Сутеніло…
Хоча ні. Якого там хріна “сутеніло” – нічка вже була знатна. За вікном повільно шурхотів дощик Місяць тупо витріщився у вікно і разом з недобитою свічкою наповнював кімнату прищавою романтикою.
Людина. Стіл. Кілька баночок пива. Біля вікна – гітара. Друга струна обірвана. Поруч із гітарою – почата пляшка горілки.
Людина, добряче ковтнувши “Оболоні” і відмахуючись рукою від когось невидимого:
- Але ж ти й приставуча. Ну, прямо як ці – сектанти. Підійдуть до тебе, очки світяться, руки сторінками шелестять, самі – до бою рвуться: всучити тобі дрібним оптом свій опіум; прямо зі складу, тобто – з церкви, що в них часто – одне й те саме. Н-да, в плані сект український ринок розвинутий нормально. Тут ми, мабуть, мало чим поступаємось “цивілізованим” країнам… Хоча дивно, що вони рекламу свою на ТБ не пхають десь між прокладками і сигаретами… Хіба що у цих нових якась заповідь передбачена, типу: “Не рекламуйся на ТБ”? Через те вони й ходять, бідолашні, вулицями, та людей своїми питаннячками турбують… А Ви вірите в Бога? І що можна на це відповісти? І зв’язуватись немає охоти, і послати – незручно. А вони, поки ти стоїш у роздумах, швиденько загружають тебе по повній програмі вибраним із Біблії…
Звичайно, якщо час дозволяє і настрій є, можна постояти послухати, як вони свій товар позиціонують. Наша церква (це вони свою секту Церквою полюбляють називати) нового типу. Ми по-новому читаємо Біблію...
Добре, хрін з ними. Я знаю як поводитись із сектантами. Головне – у всьому погоджуватись. Адже до чого вони готуються? До того, що треба щось доводити, сипати цитатами. А тут такий підлом – людина з усім погоджується.
- Ви вірите в Бога?
- Так.
- А Ви хочете краще пізнати Біблію?
- Хочу.
- Приходьте до нас, ми Вам розповімо.
- Добре, прийду.
І поки цей “ловець душ” марно поскрипує мозком і намагається видати “на-гора” чи то якусь інформацію, чи то сформулювати якесь питання, непередбачене програмою по залученню нових клієнтів, ви маєте швидко накивати п’ятами.
Так що мене сектанти не лякають…
Але до тебе їм далеко…
Ти, мабуть, крутіша будеш… Щось на зразок політиків. Вони теж силяться присмоктатись до електорату і крівці досхочу напитися…
Знаю я їх. Всі мають програму мінімум – хапнути якнайбільше, а програма максимум – щоб їх самих не хапнули.
Повіриш іноді комусь, а за рік-два дивишся – повний порядок: хавальник від’їв, на лисину волоссячко приживив, гардеробчик обновив, бабки в офшорі крутить і скрізь клеймо своє – “під патронатом” – ставить…
Говориш йому прямим текстом – “Пішов на хуй!”, а він либиться в об’єктив камери і таку маячню несусвітну несе, що вуха в’януть.
Політикам віри ніякої – сьогодні з одним, а завтра – з іншим…Надто часто доводиться в них розчаровуватися… Проте їх можна використовувати. Звичайно, наївно очікувати, що вони раптом почнуть виконувати передвиборчі обіцянки. Звідси – є два варіанти використання політика. Перший, “тактичне” використання (відкрито) – стягти з нього якомога більше ДО виборів. Другий, “стратегічне” використання (в темну) – не залежно від програми та обіцянок, підтримувати (підтримувати, але не вірити!) того, хто на даний момент знаходиться в опозиції. Поки вони там на горі будуть доводити, хто з них кращий, людям (середньостатистичним) стопроцентово щось та й перепаде.
Як там Єгор співав…
«При любом Госстрое я партизан
При любом режиме я анархист»
Слухай! З твоєю наполегливістю – прямий шлях у політики! Чесно, гріх занедбати такий талант. І зовсім я не приколююсь. На початку я тебе навіть підтримувати буду. Без понтів. На барикади піду. Тока любові до гробу, звиняй, не обіцяю.
Я взагалі не люблю чогось обіцяти – адже доведеться виконувати…Ех, не підвезло ж мені з цією моєю чесністю…Не люблю я брехати і все. Можу, звичайно, – я не святий – але не люблю. Адже скільки вже разів траплялося, варто було збрехати і все склалося б куди як краще…
Ну ось, що заважало мені тоді, коли вона виявляла до мене стабільне зацікавлення, сказати, що я її кохаю? І не просто сказати, а й переконати її в цьому, задурити голову романтикою недомовок, затягти в ліжко… Адже, що цікаво – я ж дійсно міг її з часом покохати і все було б класно. Але ж ні! Ця моя грьобана чесність на пару з не менш грьобаним ідеалізмом не дозволили… І в результаті маємо – минув час, я в неї таки закохався… Але – запізно, любий! Jeszcze Polska nie zgineła! Давай залишимося друзями…
От скажи мені як жінка, звідки вони беруть цю фразочку: “Я ціную наші стосунки, але давай залишимося друзями”? То ж не одна вона так з теми намагалась з’їхати. З молоком матері всмоктують? Чи в жіночих журналах описують таке динамо? (Оле-оле!!!)
Могли б, справді, щось оригінальніше вигадати. Може влаштуватися психологом за сумісництвом і давати людям поради як діяти і що казати в таких ситуаціях? Хоча ні… в мене не вийде. Я знаю тільки, що НЕ СЛІД робити, а ось що СЛІД… тут, здається, кожен сам собі і психолог і хірург.
Пригадую, я був винайшов певні “братсько-сестерські” стосунки… Щоправда, один хрін, погано вийшло, але я принаймні не намагався з’їхати, а чесно шукав вихід… Ну, от, знов – “чесно”. Кому від цього легше? Давно слід було засунути цю факану чесність в одне місце! Бо ж виходу немає… Точніше є, але пройти там можуть лише двоє, а поодинці – чорта лисого! Коли один прослизає у двері, другий на стіни лізе…
Слухай, тобі не набридло? Валила б собі до дому, га? Дощ?
А я люблю дощ…Це тільки здається, що мокро й бридко. Головне – творчо підійти до проблеми. Треба встановити рівновагу між зовнішнім світом та світом внутрішнім. Така рівновага завжди в кайф, але під дощем це особливо наочно. Звичайно, коли навколо мряко й слизько, а ти кутаєшся у щось, намагаючись зберегти залишки тепла, то хуйня виходить фірмова. А ти не ховайся від дощу. Ти впусти його в себе, в середину, в душу!
О!!! Лише тоді ти прохаваєш усі принади внутрішньої та зовнішньої рівноваги. Коли впускаєш дощ у себе, сам стаєш дощем. Тоді вже не дощ іде, а ти сам йдеш містом, чеканиш крок свій по роздовбаному асфальту, солдатиком стрибаєш у калюжі, збиваєш пиху з мостів (адже вони вважають, що такі круті – височіють над водою. А фіг вам – вода з самого неба падає їм на спини!)
А вітер повіє – і ти стаєш вітром. Розправляєш крила й – ВПЕРЕД!
А ще, коли йде дощ, прикольно вдома займатись сексом… Що? Ні, я не тебе мав на увазі. Ми не настільки близькі, як би банально це не прозвучало.
То й познайомимось ближче? Смішно, звичайно… Хоча в чомусь ти маєш рацію. Не в тому сенсі, що секс – гарний привід для знайомства. А в тому, що тільки секс дає можливість пізнати людину. Це найвища форма спілкування. Чи хочеш дізнатись про мою власну класифікацію типів спілкування? Перший рівень це – привіт-привіт, як справи, здоров’я, погода і курс валюти. Другий рівень – коли пляшка горілки та гітара не створюють перешкод для спілкування у компанії, а навпаки – спілкуванню цьому сприяють. І найвищий рівень – секс.
Звичайно, можна й комп’ютером цвяхи забивати. Так само й секс для багатьох лишається своєрідною зарядкою для схуднення, замінником сигарет, або засобом для підвищення життєвого тонусу. Все це чудово, без базару, але не це головне. Головне ж – унікальна можливість ПІЗНАТИ іншу людину. Коли разом з одягом ти знімаєш з себе весь психологічний захист, то стаєш на якусь мить дуже вразливим, але… коли (а точніше, на жаль – “якщо”) ти бачиш, що інша людина не намагається цією твоєю вразливістю скористатись, а навпаки – сама, добровільно, стає такою ж беззахисною… Тоді й відбувається народження нової людини, а точніше двох нових людей. Вони вже не мають що приховувати один від одного, не треба вести психологічну боротьбу, немає більше питання – “хто кого?”…
Але це все в ідеалі, звичайно.
Адже головне у сексі – взаємна щирість. А в разі її відсутності лишається тільки морочити один одному голову й інші ерогенні зони.
І ще прикол: презерватив – протизаплідний засіб. Авжеж! Швидше вже – символ недовіри. Бажання отримати задоволення і гарантію від відповідальності. (Купуйте наші презервативи – найбільш презервасті у світі! Гарантія – дев’ять місяців!). і дурневі ж ясно, що від тріпака, наприклад, захистить лише партнер, а не гума. А якщо партнерові не довіряєш, то… який тоді сенс?
А сенс у тому, що презерватив захищає, але не тіло, а душу від зайвих переживань. Однак без переживань цих не буде не тільки дітей, а й взагалі нічого. Переспав – і забув.
Одноразове кохання.
Використана гумка приймає на себе всі потенційно світлі емоції двох живих істот і разом з цими емоціями зникає у смітнику, лишаючи двох людей наодинці з питанням: “А чи було Кохання? А може ніякого Кохання й не було?”
О, бля, як мене занесло. Кохання… хуйо-майо…
Знаєш, накотить іноді… Незадоволеність якась. Хочеться чогось світлого, але не пива. І не знаєш, що й робити – чи то до секти якої вступити, чи то політикою зайнятись; під дощем побігати чи просто потрахатись…
Прислухаєшся уважніше до відчуттів – а хочеться лише якоїсь сопливої хуйні, наївної до всерання, так, щоб серце бухало, грубо кажучи, у ритмі чиїхось кроків…
Гарну я фразочку колись вигадав: “Мое сердце бьется в ритме твоих шагов.” Подобалась вона мені – зашибісь! Доки не почув по ящику якусь попсову пісеньку із схожим прийомом у приспіві… Щось на зразок “серце билось в ритмі ніг твоїх”. Отакої… Облом, як то кажуть, підкрався непомітно.
Бог з ним, притисне – я й крутіше вигадаю. Адже ж талант не проп’єш?
Гой ля-ля, ось і тостик народився. Пивка не бажаєш? За талант мій непропиваємий? Чи тобі чогось міцнішого? “Кривавий Зіпа” – горілка у людській крові – підійде? Ну, тримай жилу…
Людина закотила рукав, поклала ліву руку на стіл. Одразу ж на руку сіла комариха й присмокталась. Людина зробила добрячий ковток “Оболоні”, поставила баночку на стіл і з розмаху розчавила налите кров’ю тіло комарихи.
– “Ведь совсем не важно, от чего помрешь.
Ведь куда важнее – для чего родился…”Z
Сподіваюсь, без образ? Ти ж розумієш – нічого особистого. Не я, то хтось інший… Знаєш…
Я ціную наші стосунки, але давай залишимося друзями.
