- Ти розумієш, що бій ми вже програли? – сказав тренер. – Чому ти не б’єш його? Просто так провозився цілий раунд. Ти вже нічого не зробиш.
- Побачимо, - відповів Дмитро і хижо оскалився.
Останній раунд. Тарас попер на нього зі свого кутка наче танк: один удар зліва – два правих бокових – джеб – три бокових з обох рук – страшної сили правий прямий...
Дмитро чітко блокував три перших удари, ухилившись від решти ударів, прорвався на ближню дистанцію і наніс лише два удари в підборіддя: хук зліва та правий боковий. І... пішов у свій кут. А суперник?! Дмитро знав, що скуштувавши „фірмовий коктейль” „Білий Демон”, суперник не скоро підніметься на ноги.
- Я живий! Живий! – крикнув, схожий на потерпілого в автомобільній катастрофі, Дмитро тренерові, аудиторії, яка просто божеволіла від такої несподіваної розв’язки. – Негайно додому. Досить! Кінець!
Минуле повертається
„…Досить! Кінець! Чудовий у нас із нею вийшов мексиканський серіал, але мені вже остогид, - розмірковував Дмитро на дивані, відпочиваючи після першого за останній місяць тренування. – Так, з нею добре, але коли вона зникає, на душі стає порожньо. Чому вона мені так сподобалася? Впевнена в собі, незалежна, постійно заклопотана, імпульсивна, не визнає стереотипів і заборон, дурна, егоїстка, любить розраховувати все до найменшої дрібниці... Тю`, та це ж я! Невже ми настільки схожі? Хоча. Як кажуть, яке їхало такого й здибало чи два чоботи пара. Правда. От тільки чоботи вже зносилися – пора викидати на сміття. Минуле не повернеш! У душі порожньо. Що ж, розпочнемо життя з чистого аркуша.
Дмитро встав і пішов збирати по квартирі речі, які хоч трішки нагадували йому про Лану. Речей, власне, й не багато було. Лана, як і Дмитро, намагалась не залишати за собою слідів. Тож нашкрібши маленький пакетик, збирався спровадити їх в „останню путь” до сміттєвого бака.
ВІН підійшов до дверей. Раптом пронизливо-противно задзвенів дзвінок. Дмитро відчинив двері й остовпів... МИНУЛЕ ПОВЕРТАЄТЬСЯ?...
Лана стояла біля дверей. І плакала:
- Вибач... я не знала... Не знала що тобі так дісталося... Я й подумати не могла що так станеться... А ми ж у Польщі були на гастролях... – схлипувала дівчина. – Коли дізналась – голубкою полетіла додому... Я моє серце позривалось... Миленький мій.. Дорогенький, як ти почуваєшся?
- Нормально. Подряпини. Переживу.
Лана несподівано обняла Дмитра і промовила пошепки:
- Я тебе кохаю. Вже давно. Раніше боялася це визнати... Тепер хочу бути чесною і перед собою і перед тобою. Завжди.
