Вона живе так далеко, що я можу тільки частину себе відправити до неї. Колись вона жила в Пангеї, пізніше одна з її частин переселилась в Лавразію, а інша в Гондвану. ЇЇ музика звучить у Африці, її сміх в Південній Америці, її дурість поселилась у Євразії, сни їй сняться в Антарктиді, її лінощі в Австралії, а у Північній Америці живе її страх.
Я шукав її від пограбованого Клондайку до глибин Байкалу, я шукав на берегах всіх морів, всіх кольорів і находив тільки її відгук.
Повернувшись туди де народився, я вирішив напитись. Пропивши декілька років, зрозумів, що вона не поселилась у жодному з спиртних напоїв і я закинув цю звичку, так як вона виявилась без змісту.
Трохи очистивши печінку та мозок, подумав продовжити пошук у словах та реченнях, може хтось її бачив чи хоч чув щось про неї. Перелопативши гори букв, я знов почув тільки далекий відгук.
Втративши надію, всі гроші та значну частину здоров’я, знаходячись у вихідної точки, з якої я, з таким ентузіазмом розпочинав свій шлях, ще не знаючи тоді, що це не пряма, а всього на всього коло, і фініш є одночасно стартом. Втративши все, я здобув набагато більше. Але не її. Я знаю точно, що вона була, є чи буде. Моя дівчинка-блюз, яка прийшла з Африки, щоб перебороти свій страх; та, яка емігрувала з Євразії, щоб дурістю допомогти музиці, є.
Деколи у вісні, відправляюсь у Антарктиду, щоб ми зустрілись у наших снах. Білий простір оточує нас і тільки білий ведмінь сидить і розгризає банку згущеного молока. Ти стоїш в синьому легкому вечірньому платті і танцюєш під Buddy Guy - First Time I Met The Blues босими ногами на снігу. Ти різкими поворотами тіла та голови піднімаєш своє волосся в гору і навіть сніг, який на нього падає не заважає тобі. Я ж стою голий, напевно через те, що не вмію танцювати. Але тобі наче все одно, який я, тобі наче взагалі все рівно, що я є. Тобі просто хочеться танцювати.
Вставши зранку, я зібрав останнє все і полетів у Австралію, мені завжди було ліньки так далеко летіти. Перемігши ту срану лінь, я опинився там. Заказав холодного пійла, розложив свій шезлонг поруч з John Lee Hooker, який розвалився в червоних трусах, білому капелюху та чорних окулярах з гітарою і дивлячись то на мене, то на океан, виконував всі свої твори.
Полежавши декілька років, зрозумів, що лінь мені її шукати і полежав ще декілька років. Але почувши пісню "I`m going upstairs" Хукера, я попрощався з ним і вирішив залишити Австралію.
Мене здивувало побачене в дзеркалі, коли я повернувся додому. Це був не я. Це був бородатий та патлатий мужик середнього віку, часів хіпі. В губах до тепер димілась папіроска набита пахучими травами, а кольори, які потрапляли в мої зіниці, були ще деформовані активним споживання винаходу Альберта Хофманна.
Але її там не було, їй напевно лінь туди летіти.
Ну от я вже знову щось випиваю від чого сохнуть губи та мозок. Грає B.B. King - Let the good times roll і я відчуваю, що борода линяє, волосся на голові стає виглядати краще і я готовий продовжити пошук.
Я знав, що ти любиш блюз. Я був на всіх концертах, усіх блюз музикантів, я об’їздив всі блюз бари, я вивчив гру на всіх інструментах у всіх музичних школах, я закохувався в твої частки по всіх світах і кожний раз залишаючи частку тебе, я ставав іншим.
Одного дня, моє старе дзеркало показало старшу жінку, з чорним волоссям та легкою сивиною. На мені було синє плаття і я почув далеко глибокі звуки роялю та легке постогування Ray Charles. Він виконував I got a Woman.
Пісня звучала все голосніше і я почав танцювати різкими рухами. Волосся розвивалось і піднімалось у повітря, мені було весело,Oh Yeah!. Так багато її частинок склались. Я її знайшов, цю недосяжну істину. Я танцював і я вмів це робити, Oh year!
