З цією планетою завжди були самі проблеми. Відтоді, як перша місія прибула на орбіту, здавалося, нічого й не змінилось. Десятки інших заселених світів із усіх закутків галактики Молочний Шлях уже перетворилися й увійшли до Всегалактичної конфедерації, а тут і кінь не валявся. Й це при тому, що вже понад п'ять тисяч років нею опікуються найкращі фахівці. Якби час на тій планеті не йшов так повільно, то вони, може, й руки опустили б. А так – одна нормальна секунда була землянам за добу й деміурги мали надію, що рано чи пізно планета ще себе покаже.
За плечима у Ооза були вже дві успішні місії на віддалених планетах у сузір'ї Лебедя. Його шанували колеги й він був головним кандидатом на посаду наступного супервізора Всегалактичної конфедерації. Власне, його призначення було лише справою часу, місія на Землі мала стати блискучим завершенням його кар'єри простого деміурга і головним його козирем на виборах.
Ооз ліниво розплився округлою поверхнею каюти, вбираючи поживні промені. Енергетичні розряди у його газуватому тілі мінилися жовтавими барвами. Ось-ось мав прийти колишній керівник місії і ознайомити Ооза із ситуацією. Хоча – що там знайомити! Нехлюї вони тут, інакше не скажеш. Ооз почав перебирати у пам'яті відомості про тубільне населення.
Примати із надміру розвиненим травним трактом і малесеньким мозком. Середня вага жіночого мозку 1200 грамів, чоловічого – 1350, тобто у обох статей це не більше 2% маси тіла. Утворений десятьма міліардами нервових клітин, що спілкуються між собою завдяки нервовим імпульсам. Швидкість передачі нервового імпульсу – 400 кілометрів за годину, щосекунди у мозок надходить 50 000 000 нервових сигналів – цього заледве вистачило б для безперебійного світіння 10-ватної лампочки... Ось таких примітивних істот ніяк не могли наставити на шлях істини кількасот навчених деміургів, якась ганьба!
Достовірні історичні джерела стверджували, що багато мільйонів років тому деміурги були подібні до мешканців планети Земля, але й тоді їхній мозок складав понад 12% маси тіла. Відтоді мозок деміургів неухильно еволюціонував і збільшувався, зник травний тракт і опорно-руховий апарат. Все це відбувалося вкрай повільно. Звичайно, відколи вченим вдалося позбутися клітинної організації й перейти до існування у формі чистих імпульсів, справи пішли краще. Швидкість думки дорівнялася швидкості світла, а розвинений індивід з легкістю акумулював у собі енергію, якої стало б для безперебійної роботи однієї турбіни їхнього зорельота на кілька годин...
Між тим, за час спостережень їм вдалося створити сяку-таку цивілізацію, вирішити ряд ключових проблем молодої планети. Та дарма – їхній розвиток здійснювався не завдяки настановам деміургів, а зовсім незалежно від них. На цьому наголошували всі, з ким мав справу Ооз. Скоріше за все, якісь проблеми з кодуванням сигналів, можливо їх викривляє магнітне поле, може ще щось. Хай там як, а у будь-які ускладнення й затримки у виконанні своєї нової місії Ооз не вірив. Тим більше, що завдання стандартне. Деміурги вже сотню тисяч років таке скрізь роблять – загодовують основоположну інформацію розвитку суспільства і передають населенню планети. Ті всотують і розвиваються у правильному напрямку. Потім, коли цивілізація досягне потрібного рівня, відбувається контакт. Оце й усе – де тут можуть бути проблеми, невідомо...
2.
Ооз відчув присутність свого попередника на посту керівника місії – Єена. Негайно згорнувся у тугий згусток енергії і втупився у свого гостя. Вигляд той мав кепський – іскорки мінилися мляво і колір мали якийсь нездоровий, червоно-брунатний.
– Радий вас вітати! – озвався Єен.
– І я вас також, – відповів Ооз.
Він намагався звертатися до свого невдатного колеги приязно, та якась частина роздратування все ж проривалася на поверхню – Єенова блідість стала ще виразнішою.
– То що ви можете мені розповісти?
Єен здійнявся над підлогою і в Оозову свідомість полилися образи, враження, факти – достовірні й не дуже.
– Наші спроби навіяти населенню наріжні ідеї цивілізації, – повідомляв Єен, – виявилися не зовсім вдалими. Такого ще не траплялося ніде. Розумієте, Оозе, на цій планеті наші розумові імпульси здатні сприймати заледве пів відсотка респондентів.
– А решта? – не стерпів Ооз.
– Решта ні.
– Ви, безперечно, намагалися використати здатних до сприймання індивідів для поширення наших ідей? Інструкції Всегалактичної конфедерації прямо вказують...
– Намагалися. Та вони, здається, нездатні передати їх адекватно, а можливо – й не розуміють як слід. Словом, усі наші сигнали грузнуть у мізках обмеженої частини особин і виходять з них спотвореними і ні до чого вже не придатними.
– Чи сигнали сприймалися ними у первісному вигляді?
– Абсолютно. На нашому етапі проколів нема.
– А чи ви змінювали інтенсивність сигналу? Я чув, що на одній із планет поріг чутливості тамтешніх істот був занизький, і ніхто довгий час не міг доп'ясти, чому ж нема ефекту...
– Пробували. Підвищували аж до максимально припустимого значення. Це лише збільшувало кількість респондентів, але ніякого ефекту не давало. Навіть навпаки...
– Тобто, як навпаки? – отетерів Ооз.
– А отак! – від збудження Єен замерехтів іскорками, через його втому проступив жвавий інтерес до праці й Ооз вперше відчув до співбесідника повагу.
– Чим більша була інтенсивність, – провадив Єен, – тим більшало респондентів, але ефекту це не мало жодного, навпаки – поступ у розвитку суспільства майже припинявся.
– Це неможливо! Це суперечить усім законам передачі імпульсів!
– Але це так, – просто зауважив Єен.
– І що ви зробили? – Ооз хапався за соломинку.
Він не мав жодної ідеї, та все ж сподівався, що хто-небудь інший міг зробити щось потрібне. Щось таке, що допоможе йому знайти відповідь.
– Нічого. Я подав у відставку і нам прислали вас.
Ооз мовчав. Вперше за роки професійної кар'єри його накрила безвихідь.
3.
Експеримент запланували через годину. Ооз пишався, що зумів опанувати емоції й вирахувати прийнятну відповідь уже за якихось сорок п'ять секунд. На жаль, втілити в життя його блискучу ідею було трохи важче.
Перш за все, він наказав зупинити будь-яку передачу інформації на Землю. Формально це було порушення, але Ооз потай сподівався, що розгадка загадки третьої планети загладить усі його провини. До того ж, це мало продемонструвати усім його рішучість і відданість ідеалам Всегалактичної конфедерації.
– Отже, – бадьоро звернувся він до Єена, – який би імпульс ви послали на планету найпершим?
– Мабуть, – завагався той, – ідею миролюбності?
– Нехай. Ось що ми зробимо. За годину всі деміурги, зайняті на передаванні ідей, повинні налаштуватися на всезагальну миролюбність і накрити нею усю поверхню планети з максимальною інтенсивністю.
– Але ж це безглуздо! – втрутився Єен. – Це нічого не дасть, до того ж, це небезпечно!
– Звичайно, але інакше ми нічого не дізнаємось. Слухайте далі. Решта наших підлеглих муситимуть ретельно відстежувати ефекти, які чинить наша трансляція на суспільство у різних точках планети. Їхнім завданням буде пошук критичних точок.
– Ви маєте на увазі?..
– Так. Ця планета, як ви мене переконали, не підлягає законам передачі імпульсів. Згідно ж із фундаментальними законами природи ефекти лягатимуть на Гаусову криву. Тобто, проміжний ефект (ні те ні се – власне, відсутність ефекту) спостерігатиметься у більшості випадків. Половинний ефект зі знаком плюс та зі знаком мінус (напів позитивний і напів негативний) спостерігатиметься приблизно з однаковою вірогідністю. Максимально позитивний і максимально негативний ефекти будуть поодинокими, навіть одиничними. Ось їх нам і потрібно знайти. Ваші люди впораються?
– Безперечно, – глузливо кинув Єен, – я лиш хотів би знати, як ми визначимо, що саме зумовило оті ваші граничні ефекти? Як ми дізнаємося, які саме імпульси було передано від осіб, які сприйняли наш сигнал і видали власну його модифікацію, яка так вплинула на суспільство?
– Елементарно, – спогорда відповів Ооз, – ми повторимо імпульс, але вже інший. Приміром, гм... Імпульс цінності людського життя. Ті ж індивіди, які видали критичні значення попереднього разу, з високою ймовірністю і вдруге справлять ефект, близький до критичного. І тоді ми вже будемо готові – біля них уже чатуватимуть наші люди й доправлять сюди усі плоди діяльності їхнього мозку. Вам зрозуміло?
– Так. Але це дуже небезпечно.
– Ми ризикнемо. Замість того, щоб століттями чекати, коли правда випливе на поверхню, ми це простимулюємо.
– Не знаю...
– Слухайте, – роздратувався Ооз, – ви ж уже не керівник. Відповідальність нестиму я!
– А, тоді гаразд! – повеселів Єен і Ооз подумки відзначив, що лише рішучі люди стають претендентами на посаду супервізора.
Минула година. Частина деміургів приготувалась транслювати на Землю ідею миролюбності, інша частина – фіксувати ефекти. За законами передачі імпульсів, максимальний ефект від імпульсу досягається за 90 секунд. На тій планеті це мало бути 90 діб. Ооз віддав наказ – трансляція почалася.
Минали секунди. Тридцять, шістдесят, дев'яносто... Нічого не ставалось. Сто двадцять, сто п'ятдесят... Окрім незначних флуктуацій, імпульс не причинив ніяких змін. Сто вісімдесят... Ооз мовчки застиг. Поруч маячив Єен. Двісті сімдесят...
4.
– Починається! – озвався хтось із тих, хто реєстрували ефекти.
– Ловіть їх! – скомандував Ооз.
Через 1750 секунд після передачі імпульсу вони нарешті отримали звіт.
– Чудово! На критичні точки! – Ооз ввійшов у раж.
Двоє найкращих деміургів розматеріалізувалися і зі швидкістю світла полетіли до двох людей, що сприйняли один і той же сигнал про миролюбність, але перетворили його так неоднаково, що спричинили діаметрально протилежні суспільні збурення.
Ооз був готовий уже віддати наказ про подачу другого імпульсу, коли його різко урвав Єен.
– Стійте! Гляньте, що у звіті! – ні іскриночки не палало на його газуватому тілі...
Ооз похолов – пів планети охопив збройний конфлікт, в його епіцентрі було джерело з максимально негативним ефектом...
– Це треба припинити! – озвався Єен.
– До дідька! – Ооз хіба що не кресав іскри – увесь аж палав. – Давайте другий сигнал! Ми мусимо все з'ясувати, іншого шляху нема!
Другий сигнал пішов. Цього разу відповідь була швидшою. Єен та Ооз пожадливо переглянули звіт – війна призупинилася й перейшла у затяжний конфлікт з поодинокими збройними сутичками. Ооз з тупою безнадією подумав, що прийшов, мабуть, кінець його кар'єрі, коли про його експеримент довідаються, а він так і не докопається правди.
За мить повернулися посланці з планети. Вигляд вони мали розгублений.
– Звіт! Де звіт!? – кипів з люті Ооз.
– Звіти підготовано обидва, – доповіли ті, – лише з ними проблеми. Бачте, мешканці тієї планети не обмінюються імпульсами на відстані. Джерело збурень ось...
Ооз щойно лише побачив що посланці принесли із собою матеріальні речі – дві тонкі білі неміцні пластинки із чорними карлючками на них. Він чув про таке.
– Це письмена?
– Здається, – підтвердив Єен.
– Ви їх розумієте?
– Ні. А ви?
– Теж ні.
– Що тепер робити? – допитувався Єен.
Ооз не відповідав. Він думав. Як обухом по голові...
– Лишається лише один спосіб... – сказав він.
– Тобто?
Ооз не приховував роздратування – це ж так очевидно! Єен та інші деміурги, що тепер не мали роботи, скупчилися довкола нього. Вони чекали.
– Ану всі по місцях! Працюйте усі за стандартним планом! – гиркнув він.
Дивно було віддавати наказ до дій, що не мають жодного сенсу, але своїми планами він міг поділитися лише з Єеном. Коли приміщення спорожніло, він звернувся до свого попередника.
– Я вирушу на Землю і на якийсь час увіллюся у свідомість когось із мешканців планети, краще когось, хто виявив здатність сприймати імпульси.
– Але ж контакт до повного перетворення суспільства суворо заборонений! – обурився Єен.
– Але ж я з ними й не контактуватиму! Вселившись у когось із них, я зможу зрозуміти письмена й пояснити їх! Потім я повернуся сюди, той горопаха нічого й не помітить!
– Я буду зобов'язаний зробити те, що мав зробити ще раніше – посадити вас у карцер, – похмуро озвався Єен.
– Будете, але не зробите, – бадьоро кинув Ооз.
– Чому ви так гадаєте?
– Бо вам і самому до смерті хочеться дізнатися правду.
5.
Ооз сидів на стільці у запиленій кімнаті. Він не знав, що таке „сидіти”, але щось у його новому напів єстві підказувало йому, що він саме „сидить”. За вікном шуміло листя густих дерев. Звідкілясь лунало цвірінькання. Кожен звук, кожне нове почування незручного тіла завдавало йму нестерпного болю. На столі перед Оозом лежало два папірця (тепер він знав, що то папірці). І він зміг їх прочитати. І хоча це й було метою його відчайдушної подорожі, він геть не радів. Справа у том, що прочитавши таємничі написи й зрозумівши їх зміст, він однаково не міг вловити принципову різницю між двома клаптями паперу. А між тим, різниця була. Один (той що зліва) було написано в самому центрі майбутньої війни, інший – на майбутньому острівцю стабільності. Він лежав справа.
Ооз заскреготів зубами. Це допомогло, щоправда, він прикусив губи й із них бризнула кров. Жодної зачіпки...
– Славку, до тебе можна? – озвався зненацька голос з-за дверей.
Звук голосу обізвався у Оозовому єстві пекельним болем. Він насилу зумів вичавити із себе хрипке „так”. Двері розчахнулись і у них увійшов ще один землянин.
– Кепсько виглядаєш, старий! – весело гукнув він і поплескав Ооза по спині. Той ледве не закричав.
– Дякую.
– Чудний ти! – засміявся гість. – Позичиш трояк до получки? Дуже треба.
Ооз не знав, про що його просять. Голова – яке жахливе відчуття, мати диференційоване тіло – страшенно боліла, очі сльозились. „А може він знає?” – з надією подумав деміург.
– Глянь на ці аркуші, – прохрипів він, – чи є якась принципова відмінність між написаним?
Гість зазирнув йому через плече й почав напружено вивчати тексти. Прочитав один – гмикнув, прочитав другий, помовчав, а тоді промовив.
– Знаєш, Славку, оцей, що зліва тобі не вдався. Власне, це мабуть і не ти писав – така бездарщина. А отой другий – просто знахідка. Я б на твоєму місці його прямо в редакцію поніс, чесно.
– Тобто що, ці тексти мають різну цінність? – не збагнув Ооз.
– Ну так. Один віршик добрий, інший – поганий. Ти й сам, певно, бачиш.
– А... що таке віршик? – не стримався Ооз.
– Та перестань вже! – обурився землянин. – Не хочеш трояка давати, не давай, але ж нащо глузувати!?
– Ні, ти скажи, що таке віршик?
– Ну вірш, поезія... Це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик... Ти гроші даси?
– Не дам. Ти не пояснив про вірш.
– Тьху на тебе! Це мистецтво таке, художнє зображення почуттів, таке тебе влаштовує?
– Ні.
– Ну й пішов ти!
Землянин вискочив із кімнати, грюкнувши дверима. Ооз востаннє зіщулився від болю й покинув тимчасово захоплене ним тіло.
*
Все далі й далі відносив Ооза зореліт від третьої планети Сонячної системи. Він був сам. Іскорки у його тілі тьмяно поблискували. Ще так недавно він був героєм, командувачем двох успішних перетворень у сузір'ї Лебедя, головним кандидатом на пост супервізора... А тепер він – ніхто, старий деміург із вовчим білетом на всю решту життя. Він повертався на рідну планету, з якої йому більше ніколи не злетіти...
Усі припущення, усі експерименти виявилися хибними. Він не лише не розгадав загадку третьої планети, а й, через свій поспіх, втратив усі здобутки попередніх тисячоліть, хоч би які убогі вони й були...
Прикро. А все через хибну постановку експерименту. Він, колись найкращий мислитель Галактики, отримав неправильні, випадкові дані. Вірші, поезія, мистецтво! Яке це все має значення! Пережитки печерного минулого, рудименти, яких позбулися усі цивілізовані суспільства! Він навіть не дозволив собі доповідати такі дурниці Всегалактичній раді – досить із нього ганьби! Відповідь має бути іншою, цілком іншою. Чогось він не догледів, не врахував...
Третя планета перетворилася у сяйливу цяточку і загубилася поміж тисяч таких самих цяточок у безмежному просторі. Оозова кар'єра скінчилась.
