Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2630
Творів: 48070
Рецензій: 92819

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Санаторій Продовження (6)

© Тала Владмирова, 21-06-2009
Попередні розділи можна прочитати за адресою: http://gak.com.ua/authors/1791
16.
На нерівно пофарбованій в брунатний колір стіні, при бажанні, можна побачити багато цікавого. Майже непомітні плямочки, цятки, риски складаються несподівано в пейзажі, птахів з розгорнутими крилами чи  дивні маски, немов у калейдоскопі. Особливо, якщо дивитися на них крізь вії, майже заплющивши очі. Та ще й другу годину поспіль.
Певно, Аркадчик вивчав стіну все ж трохи менше. Не вилежав би він непорушно, та ще й у незручній позі, спершись щокою на долоню, а ліктем на подушку, так довго. Тіло затерпло б так, що хоч-не-хоч кинув би грати у гордого в’язня, якого ну ні крихти не хвилює те, що там, за вікном, вивели на вечірню прогулянку однолітків. Та ті самі «дві години» не були й перебільшенням. Хлопець давно втратив лік часу, хоч і розумів: сидить він тут не так уже й довго.
Принаймні, ще не ніч. Тож найгірше – попереду. І зовсім він не боявся темряви, он вдома вже майже рік тому погодився спати без нічника, бо ж дорослий. Тільки два чи три рази, почувши від дорослих щось справді страшне, вертівся у ліжку доти, доки брат втрачав терпець. Тоді  Марко підводився і, бурмочучи під  ніс щось про недосконалість світу: молодші брати створені не інакше, як на кару для старших, - вмикав настільну лампу на своєму письмовому столі. Потім, переконавшись, що страхополох як слід розгледів кімнату і не знайшов там вигаданих страхіть, вкладався спати, натягнувши ковдру на голову, щоб світло не било в очі.
А тут навіть вимикач знаходиться не в середині кімнати, а в коридорі, не так, як у звичайній палаті. І в голову всякі дурниці лізуть. Хай він і сам розуміє, що дурниці, та все одно…
Он чогось пригадалося, як Марко притягнув його на репетицію «Фієсти» посеред тижня. А куди ще було діти малого, як старші подалися в гості до батькового начальника, і дитячої компанії там не передбачалося. Катрін чогось затримувалася. Хлопці без поспіху настроювали інструменти та теревенили про якісь фільми. Аркадчика попрохали не плутатися під ногами і сунули олівець, аркуш із зошита і печиво. Певно, Пашкова матір знову забула, збираючи синові сніданок до школи, що той вважає себе надто дорослим, аби їсти на перерві, на виду у всієї школи, солодощі. Тоді малий, принишкнувши в кутку, й почув про те, що інколи злий дух, викликаний із того світу, не хоче забиратися назад, а починає переслідувати усіх, хто був присутній при виклику. Мовляв, це так само певно, як і те, що коли хтось обійде опівночі церкву, бажано занедбану, дванадцять разів проти сонця, то з’явиться чорт і потягне необережного просто до пекла. Бо той буде його законною здобиччю.
На цьому місці якраз і надійшла Катрін. Здається, її не дуже вразило почуте. Принаймні, вона голосно заявила, що навряд чи дурень, котрий доброю волею гасає серед ночі навколо руїн, хай і церкви, може бути для будь-кого бажаною здобиччю. І взагалі, досить дурницями займатися, часу у них сьогодні небагато. Та все ж дівчина, перед тим, як стягти чохол з улюбленої гітари, підійшла до Аркадика, що спостерігав за всіма розширеними від страху і цікавості очима. Присіла навпочіпки і серйозно, назвавши хлопчака Аркадієм, пояснила, що хлопці розповідали казки, тільки для дорослих, тож нема чого їм вірити. Потім глянула на його згризений олівець й, не коментуючи, дістала із пеналу кілька кольорових ручок, мовляв, так цікавіше малювати. Усе ж таки, та Катрін буває ніби й нічого. Хоч Марко чомусь переконаний, що вона завжди має рацію, а це вже надто…
Цікаво, а Чорна рука теж може з’явитися до того, хто її викликав потім сама собою, проти його волі? Чи це, усе ж, не зовсім дух?
А Може, дурні історії про привидів тут ні до чого? Раптом сам ізолятор вже дивиться на нього, як на здобич? Спершу відбирає надію. Не даремно ж ніби вже й не дуже навіть і кортить на волю, якось байдуже. А потім, певно, ще щось погане трапиться. Аркадчик ледь не до крові закусив губу: не можна так! Це –звичайна будівля. Ну, хай не звичайна… Ну, сидів тут колись його тезка, так не він же один. Не через те ж його родичі не забрали, що він захворів вже у санаторії? Та й Аркадчик он, зовсім не хворий, просто його покарали… Ні, краще вже згадувати оповіді про Чорну руку – не так страшно.
У цьому місці його роздуми увірвав несподіваний звук: у шибу знадвору стиха постукали. В нижньому кутку вікна майнула дитяча долонька і зникла. Певно, не так легко її власнику було дістатися до заґратованого скла.
Хлопець ривком сів. Спершу хотів з усіх ніг кинутися до вікна, та згадав, що не бажає розмовляти ні з ким. Якщо вже комусь знадобився, то хай зачекають кілька хвилин. І не скаржаться потім, як вихователька  угледить, що вони порушують сувору заборону на спілкування з ізольованим… Та йти повільно не вийшло. За мить Аркадчик вже навалився животом на підвіконня визираючи назовні.
Під вікном був не хтось із хлопців, а Лєнка-комашка. Аркадій спершу аж очам не повірив. Якщо чесно, то вони до цього майже й не розмовляли, та хлопець добре знав: багато хто вважає дівчисько малою капосницею. Одна Лялька не втомлювалася повторювати, що Лєна – непогане дівча, просто не завжди думає, чим можуть закінчитися її пригоди і для неї, і для інших. Ха, «не завжди»! Можна подумати, що дівчиська взагалі вміють думати. Ну, хіба та сама Лялька… Інколи.
От тільки що мала робить тут? Прийшла його провідати, бо пожаліла? Так не треба йому жалості. Ще вихователька заскочить малу дурепу біля ізолятора, налає, а потім він же і виявиться крайнім. Чи тій Лєнці робити більше нема чого?
Та не схоже було, що дівчинка прокралася сюди, сторожко озираючись на виховательку, що ніяк не могла втишити хлопчаків, просто так, знічев’я. Принаймні, побачивши, що Аркадчик не лежить більше в іншому кінці кімнати, а завмер перед вікном, бочись і кліпнути, аби не проґавити щось важливе, дівча кивнуло, ніби зробило важливу справу. Потім зосередилася на черговому етапі свого плану: озирнувшись на всі боки, підтягла впритул до будинку старий ящик. Аркадчику здалося, що він чує навіть крізь подвійне скло, як мала сопить чи то від напруги - ящик був чималим, хай і збитий із легеньких рейок, - чи то від хвилювання. Впоравшись із імпровізованим п’єдесталом, Лєнка критично оцінила результати своєї праці, хитнула головою і подалася за наступним ящиком, ближче до смітника. Аркадчик із все більшим подивом стежив за дивними маніпуляціями. На мить йому навіть здалося, що Лєнка вирішила влаштувати йому втечу. Спасибі, звісно, що хоч хтось переймається його долею, якщо вже хлопцям байдуже. Але ж крізь ґрати й руку, певно, не протиснути, не те що його всього. Та й куди він потім дінеться в чужому місті? Добре, якби нагодилася Лялька та пояснила це своїй молодшій подрузі, бо та ще й образиться, що стільки старалася, а все надарма.
17.
Замість Ляльки нагодився Сірий. Привітно махнув Аркадчику рукою – тому відразу стало легше. Ледь здивовано огледів невисоку піраміду, про щось спитав у Лєнки. Мала, судячи із жестів, палко почала його в чомусь переконувати. Обережно похитавши верхній ящик, хлопець хотів було скочити на нього та потім ще раз уважно глянув на дівчисько. Без усякої арифметики було зрозуміло: важить вона значно менше. Тож Сергій лише махнув рукою, показуючи, що постоїть на розі й «у випадку чого» завчасно попередить про небезпеку. І мала із похмурим задоволенням - так, ніби виконала хтозна-яку важливу, хоч і не дуже приємну справу, видерлася наверх. Підвелася навшпиньки, аби бути якраз напроти зачудованого хлопця, що й дихати, здається, забув. Понишпорила в кишенях картатої курточки, прикрашеної спереду аплікацією у вигляді кудлатого рудого ведмедя. Якраз на всміхненій морді звіра розплилася пляма і видавалося, що то зумисне ще на фабриці вирішили в останню мить його перефарбувати, почали з голови та й укинули, бо не вистачило часу. Нарешті Лєнка вихопила з кишені зіжмаканого подвійного аркуша в клітинку. При цьому із неї ж вислизнула сірникова коробка і гепнулася на ящик так, що, здається, й сама дівчина похитнулася. А може, вона хотіла кинутися рятувати чергового улюбленця, та похопилася, що спершу краще покінчити з іншої, не менш важливою справою.
Старанно розгладивши папір, притулила його до вікна. Певно, цидулку писала Лялька. Хай і великими друкованими літерами – бо ж, певне, вона не надто помилялася, оцінюючи успіхи свого сусіда в навчанні, але так рівненько, що тій же Лєнці в житті так не вивести:
«УСЕ БУДЕ ГАРАЗД. НЕЛЕЧКА СКАЗАЛА, ЩО ВІДВЕДЕ ТЕБЕ ПЕРЕД СНОМ ДО ПАЛАТИ І ПАГОВОРИТЬ ІЗ ЛІКАРЕМ. ТІЛЬКИ ТИ РУСТАМА БІЛЬШЕ НЕ БИЙ».
Аркадчик тільки зараз, дізнавшись, що не доведеться ночувати у страшній темній кімнаті, зрозумів, наскільки цього боявся. От щодо Рустама, то навряд чи  пощастить його побити ще раз. Аби не вийшло навпаки. Та все одно приємно, що хтось, хай та ж Лялька, вважає його здатним на такий подвиг. І ще, Сергій теж прийшов сюди, під вікно, сам прийшов, ніхто силою не тягнув. То може, і там, у палаті, заступиться?
Аркадчик приязно посміхнувся Лєнці, закивав головою, намагаючись виявити свою вдячність. Та мала дивилася нашорошено. Навіть сердито тріпнула короткими розтріпаними кісками, від чого блискуча заколка над правим вухом остаточно зсунулася, і над бровою повисло пасемце кучерявого волосся. Гірше інше: від різкого руху чи й просто втомившись стояти навшпиньках, дівчинка заточилася й, аби не впасти, притупнула ногою, втримуючи рівновагу.
Вдома Марко не раз нарікав на вайлуватість молодшого брата. Та зараз Аркадій майже миттєво зрозумів, що буде, аби згаяти хоч мить. Добре, якщо дівчисько лише застрягне між уламками ящика ногою. Але ж Лєнка не з тих, хто буде терпляче чекати, поки прийдуть на допомогу. Почне борсатися, старі плашки остаточно провалять, то ще й серйозно пораниться. І таки через нього. Тут і крити не буде чим.
Хлопець вже кілька разів торсав раму, намагаючись хоч трохи зрушити її з місця. Врешті-решт, якось же потрапила до кімнати муха? Може, й через вікно? Хай вилізти не пощастить, так зате відразу відчуєш себе не як у пастці, а як у звичайній кімнаті. Йому навіть почало здаватися, що те вікно забито цвяхами, хай їх і не видно.
Та, певно, треба було й раніше докласти більше зусиль. От зараз, хоч і він сам ледь не беркицьнувся назад, на спину, рама хай трохи, але піддалася – плювати, аби просунути руку, щілини вистачить. Вчепитися у пальці дівчиська, що ковзнули залізним козирком, просичати, бо раптом забракло повітря в легенях, щоб стояла спокійно. Тут, на щастя нагодився Сірий. Відразу кинувся розширювати дірку, аби вільно витягти Лєнчину ногу.
- Обережно, - зовсім по-дівчачому пискнула Лєнка, а у відповідь на обурене Сергійове, що він і так старається, як може, не відірве ж їй ногу, хіба та не розуміє, пояснила: - Із коробочкою обережніше. Там Фрося, не впусти.
- Ти їх усіх Фросями кличеш чи це той же нещасний коник? – пробурмотів рятівник, та, певно, сам збагнув, що цікавість можна вдовольнити і в інший час. Кинув погляд на Аркадчика: як ти там, тримаєшся? А куди ж тому було діватися? Звісно, тримав він Лєнку за руку, хоч і не знав, чи це ще потрібно.
І знову почав вивільняти ногу. На щастя, хай як Відьма лаяла тих дівчат, що не хотіли під час її чергування ходити у спідничках, Лєнка не здавалася і не вилізала з улюблених джинсиків. Одного разу навіть зумисне пляму поставила у їдальні на спідничці, аби її залишили в спокої. Звісно, тоді їй перепало і від нянечки, і від виховательки. І Лялька, замість того, аби втішити приятельку, добре вишпетила її. Та все ж сьогодні дівчинка була не у колготках, що б геть чисто подерлися від такої пригоди, а у міцних штаниках. Тож коли врешті її спустили на землю, виявилося, що справа обмежилася кількома подряпинами. Звісно, джинсам дісталося більше. Певно, навіть тому, хто вміє шити навряд чи пощастило б привести їх до ладу.
Та Лєнка бадьоро запевнила, що на власні очі бачила по телевізору перед тим, як її привезли до санаторію: дірки у несподіваних місцях – це дуже модно. Сірий, розглядаючи свої подряпані та замащені руки, буркнув щось про те, що, певно, ті модні дірки по телевізору виглядали якось інакше. Аркадчик теж мав сумнів, що дорослим новий вигляд Лєнчиних джинсів здасться більш модним. Та все ж мовчки спостерігав, як дівчинка обережно відчиняє коробку з-під сірників і щось шепоче принишклому там равлику. Як не дивно, той обережно висунув ріжки, ніби і справді почув перепрошення малої дослідниці і вирішив її пробачити.
- Ну, ти даєш, - із повагою глянув на Аркадія Сірий і тут же чортихнувся: по віконному склу зміїлася довга тріщина: – Зачиняй швидко. Скажеш, що і не підходив до того вікна. Може, не відразу помітять.
Аркадчик вирішив скористатися розумною порадою. Ще встиг почути, зачиняючи вікно очікуване напучування: «ти там тримайся», - і вже звернену до Лєнки вимогу, аби вона казала, що просто гралася, коли штани подерла. Та як ти збираєшся від виховательки приховати, га? Ще чого, це треба божевільним бути, аби тобі до рук голку з ниткою дати, ти там нашиєш! Ніхто на таке не пристане…
Хлопець знову опустився на ліжко. Ну, не така вже й велика та тріщинка на склі, як спершу здалося. Може, Нелечка, як прийде його звільняти, не надто приглядатиметься до вікна? От якщо він стане біля самих дверей, то, може, вона навіть не увійде до палати?
Та крім того, що тріщину побачать дорослі, існувала ще одна, цілком реальна небезпека. А раптом через те, що Аркадій відчиняв вікно, можливі неприємності стануть справжніми? Легко сказати, що Рустам брехав, та ніхто ж не знає цього напевне. Хлопець на мить замислився. Знову витяг брелок із лицарем. Шкода, справді шкода губити таку гарну річ. І не через те, що Марко буде лаятися. От цікаво, якщо вже на вулиці випадково впустити його під ноги і забути підняти, то це вважатиметься по-справжньому загубленою річчю? А якщо ні?
Треба придумати щось інше. Аркадчик ще раз навіщось поліз до кишені. Тільки зараз звернув увагу, що та трохи розійшовся шов – треба, мабуть, переставати весь час закладати туди руки, бо ще й дірка з’явиться. Та раптом його осяяло. За мить вивернувши кишеню навиворіт і закусивши язика від старанності, він зосереджено смикав за нитку. Треба було зробити не надто велику дірку, щоб остаточно не розідрати кишеню. Й водночас зробити її достатньою задля того, аби зникнення брелока виявилося справжнім.
Продовження буде

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Навіть муха стала у пригоді

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 22-06-2009

В кращих традиціях

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Коломійчук, 21-06-2009

Тало, із задоволенням читаю "Санаторій"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 21-06-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79527306556702 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …