Мама була для Насті свого роду ідолом. Якщо інші дівчатка її віку відверто пащекували до своїх матусь і зовсім нешанобливо відгукувалися про них при друзях, то для Насті образ власної матері був чимось сакральним. Висока, ясноока, ще молода жінка, вона привертала до себе погляди на вулицях: чоловічі – вродою, жіночі – бездоганним смаком.
Настя обожнювала ходити з мамою по магазинах у вихідні, носити за нею вішаки і акуратно перебирати пальцями речі – точнісінько як це робила мама. Але найбільшою радістю було, коли мама у новому образі виходила з примірочної і з усмішкою питала: «Як тобі? Подобається, доцю?». Звичайно, Насті подобалося майже все – мама в будь-якому шматті виглядала би неперевершено, а негарні речі з нею у примірочну просто не потрапляли.
Насті так хотілося швидше вирости, щоб стати схожою саме на маму, отримати доступ до дорослих речей і справ! Здається, чіткі визначення понятть "гарне" і "негарне" були їй відомі з пелюшок.
Але зараз, підростаючи, Настя гидилася самої себе. Себе сьогоднішню їй хотілося скинути, наче жаб’ячу шкіру – для перетворення у прекрасну принцесу, так схожу на матір. Лаковані туфельки на пласкій підошві – адже їй ще зарано було псувати ноги модельним взуттям; кольорові колготи і спідничка в складку. І обов’язково світла блузка чи кофтина – мама вважала, що світлі кольори освіжають доччине обличчя, на якому вже починали проявлятися гормональні зміни підліткового віку. Це обличчя здавалося Насті чужим.
Дбайлива мама купила їй різну косметику для підлітків, серед якої був спеціальний олівець тілесного кольору. Ним вдавалося трохи замалювати червоні цятки та інші неприємності, одначе власне обличчя і далі було Насті неприємним.
І це тіло, яке надто швидко змінювалося. Приємна пухкість змінилася якоюсь непропорційністю та кістлявістю, і скільки би Настя не напихалася булочками та канапками тихцем від мами, ніщо не допомагало. Так, вона переставала бути дитиною, але і омріяна дорослість не поспішала наступати.
Але найважчим тягарем було волосся. Важке, густе, воно доходило майже до пояса, коли його розпускали. Тому й розпущеним його носити було незручно - воно плуталося і заважало. Мама щодня вигадувала для Насті нові зачіски, заплітаючи-переплітаючи маленькі-великі косички-хвостики, прикрашаючи свої витвори гарними заколками. Як же Настя ненавиділа ці зачіски і ці заколки, які примушували її виглядати третьокласницею. Але протестувати не відважувалась: мама завжди знала, як краще.
Із заздрістю Настя поглядала на дівчаток-однолітків із короткими стрижками, особливо на тих, кому дозволяли відрізати довгу асиметричну гривку і вкоротити пасма на потилиці та біля обличчя. Виглядало супермодно, як на її скромну думку. Навіть у Настиній школі, зустрічалися такі, нехай їх і дражнили дивним словом «емо» - але потайки, напевне, заздрили, думала Настя.
Якось у супермаркеті одна дама почала голосно обурюватися, побачивши двох малолітніх модників у їх рожево-чорному одязі та із малюнками черепів на сумках. Дама кричала, що їхні батьки невідомо куди дивляться, і якби її дочка прийшла додому в такому вигляді, вона б її «прибила на місці».
Її мама, звичайно, глянула на даму, як на божевільну, піднявши тонкі брови у іронічному подиві. Настя пирснула в кулак, і ось вони з мамою уже сміялися разом, як спільниці. Однак, коли Настя обережно заговорила про те, що хоче підстригти волосся, мама посуворішала. «Я не думаю, що це хороша ідея,» - відказала вона сухо. «Калічити своє волосся через одноденну моду – зовсім нерозумно. Та й не всі отримують такий скарб, як ти. Тобі треба пишатися своїми косами - а я ними пишаюся.» Настя намагалася робити, як мама, але виходило слабко.
У ці вихідні мама, ніби зігравши із нею злий жарт, узяла із собою…у перукарню. Салон під назвою «Кліо» тулився у кількох квадратний метрах, але клієнтів йому не бракувало. Мамине блискуче біляве волосся вряд чи могло бути більш бездоганним, але озброївшись приказкою «немає меж досконалості», мама чи не щомісяця відвідувала «Кліо».
Настя обережно ступила в блискучі двері за мамою, яка навдивовижу упевнено трималася на високих каблуках-стилетах. Зайшла з поглядом, втупленим униз, і бажанням скоріше прошмигнути в кут на маленький диванчик, аби споглядати за таємничими ритуалами звідти. Але їй це не вдалося.
-Привіт! Як справи? – почувся привітний голос. Настя підвела очі і побачила плечистого хлопця, який посміхався їм, крутячи на пальці ножиці. Його височезна постать займала собою чи не все приміщення, і здавалося, що він підпирає стелю головою. Настя знітилася і заховалася за маму. Наче й не п’ятирічна дівчинка вона, а ніяково, аж плач. А він ще зазирає, ледве не витягує Настю з-за маминої спини, щось питає…А вона не чує, ніби одна картинка залишилася – без звуку, тільки бачить його широкі плечі, обтягнуті білою футболкою. Яскраву посмішку, обрамлену тонкою борідкою. Кумедну зачіску - на кшталт негрів, які співали хіп-хоп по музичному телебаченню.
А ось і диван для очікування. Скинула мешти і вмостилася на нього, підібгавши під себе ноги, доки Серж саджав маму у крісло і цвіркотів їй щось приємне. Виявилося, що його звали Серж. Настя ніколи не уявляла, що перукар може бути таким…великим. Тонкі ножиці і гребінці літали в його пальцях, як метелики… І ось мамине волосся уже підстрижене такими собі східцями спереду і робить її на вигляд ще молодшою. До речі, скільки років її мамі? Майже сорок, але хіба скажеш отак? Насті видавалося, що сорокарічні жінки – це уже майже бабусі. Татко, мамин ровесник, виглядав значно старшим за неї. Можливо і через те, що надто багато часу проводив на роботі.
Настя нечасто мала втіху бачитися із батьком, позаяк він їздив по відрядженнях і мав звичку засиджувався на роботі допізна. «Власна справа…потребує особливої уваги на початку», казав він. Одначе початок тривав уже кілька років і робота в його рекламному агентстві налагодилася. Але тато незмінно колесив по країні та закордон, полюючи на нові знання і нових замовників. «Усе для моїх принцес!», казав він задоволено, коли Настя з мамою шаруділи пакетами, привезеними ним із далеких країв. Звичайно, мама не дозволяла їй одразу користуватися татовими подарунками, адже до деяких їй треба було ще вирости. Різнокольорові намиста, браслети, сумочки, шовкові шарфи займали окрему полицю в шафі, всі з цілими етикетками. Настя зітхала і чекала нарешті моменту, коли вступить у повне право ними розпоряджатися. Коли вона нарешті стане дорослою.
От коли стане, вона теж продефілює в «Кліо», як її мама, на високих підборах та в елегантному костюмі, і попросить собі кави, допоки обговорюватиме побажання до зачіски…із Сержем. А він перебиратиме пасма її волосся, як мамині, ніжно і вправно. Жартуватиме, примушуючи її заливатися сміхом, подібним на срібні дзвіночки. Митиме Настине волосся, випадково торкаючи її чоло та шию кінчиками пальців. А вона… пліткуватиме з ним про новини кіно та нові розважальні заклади в місті. Про свої поїздки. Адже на той момент Насті вдасться побувати не лише в Туреччині та Празі, куди їздила з батьками, а й – по всіх усюдах. Вона ще не вирішила, ким стане, яку професію обере, але знала точно – стане вродливою та елегантною, як її мама. Аби мати можливість спілкуватися із такими незвичайними чоловіками, як Серж.
Він і справді здавався чи то кіноактором чи то зіркою поп-сцени, який заради жарту чи власного задоволення вирішив трохи побалуватися перукарським ділом. Настя пригадала книги на полицях у батьківській кімнаті із серії про Анжеліку – на жаль, їй ще зарано було їх читати. «Анн і Серж Голон» стояло на корінцях. От би їй стати цією Анн, при Сержі, аби завжди залишатися разом, наче ті імена на книжках. Хоча напевне, в нього є дівчина а то і наречена, і доки Настя виросте можуть і діти з’явитися… Залишається тільки сидіти на цьому диванчику в кутку та споглядати на нього. І на маму, яка вже розплачується і кличе її, аби йти. Як би Насті хотілося опинитися на маминому місці!
У наступні дні у Насті був поганий настрій, на уроках була неуважною. Вона навіть схопила кілька трійок, чим дуже засмутила і маму, і тата. Батьки звикли, що Настя відповідально ставиться до навчання, адже це річ, на якій їй потрібно зосередитися у цей період життя. Гурток малювання Настя пропустила двічі, вигадавши собі головний біль. Їм треба було малювати вазу з фруктами, а їй хотілося малювати тільки Сержа, що вона й робила на останніх сторінках грубих зошитів. Згадувала його усмішку, постать, руки…І умлівала від незнаних досі відчуттів внизу живота. Вночі спала вкрай погано, подушка стала вогкою від поту, і апетит зовсім пропав.
-Настуню, котику, та з’їж ти щось…зовсім прозора стала, - необережно дорікнув їй тато за вечерею. Зірвавшись на плач, вона побігла у свою кімнату. Чула, як мама неголосно, але суворо вичитувала тата за нетактовність. За кілька хвилин він прийшов вибачатися, обійняв і притис до грудей примовляючи: «Ти в мене найгарніша, найкраща, найзолотіша дівчинка на світі…» Можливо, й так, для тата. Він любитиме Настю будь-якою. А Сержу потрібна справжня жінка, доросла і вродлива.
Вночі Настя потайки перебирала мамині старі туфлі, які відправилися на заслужений відпочинок у комірчину біля кухні. Сріблясті з ремінцем на щиколотці та на стійкому підборі – у них вона любила влізати ще в дитинстві – і от мама вирішила їх позбавитися…Туфлі виявилися тільки трохи завеликими, тільки от пересуватися було складно. Настя вирішила тренуватися ходити на підборах уночі у своїй кімнаті та коли батьків не буде вдома. Пуделко з омріяним взуттям перекочувало в її шафу, і вона заховала його на дно, поміж старих ляльок. Тільки б мама не побачила, адже вона засмутиться. Настя, звісно, могла би спитати в мами дозволу, і можливо, та б погодилася. Мама надзвичайно спокійно вирішувала усі питання, ніколи не підвищувала голос. Лише кілька разів Настя чула, як вона тихо схлипувала в кімнаті, коли тато затримувався на роботі чи у поїздці. Одначе спокійна суворість мами лякала її більше, аніж крики вчительок, які доводилося чути в школі.
Зараз у Настиному серці росла таємниця, якою не хотілося ділитися ні з ким. З верхньої – забороненої до дорослості полиці видобула кожушок із різнокольорових шматочків хутра – мамі він здався надто екстравагантним. Джинсову спідницю до коліна гострі ножиці вкоротили удвічі. Висолопивши язика від старанності, Настя розкуйовдила нитки на низу і здригалася від кожного шереху, аби не нагодився хтось із батьків. Нарешті в п’ятничний вечір відважилася на найбільш відчайдушне.
Коли батьки поснули, Настя вилізла з ліжка і запалила свічку, аби не привертати увагу ввімкненим світлом. Вийняла з-під матрацу заздалегідь приготовлений татів молоток. Бац! І товстушка-свиня, у яку збиралися четвертаки та монетки по п’ятдесят копійок, перетворилася в численні черепки…Жаль. Вона ж хотіла велосипед. Але тепер Настя змінилася, і з нею і її життєві пріоритети. Вибирає копійки з-під черепків і ховає у маленький гаманець із котеням, вони ледве вміщаються…Завтра буде великий день. Вона тремтить від своїх майже злочинних думок і солодко засинає носом у подушку.
Зранку Настя із задоволенням з’їдає гидку вівсянку з абрикосовим джемом. Сідає робити уроки від початку до кінця. Мама з батьком їдуть на день народження до друзів, а туди запрошено тільки дорослі. Отож їй доведеться залишитися вдома. На цей раз Настя не протестувала, чим дуже здивувала батьків. Обіцяла погодувати рибок, помити посуд, намалювати натюрморт, заданий додому з гуртка…Як Попелюшка перед тим, як піти на бал. Двері за батьками нарешті зачиняються.
Випотрошивши мамину косметичку, Настя вибрала сріблясті тіні, якими густо обвела очі. Імітуючи мамині жести, нанесла на щоки рум’яна великим пензлем, нафарбувала губи. Великі срібні кільця - у вуха, нехай і мама і попереджала: ними можна пошкодити мочки, і це неймовірно боляче. А трикляте волосся, густе, що обплутувало її, як павутина, таке цупке і густе – як могла, закрутила на потилиці. Туго-туго у вузол, заколола десятком-другим шпильок, аби не заважало. Але ще недовго терпіти.
За дві години уже прямувала по вулиці, похитуючись на незвичній висоті сріблястих туфель. Люди оберталися – Настя хотілося думати, що на неї дивляться, як на її маму. Із захопленням та захватом, із заздрістю. Коли переступила поріг «Кліо», жмакаючи в долонях гаманець, працівниці округлили очі, завмерши на якусь мить. Одна тут же втекла за ширму, прикриваючи долонею рота.
«Я прийшла до Сержа», промимрила Настя, безпорадно шукаючи його очима. Він здивувався, побачивши її, і здається, не впізнав.
«Ви записувалися?» - запитав він, наново перетягуючи гумкою волосся, наче машинально.
«Моя мама – Ваша постійна клієнтка… не пам’ятаєте?»
Він відступив на крок від неї і придивився уважніше. Настя дивилася на себе в дзеркало. Можливо трохи перестаралася з косметикою, але так виглядає дорослішою. Спідничка відривала коліна і разом із підборами робила її ще вищою. Наче ті моделі, які борознили подіуми в дефіле на каналі моди, який так любила мама.
«Будь ласка, підстрижіть мене. Коротко…», - благально прошепотіла вона. Серж схрестив руки на грудях, не знаючи що сказати. Цікаво, що відбувалося в його голові.
«Сідай у крісло», - нарешті показав рукою.
«Серже,» - смикнула його ззаду за футболку дівчинка-адміністратор. «А її мати знає, що вона тут? Це ж зовсім дитина…»
«Я вже не дитина», - зірвалася Настя на істеричні нотки, не впізнаючи сама себе. Що з нею відбувається?
«Прошу вас, підстрижіть.» відказала вже спокійніше. «Мама в курсі, навіть гроші дала.» І як це вона брехала, не червоніючи? Кров прилила до щік від сорому, і Настя сподівалася, що під рум’янами та пудрою ніхто цього не помітить. Сержеві руки ковзнули по її волоссю, вивільняючи з нього шпильки. Важка хвиля розсипалася по спинці крісла, від чого її голова трохи смикнулася назад. Вона заплющила очі, аби усе швидко минуло.
«Пробач…але я не можу,» Серж присів коло дзеркала навпроти неї. «Не можу це стригти. Просто не можу.» Вона спантеличено вдивлялася в його темні очі.
«Чому? Я ж така сама клієнтка, як усі!»
«Е ні…» похитав головою Серж. «Ти не така. Ти особлива.» Хіба не ці слова вона мріяла почути? Хіба не їх казав їй він у її кожному сні?
«І я не можу псувати таке чудове волосся.»
Ще трохи і Настя розреветься, як корова. Навіщо усі ці підготовки, аби стати дорослою, аби його вразити. Він, як і її мама торочить про її гарне волосся і не розуміє, що вона хоче його змінити - і змінитися сама!
«Добре. Я придумав. Коротко не підстрижу, але… постараюся зробити, щоб тобі сподобалося,» раптом повеселішав він. Настині очі загорілися і вона жваво похитала головою. Що завгодно, аби не бути колишньою собою.
Дівчинка-помічниця вимила і розчесала її волосся – не все ж йому було робити, як у Настиних мріях! Потім сам відвернув крісло в інший бік від дзеркала і покрутив на пальці ножиці. Як їй подобався цей жест! Нагадувало, як у ковбойських фільмах, хвацькі хлопці робили такі штуки з пістолетами. Ножиці заклацали, і почався ритуал. В її вухах здається стукотіли тамтами, наче це танцювали шамани, потрясаючи своїми намистами із кісток та зубів тварин. Здається, зараз відбувалося щось магічне в її житті, начебто посвячення у дорослі – адже її волосся не торкалася жодна рука з ножицями, окрім маминої. А що скаже мама, коли побачить Настю іншою? Вона намагалася не думати про неприємне. Ніяково поглядала на Сержа, який кружляв над нею, наче і сам був шаманом у близькому зв’язку із духами. Клацав ножицями, орудував щіткою та сушаркою, потім щось чаклував над її обличчям…
Коли він нарешті завершив і запитав, чи вона готова побачити себе, Настя ледве зуміла видушити із себе: «Так». Шляху назад не було. Крісло крутнулося, і перед її зором постала якась незнайома панянка. Чоло прикривала густа пряма гривка, майже до брів. А довге волосся спереду лягало східцями, як мамине… На обличчі Насті майже не залишилося фарби, але вона виглядала іншою. Новою. Після хвилинного ступору вдячно поглянула на свого героя і схопилася за гаманець.
«Я ж добре знаю твою маму. Вона б обов’язково прийшла з тобою на таку важливу справу,» усміхнувся Серж. «Вона ж не знає, що ти тут?» Насті залишилося тільки присоромлено похитати головою.
«Сподіваюся, вона мене не вб’є,» підморгнув він їй. «А стрижку ми краще запишемо на її рахунок.»
Ні, мама не вб’є Сержа. І не влаштує йому істерики з цього приводу. Винуватити буде її, адже рішення Настя прийняла самовільно і злочинно, не порадившись із мамою. Таємно від мами, з якою вона завжди ділилася усім, яка була їй найкращою подругою та прикладом для наслідування. Як Настя пояснить їй свій вчинок?
Серж запрошував частіше заходити в «Кліо», і вона пообіцяла, що прийде незабаром. З мамою.
Ледве доплентавшись додому у туфлях, які вже встигли намуляти їй ноги, Настя вирішила, що підбори ще можуть почекати принаймні кілька років. Та й косметику позмивала, бо здавалася собі чужою у дзеркалі.
Батьки нагодилися раніше, ніж обіцяли, коли Настя якраз домальовувала натюрморт.
Сріблясті туфлі, стояли на столику поряд із плюшевим ведмедем, реабілітованим із шафи.
Мама сплеснула руками, ніби побачила доньку уперше. Цей рух чомусь на мить зробив її старшою років на десять. Хотіла щось сказати, може, навіть дорікнути…але не змогла.
А увечері вони по черзі читали одна одній вголос першу книгу «Анжеліки».
