Така спека, що з курей зразу курчата несуться. А я сидів в трусах і в... і все. Мабуть, кожен зараз задається питанням, чому голуби розчавлені лежать на дорозі, якщо вони такі естети... Ми вчора йшли дещо замріяні і читали вивіски - задом на перед. Дивно, вивіски читати задом... Це практично неможливо, але нам це так само легко давалося, як... як так?.. А десь в Донецьку донецькі кобзарі на кобзі вже не грали... вони пили пиво і спали на траві. Я знав одного з них... інший був не звідти. А так, борщу би з*їсти, але навпаки - холодного. Отак би наївся і забувся, і заснув, і побачив би сни про живих голубів, які естетично сидять на "задонапередських" вивісках і слухають донецьких кобзарів. А так, маю із недозбираним кубиком Рубика йти на вокзал і брати квитки на захід. Переночувавши на двох кріслах, я сьогодні вернувся домів. По дорозі зустрів приятеля, ми заговорили:
- Привіт.
- Привіт.
- Що робиш?
- Нічого.
- Так тобі і треба.
Ми розійшлися. Розійшлася і блискавка на штанях у солідного дядька, який стояв біля власної машини. Мабуть, недавно побував у "Wild Center". На бампері - це тепла кров від естетичного голуба, який у неестетичній позі залишився десь по-перше по-заду. А я ось так, в самісіньких трусах, попиваючи мінеральну воду, заїдаючи білим хлібом, дивлюся як іде до нього жінка молода в червоному. Ми танцювали, як боги, під рок-н-ролл. Чи то давався у знаки недорогий коньяк? А десь на площі, колишні вихователі, вчителі та театральні діячі, збирають порожні пляшки і молять Бога про борщ, мінералку, білий хліб і кубик Рубика. А жінка у червоному, виявляється, йшла не до штанів із розчепіреною блискавкою. Можливо вона йшла до мене? А я за вікном... Я б його відкрив і окликнув її, а вона б обернулася і злет зробили б голуби над Театральною, і знеба полетіли пелюстки троянд, а калабані стали б з цукром. Я запитав її:
- Чим ти займаєшся в той час, коли не читаєш книжки по спеціальності?
- Відпочиваю з друзями.
- Їздите десь в лісок білок стріляти?
Вона, навряд зрозуміла цей зухвалий жарт. А хто ці жарти розуміє? А я ще вчора стояв десь так по середині парку і по-друге по-дружньому обнявши за плече якусь подругу, лікував себе крикотерапією. А потім вона зникла, як порожня пляшка із-під допитого пива. Ці дивні люди, вони взяли собі за моду зникати із нашого життя. А потім бери і шукай їх, як ще чогось у холодильнику смачненького. А там так порожньо, як на душі у стоматолога, який працює на газовій заправці. Інші люди купаються у власному басейні в центрі міста, бо грошей на путівку не вистачає. Я їй сказав, що не розумію дівчат, які ставлять слова "вже" і "аж" поруч із віком 32. А вона мені номер телефону дала. І я навіть не знаю, що з цим запрошенням на одну особу робити. Пішов на кінофестиваль - альтернативно. Я сидів з народом, а від дощу крісло підмочувало мою одиноку, перепрошую, дупу. Дівчата поруч, цигарковим димом мені робили додаткові спец-ефекти. Десь о другій ночі, мене катали на візку із магазину. Як казав один поет: "Мою голову крутило в центр фузі". Я б хотів бути котом - в нього є виправдання, чому він пропалює своє життя - він кіт. І ще таке зненацька: я поглянув на її фотографію і сказав:
- гарна попка.
- Дякую... - через 3 секунди, - придурок, це моя фотографія на паспорт!!!
Вдягнув я шорти і футболку та під музику пішов я на вокзал. Мінералка допита.
