родин
Ніколи не лишаються до ранку
Їм треба прийти додому
Хоч би вже й на самому світанку
Я казала йому «Залишися»
Шепотів він, що ніяк не може
Не до ранку, значить ніяк
І звільніть терміново ложе
Розгубився він і зашарився
Показав на квитку кохання
Як вже набрякла рожевою стиглістю
Й потребувала подальшого копирсання
Але ваш корабель у мою гавань увійде
Лише за умови довгої стоянки
Може і не до обіду
Але точно вже до ранку
Він стогнав і просив пощади
Нервував поцілунками палкими
Обіцяв заплатити мито
Кількома розкішними палками
Та була я тоді жорстока
Порт закритий залишився вранці один
Ох вже ці моральні перестороги
У хлопчиків з львівських католицьких родин
***
Ти смішний
Ти здоровий
І грудь волохата
І є в тебе хата
Ти ведмідь
Я з тобою хочу зустрічатися
І ціни б тобі не було
Якщо б ти ще і вмів кохатися
***
Поки він приймає у ванній душ
І особливо уважно
Тре мочалкою свої причандали
Я перевіряю його гаманець
Щоб вирішити, що буде далі
Двісті баксів і «Віза» - скоріше на користь «буде»
Фото родини, дві щасливі дитини
І жінка, яка знає собі ціну
А я знаю її, це Ніна
Вона викладала мені англійську
І потім успішно вийшла заміж
За якесь нафтове цабе
Ото воно в душі тепер сопе
Я дивлюся на Ніну, вона мені посміхається
От як дивно в житті усе трапляється
Та Ніна, якось мені було важко
Ми випадково зустрілися
І я все розповіла
Зі сльозами і відчаєм
Вона вислухала
І заспокоїла
І допомогла порадою
Слушною та тверезою
Я тебе теж бачити рада
Кажу Ніні і збираю одяг
Швиденько тікаю
Чогось мені не хочеться
Сексу нині
Залишаю лише записку
«Передай привіт Ніні»
Ну і на останок два твори про мої відносини з поетами. Тут яка справа. Я взагалі то прозаїк, але коли повстала нагальна потреба публічно виступати, то зрозумів, що читати власні тексти не дуже то правильно. Бо ж проза, як кохана, з неї краще за все спілкуватися віч-на-віч, а не ексгібіціонувати привселюдно. Можливо, просто в мене тексти погані, то не цікаво їх слухати. Але я вирішив написати для публічних виступів вірші. Ну а про свої почуття щодо поетів (і особливо поетес) виклав у двох ось таких плачах.
Заздрість
Скинемо Шевченка
З корабля сучасності
І поставимо погруддя Забужко
Молодої, з великими цицьками
І нервовим абрисом вушка
А Андруховича замість стерна
Нехай у воду солону пірна
Жадана повісим на рею
Нехай виглядає Гіперборею
А Карпу у трюм
Морякам на поталу
Щоби не вибухнули
З тілесного шалу
Поетес у камбуз
Поетів на дрова
Щоб аж захлинувся
Двигун-мова
Від топлива дикого
І калорійного
Трохи цінічного
Здебільше мрійного
І попливе корабль
Полетить птахом
Океан перемахне
Одним махом
Я буду з берега його виглядати
Як Ассоль у води плакати і чекати
Бо мене на той корабль не візьмуть
Не для такого лайна біблійна тара
Щоб попасти на сей ковчег
Митцю потрібна таланта пара
Заздрість-2
Ну як же можна
Не заздрити поетам?
За легкість їх
І їх політ
Поки дерешся ти
У пітьмі кілобайтів
Від них виходить
Весь у римах світ
Поети - чаклуни
Поети – ворожбити
Ви боги молоді
Господарі життя
А ми, прозаїки
Ми молем всі побиті
На вас чекає вічність
За нами – небуття
Вам аплодують
І плетуть із лавра
Вінки що одягають
Як корони
На наші ж голови
Чекає терен
По наші очі
Каркають ворони
Плебеї ми, кропивне сім’я
Чорна кістка
Істоти, що не знають волі
Писати прозу
Чи це не насмішка
Безжальної і злої долі
Поетам заздрю
І про вірші мрію
Та безталанний
Через це весь геть дурію
