Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48232
Рецензій: 92931

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Knock-out of love:Бий мене в серце

© Юрій Дюг, 26-06-2009
- Молодець, братику! Вмієш шукати пригоди на власну голову чи то на сідничні м’язи, - „Демон” зі співчутливою посмішкою дивився на нього з дзеркала. Дмитро, посміхнувшись ще ширше, продовжив розмову з собою. – І чого тобі, „вдома” в рідній ваговій категорії не сиділося. Тепер почастуєшся фекаліями – на все життя вистачить. Дай Боже, ноги на собі винести.
- Дімо, припини клеїти дурня. Хочеш – голися, а не займай ванну просто так, - товариш по збірній монотонно і поки що культурно стукав у двері. – У нас же бої завтра розпочинаються, треба підготуватися й зібратися.
- Збиратися потім будеш, коли тебе суперник прямо в рингу на запчастини розбере, - „вколов” легковаговика Дмитро, виходячи з ванної.
- От за що тебе люблю - це за твоє „демонське” почуття гумору. Вмієш підбадьорити, - боксер анітрохи не образився.
Не мали рації доморощені неокласики. Живий ще ленінський принцип „Дав слово, держись, не дав слова – кріпись”. Для підготовки до виступів у новій ваговій категорії Дмитро мав усього місяць. Роботи було чимало. Тільки ваги треба було нагуляти більше десяти кілограмів, не кажучи вже про те, щоб зберегти швидкість і витривалість. Про силу ударів у новій категорії краще взагалі не згадувати... Але слова „відступ” у лексиконі „Білого Демона” не було.
Все б нічого, адже, як говорять тут, на російській землі„терпенье и труд все перетрут”. Проте Дмитро через четвертий наплив НЛС (нестандартних любовних ситуацій) з успіхом уперше в житті зірвав тренувальний процес. А в останній вечір перед від’їздом повернувся додому дуже п’яним. І вранці просто „вантажив” своє неслухняне тіло в потяг.
Те, що легкої прогулянки не вийде, Дмитро зрозумів ще в першому бою. Вагу він набрати встиг, а от усе інше довелося підтягувати вже в рингу. Треба сказати, виходило в нього кепсько. Добре, що хоч суперник випав не дуже сильний. Пропустивши декілька солідних ударів, „Демон” зрозумів, що його уславлена швидкість чомусь „пробуксовує” і вже не до привітів рідним і близьким. Встигай лише від ударів ухилятися. Проте такий бруднуватий грубий „махач” довго продовжуватися не міг. Уже й так два раунди пішли „коту під хвіст”. Прочищені ударами суперника мізки запрацювали на повну потужність. На початку третього раунду „Демон” раптово після декількох різких обманних рухів корпусом сильно пробив із обох рук по ребрах опонента, а коли той приспустив руки, влучний лівий хук Дмитра в підборіддя суперника, відправив свідомість останнього політати декілька хвилин за межами спортивної арени.
У другому двобої суперник Дмитра таки вийшов на четвертий раунд. „Демон”, який виглядав ще більш менш свіжим, не спаплюжив „честь мундира”. Серія з десяти ударів „в одні ворота” змусила рефері серйозно похвилюватися за здоров`я суперника Дмитра та зупинити бій достроково.
У третьому двобої „Демон” уже сам ледве ноги виволік. Суперник – швидкісний атлетичний кубинець, на всі „фірмові штучки” „Демона” не реагував взагалі. То ж Дмитрові ледве вдалося перебити та перехитрити земляка великого „Ч”. Вперше він виграв бій за результатами суддівських підрахунків. Попереду фінал.
Дмитра відмовляли всі кому не лінь. Навіть тренер засумнівався в потребі встромляти голову левові в пащу. Тим більше паща вимальовувалася просто величезна. „Російський лев” з українським іменем Тарас неочікувано став безумовним фаворитом серед суперважковаговиків. Йому вже навіть медаль олімпійського чемпіона дострокового „повісили”. Два з лишком метри зросту, 130 кілограмів „живої ваги” в тандемі зі швидким нокаутуючим ударом змушували суперників здаватися ще до початку двобою.
Дмитро мовчав.
Перед боєм йому принесли листа з табору суперника. Текст складався лише з одного дитячого віршика:
„О дитя, что хмуриш бровки,
Вытри глазки и не плачь.
Крепко стянуты веревки –
Знает ремесло палач.”
Дмитро мовчав. Тільки перед самим виходом на ринг сказав тренерові:
- Щоб не трапилося, Петровичу, не викидай на ринг білий рушник. Чуєш, не смій!
Гонг.
- Милости просим на эшафот! Чувствуй себя как дома, - єхидно крикнув здоровань.
Удар, ще один у голову, ще – „Демон” швидко пішов у наступ. Суперник відповів швидко і влучно – двома ударами в підборіддя. У Дмитра підкосилися ноги. Він зрозумів, що нема що протиставити суперникові, він б’є сильніше і швидше. Витриваліший. Навіть Дмитрова здатність прискорюватися кудись зникла. Щоразу він реагував на випади суперника все повільніше і „згорав”, наче свічка. Тренуватися треба було, а не гуляти!
Перший тривожний дзвінок прозвучав у кінці першого раунду. БАХ!!! Зненацька „Демон” відчув, що зникло світло. Ні, з енергопостачанням у Пітері того вечора було все гаразд. Коли світло з’явилося, Дмитро намагався встати на солом`яні ноги, випльовуючи згустки крові. Встав. Суперник вирішив додати представникові „братньої” країни ще трохи перцю, наносячи удари з обох рук. Врятував лише гонг. Друга двохвилинка перетворилася на пекло. Дмитро встигав лише зрідка огризатися кількома ударами. А тим часом Тарас розмашистим лівим боковим у корпус змусив українця згадати, де в нього печінка. Нокдаун. Перемагаючи пекельний біль, Діма підвівся. Як виявилось, дарма. Озвірілий суперник пішов ва-банк. БАХ!!! БАХ!!! БАХ!!! Світло вимкнули вдруге...

БАХ!!! Ваза, яка летіла Дмитрові прямо в голову, розбилась об стіну.
- Ти, ти... Ти грубий самовпевний хам! Я тебе ненавиджу! – кричала Лана. – Що ти знаєш про моє життя? Яке ти право маєш засуджувати мене, вказувати що робити!
- Я не знаю всього, багато не розумію. Але... Але хочу тобі допомогти, хочу підтримати, просто бути поряд. Я ж ... кохаю тебе! – кричав у відповідь Дмитро. – Чому ти мені не довіряєш? Чому не хочеш впускати у своє серце, не розказуєш про свої почуття? Може, вже досить водити мене за носа? Скажи, що я байдужий тобі, що більше не хочеш мене бачити. Я більше ніколи не згадаю про тебе, не буду писати і телефонувати. Просто так буде легше... Скажи!!! Чуєш?!
Лана мовчала. Просто сиділа, опустивши очі, й мовчала.
- Мовчиш. Не маєш, що сказати? От бачиш, - випалив хлопець. – Це я нічого не розумію? Ти сама для початку розберися у власних почуттях.
- Вийди. Прошу тебе, вийди, - Лана плакала.
Сльози збили запал Дмитра і він, гепнувши дверима, пішов.
Йому хотілось битися, розквасити комусь пику. Самому „заробити на горіхи”. Проте, на щастя, в парку нікого не було. ВІН сів на лавку і задивився на чистий повний місяць...
Місяць. Вони не бачилися майже місяць. ВОНА з’явилась у його житті знову, як завжди, раптово й неждано. І зовсім випадково... ВОНИ почали зустрічатись. Цього разу Дмитро вловив якісь ледь помітні зміни. Він бачив поряд із собою не просто бездушну красуню, а дитину, беззахисну дівчину. Милу і приємну. Вони зустрічалися щодня і ніяк не могли до пізньої ночі розійтися по домівках, просто не хотіли розлучатися. ВІН був змушений пропускати деякі тренування, та вперше в житті порушувати спортивний режим. ВІН не надавав цьому значення, адже був ПРОСТО З НЕЮ.
Та сьогодні він відчув, що вона знову щось приховує. Чим більше намагався всіма способами дізнатися, що саме, тим старанніше вона приховувала. Чомусь йому здавалось, що вона знову зникне... Вони вже вкотре посварились.
Дмитро глянув на годинник. От просидів у парку майже дві години. Він уже не злився. Пора вже повертатися, кохана мабуть уже також пересердилася, треба миритись.
ЇЇ не було. Знову зникла. Залишила лише зачинені двері та записку на них. З п’яти слів: „ЯК ПОВЕРНУСЬ, ПОБАЧИШ, ЩО БУДЕ...”
Ноги запліталися, проте він уперто йшов додому. Адже завтра виїжджати до Санкт-Петербурга. Скільки чарок він випив? Одну, дві, три, чотири, п’ять...

... Два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім.. – невблаганно рахував рефері. Дмитро, незважаючи на те, що всі подумки благали його не підніматися, знову встав. Суперник кинувся добивати, проте гонг знову припинив екзекуцію.
- Може, вже вистачить, ти чуєш мене, Дімо? – сказав у перерві тренер. – Та хай його чорти заберуть. Батогом обуха не переб’єш.
„Батогом обуха...” – Дмитро вже не тільки погано чув тренера, а й не надто добре бачив. Ліве око майже запухло, праве заливала кров. Ось-ось рефері зупинить бій.
„Батогом обуха... Треба в’язати і вираховувати,” - Дмитро диявольськи посміхнувся розбитими губами і сказав:
- Ні, „батечку”, можна ми ще трохи з ним пограємося.
Він уже не наступав. Відходив, стрибав на периферії, клінчував, в’язав суперника і лише зрідка огризався сильними ударами по ребрах суперника. А тим часом і далі пропускав. Його захисні редути були вже трішки розбиті, тому не завжди встигали чітко спрацьовувати. Він спостерігав за суперником, вловлював його ритм, фіксував елементи стилю. Він чекав і вираховував: один-два-один-три-один-ПАУЗА-один-два-один-три-один-ПАУЗА... Готово!

Далі буде...

Початок тут:
http://gak.com.ua/creatives/1/16468
http://gak.com.ua/creatives/1/16469

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89286684989929 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …